Справа № 523/7090/21
Провадження №2/523/1498/24
"05" липня 2024 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.
за участі секретаря судового засідання - Дмітрієвої В.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 17 в м. Одеси, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування жилим приміщенням шляхом вселення позивачів та виселення відповідача з житлового приміщення, та за об'єднаним позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,-
І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.
Позиція позивачів.
15.04.2021 року ОСОБА_3 , що діяла від імені та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а також ОСОБА_1 звернулись до Суворовського районного суду м. Одеси з позовними вимогами до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування жилим приміщенням шляхом вселення позивачів та виселення відповідача з житлового приміщення.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що за життя батьку позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_8 , на підставі рішення Виконкому Ленінської районної ради народних депутатів від 04.11.1977 року № 1066, як робітнику підприємства Ленінського району, було видано ордер на житлову площу (квартиру) АДРЕСА_1 .
Позивачі зазначають, що є зареєстрованими в даній квартирі, однак після смерті батька позивача, а саме ОСОБА_5 , племінник позивача, тобто відповідач у справі ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 стали чинити перешкоди родині позивача у користуванні житлом. В лютому 2021 року відповідачі створили негативні умови щодо проживання в квартирі, відповідач ОСОБА_5 змінив замки на дверях, а відтак родина вимушено залишилась без житлового приміщення. Позивачі зазначають, що їх особисті речі залишились в квартирі, факт вчинення перешкод користування житловим приміщенням підтверджується талоном повідомлення звернення до правоохоронних органів.
На підставі викладеного, позивачі просять усунути перешкоди у користування житлом, шляхом виселення ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 та вселення позивачів до квартири.
Позиція відповідачів.
16.09.2022 року (вх. № 16785) відповідачами до суду було подано зустрічну позовну заяву за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.
28.09.2022 року відповідачами до суду було подано окрему, в загальному порядку, позовну заяву за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Зазначений позов, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, було розподілені судді Далеко К.О. (справа № 523/11934/22).
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначили, що відповідачі у справі з 2012 року без поважних причин залишили житлове приміщення, не сплачують комунальні послуги, не утримують житло, що свідчить про те, що відповідачі не зацікавлені у збереженні житла. З урахуванням викладеного позивачі просять: визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартиро АДРЕСА_1 .
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 26 квітня 2021 року позовну заяву було залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. 177 ЦПК України.
Заявою від 31.05.2021 року позивачі усунули недоліки позовної заяви, визначені ухвалою суду, надали квитанцію про сплату судового збору.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 01 червня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 25.07.2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Василенко Тетяни Василівни про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Одеської міської ради по справі № 523/7090/21 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , малолітньої дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим приміщенням шляхом вселення позивачів та виселення відповідачів.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.09.2022 року:
-відмовлено у поновленні строку на подачу зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням;
-зустрічну позовну заяву ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору: Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - повернуто позивачам.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.09.2022 року: клопотання представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Василенко Т.В. про витребування доказів - задоволено частково.
Витребувано інформацію:
- від ВП 2 ОРУП 1 ГУНП в Одеській області (65003, м.Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 31): чи надходили виклики оператору 102 від ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо внесення інформації до бази АРМОР за адресою: АДРЕСА_2 , в період часу з січня 2005 року по січень 2022 року. Якщо так, то надати інформацію;
- від ВП 2 ОРУП 1 ГУНП в Одеській області (65003, м.Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 31): чи надходили виклики оператору 102 від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо внесення інформації до бази АРМОР за адресою: АДРЕСА_2 в період часу з травня 2011 року по січень 2022 року. Якщо так, то надати інформацію;
Відмовлено у задоволенні клопотання про витребування інформації:
- від Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області (67571, Одеська область, Одеський район, село Фонтанка, вулиця Степна, 4) щодо членів сім'ї ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з якими він мешкає, з вказанням прізвища, ім'я та по-батькові та зазначенням періоду.
- від Нової Пошти (03131, Київ, Столичное шоссе, 103) щодо обслуговування ОСОБА_1 та вказанням адреси.
- від Нової Пошти (03131, Київ, Столичное шоссе, 103) щодо обслуговування ОСОБА_7 та вказанням адреси.
- від Департаменту освіти та науки (65039, м.Одеса, вул. Канатна, 134) чи займається (вся) в учбовому закладі ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та в якому саме в період часу з травня 2016 року по січень 2022 року з вказанням зазначеного адресу реєстрації та мешкання.
- від Департаменту освіти та науки (65039, м.Одеса, вул. Канатна, 134) чи займається (лася) в учбовому закладі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 та в якому саме періоді часу з травня 1995 року по січень 2022 року з вказанням зазначеного адресу реєстрації та мешкання. Якщо так, то надати інформацію.
- від Департаменту освіти та науки (65039, м.Одеса, вул. Канатна, 134) чи займається (вся) в учбовому закладі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 та в якому саме в період часу з січня 2007 року по січень 2022 року з вказанням зазначеного адресу реєстрації та мешкання. Якщо так, то надати інформацію.
