ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.08.2024Справа № 910/3314/24
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Фізичної особи - підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )
до Держави України в особі Державної казначейської служби України (Україна, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код: 37567646)
про стягнення 157 831,04 грн
Фізична особа - підприємець Лентюгов Андрій Вячеславович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач) про стягнення 157 831,04 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання на підставі рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/8949/21 від 22.12.2021, внаслідок чого позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 101233,54 грн інфляційних втрат, 46597,50 грн 3 % річних та 10000,00 грн моральної шкоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
02.04.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
19.04.2024 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву, який 22.04.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду". У відзиві відповідач заперечує проти позову та зазначає про те, що Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", на який посилається позивач, поширюється на обмежене коло рішень суду про стягнення коштів, та не поширюється на правовідносини, які склалися між сторонами у даній справі, зокрема, в частині тримісячного строку на перерахування коштів. Відповідач окрім цього зауважує, що оскільки чинним законодавством визначено безспірне списання коштів державного бюджету за черговістю надходження рішень та не встановлено строку для виконання рішень суду, то підстави для нарахування процентів річних за несвоєчасне виконання рішень є безпідставним.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі №910/9849/21 відмовлено у задоволенні позовної заяви Фізичної особи - підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовича до Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції в Київській області та Київської обласної прокуратури про визнання договору недійсним та відшкодування матеріальної шкоди.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/9849/21 апеляційну скаргу задоволено частково, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Державного бюджету України на користь Фізичної особи - підприємця Лентюгова А.В. матеріальну шкоду в розмірі 3 610 303,00 грн та моральну шкоду в розмірі 100 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
05.12.2022 Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/9849/21.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2023 виправлено помилку, допущену в наказі Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі № 910/8949/21 шляхом зазначення вірного боржника: Держава Україна (Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, будинок 6, ЄДРПОУ 37567646) замість помилково вказаного боржника: Державна судова адміністрація (01021, місто Київ, вулиця Липська, будинок 18/5; ідентифікаційний код 26255795), а також виправлено описку, допущену в наказі Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі № 910/8949/21 шляхом зазначення вірного по батькові Лентюгова Андрія Вячеславовича замість помилково вказаного Лентюгова Андрія В'ячеславовича .
Надалі позивач звернувся до відповідача з заявою №133/23 від 05.06.2023 про здійснення безспірного списання коштів державного бюджету на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/9849/21.
Листом № 5-06-06-13107 від 21.07.2023 відповідач повідомив, що у Казначействі за бюджетною програмою 3504030 з 12.07.2023 обліковується наказ Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 у справі № 910/8949/21 про відшкодування коштів на користь ФОП Лентюгова А.В. у розмірі 3 710 303,00 грн.
Відповідно до пунктів 47, 48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. № 845 (далі - Порядок № 845), безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей. У разі коли у виконавчих документах, які надійшли до Казначейства, визначено боржником Кабінет Міністрів України, у якого відсутні рахунки в Казначействі, безспірне списання коштів здійснюється Казначейством за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.
Після спливу встановленого законодавством тримісячного строку з моменту подання позивачем заяви про здійснення безспірного списання коштів державного бюджету відповідачем не виконано вимоги постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/9849/21.
У зв'язку з невиконанням відповідачем судового рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача 101233,54 грн інфляційних втрат, 46597,50 грн 3 % річних та 10000,00 грн моральної шкоди.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість рішень суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спір у справі виник у зв'язку з тривалим невиконанням рішення суду про стягнення збитків центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, а саме Державною казначейською службою України.
Підпунктом 1 пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету: рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання.
Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.
Видатки бюджетних установ, щодо яких прийнято рішення про накладення на них арешту, дозволяється здійснювати в частині видатків, які статтею 55 цього Кодексу визначено як захищені, у разі зазначення про це у судовому рішенні.
Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів є Державна казначейська служба України (Казначейство України) (п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215).
Згідно із підпунктом 3 пункту 4 наведеного Положення Казначейство України відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлені Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Згідно статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
Суд звертає увагу, що в даному випадку підлягає застосуванню Закон України "Про гарантії Держави щодо виконання судових рішень", оскільки він є спеціальним у сфері гарантування державою виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження".
У рішенні Європейського суду з прав людини від 17 січня 2006 року у справі «Гордєєви і Гурбик проти України» (Заяви № 27370/03 і № 30049/04) зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
У свою чергу, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено в Порядку №845, який і встановлює тримісячний строк для виконання грошових зобов'язань щодо безспірного списання коштів.
Відповідно до пунктів 50, 52 Порядку № 845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів Казначейством, якщо боржником є державний орган. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.
Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку № 845.
Таким чином, перерахування коштів за рішенням суду повинно бути здійснено протягом трьох місяців з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних для цього документів та відомостей, проте постанова Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/9849/21, на момент звернення позивачем до суду з позовом виконана не була, що не заперечується відповідачем.
Отже, у позивача виникло право на отримання компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу на підставі статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та пунктів 50, 52 Порядку №845.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 809/836/17.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, у зв'язку з фактичним невиконанням постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/9849/21 та наказу Господарського суду міста Києва від 05.12.2022 в частині виплати позивачеві коштів у сумі 3 710 303,00 грн, всупереч вимогам чинного законодавства з порушенням встановленого строку, позивачу завдано бездіяльністю Державної казначейської служби України немайнову шкоду в розмірі 10000,00 грн, яку позивач просить суд стягнути за рахунок держави одночасно з нарахованими 101233,54 грн інфляційних втрат та 46597,50 грн 3 % річних.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування факту порушення передбаченого законодавством тримісячного строку перерахування коштів за постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/9849/21 про стягнення з державного органу коштів у сумі 3 710 303,00 грн.
