Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/2299/21
Провадження № 1-кп/945/251/24
Іменем України
29 липня 2024 року м.Миколаїв
Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретарів судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
захисників ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
потерпілої ОСОБА_11 ,
представника потерпілої ОСОБА_12 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Миколаївського районного суду Миколаївської області в залі суду в м.Миколаєві кримінальне провадження №12021153260000174, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.08.2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Комісарівка Березанського району Миколаївської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, працюючого фізичною особою підприємцем, раніше не судимого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні злочину, передбаченого ст.126-1 КК України (в редакції, чинній на день скоєння злочину),
встановив:
Формулювання обвинувачення ОСОБА_8 , визнаного судом доведеним.
Досудовим розслідуванням та судовим слідством встановлено, що ОСОБА_8 , перебуваючи на превентивних обліках Національної поліції за категорією “сімейний насильник”, у порушення вимог ст.28 Конституції України, згідно якої кожен має право на повагу до його гідності, а також у порушення вимог Закону України “Про запобігання та протидію домашньому насильству” умисно та безпричинно, у період часу з квітня 2018 року за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_2 , систематично вчиняв відносно ОСОБА_11 , з якою проживав однією сім'єю, фізичне та психологічне насильство, яке виражалось у штовханнях, словесних образах, погрозах, висловлюваннях нецензурною лайкою в її бік, приниженні. Вказані дії ОСОБА_8 призвели до страждань ОСОБА_11 та погіршили якість її життя, що виразилось, зокрема, у втомі, фізичному дискомфорті, негативних переживаннях та емоційній напруженості, а також втраті повноцінного сну, відпочинку, самооцінки та позитивних емоцій.
21.11.2020 року та 15.05.2021 року ОСОБА_8 притягувався до адміністративної відповідальності та відносно останнього були складені протоколи за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч.1, ч.2 ст.173-2 КУпАП. Також, відповідно до рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області №945/2045/20 від 17.12.2020 року, відносно ОСОБА_8 було винесено обмежувальний припис, яким визначено тимчасове обмеження прав останнього у вигляді заборони перебування в місцях відвідування та проживання ОСОБА_11 .
Так, 14.08.2021 року о 10.15 годині, ОСОБА_14 , знаходячись на місцевому стадіоні біля домоволодіння АДРЕСА_2 , в присутності малолітньої доньки ОСОБА_15 , діючи умисно, усвідомлюючи свою перевагу у фізичному розвитку, з мотивів явної неповаги до існуючих норм співжиття, на ґрунті неприязних відносин, наніс ОСОБА_11 удар в область обличчя, чим спричинив потерпілій легкі тілесні ушкодження у вигляді забою правої щоки.
Обвинувачений ОСОБА_8 , будучи допитаним у судовому засіданні свою вину у пред'явленому йому обвинуваченні не визнав і надав суду наступні покази.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 повідомив, що 14.08.2021 року він домовився з потерпілою ОСОБА_11 про зустріч, аби провідати їх спільну дочку Варвару. Близько 12 години обвинувачений під'їхав на стадіон в с.Сливине та зупинився біля в'їзду. Варя, побачивши батька, побігла до нього. ОСОБА_8 запропонував дитині проїхатись по колу стадіона, однак ОСОБА_11 почала категорично заперечувати. Дитина розплакалась. ОСОБА_11 схопила ОСОБА_16 та побігла з нею до парку. ОСОБА_8 поїхав за ними. Жодних тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8 не наносив та, взагалі, заперечував цей факт. На його думку, ОСОБА_11 вдарилась об кермо автомобіля, коли намагалась витягнути дитину з машини. Крім того, обвинувачений зазначив, що потерпіла постійно провокувала скандали та того дня поводилась взагалі неадекватно.
ОСОБА_8 в судовому засіданні зазначив, що на його думку, він жодним чином психологічно не впливав на ОСОБА_17 . Можливо й були образи потерпілої з його боку, однак вона також дозволяла собі ображати його. На фоні цих подій у обвинуваченого був сильний стрес, загострились хвороби та стався інсульт. На сьогоднішній день ОСОБА_8 не спілкується з ОСОБА_11 та майже не бачиться з дочкою.