- від Департаменту охорони здоров'я (65022, м.Одеса, вул. Косовського, 2д) чи укладено договір з лікарем педіатром ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , в інтересах сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 та в якій амбулаторії обслуговується в період часу з січня 2005 року по січень 2022 року з вказанням зазначеного адресу реєстрації та мешкання. Якщо так, то надати інформацію.
- від Департаменту охорони здоров'я (65022, м.Одеса, вул. Косовського, 2д) чи укладено договір з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 з сімейним лікарем та в якій амбулаторії обслуговується в період часу з січня 2017 року по січень 2022 року з вказанням зазначеного адресу реєстрації та мешкання. Якщо так, то надати інформацію.
- від Департаменту охорони здоров'я (65022, м.Одеса, вул.Косовського,2д) чи укладено договір з лікарем педіатром ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , в інтересах сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та в якій амбулаторії обслуговується в період часу з травня 2014 року по січень 2022 року з вказанням зазначеного адресу реєстрації та мешкання. Якщо так, то надати інформацію.
- від Департаменту охорони здоров'я (65022, м.Одеса, вул. Косовського, 2д) чи укладено договір з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 з сімейним лікарем та в якій амбулаторії обслуговується в період часу з січня 2017 року по січень 2022 року з вказанням зазначеного адресу реєстрації та мешкання. Якщо так, то надати інформацію.
- від Державної прикордонної служби України щодо перетинання державного кордону в 2022 році ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ;
- від Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо вказаних державному виконавцю адреси мешкання ОСОБА_11 за весь період виконавчого провадження, тобто з 2016 року по 2022 рік;
Відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Чебаненко О.А. про витребування доказів:
- від приватного виконавця Серебрійської Юлії Олександрівни належним чином завіреної копії виконавчого провадження №67135994 про стягнення боргу з ОСОБА_12 на користь ПАТ «ОТП БАНК»;
- із Суворовського районного суду м. Одеси цивільної справи №523/2523/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про виселення;
- із Одеської філії АТ Укрпошта відомостей про те, чи надходила та отримувалась за адресою: АДРЕСА_3 поштова кореспонденція на ім'я ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_1 .
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 16.09.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2022 року окремо подану позовну заяву ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання осіб такими що втратили право користування житловим приміщенням, прийнято до розгляду та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження (справа № 523/11934/22).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року, за клопотання представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Чебаненко О.А., суд перейшов зі стадії розгляду справи по суті до стадії підготовчого провадження у справі №523/7090/21.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 03 листопада 2022 року - задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_6 - адвоката Чебаненко О.А. про об'єднання справи №523/7090/21 та справи № 523/11934/22 в одне провадження під №523/7090/21. Об'єднано справу № 523/7090/21 та справу №523/11934/22 в одне провадження під №523/7090/21.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27.07.2023 року - закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті об'єднану цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування жилим приміщенням шляхом вселення позивачів та виселення відповідача та цивільну справу за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
ІІІ. Позиції сторін, пояснення свідків.
В останнє судове засідання сторони до суду не з'явились, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином. При цьому, звернулись на адресу суду з заявами про можливість подальшого розгляду справи за їх відсутності. Згідно поданих заяв позивачі за первісним позовом просили позов задовольнити з підстав, що в ньому викладені та відмовити у задоволенні об'єднаного позову. Позивачі за об'єднаним позовом просили задовольнити їх позов та відмовити в задоволенні первісного позову.
Прийнявши участь у попередніх судових засіданнях, сторони повідомили наступне.
Позивач за первісним позовом та відповідач за об'єднаним ОСОБА_7 просила поданий нею позов задовольнити, відмовити у задоволенні об'єднаного. Додатково зазначила, що ніякого нерухомого або рухомого майна на праві власності вона не має, проживає у чужому житлі. Поки її брат ОСОБА_13 був живий, вона приїжджала до спірної квартири, у неї була там кімната, в якій залишилися речі: посуд, шафа. До смерті брата, ніхто не створював їй перешкод у користуванні квартирою. 21.01.2021 року вона зателефонувала невістці, відповідачу по даній справі ОСОБА_14 , попросила залишити ключі від сарая, і з цього моменту почалися проблеми, оскільки з'ясувалося що наведений сарай, без згоди позивача, було продано третім особам. У лютому 2021 року позивачка викликала за цією адресою працівників поліції, оскільки відповідачі змінили замки в квартирі. Постійно в квартирі позивачка проживала до 2014 року. У 2014 році вона виїхала на дачу - с. Світле (дачний будинок), два роки там проживали. Потім жили на пос. ОСОБА_15 , потім в різних місцях з чоловіком. У 2014 році виїхали, оскільки однієї кімнати було недостатньо для сім'ї. Поки брат був живий, він постійно з'ясовував відносини із дружиною, відповідачем по справі ОСОБА_16 , яка також проживала в цій квартири, що створювало неможливі умови для проживання для всіх інших членів сім'ї. Протягом всього часу, з 2014 року, позивач приїжджала періодично до квартири АДРЕСА_1 , на тиждень, на 2-3 місяці. Племінник, відповідач по справі, ОСОБА_17 , почав постійно проживати в спірній квартирі з 2023 року, до цього в квартирі постійно проживала лише відповідач Селезньова Людмила. У 2021 році до спірної квартири приїхав племінник ОСОБА_13 , відповідач по справі, який виявив бажання поспілкуватися із позивачем, з приводу сарая, який продали. Внаслідок розмови, яка відбулася, племінник сказав вийти з квартири чоловіку позивача, а невістка ОСОБА_18 сказала вийти з квартири самій позивачці, відбувся скандал і позивачка повідомила відповідачам, що зустрінемося в суді. Сарай - це було дві кімнати, в якому також були речі позивачки, як наслідок багато речей вона там не знайшла. Позивачка повідомила, що давала кошти на оплату комунальних послуг, за світло, за мусор, померлому брату ОСОБА_13 . З братом була домовленість, так як ми зареєстровані в квартирі, то вона брату давала по 1000 грн, за два місяці, кожного разу. Також, в квартирі залишалися речі доньки позивачки - ОСОБА_19 , а також речі позивачки і наразі там: машинка швейна, диван, письмовий стіл.
