Справа № 509/4108/24
01 серпня 2024 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення, -
12 липня 2024 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом, в якому просив суд, розірвати шлюб з відповідачкою, зареєстрований 18.07.2014 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (актовий запис № 506), в якому у сторін народився малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно якого, позивач просив суд, встановити юридичний факт самостійного виховання і утримання ним, як батьком дитини, посилаючись на те, що сімейне життя між ними не склалось через різні характери та погляди на сімейне життя і сімейні обов'язки, наслідком чого стали непорозуміння, сварки та скандали, втрата любові, поваги один до одного, у зв'язку з чим, подружні відносини і шлюбні стосунки між ними припинились з грудня 2022 р., коли відповідачка, влаштовуючи власне життя, проживаючи у м. Чорноморську одеської області з іншим чоловіком, та з цього періоду вони не проживають разом та не ведуть спільного господарства, та сьогодні, їхній шлюб носить формальний характер, подальше збереження шлюбу неможливо у буде суперечити його інтересам та інтересам малолітнього сина, який з грудня 2022 р. постійно проживає разом з ним за адресою : АДРЕСА_1 , де для нього створені всі необхідні умови для проживання (окрема кімната), облаштована необхідними речами для навчання, розвитку та відпочинку, а також дитина, у разі необхідності забезпечена медичним обслуговуванням та сімейним лікарем.
В судове засідання позивач не з?явився, про дату, час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, надіславши на електронну адресу (скриньку) суду надіслав заяву, в якій повністю підтримав свій позов, який просив задовольнити та слухати справу без його участі (а.с. 21).
Відповідачка в судове засідання не з?явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки не повідомила, надіславши на електронну адресу суду заяву, в якій визнала вимоги про розірвання шлюбу, підтвердивши факт самостійного виховання і утримання їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачем (батьком дитини) з грудня 2022 р., коли вони фактично припинили шлюб через її бажання вибудовувати відносини з іншим чоловіком, з яким вона проживає разом у м. Чорноморську Одеської області, а виховувати і утримувати, свого сина у неї не має можливості через скрутне матеріальне становище у зв?язку з втратою роботи (а.с. 28-29).
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що офіційний шлюб між позивачем та відповідачкою був зареєстрований 18.07.2014 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (актовий запис № 506), що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого повторно 07.03.2022 р., в якому у сторін народився малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого повторно 07.08.2019 р. (а.с. 15,17).
З матеріалів справи вбачається, що сімейне життя між ними не склалось через різні характери та погляди на сімейне життя і сімейні обов'язки, наслідком чого стали непорозуміння, сварки та скандали, втрата любові, поваги один до одного, у зв'язку з чим, подружні відносини і шлюбні стосунки між ними припинились з грудня 2022 р., коли відповідачка, влаштовуючи власне життя, стала проживати у м. Чорноморську Одеської області з іншим чоловіком, та з цього періоду вони не проживають разом з позивачем та не ведуть спільного господарства, та на сьогодні, їхній шлюб носить формальний характер, подальше збереження шлюбу неможливо і буде суперечити його інтересам та інтересам малолітнього сина, який з грудня 2022 р. постійно проживає разом з ним у приватному будинку за адресою : АДРЕСА_1 , де для нього створені всі необхідні умови для проживання (окрема кімната), облаштована необхідними речами для навчання, розвитку та відпочинку, а також дитина, у разі необхідності забезпечена медичним обслуговуванням та сімейним лікарем, що підтверджується довідкою з місця проживання позивача та його сина, Актом перевірки будинку за вищевказаною адресою № 536 від 26.07.2024 р. (а.с. 18,23-24).
У відповідності до ч. 1 ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов?язки у шлюбі та сім'ї.
За правилами ч. 2 ст. 3 СК України, сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають взаємні права та обов?язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв?язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Статтею 24 СК України передбачено - шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу - не допускається.
Згідно ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов?язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім?ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Чоловік зобов?язаний утверджувати в сім?ї повагу до матері. Дружина зобов'язана утверджувати в сім'ї повагу до батька. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Як вбачається зі змісту ч. 3 та ч. 4 ст. 56 СК України, кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Дружина та чоловік мають право вживати заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин. Кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв'язку допомогою фізичного або психічного насильства - є порушенням права дружини, чоловіка на особисту свободу і може мати наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Згідно із ч. 3 ст. 105 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу, якою передбачено - позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Статтею 111 СК України передбачено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
У відповідності до ст. 112 ч. 2 СК України, суд з?ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу та обставини життя подружжя і постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Крім того, ст. 17 Закону України від 23.02.2006 р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Частина 1 статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття «приватного та сімейного життя» ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа «Пек проти Сполученого Королівства» від 28.01.2003 року, заява № 44647/98).