Вина ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, а саме, показаннями потерпілої та свідків.
Потерпіла ОСОБА_11 в судовому засіданні повідомила, що 14.08.2021 року був вихідний день - субота. Вона та дочка ОСОБА_18 були на стадіоні. ОСОБА_8 під'їхав на своєму автомобілі “пікапі” до майданчика та, не виходячи із нього, почав пригощати дитину цукерками. Потерпіла підійшла та зробила йому зауваження, на що він лівою рукою почав зачиняти двері, а правою вдарив ОСОБА_11 в підборіддя та в груди. Дитина почала плакати. У потерпілої був шок, оскільки раніше були лише словесні приниження та образи, міг штовхнути. Після цього, ОСОБА_11 забрала дочку та пішла додому. Через тиждень після цих подій, потерпіла разом з дитиною поїхали в санаторій. У цей час обвинувачений неодноразово приїздив до її батьків та погрожував їм. Потерпілу та її родину дуже образив вчинок ОСОБА_8 , а їх спільна дочка Варя навіть не хоче виходити до нього. Взагалі, потерпіла повідомила, що у неї з обвинуваченим були постійні конфлікти, в ході яких останній ображав її та погрожував. Дії ОСОБА_8 викликали у потерпілої ОСОБА_11 страх за дитину та за її батьків. Вона постійно хвилювалась, зіпсувався її психо-емоційний стан. Додатково, потерпіла ОСОБА_11 просила суд врахувати це при призначенні ОСОБА_8 покарання та застосувати відносно нього суворе покарання.
Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні повідомила, що потерпіла ОСОБА_11 є її дочкою. В серпні 2021 року їй зателефонували та повідомили, що ОСОБА_20 побив ОСОБА_8 . Коли дочка прийшла додому, свідок побачила, що в неї червона щока та заплакане обличчя. Онучка ОСОБА_21 була налякана. ОСОБА_20 розповіла свідку, що відбулося; потім приїхала поліція. Вагалі, свідок ОСОБА_19 повідомила, що ОСОБА_8 постійно принижував ОСОБА_20 , ображав та казав, що зробить її інвалідом. Крім того, свідок зазначила, що також був факт побиття її ОСОБА_8 . У неї був струс головного мозку, однак справу закрили, бо не було свідків цієї події. ОСОБА_20 завжди була “в сльозах” та перебувала у постійному стресі.
Свідок ОСОБА_22 , будучи допитаною у судовому засіданні, надала суду такі покази. Так, ОСОБА_22 повідомила, що потерпіла ОСОБА_11 є її знайомою та проживає по сусідству. У 2020 році вона та її дочка ОСОБА_18 переїхали проживати до батьків ОСОБА_20 на АДРЕСА_2 . Де вони мешкали до цього, свідку невідомо. ОСОБА_8 приїжджав до ОСОБА_23 щосуботи. До ОСОБА_20 обвинувачений завжди ставився погано: звинувачував її, що вона не виводить до нього дитину, погрожував їй. Взагалі, поводився досить зухвало. Неодноразово приїздив у стані алкогольного сп'яніння. Через поведінку ОСОБА_8 у ОСОБА_11 був постійний стрес. Вона неодноразово скаржилась свідку, що боїться ОСОБА_8 та із за нього у неї депресивний стан. Також, свідок ОСОБА_22 декілька разів чула, як ОСОБА_8 погрожував матері потерпілої - ОСОБА_19 .
Свідок ОСОБА_24 повідомила, що потерпіла ОСОБА_11 є її сусідкою. ОСОБА_8 часто приїздив до неї та вчиняв скандали. Свідок неодноразово бачила, як обвинувачений перебуває у стані алкогольного сп'яніння та висловлюється нецензурною лай кою на адресу ОСОБА_20 . Безпосереднім свідком інциденту, який стався між обвинуваченим та потерпілою 14.08.2021 року, ОСОБА_24 не була, проте чула про це від матері ОСОБА_20 - ОСОБА_19 та ОСОБА_25 , яка живе поруч із стадіоном.
