46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
23 липня 2024 року м.Тернопіль Справа № 921/317/24
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрусик Н.О.
при секретарі судового засідання Мисліцькій Д.Б.
розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ", м.Київ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ", місто Тернопіль
про стягнення 548146593,88грн,
за участю представників:
позивача: Овчарук О.О., адвокат, довіреність №29/12-2023/10 від 29.12.2023;
відповідача: Панчук С.М., адвокат, довіреність №7 від 17.11.2023.
Зміст позовних вимог, позиція позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", м.Київ звернулося 17.05.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ", місто Тернопіль, про стягнення 358 028 384,88 грн основного боргу, 116 878 302,23грн інфляційних втрат, 22 538 196,28 грн - 3% річних, 50 701 710,49 грн пені з підстав невиконання відповідачем умов Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії” та здійснення оплати за природний газ, спожитий в період з 01.11.2021 по 31.12.2021 (Акти приймання-передачі природного газу №23315 від 30.11.2021 (з урахуванням коригуючого акту №29002 від 23.12.2021), №32042 від 21.12.2021).
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення інфляційних втрат, 3% річних та пені, то таке представником позивача заперечено, зокрема з огляду на те, що законом не передбачено право суду на зменшення нарахувань, здійснених на підставі ст.625 ЦК України.
Окрім того, представник позивача зауважив, що у заяві, поданій відповідачем в порядку ст.191 ГПК України, визнаються позовні вимоги лише в частині боргу, що процесуальним законом не передбачено.
Заперечення відповідача.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву у строк, визначений ухвалою суду від 21.05.2024, не скористався. Натомість, ним подано клопотання без номера від 08.07.024 (вх.№5452 від 09.07.2024) про продовження процесуального строку на подання відзиву на позов, оскільки товариство було позбавлено можливості сформулювати правову позицію у спірних правовідносинах до моменту обрання голови правління (до 02.07.2024).
Окрім того, відповідачем 23.07.2024 в порядку ст.191 ГПК України подано заяву без номера від 23.07.2024 (вх.№5841), у якій визнано позовні вимоги у розмірі 358 028 384,88 грн основного боргу та зазначено, що дана заборгованість підлягає врегулюванню відповідно до положень Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу». Щодо позовних вимог про стягнення нарахованих на суму боргу пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач просив суд зменшити заявлені нарахування на 90%, навівши правове обґрунтування підстав такого зменшення санкцій.
Процесуальні дії суду у справі.
Ухвалою суду від 21.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 18.06.2024, в якому оголошувалася перерва до 09.07.2024.
На підставі ухвали суду від 29 травня 2024 року, з урахуванням заяви позивача без номера від 29.05.2024 (вх.№4277 від 29.05.2024), забезпечено участь представника позивача у судових засіданнях в даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою суду від 09 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання без номера від 08.07.024 (вх.№5452 від 09.07.2024) Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов.
Ухвалою від 09 липня 2024 року судом закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні на 23.07.2024.
В судовому засіданні 23.07.2024 судом відмовлено у прийнятті заяви відповідача про визнання позову в частині вимог про стягнення основного боргу, тому здійснив судовий розгляд справи. При цьому суд виходив з таких міркувань.
Відповідно ч. 2 ст. 46 ГПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Однак, процесуальні питання, зокрема щодо визнання позову відповідачем врегульовані нормами статті 191 ГПК України.
Так, за приписами ч.1 ст.191 ГПК України відповідач вправі визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Тобто, спеціальною нормою процесуального закону не передбачено можливості визнання позову в частині, а лише передбачено визнання відповідачем позову в цілому, тобто в повному обсязі.
Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Відтак, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Оскільки у даному випадку визнання відповідачем позову стосується лише частини вимог, що не відповідає нормі закону, зокрема ч.1 ст.191 ГПК, тому суд відмовляє у прийнятті поданої відповідачем заяви.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.233 ГПК України, суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Рішення приймаються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до ст.240 ГПК України. У судовому засіданні 23.07.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Фактичні обставини справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ГК «Нафтогаз України» (далі - Постачальник, Постачальник «останньої надії») відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) №880 від 04.07.2017 про видачу ліцензій на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р ТОВ «ГК «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.