Отже, беручи до уваги встановлений судом факт невиконання судового рішення про стягнення коштів за виконавчим документом у справі № 910/9849/21, який надійшов до Казначейства на виконання 12.07.2023 року, суд вважає, що в даному випадку тривалість виконання судового рішення не відповідає положенням статті 5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
У свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на той факт, що дані правовідносини не підпадають під дію Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки наказ суду в справі №910/9849/21 підлягає виконанню Казначейством за рахунок спеціальної бюджетної програми 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» відповідно до пунктів 35-40 Порядку №845.
Суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено державні гарантії для виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган. При цьому Порядок №845 визначає механізм виконання таких рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів, якщо боржником є державний орган.
Наразі предметом розгляду в даній справі є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку з недотриманням строку виконання судового рішення про стягнення коштів з державного органу за рахунок коштів Державного бюджету.
Суд відзначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Відтак боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин, яка через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, набуває та здійснює свої цивільні права та обов'язки (стаття 170 Цивільного кодексу України).
З огляду на специфіку правовідносин відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади - Державну казначейську службу України, доводи відповідача про те, що правовідносини, які склалися, не підпадають під дію Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», зокрема, в частині тримісячного строку на перерахування коштів, судом відхиляються.
В частині посилання відповідача на відсутність протиправної бездіяльності Казначейства суд зазначає, що вказані твердження не відносяться до предмету доказування у даній справі з огляду на те, що підставою для виплати компенсації стягувачу в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми є сам факт неперерахування коштів за рішенням суду протягом трьох місяців з дня надходження до Казначейства всіх необхідних документів, при цьому обставини, що зумовили таке прострочення виконання рішення суду, правового значення не мають.
Разом з цим, як вже було зазначено вище, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, несплата компенсації за невиконання судового рішення на підставі відсутності бюджетних коштів, не може бути причиною невиконання відповідачем своїх зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі №809/836/17.
Оскільки неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних визнаються судом обґрунтованими.
Надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявлених розмірах.
Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення 10000,00 грн моральної шкоди внаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальним правилом, зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до положень частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Як зазначено Верховним Судом в постанові від 09.06.2022 у cправі № 910/4014/16, при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірним із заподіяною шкодою.
Поряд із цим, вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, що належить до відшкодування, суд наголошує, що моральна шкода не може бути засобом отримання доходу, та звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" та від 09 лютого 2007 року у справі "Білуха проти України", в яких зазначено, що в окремих випадках визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану особі.
Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені статтею 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судом враховано обов'язковість виконання судових рішень, неправомірність дій відповідача щодо несвоєчасного виконання судового рішення на користь позивача та тривалість невиконання відповідачем рішення суду.
Разом з цим, звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодного доказу, який би свідчив про факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.
Позивачем також не надано суду розрахунку заявленої ним до стягнення моральної шкоди та не зазначено, з чого він виходив, заявляючи вимогу про стягнення саме 10000,00 грн.
Додатково суд звертає увагу на ту обставину, що Державою Україна на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №910/9849/21 відшкодовано позивачу моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
З огляду на викладене, позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн визнається судом необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 101233,54 грн інфляційних втрат та 46597,50 грн 3 % річних.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 836,15 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 191,85 грн залишається за позивачем.
Також позивачем заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору № 39/23 про надання правничої допомоги від 01.08.2023, укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «Грибенников та Фатєєв», Акту приймання-здачі виконаних робіт № 1 від 14.03.2024 згідно до Договору № 39/23 про надання правничої допомоги від 01.08.2023 на суму 10 000,00 грн та рахунок на оплату № 20 від 14.03.2024 на суму 10 000,00 грн.
Відповідно до Акту приймання-здачі виконаних робіт від 14.03.2024 Адвокатським об'єднанням «Грибенников та Фатєєв» надано, а позивачем прийнято послуги вартістю 10 000,00 грн.
Стаття 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Втім, будучи обізнаним про заявлення позивачем до стягнення судових витрат у вищевказаному розмірі, відповідач у встановленому процесуальним законом порядку клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката не подав, у відзиві проти стягнення витрат не заперечував.
Оцінивши в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет, ціну позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00 грн є обґрунтованими, пов'язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими.
Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10000,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в сумі 9 366,41 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 633,59 грн покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76 - 79, 86, 129, 233, 237, 238, 240 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України (Україна, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6; ідентифікаційний код: 37567646) на користь Фізичної особи - підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 101 233 (сто одну тисячу двісті тридцять три) грн 54 коп. інфляційних втрат, 46 597 (сорок шість тисяч п'ятсот дев'яносто сім) грн 50 коп. 3 % річних, 2 836 (дві тисячі вісімсот тридцять шість) грн 15 коп. витрат по сплаті судового збору та 9 366 (дев'ять тисяч триста шістдесят шість) грн 41 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 798,17 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 633,59 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 02.08.2024
Суддя О.В. Нечай