Позивач за первісним позовом та відповідач за об'єднаним ОСОБА_1 просила поданий нею позов задовольнити, відмовити у задоволенні об'єднаного. Пояснила, що вона періодично проживала у спірній квартирі, зокрема у 2018 - 2019 роках вона проживала у спірній квартирі разом із відповідачем ОСОБА_6 та дядьком ОСОБА_13 . Вона давала гроші тьоті за комунальні послуги. У 2013 - 2014 роках також проживала в спірній квартирі, періодично, місяцями. Приїжджала також у 2020 році, у 2021 році вже не приїжджала. Перешкод їй не чинили, у неї були ключі від квартири. У 2021 році брат ОСОБА_13 повідомив, що ключі вже до замків не підійдуть. Напряму ОСОБА_19 не чинили перешкоди у користуванні квартирою, чинили перешкоди матері.
Позивач за первісним позовом та відповідач за об'єднаним ОСОБА_2 просив поданий ним позов задовольнити, відмовити у задоволенні об'єднаного. Пояснив, що брат ОСОБА_13 , відповідач по справі, не проживав у спірній квартирі до суда. 17.01.2021 року брат ОСОБА_13 зателефонував матері, на його 16 років, та просив щоб ОСОБА_20 приїхав до нього. ОСОБА_20 приїхав, брат ОСОБА_13 проживав на той час із сім'єю по АДРЕСА_4 , вони проводили час, а потім ОСОБА_20 пішов на квартиру по АДРЕСА_5 , у спірну квартиру, де провів пару днів. По вул. Дзвінка брат ОСОБА_13 проживав із сім'єю, який період він та проживав, ОСОБА_20 не знає, однак пам'ятає що проживав з 2018 року. Сам ОСОБА_20 поїхав з квартири по АДРЕСА_5 у 2012 році, однак він приїжджав туди, кожні два місяці, допомагав дядьку ОСОБА_13 . Після смерті дядька, десь з січня 2021 року він вже до спірної квартири не приїжджав. ОСОБА_21 , поки був живий, кормив його, ОСОБА_20 допомагав йому їздити до лікарні, привозив ліки. Під-час спорів, які почалися щодо квартири, він брату ОСОБА_13 телефонував, а ОСОБА_13 йому ні. У 2014 році з провулку Навігаційний ми поїхали до чоловіка матері ОСОБА_22 , після цього переїхали до с. Світле. ОСОБА_20 рахував, що може жити в цій спірній квартирі, коли вони переїжджали з квартири на квартиру. Після с. Світле, вони жили на дачі, а потім у 2015 році знову повернулись у спірну квартиру АДРЕСА_5 , жили місяць. Там на той час проживали - дідусь, дядько ОСОБА_13 та тітка ОСОБА_18 . Пізніше поїхали зі спірної квартири, оскільки там не було умов до проживання, однак періодично поверталися. У 2023 році ОСОБА_20 переїхав проживати до батька. Речей Кирила за адресою: АДРЕСА_5 не має.
Представник позивачів та відповідачів за об'єднаним позовом ОСОБА_23 та ОСОБА_2 - адвокат Миронюк М.П. у судовому засіданні пояснила, що квартиру отримав ще батько позивачки, у 1997 році. Наразі квартира не приватизована. У 2020 році помер брат позивачки - ОСОБА_13 . До його смерті, перешкод у користуванні майном не було. З лютого 2021 року почали чинити перешкоди, позивачка не може користуватися житлом, замінені замки. Доступ до квартири було обмежено з лютого 2021 року, до цього часу, позивачка могла приходити та користуватися майном.