У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов'язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об'єкта споживача. Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.
У зв'язку з відсутністю доказів постачання природного газу відповідачу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі - оператори ГРМ) об'єми природного газу, спожитого Приватним акціонерним товариством "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" в листопаді та грудні 2021 року, включено до портфеля постачальника «останньої надії» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Факт включення Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується: листом оператора ГТС від 25.11.2022 №ТОВВИХ-22-12812 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X3200000000016 за період з 01.11.2021 по 31.11.2021 та з 01.12.2021 по 30.12.2021, інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» (Форма №10).
Відповідно до п. 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) №2496 від 30.09.2015 (далі - Правила), договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.
Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі - Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501.
Згідно з п.2.1 договору, Постачальник зобов'язується постачати природний газ Споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а Споживач зобов'язується своєчасно сплачувати Постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Пунктом п.3.1 договору визначено, що постачання природного газу Споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
Період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесяти діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору (п.3.3 договору).
Відповідно до п.4.2 договору, об'єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.
Постачальник зобов'язаний надати Споживачу рахунок на оплату природного газу за цим Договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між Постачальником і Споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено) (п.4.3 договору).
На виконання вказаного пункту договору, позивачем як Постачальником направлялись Споживачу відповідні Акти прийому-передачі природного газу №23315 від 30.11.2021 (з Коригуючим актом №29002 від 23.12.2021 визначено остаточну вартість природного газу, спожитого відповідачем у листопаді 2021 (-12115,00грн)), №32042 від 31.12.2021, які підписано відповідачем без жодних зауважень чи застережень, та відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, а саме: №37693 від 10.12.2023 на суму 81620945,94грн (з ПДВ); №2679 від 12.01.2022 на суму 358028384,88грн (з ПДВ).
Згідно умов договору, Споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий Постачальником відповідно до п.4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п.4.4 договору).
Також, згідно з пп.1 п.5.1 та пп.1 п.5.2 договору, Споживач має право отримувати природний газ на умовах, зазначених у цьому договорі та зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату поставленого природного газу згідно з умовами цього договору.
Пунктом 8.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Відповідно до п.8.2 договору Постачальник має право вимагати від Споживача відшкодування збитків, а Споживач відшкодовує збитки, понесені Постачальником, виключно у разі: порушення Споживачем строків розрахунків з Постачальником - в розмірі, погодженому сторонами в цьому договорі; відмови Споживача надати представнику Постачальника доступ до свого об'єкта, що завдало Постачальнику збитків, - в розмірі фактичних збитків постачальника.
Договір набрав чинності з дня, визначеного інформаційною платформою Оператора ГТС як день початку постачання природного газу Споживачу в Реєстрі споживачів Постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником. Розірвання (припинення дії) цього Договору не звільняє Споживача від обов'язку сплатити заборгованість Постачальнику за цим Договором (п.11.1 договору).
Відповідно до п.2 глави 7 розділу ХІІ Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП №2493 від 30.09.2015 (далі - Кодекс ГТС) у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).
Отже, об'єм (обсяг) спожитого Споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується Постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.
Як стверджує позивач і це не заперечується відповідачем, нарахування вартості спожитого природного газу здійснюється виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/спожитого Споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС. Вартість природного газу визначається шляхом множення об'ємів природного газу на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.
З 01.10.2021 ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року №809 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1102 від 25.10.2021).
З 01.10.2021 ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача, на підтвердження чого надано роздруківку з сайту https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price.
Позивач вказує, що ним було виконано належним чином та в повному обсязі взяті на себе зобов'язання відповідно до договору, у строк та згідно порядку, передбаченого договором, зокрема, з 01.11.2021 по 31.1.2021 позивачем поставлено відповідачу з 01.11.2021 по 30.11.2021 1 948 628,78 м3 природного газу, а з 01.12.2021 по 30.12.2021 - 4 969 170,52 м3 природного газу, що додатково підтверджується довідкою про об'єкти поставленого природного газу (а.с.73).