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№ 29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім?ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява № 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв?язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
Згідно до п. 10 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в ст. 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» та в ч. 1 підпункту «с», «однакові права і обов?язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім?ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
При таких обставинах, суд приходить до висновку, що сім'я розпалась остаточно і зберегти її неможливо, а збереження сім?ї в даному випадку, з урахуванням встановлених судом обставин, зокрема, категоричною позицію позивача щодо неможливості збереження сім'ї і наполяганні на розірванні шлюбу, викладеної у позові, а також заяву відповідачки, яка повністю визнала позов в цій частині - буде суперечити інтересам, свободам позивача, малолітньої дитини та моральним засадам суспільства.
Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено - суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до умов ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (крім зазначених у ч. 2 цієї статті), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до приписів ст. 318 ЦПК України - у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, серед іншого, обов?язково повинно бути зазначено мету встановлення такого факту та причина неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, а також докази, що підтверджують факт.
Згідно із статтею 319 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню - не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Пунктом 10 Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» - встановлено, що відповідно до п. 4 ст. 273 ЦПК - в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов?язується з наступним вирішенням спору про право; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію в зв'язку із втратою годувальника.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи за заявою фізичних осіб про встановлення фактів, якщо встановлення фактів не пов'язується з наступним вирішенням спору про право, і чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. При цьому обов?язком суду при розгляді таких справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об?єктивності з?ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв?язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з?ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення. Важливе значення має вимога про обов?язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки.
В даному випадку, метою встановлення юридичного факту є повна реалізація прав позивача, як батька дитини, а також оформлення документів, необхідних для отримання соціальної допомоги як батьку, що самостійно виховує дитину, вирішення інших питань щодо проживання та перебування дитини без необхідності щоразу звертатись до матері для отримання її згоди, в тому числі щодо переміщення, на здійснення медичних втручань, за потреби, на вступ на навчання, перерєстрації місця проживання, враховуючи фактичне проживання разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрований за адресою : АДРЕСА_2 , де на сьогодні проживає відповідачка з іншим чоловіком, а також можливості одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини без згоди матері.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду № 175/2317/16-ц від 02.10.2019 р.
У статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв?язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім?єю, крім випадків, коли сім?я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється СК України (ст. 1 СК).
Частиною 1 статті 121 СК передбачено, що права та обов?язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК, батьки мають рівні права та обов?язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов?язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п?ятою статті 157 цього Кодексу.
Разом з тим, сімейні права та обов?язки є такими, що тісно пов?язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Права та обов?язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК.
Згідно ст. 157 СК - питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п?ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов?язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб?єктів, об?єктів і змісту (прав та обов?язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов?язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
В силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов?язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв?язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, ...якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.
Відповідно до приписів ст. 19 СК України висновок органу опіки та піклування щодо розв?язання спору між батьками з приводу виховання дитини в даному випадку не потрібен, адже йдеться про встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком дитини свого малолітнього сина, який повністю підтвердила матір дитини у своїй письмовій заяві на адресу суду, що дає підстави суду дійти висновку про відсутність спору в цій частині, а йдеться про підтвердження (встановлення) юридичного факту.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що в тому разі, якщо батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. ст. 18, 27 «Конвенції про права дитини», ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або, у відповідних випадках, законні опікуни, - несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Суд встановив, про що зазначено вище, що починаючи з грудня 2022 р., після фактичного припинення шлюбних відносин між позивачем та відповідачкою, малолітній син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 весь цей час проживав і проживає разом зі своїм батьком (позивачем) у приватному будинку за адресою : АДРЕСА_1 , в якому є всі необхідні умови для проживання і виховання дитини, яка повністю знаходиться на матеріальному утриманні, забезпеченні та вихованні батька ОСОБА_1 , який здійснює повний догляд за сином, який знаходиться лише на його самостійному вихованні та утриманні, а матір дитини ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні та утриманні дитини з підстав, описаних вище, проживаючи окремо від них з іншим чоловіком, втративши роботу, через що не має фінансової можливості утримувати сина та сплачувати аліменти на його утримання, що вбачається з її письмової заяви, а також довідкою про склад сім'ї з якої вбачається, що позивач разом з сином проживають лише у двох за вищевказаною адресою. Тобто дитина знаходиться на повному матеріальному утриманні та забезпеченні позвача (а.с. 10).
Враховуючи викладене, а також те, що позивач має матеріальну можливість для утримання дитини, має постійне місце роботи та доходу, створив для сина належні побутові умови для проживання, забезпечив його належне медичне обслуговування, займається його вихованням, виходячи із якнайкращого забезпечення інтересів дитини, беручи до уваги його малолітній вік, а також те, що дитина проживає з позивачем у звичних для неї умовах, суд вважає можливим встановити факт самостійного виховання та утримання дитини позивачем, що було визнано відповідачкою у відповідній заяві.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст.ст. 24,56,104,111,105,109,110,112,141,155,157,160,161 СК України, ЄКПЛ, рішеннями ЄСПЛ, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити ;
2. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 18.07.2014 року Донецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (актовий запис № 506) - розірвати ;
3. Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП : НОМЕР_3 ) малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01.08.2024 р.
Суддя Гандзій Д.М.