Відповідач за первісним позовом та позивач за об'єднаним ОСОБА_5 у судовому засіданні позов первісний не визнав, просив задовольнити його об'єднаний позов. Повідомив, що у спірній квартирі речі позивачки ОСОБА_7 були років 8 тому. Вона проживала в спірній квартирі до 2014 року, з дітьми, потім повністю виїхала, не було її з 2005 року по 2009 рік, потім повернулася. У неї були ключі від квартири до 2014 року. Раз або два на рік, починаючи з 2014 року, вона приїжджала до спірної квартири. Періодично в квартирі проживали ОСОБА_19 та інколи ОСОБА_20 . Відповідач не створював перешкод ОСОБА_20 та ОСОБА_19 у користуванні житлом. Після смерті батька, між ним та тіткою була розмова, він запропонував поділити квартиру АДРЕСА_6 , тітка спочатку погодилась, а потім через пару днів сказала, що хоче 80% Останній раз позивачка приїжджала за пару місяців до подачі позову, сказала дати їй ключі від квартири, що вона бажає приватизувати квартиру, відповідач попросив вийти з квартири її чоловіка, почався скандал. ОСОБА_19 та ОСОБА_20 до квартири в цей час не приходили. Відповідач зробив в квартирі ремонт, тому просив узгоджувати з ним все, що стосується квартири. До подачі позову, тітка та діти не намагалася користуватися квартирою.
Відповідач за первісним позовом та позивач за об'єднаним ОСОБА_6 у судовому засіданні позов первісний не визнала, просила задовольнити об'єднаний позов. Пояснила, що ніколи не виганяла позивачів, ніколи не була проти того, щоб діти проживали в квартирі. Відповідачка проживає в квартирі з 1992 року, її син ОСОБА_13 проживає з 1993 року. ОСОБА_24 ОСОБА_25 проживала в квартирі до 2014 року постійно, коли народилась остання дитина, вона проживала 2-3 тижні, потім виїхала, всі речі вона забрала. ОСОБА_19 приїжджала в гості, на місяць-два, останній раз була років п'ять тому. Комунальні послуги ми частково ділимо. Якщо позивачі мають право, то хай заселяються та живуть. У нас були гарні відносини до суда. Ключів від квартири ОСОБА_26 не має, однак ми замки не змінювали. Перешкод ми не чинили.
Представник ОСОБА_5 та ОСОБА_27 - адвокат Чебаненко О.А. у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні первісного позову, та задовольнити об'єднаний, надала пояснення аналогічні викладеним у об'єднаному позові. Зауважила, що ОСОБА_28 не чинили перешкод у користуванні житлом, що вона визнала у судовому засіданні. Наявні правові підстави для визнання позивачів за первісним позовом такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради до судового засідання жодного разу не з'явився, третя особа була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Свідок ОСОБА_29 , з'явившись до судового засідання, пояснила що сім'ю Селезньових знає більше 20 років. ОСОБА_30 раніше жила в спірній квартирі по АДРЕСА_5 , а потім виїхала, вона бачила її на похованні брата ОСОБА_13 , до поховання ОСОБА_26 не бачила в квартирі. Свідок бачила ОСОБА_19 періодично в квартирі, певний період часу ОСОБА_19 там проживала, який це був рік свідок не пам'ятає. Кирила свідок також бачила, він певний період часу проживав в спірній квартирі. Із ОСОБА_16 вони зустрічаються на вихідних. Протягом 10 років, свідок бачила в квартирі то ОСОБА_19 , то ОСОБА_20 . Проживає свідок на відстані - дві вулиці від будинку, в якому розміщена спірна квартира.
Свідок ОСОБА_31 , з'явившись до судового засідання, повідомив, що знає ОСОБА_32 , ОСОБА_33 бачив інколи в спірній квартирі по АДРЕСА_5 . Свідок являється другом ОСОБА_18 та ОСОБА_13 , відповідачів по справі. Свідок проживає в одному районі із Селезньовими, приблизно 350 метрів один від одного. Сім'ю Селезньових свідок знає років 18-20. Він працює далекобійником, буває дома місяць, потім може не бути місяць. ОСОБА_33 свідок бачив до поховання ОСОБА_13 , один раз, та після поховання один раз. Свідок чув, що колись ОСОБА_26 проживала в спірній квартирі, а потім то приїжджала, то виїжджала. Свідок бачив у спірній квартирі ОСОБА_19 частіше. ОСОБА_20 бачив після поховання ОСОБА_13 , він то був, то не був. Свідок бував в гостях у сім'ї ОСОБА_34 один раз в місяць приблизно, протягом 14 років поспіль.