Товариством з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» у листі від 25.11.2022 № ТОВВИХ-22-12812 «Щодо надання відповіді на адвокатський запит» повідомлено, що ПрАТ "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" з 01.10.2021 було закріплено за Постачальником «останньої надії» - ТОВ «ГК «Нафтогаз України». Обсяги спожитого Споживачем природного газу з 01.11.2021 по 30.11.2021 в об'ємі 1 948 628,78 м3 та з 01.12.2021 по 30.12.2021 в об'ємі 4 969 170,52 м3 повністю співпадають з обсягами газу, вказаними в актах та рахунках, котрі Споживачу були надіслані в порядку п. 4.3 договору, для підписання та оплати (поштові відправлення №0600015276808 від 06.01.2022, №0600015748190 від 19.01.2022, свідчать про отримання їх Споживачем 11.01.2022 та 24.01.2022, відповідно).
Утім, ПрАТ "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" рахунки на оплату вартості спожитого газу не оплачені, незважаючи на підписання Актів прийому-передачі природного газу №23315 від 30.11.2021, №32042 від 31.12.2021 та Коригуючого акту №29002 від 23.12.2021, чим допущено заборгованість по оплаті за природний газ в розмірі 358 028 384,88грн станом на день подання позову до суду - 17.05.2024.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся 19.05.2022 (згідно з описом вкладення у лист №0505075399531) до відповідача з вимогою №119/4.3-6605-2022 від 19.05.2022 про погашення заборгованості в розмірі 640 448 329,94грн, котру товариством залишено без відповіді та задоволення.
У зв'язку із порушенням грошового зобов'язання на загальну суму 358 028 384,88грн боргу, позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 116 878 302,23 грн, 3% річних в розмірі 22 538 196,28грн та пеню в розмірі 50 701 710,49 грн, котрі просить стягнути з відповідача в примусовому порядку та захистити порушене майнове право.
Норми та джерела права, які застосовані судом при вирішенні спору.
Суть даного спору полягає у спонуканні відповідача до примусового виконання порушених (несплачених та прострочених у виконанні) грошових зобов'язань з оплати поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» природного газу за типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії» за заявлені періоди та застосованих наслідків невиконання (несвоєчасного виконання) відповідних грошових зобов'язань у вигляді стягнення нарахованих 3% річних, інфляційних втрат, пеня, нарахованих на суму заборгованості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником «останньої надії» є публічним. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, Правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Беручи до уваги правову природу укладеного типового договору постачання природного газу Постачальником «останньої надії», права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом за нормами Цивільного та Господарського Кодексів України, які, зокрема, регламентують правовідносини з розрахунків в межах поставки та які, згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, передбачають можливість застосування загальних положень про купівлю-продаж, враховуючи також особливості законодавства у сфері газопостачання.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем, об'єми природного газу, спожитого відповідачем з 01.11.2021 автоматично включено до портфеля постачальника останньої надії - Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України", і, відповідно, спожитий відповідачем природний газ віднесено до об'ємів, поставлених позивачем.
Як встановлено судом, і це підтверджено в судових засіданнях сторонами, факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника "останньої надії" підтверджується листом оператора Оператора ГТС від 25.11.2022 №ТОВВИХ-22-12812 з інформацією щодо закріплення відповідача в Реєстрі споживачів та інформації щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом, інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" від оператора ГРМ (Форма №10) та відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56X3200000000016.
Відтак, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (позивач, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" (відповідач, споживач) було укладено Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії", відповідно до пункту 2.1 якого постачальник зобов'язався постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язався своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
Вказаний договір, згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
На підставі наведених норм права у комунального підприємства виник обов'язок здійснити оплату вартості отриманого газу у встановлений договором строк.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем належним чином виконано свої зобов'язання за договором та у повному обсязі поставлено відповідачу: з 01.11.2021 по 30.11.2021 - 1 948 628,78 м3 природного газу на суму 81 608 830,94грн; з 01.12.2021 по 30.12.2021 - 4 969 170,52 м3 природного газу на суму 276 419 553,94грн. Всього з 01.11.2021 по 30.12.2021 поставлено 6 917 799,3 м3 природного газу на загальну суму 358 028 384,88 грн.
Доказів постачання природного газу відповідачу у вказаний період іншим постачальником матеріали справи не містять, відповідачем відповідних доказів також надано не було.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).
З урахуванням умов пункту 4.3 договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).
