Справа № 201/7920/24
Провадження № 2/201/3281/2024
02 серпня 2024 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Батманової В.В.,
з секретарем судового засідання Турбаївською М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини,-
01 липня 2024 року в провадження Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини.
Ухвалою судді Батманової В.В. від 02 липня 2024 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.
Ухвалою судді Батманової В.В. від 15 липня 2024 року призначено розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини - за правилами загального позовного провадження та замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. В обґрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом посилається на те, що 27.04.2021 сторони зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.07.2023. Від цього шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, дитина залишилась проживати разом із батьком. Тому позивач за зустрічним позовом просить, визначити місце проживання дитини разом із ним, як з таким, що самостійно, без участі матері, виховує та утримує доньку.
Ухвалою судді Батманової В.В. від 02 серпня 2024 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини - залишено без розгляду.
Позивач за зустрічним позовом надав суду заяву про розгляд справи без його участі, вимоги просив задовольнити.
Відповідач за зустрічним позовом також надала заяву в якій просила розглянути справу без її участі, просила винести рішення на розсуду суду.
Представник третьої особи також надав суду заяву про розгляд справи без участі представника, не заперечував проти задоволення позову.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач та відповідач 27.04.2021 зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19.07.2023.
Від цього шлюбу сторони мають дитину - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть, дитина залишилась проживати разом із батьком. Мати дитини участі у вихованні та утриманні дитини не приймає, допомоги позивачу з дитиною не надає, вказане не заперечується сторонами, а відтак не потребує доведенню.
Відповідно до акту обстеження умов проживання складеного Адміністрацією Соборного району Дніпровської міської ради ОСОБА_1 займається вихованням та матеріальним забезпеченням доньки ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_2 не проживає з ними з квітня 2023 року.
Спільне життя у сторін не склалося, почуття любові та поваги між ними втрачене, сімейно-шлюбні стосунки згідно з доводами, наведеними позивачем, припинені, спільне господарство не ведуть.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами 2, 8, 9, 10 статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У пункті 1 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).
Відповідно до частини 4 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції ООН «Про захист прав і основних свобод людини» передбачено, що кожна людина, що законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які запроваджуються згідно з законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, з метою підтримання громадського порядку, запобігання злочинам, для захисту здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей.
Згідно з частиною 3 статті 45 ЦПК України, суд сприяє створенню належних умов для здійснення малолітньою або неповнолітньою особою її прав, визначених законом та передбачених міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як і з статті 141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц зазначила, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага, в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини, приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16.07.2015 року).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, а також створення позивачем належних умов для проживання, виховання та забезпечення дитини, суд дійшов висновку про визначення місця проживання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , як з таким, що самостійно, без участі матері, виховує та утримує доньку, оскільки це відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Як передбачено статтею 8 ЗУ "Про охорону дитинства", кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18.
Рекомендацією Rec (2006) 19 Комітету Ради Європи «Про політику на підтримку позитивного виховання дітей батьками», прийнятою 13 грудня 2006 року, у програмах і заходах з підтримки виховання дітей батьками має враховуватися важливість забезпечення певних стандартів матеріально-побутових умов, достатніх для реалізації завдань позитивного виховання дітей. Урядам належить подбати і про те, щоб діти та батьки мали доступ до належного обсягу різноманітних ресурсів (матеріальних, психологічних, соціальних і культурних). Виходячи з інтересів дитини, необхідно також приділяти першорядну увагу забезпеченню таких прав батьків, як право на відповідну підтримку з боку державних органів у виконанні своїх батьківських обов'язків. Особливу увагу слід приділяти сім'ям, які опинилися в складних соціально-економічних умовах і потребують більш конкретної підтримки. Необхідно також, щоб загальні програми доповнювалися адресними цільовими заходами.
Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 2, 3 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінивши зібрані у справі докази суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Суд враховує, що відповідач не надала відзиву на позовну заяву заливши вирішення вказаного питання на розсуду суду.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням задоволення позову, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Керуючись ст. ст. 7, 19, 56, 110, 112, 141, 161, 163, 170 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 90, 95, 258-259, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, до ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», суд, -
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради про визначення місця проживання дитини задовольнити.
Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , як з таким, що самостійно, без участі матері, виховує та утримує доньку.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211 (тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Батманова