Свідок ОСОБА_35 , з'явившись до судового засідання, пояснила що вона проживає за адресою: АДРЕСА_7 разом із дітьми та чоловіком з 2010 року. ОСОБА_26 вона бачила не так часто, ОСОБА_13 та ОСОБА_18 знає, вони стали кумами. ОСОБА_26 в 2013 році або у 2015 році, свідок точно не пам'ятає, виїхала зі спірної квартири, і свідок більше її не бачила. Коли помер ОСОБА_36 , ОСОБА_26 приїжджала, у низ зі свідком був скандал, через майстерню, сарай. Свідок із чоловіком давали померлому ОСОБА_13 грошові кошти на лікування, а він замість цього передав їм сарай. З 2013 року по 2020 рік, день смерті ОСОБА_13 , свідок не бачила, щоб ОСОБА_26 проживала в спірній квартирі. ОСОБА_13 постійно там проживав. ОСОБА_19 або до смерті ОСОБА_13 , або після його смерті, проживала пару місяців у квартирі. В квартирі сусідів свідок буває майже кожного дня. З 2015, 2016 року сім'я свідка стала більш тісно дружити із сім'єю ОСОБА_34 . Речі ОСОБА_26 свідок в квартирі не бачила. Акт підписувала, підтверджувала що ОСОБА_26 не проживає в квартирі. ОСОБА_26 активувалася після смерті ОСОБА_13 .
Свідок ОСОБА_37 , з'явившись до судового засідання, пояснила що із ОСОБА_16 вони куми, ОСОБА_13 , відповідач по справі, її похресник. Свідку відомо, що з квартири бажають виселити її куму, вона проживає в цій квартирі давно, свідок часто приходить в гості до куми. Відповідач ОСОБА_38 дуже давно проживає у спірній квартирі, відповідач ОСОБА_13 проживає з дня народження. Два рази на місяць свідок буває в гостях у Селезньових, ОСОБА_19 бачила іноді, коли останній раз бачила не пам'ятає. ОСОБА_26 не бачила, щоб вона там проживала.
З урахуванням поданих заяв судом встановлено, що сторони про час та місце слухання справи повідомлені, звернулись з заявами про слухання справи за їх відсутності, а відтак підстав для відкладення слухання справи передбачених ст. 223 ЦПК України, не встановлено.
Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані сторонами письмові докази на підтвердження та спростування позовних вимог, з урахуванням показань свідків, в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають частковому задоволенню, в задоволенні об'єднаного позову слід відмовити, з огляду на наступне.
Щодо позовних вимог про вселення ОСОБА_3 , що також діє від імені та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до житлового приміщення, суд виходить з наступного.
Так, звертаючись з вищевказаними позовними вимогами, позивачі зазначили, що відповідачі чинять їм перешкоди в користуванні житловим приміщенням, та всіляко перешкоджають добровільно та в повній мірі користуватись квартирою, в якій безпосередньо вони зареєстровані.
Судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_6 . Батьками зазначені: ОСОБА_8 та ОСОБА_39 .
Згідно копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_9 та ОСОБА_12 зареєстрували шлюб 17.10.2018 року, прізвище подружжя після реєстрації шлюбу « ОСОБА_25 ».
Згідно копій свідоцтв про народження, позивач у справі є матір'ю дітей, позивачів у справі, в інтересах яких зокрема, подано даний позов - ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_7 . Батьками зазначені: ОСОБА_40 , ОСОБА_12 . ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 . Батьками зазначені: ОСОБА_41 , ОСОБА_12 . ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_9 батьками зазначені: ОСОБА_42 та ОСОБА_12 .
З даного приводу суд зазначає, що ОСОБА_1 позов щодо усунення перешкод шляхом вселення та виселення підписала особисто.
Щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , то протягом часу розгляду справи, він набув повноліття.
Судом встановлено, згідно довідки Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (відомості №К3-47735-в/л) про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації - 16.02.1990 року; ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_10 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_11 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_13 ; та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_14 .
Отже, судом встановлено, що позивачі є зареєстрованим за спірною адресою, як і відповідач ОСОБА_5 .
Згідно наданих суду заяв та листів-відповідей, судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_7 25.02.2021 року зверталась до Суворовської (нині Пересипської) районної адміністрації Одеської міської ради зі зверненнями щодо вжиття заходів по усуненню перешкод в користуванні квартирою.
Згідно листа-відповіді Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради від 02.03.2021 року (вих. № Тд-К-163) заявнику повідомлено, що житлові спори вирішуються відповідно до Закону.
Щодо порушення прав позивачів на користування житловим приміщенням, судом встановлено, що ОСОБА_7 25.02.2021 року зверталась до Відділу поліції № 3 ОРУП № 1 ГУПН в Одеській області з заявою про прийняття заходів до родичів, які змінили замки в спільній квартирі та не пускають до квартири.
Також, позивачем надано Акт перешкод в користуванні і проживанні житлом. Даний акт підписано сусідами ОСОБА_43 та ОСОБА_44 згідно якого зазначено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 постійно перешкоджають ОСОБА_7 та її дітям в користуванні житловим приміщенням, змінили замки.
Позивачі згідно позовних вимог зазначають, що після смерті ОСОБА_5 (рідного брата позивача) відповідачі стали чинити позивачу та її дітям перешкоди в користування житловим приміщення.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , помер ІНФОРМАЦІЯ_16 , актовий запис № 12071.
Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до вимог ст.ст. 64,65 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Отже предметом доказування при вирішенні вказаного спору є доведення порушення житлових прав позивачів та перешкоджання їм зі сторони відповідача, у праві користування комунальною квартирою, у якій вони зареєстровані.
В силу приписів ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
При цьому кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і докази не збирає.
З огляду на зазначене, судом встановлено, що позивач ОСОБА_7 25.02.2021 року зверталась до органів поліції з заявою про прийняття заходів до її родичів, відповідачів по справі, які не впускають її до квартири та чинять їй перешкоди в користуванні житловим приміщенням.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, яке існувало до порушення. Цей спосіб пов'язаний з застосуванням певних заходів, спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало до його порушення. Тобто, для того, щоб подати цей позов необхідно, щоб суб'єктивне право не було припинене, і його можна було відновити шляхом усунення наслідків правопорушення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року у справі № 545/3728/16-ц (провадження № 61-9958св18).
При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК).
Житлове приміщення - це приміщення, призначене та придатне для постійного і переважного проживання. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них (ст. 379 ЦК України).
Конституція України проголошує недоторканність житла (ст.30). Недоторканість житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс - забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об'єктом яких є житло - будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо.
Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України). Однак, як зазначено в ч.3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Держава гарантує не тільки свободу придбання житла, але й можливість стабільного користування, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду ( ст. 47 Конституція України).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).
Пленум Верховного Суду України у постанові від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах..
Пунктом 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.)
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що право позивачів ОСОБА_3 , та її на той час неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , інтереси яких представляла ОСОБА_7 , на безперешкодне користування житлом, є порушеним з боку відповідачів, позовні вимоги в цій частині є доведеними.
В свою чергу, на думку суду позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки у судовому засіданні вона пояснила, що їй не чинили перешкод у користуванні квартирою. Також, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що не чинили ніколи ніяких перешкод Христині у користуванні житлом, і вона і наразі може приїжджати до квартири і жити. З огляду на викладене, суд не вбачає порушеного права ОСОБА_1 .
Щодо позовних вимог про виселення ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.
Згідно положень ч.ч. 1, 2 ст.64 ЖК України, члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
З огляду на позовні вимоги та об'єднану позовну заяву, судом встановлено, що ОСОБА_6 є матір'ю ОСОБА_5 , який проживає та зареєстрований за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Позивачами не доведено та суду не надано доказів щодо незаконного вселення до квартири відповідача ОСОБА_6 .
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Разом з цим, слід зазначити, що заочним рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15.02.2019 року (справа № 523/2523/18) - у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про виселення без надання іншого житлового приміщення - відмовлено повністю.
Згідно даного судового рішення встановлені наступні обставини «…Так, у судовому засіданні встановлено, що у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані позивач, його сестра ОСОБА_12 , 1973 р.н. її діти: ОСОБА_45 , 1993р.н., ОСОБА_2 , 2005р.н., ОСОБА_46 , 2014р.н., та спільний з відповідачем син ОСОБА_5 , 1993р.н. Разом з ними проживає колишня дружина позивача - відповідачка у справі.
З відповідачкою позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з 20.11.1992р. до 30.10.2017р., Рішенням Березівського районного суду Одеської області від 26.09.207 року шлюб між сторонами розірвано, тобто відповідач являється колишнім членом сім'ї позивача.
За твердженням позивача, після реєстрації шлюбу, сторони з 1992 року по 2000 рік проживали на житловій площі відповідачки, а в 2000-му році переїхали до позивача та відповідачка разом з позивачем вселилася у спірну квартиру.
З огляду на викладене, до доводів позивача про незаконність вселення відповідачки у квартиру, суд ставиться критично, оскільки вона вселилась як дружина позивача разом з ним та їх спільною, на той час малолітньою, дитиною…».
Відповідно до положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, суд критично оцінює доводи позивачів щодо незаконності вселення та проживання відповідача ОСОБА_6 у спірній квартирі, оскільки обставини та підстави її вселення до вищевказаного приміщення були предметом розгляду цивільної справи, рішення суду у якій набрало законної сили.
Інших доказів, які б спростовували та довели незаконність вселення відповідача до спірної квартири - позивачами не надано, про їх витребування питання перед судом не порушувалось.
Позбавлення права користування житловим приміщенням або виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 581/489/20 (провадження № 61-2345св21) вказано, що «право членів сім'ї власника квартири користуватися жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена своєї сім'ї. Зазначені норми не передбачають самостійного характера права члена сім'ї власника житлового будинку користування житловим приміщенням. Посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника. Особливістю вирішення цього спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, особа, яка набула право власності на будинок, і член сім'ї, тобто чоловік і дружина, вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі. […] Отже, при вирішенні питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) за загальним правилом не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставин щодо об'єкта нерухомого майна, а також наявності чи відсутності іншого житла».
Матеріали справи не містять доказів тому, що ОСОБА_6 має у власності інше житло.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині виселення відповідача ОСОБА_6 - задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог за об'єднаним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратила право користування житловим приміщенням, суд виходить з наступного.