Відповідно, споживач зобов'язаний оплатити рахунок, наданий постачальником, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4 договору).
Позивачем було виставлено відповідачу рахунки на оплату поставленого природного газу №37693 від 10.12.2021 та №2679 від 12.01.2022. Проте, у порушення умов договору, відповідач у встановлений договором строк виставлені рахунки не оплатив. Водночас, Акти прийому-передачі природного газу №23315 від 30.11.2021 та №32042 від 31.12.2021 та Коригуючий Акт №29002 від 23.12.2021 підписав без зауважень.
На виконання вимог п. 4.4 договору позивачем засобами поштового зв'язку направлено на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату. Докази відправлення рахунків відповідачу з відміткою «Укрпошти» містяться в матеріалах справи.
Таким чином, укладений між сторонами публічний типовий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань відповідно до статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України.
Вартість природного газу розрахована шляхом множення об'ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену щоденно відповідно до встановленого тарифу за даними сайту позивача.
Враховуючи наведені обставини, умови договору, норми законодавства, якими врегульовано зобов'язальні правовідносини з поставки, господарський суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 358 028 384,88грн обґрунтованими, документально підтвердженими, їх розмір визнаний відповідачем у справі, тому такі підлягають задоволенню.
Таким чином, надані позивачем відомості (доказове підґрунтя) повною мірою підтверджують обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України».
З приводу твердження відповідача про його участь у процедурі врегулювання наявної заборгованості згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу", то суд зазначає, що без фактичного врегулювання заборгованості (шляхом проведення розрахунків та реструктуризації), тобто без вчинення юридично значимих дій, участь в процедурі врегулювання не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості, котра є предметом позову в цій справі.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, річних, суд виходить з такого.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.12.2023 у справі №911/1625/22.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За невиконання відповідачем умов договору в частині оплати спожитого природного газу на суму боргу 81 608 830,94 грн за період з 01.01.2022 по 29.02.2024 позивачем нараховано інфляційні втрати в розмірі 27 724 460,55грн та 3% річних в розмірі 5 297 884,70грн; а на суму боргу 276 419 553,94 грн нараховано за період з 01.02.2022 по 29.02.2024 інфляційні втрати в розмірі 89 153 841,68грн, 3% річних - в розмірі 17 240 311,58грн.
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Перевіривши методику та правильність проведених позивачем нарахувань 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи встановлений факт невиконання відповідачем зобов'язання щодо проведення розрахунку за спожитий природний газ на загальну суму 358 028 384,88грн, строк оплати якого закінчився (п.4.4 договору), перевіривши вказані у розрахунках позивача суми простроченого зобов'язання, період їх нарахування, судом встановлено, що такі є вірними, відтак заявлені до стягнення 116 878 302,23грн інфляційні нарахування та 22 538 196,28грн - 3% річних є обґрунтованими, тому позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення.
Щодо заяви відповідача про зменшення заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних суд зазначає таке.
Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право на стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані.
Водночас, згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, інфляційні втрати та відсотки річні не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку з знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами. (правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, від 22.02.2022 у справі № 924/441/20).
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зокрема зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. А тому судами правильно враховано вказаний правовий висновок Верховного Суду у справі № 910/4590/19.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (аналогічний висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18), а суду надано право зменшувати розмір, зокрема відсотків річних лише за виняткових обставин, зокрема коли умовами договору такі відсотки річних сторонами встановлено більше, аніж 3%..
Стосовно посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, господарський суд зазначає наступне.
Так, у справі №902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, і встановили її у розмірі 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев'яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду встановила, що фактично визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу. З метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення суми відсотків річних був обмежений судом.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Наведене у сукупності свідчить, що у справі № 902/417/18 питання можливості зменшення неустойки та інших нарахувань вирішувалось за результатами аналізу конкретної ситуації, на підставі наданих сторонами доказів згідно зі ст. 86 ГПК України і обставини справи, котрі є відмінними від даної справи, адже позивачем заявлено до стягнення 3 % річних, тобто у розмірі, передбаченому законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Отже, в даному випадку відсутні підстави для зменшення заявленого до стягнення розміру 3% річних, і тим паче інфляційних (аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).