Звертаючись до суду з вищевказаними позовними вимогами позивачі зазначили, що проживають в спірній квартирі, позивач ОСОБА_5 також зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 . Відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є зареєстрованим за вищевказаною адресою, однак в квартирі не проживають з 2012 року, житлове приміщення залишили без поважних причин, не сплачують комунальних послуг та не утримують житло.
Вирішуючи зазначені позовні вимог суд виходить з наступного.
Так, судом встановлено, що відповідачі зареєстровані за вище вказаною адресою, дана обставина є встановленою.
На підтвердження факту не проживання відповідачів за адресою місця реєстрації, позивачами суду надано Акт від 14.09.2022 року, згідно якого зазначено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , за адресою реєстрації не проживали та в квартирі відсутні їх особисті речі. Даний акт підписано сусідами ОСОБА_47 , ОСОБА_48 ОСОБА_49 та ОСОБА_50 .
Статтею 5 ЦПК України визначено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, наскільки це можливо.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилається на те, що є наймачами житлового приміщення, а відповідачі без поважних причин з 2012 року не проживають в квартирі.
З даного приводу слід зазначити, що позивач ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_14 , тобто не міг фізично проживати або не проживати в квартирі станом на 2012 рік.
Крім іншого, позивачами до позову не надано розпорядження або будь-якого іншого документа на підтвердження їх прав, як наймачів (піднаймачів) житлового приміщенням. Не надано доказів щодо відкритого особового рахунку з наймачем житлового приміщенням.
Згідно ст. 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду.
Згідно ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
Згідно ст.61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією і наймачем - громадянином, якому видано ордер.
Частиною 1 ст. 71 ЖК України встановлено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Згідно статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз статей 71, 72 ЖК України діє підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше 6 місяців та відсутність поважних причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.
Відповідно до ст. 107 ЖК України наймач жилого приміщення вправі за згодою членів сім'ї в будь-який час розірвати договір найму. У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, переведення майна в інше жиле приміщення, виїзд в іншій населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк, тощо.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачі вказали про те, що відповідачі не проживають у спірному жилому приміщенні з 2012 року, жилим приміщенням не цікавляться, особисті речі у ньому відсутні, комунальні послуги не сплачують.
Суд зазначає, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт не проживання відповідача у спірному жилому приміщенні.
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
На підтвердження факту не проживання відповідачів у спірному жилому приміщенні позивачами надано письмовий доказ, а саме: Акт про не проживання особи за місцем реєстрації від 14.09.2022 року.
Однак, судом наведений Акт про не проживання до уваги не приймається, виходячи з наступного.
Так, Акт про не проживання особи за місцем реєстрації від 14.09.2022 року складений сусідами позивачів про те, що вони засвідчують, що з 2012 року по теперішній час відповідачі в квартирі не проживають.
Слід зазначити, що підписи сусідів, які склали Акт від 14.09.2022 року, були засвідчені безпосередньо самими сусідами, а тому наданий доказ до уваги не приймається, оскільки не відповідає формі та змісту, що пред'являються до даних актів.
Інших доказів на підтвердження факту постійного не проживання відповідачів у спірному жилому приміщенні, відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» - позивачами суду не надано.
Крім того, наведені в акті обставини не проживання відповідачів у спірній квартирі з 2012 року спростовані самими же позивачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які стверджували що ОСОБА_7 виїхала з квартири у 2014 році, а не у 2012. ОСОБА_5 визнавав, що ОСОБА_7 приїздила до квартири АДРЕСА_8 раз або декілька на рік, також в квартирі періодично жили позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_51 . Ці поясненні позивачів за об'єднаним позовом частково узгоджуються із поясненнями свідків, допитаних у судовому засіданні.
Крім того, судом встановлено, що позивач за первісним позовом, звернулась до суду за захистом свого порушеного права у 2021 році, також, згідно матеріалів справи встановлено, що у 2021 році остання зверталась до правоохоронних органів з підстав порушення її права на користування спірної квартирою. Згідно первісного позову позивач зазначила, що після смерті брата ОСОБА_5 , який, як встановлено судом помер ІНФОРМАЦІЯ_16 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стали чинити їй перешкоди в користування квартирою.
Також суд приймає до уваги, що позов про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, подано до суду у 2022 році, після почату судового розгляду справи за первісним позовом. Зазначені позови, у подальшому, були об'єднані в одне провадження. Суд виходить із того, що якщо відповідачі за об'єднаним позовом не проживали взагалі в спірній квартирі з 2012 року, не виявляли до квартири будь-якого інтересу, то чому такий позов не пред'являвся протягом 10 років, та поданий лише після того, як відповідачі у судовому порядку намагаються поновити свої порушені права.
Крім іншого, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_47 , ОСОБА_29 суду пояснили, що бачили за адресою реєстрації відповідачів за об'єднаним позовом. Зокрема, свідок ОСОБА_53 зазначила, що після смерті ОСОБА_5 бачила ОСОБА_26 , яка в сараї забирала якісь свої речі. Щодо ОСОБА_1 зазначила, що остання якийсь час проживала в квартирі, але свідок не пам'ятає точного проміжку часу. Разом з цим, свідок зазначила, що особистих речей відповідачів в квартирі не має. Зазначила, що спір щодо житлового приміщенням між сторонами у справі виник після смерті ОСОБА_54 , за життя останнього спорів не було.
Свідок ОСОБА_52 зазначила, що позивачів знає з 2012 року, які проживають в квартирі, інколи за даною адресою бачила ОСОБА_19 , назвати роки не змогла.
Свідок ОСОБА_29 пояснила, що ОСОБА_7 раніше проживала у спірному житловому приміщенні, потім кудись поїхала. Зазначила, що якийсь час ОСОБА_19 проживала у квартирі, також проживав ОСОБА_20 , років проживання вона не пам'ятає.
Свідок ОСОБА_55 , пояснив, що бачив в спірній квартирі ОСОБА_56 , також бачив ОСОБА_20 , назвати точні роки не зміг.
З огляду на покази свідків, судом встановлено, що між сторонами після смерті ОСОБА_5 , рідного брата позивача та рідного батька позивача за об'єднаним позовом виник спір щодо користування житловим приміщення, за даними свідчень встановлено, що до смерті ОСОБА_5 спорів не було.
Встановлено, що родина ОСОБА_7 тобто сама ОСОБА_7 та її діти проживали за адресою реєстрацію, виїжджали починаючи з 2014 року, однак потім повертались і якийсь час жили.
З огляду на викладене, твердження позивачів щодо до того, що відповідачі з 2012 року в спірній квартирі не проживають та втратили інтерес до житла спростовані матеріалами справи, зокрема твердженнями свідків, поясненнями самих позивачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а також письмовими доказами, а саме зверненням до правоохоронних органів з приводу чинення перешкод користування житловим приміщенням.
Суд констатує, що стороною позивача не доведено та не надано безперечних та достатніх доказів щодо відсутності відповідачів з неповажних причин протягом 6 місяців за адресою місця реєстрації, втрати ними інтересу до спірного житла.
Слід зазначити, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім'ї не потребує згоди інших членів сім'ї. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила шість місяців. У разі відсутності особи понад шість місяців при розгляді позову про визнання її такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім'ї, навіть колишні, а також наймодавець, мають право звернутись із позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.
Також, суд по даній справі враховує, в силу ч.4 ст. 263 ЦПК України, наступні правові висновки Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18 (провадження № 61-9591св19), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. […] У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили причини непроживання ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , зокрема те, що між сторонами існує конфліктна ситуація з приводу користування спірним житлом, не встановили, чи збалансовує рішення, ухвалене судом першої інстанції, інтереси ОСОБА_1 як власника квартири АДРЕСА_1 та ОСОБА_2 , яка також зареєстрована у цій квартирі, проживала у ній більше 20 років та не має іншого житла».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року у справі № 161/20415/19 (провадження № 61-14025св21) зазначено, що «саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України. При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання. На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо). Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження факту вибуття відповідача на інше постійне місце проживання, що є обов'язком саме позивача».
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Суд виходить із того, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).
Відповідно ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України - доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі N 917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).
Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК України), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
З даного приводу слід зазначити, що строки, які зазначені позивачами у позові щодо не проживання відповідачів у спірній квартирі, а саме з 2012 року, не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.
Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено також і в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року, ратифікованому Верховною радою УРСР 19 жовтня 1973 року, з якого вбачається, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя. Держави-учасниці вживуть належних заходів щодо забезпечення здійснення цього права.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Крім того, слід зазначити, що вичерпного переліку поважних причин не проживання у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.
Таким чином, під час вирішення питання про втрату особою права на користування жилим приміщенням з'ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.
На підтвердження факту постійного не проживання відповідачів у спірному жилому приміщення позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів.
Судом критично оцінюються твердження свідків та обставини викладені в акті щодо відсутності особистих речей в спірній квартирі, оскільки дані твердження не підтверджені належним чином. Крім іншого, свідок ОСОБА_53 зазначила, що в 2020 році після смерті ОСОБА_5 . ОСОБА_7 забирала якісь свої особисті речі, в сараї.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачами не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням у розумінні ст. 71, 72 ЖК України, а тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_6 слід відмовити.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що ОСОБА_6 враховуючи відсутність її реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , не набула права на звернення до суду з таким позовом.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 4, 5, 10, 12, 19, 76-82, 141, 258-260, 263-265, 273, 354 ЦПК України, Конституцією України, Житловим кодексом України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у здійсненні права користування жилим приміщенням шляхом вселення позивачів та виселення відповідача з житлового приміщення - задовольнити частково.
Вселити ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до квартири АДРЕСА_1 .
Вселити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до квартири АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 26.07.2024 року, у зв'язку із тривалою та періодичною відсутністю в суді світла.
Суддя: К.О. Далеко