Окрім того, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань з урахуванням критеріїв розумності, справедливості та пропорційності, оскільки обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні; розмір заявлених до стягнення відсотків річних відповідає розміру, встановленому законом. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №914/2994/22, від 31.05.2023 у справі № 914/2453/21, від 20.02.2023 у справі № 910/15411/21, від 07.03.2023 у справі № 910/17556/21.
Щодо позовних вимог про стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п.4.5 типового договору, у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем нараховано заборгованість 81 608 830,94грн до стягнення з відповідача на пеню за період з 01.01.2022 по 29.02.2024 в розмірі 9 882 494,08грн та на заборгованість 276 419 553,94грн за період з 01.02.2022 по 29.02.2024 в розмірі 40 819 216,41грн. Всього нараховано 50 701 710,49 грн пені.
Як вже зазначалося, у споживача (відповідача) виник обов'язок з оплати вартості природного газу, спожитого в листопаді 2021 року, до 31.12.2021, а спожитого у грудні 2021 року - до 31.01.2022, тобто прострочення оплати виникло з 01.01.2022 та з 01.02.2022, відповідно.
Оцінивши наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням періоду прострочення і періоду нарахування та вихідних даних позивача, судом з'ясовано, що розрахунок пені за вказані періоди на відповідні суми прострочених платежів є арифметично вірними, а відтак пеня в загальній сумі 50 701 710,49грн заявлена правомірно.
Вирішуючи клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 90%, судом враховується таке.
Згідно з статтею 233 Господарського кодексу України, суду надано право зменшити розмір санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, а також, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов'язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак, не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.04.2019 у справі №925/1549/17, від 30.05.2019 у справі №916/2268/18, від 04.06.2019 у справі №904/3551/18.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені, відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Також, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст.86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги відсутність доказів понесення позивачем будь-яких збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань, період виникнення боргу (2 місяці), який є незначним, та те, що позивач тривалий час не звертався за захистом свого порушеного права, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з огляду на надмірність розміру пені у даних правовідносинах, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру обґрунтовано заявленої пені на 50%, що становить 25 350 855,25грн.
При цьому, зменшуючи розмір пені до 50%, суд виходить із того, що неустойка є стимулюванням належного виконання договірних зобов'язань, а надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Суд також враховує, що крім пені, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати, які є способом захисту майнового права та інтересу, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних відсотків і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.
Висновки господарського суду.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, дослідивши подані докази, визнав їх належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.86 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій справі підлягають до задоволення в частині стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" 358 028 384,88 грн основного боргу, 116 878 302,23грн інфляційних втрат, 22 538 196,28 грн - 3% річних, 25 350 855,25грн пені як обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати, що складаються із сплаченого позивачем судового збору в розмірі 847840,00грн, згідно з ст.129 ГПК України, покладаються на відповідача у справі.
При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК України, покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого законом.
Разом з тим, при зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено судовий збір в максимально визначеному Законом України "Про судовий збір" розмірі, зважаючи на значний розмір ціни позову.
Керуючись ст.ст.2, 4, 13, 42, 46, 73, 74, 86, 123, 129, 130, п.3 ч.3 ст.165, ст.ст.191, 219, 220, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ТЕРНОПІЛЬМІСЬКГАЗ" (вулиця Митрополита Шептицького, будинок 20, місто Тернопіль, ідентифікаційний код 21155959) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЗОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (вулиця Шолуденка, будинок 1, місто Київ, ідентифікаційний код 40121452) - 358 028 384,88 грн основного боргу 116 878 302 (сто шістнадцять мільйонів вісімсот сімдесят вісім тисяч триста дві)грн 23коп. інфляційних нарахувань, 22 538 196 (двадцять два мільйони п'ятсот тридцять вісім тисяч сто дев'яносто шість)грн 28коп. - 3% річних, 25 350 855 (двадцять п'ять мільйонів триста п'ятдесят тисяч вісімсот п'ятдесят п'ять)грн 25коп. пені та 847840 (вісімсот сорок сім тисяч вісімсот сорок)грн 00коп. в повернення судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
3. В решті позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Судове рішення складено та підписано 01.08.2024.
Суддя Н.О. Андрусик