Свідок ОСОБА_25 , будучи допитаною в судовому засіданні, надала такі покази. Так, остання повідомила, що проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Її будинок розташований поряд з місцевим стадіоном. Приблизно три роки тому, влітку, точної дати свідок вже не пам'ятає, вона прибирала у себе в дворі та, у цей час, почула, як за парканом розмовляють чоловік та жінка. Як вона зрозуміла, це були ОСОБА_26 ( ОСОБА_27 ) та ОСОБА_20 ( ОСОБА_28 ). Свідок не звернула на цю розмову уваги. Через хвилин 15 до свідка прийшла ОСОБА_20 зі своєю сестрою та розповіла, що вона разом із дитиною пішли на побачення з ОСОБА_8 , однак той вчинив скандал та побив її. Обличчя у ОСОБА_20 було червоне та в сльозах.
Також вина обвинуваченого ОСОБА_8 підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими та іншими доказами, а саме:
- Висновком експерта №914 від 16.08.2021 року, відповідно до якої експертом було встановлено наступне. У ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має місце тілесне ушкодження у вигляді забою правої щоки. Дане тілесне пошкодження утворилося від однієї ударної дії тупими твердими предметами, якими могли бути руки, ноги, та інші предмети, з давністю утворення біля 2-3 доби до часу огляду. По ступеню тяжкості дане тілесне пошкодження відноситься до категорії легких тілесних пошкоджень. Утворення даного тілесного пошкодження в результаті падіння з висоти власного росту виключається (а.с.14-15 Том 2);
- постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 23.11.2020 року, якою ОСОБА_8 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбченого ч.1 ст.173-2 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 170 грн (а.с.66 Том 2);
- постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 13.10.2021 року, якою ОСОБА_8 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбченого ч.2 ст.173-2 КУпАП; провадження у справі постановлено закрити у зв'язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення (а.с.67 Том 2);
- постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.09.2021 року, якою ОСОБА_8 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбченого ст.173 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 119 грн (а.с.68 Том 2).
Зазначені докази сумнівів у їх достовірності не викликали, викладені чи посвідчені в них відомості є такими, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, визнаються та оцінюються судом як належні та допустимі, а у сукупності достатніми та взаємозв'язаними для прийняття процесуального рішення.
З правової позиції, яка відображена у постанові Верховного Суду в справі №754/17019/17 вбачається, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 та 4 статті 17 КПК України, що передбачають: «ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Він означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів. Це не означає, що у його достовірності взагалі немає сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.
Підґрунтям стандарту «поза розумним сумнівом» є фундаментальна цінність суспільства - гірше осудити невинного, ніж дозволити винному уникнути покарання; відповідно суспільство, яке цінує добре ім'я і свободу кожного, не повинно засуджувати людину, коли є розумні сумніви в її винуватості.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Відповідно, досліджені докази суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України та у їх відношенні безпосередньо порушень вимог ст.ст.87,99 наведеного Кодексу судом не встановлено та сторонами не доведено. Як наслідок, на переконання суду, яке ним сформоване у порядку ст.94 КПК України, наявні в матеріалах кримінального провадження докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, а тому немає об'єктивних підстав їм недовіряти.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які, відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Аналізуючи наведені вище та безпосередньо досліджені судом докази щодо обставин вчинених протиправних дій обвинуваченим, суд не вбачає підстав піддавати їх сумніву, оскільки вони узгоджуються між собою як окремо, так і в сукупності, доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст.91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст.84 того ж Кодексу та, які містяться у матеріалах цього провадження.
Позиція ОСОБА_8 щодо невизнання ним своєї вини у вчиненні даного злочину, на думку суду, є цілеспрямованою та розцінюється судом, як спосіб захисту власних інтересів і спробу уникнути кримінальної відповідальності, оскільки дана позиція повністю спростовується сукупністю зібраних по справі доказів.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_8 за ст.126-1 КК України (в редакції, чинній на день скоєння злочину) - вчинення домашнього насильства, тобто в умисному систематичному вчиненні фізичного та психологічного насильства щодо особи, з якою винний ( ОСОБА_8 ) перебував у сімейних відносинах, що призвело до фізичних та психологічних страждань потерпілої ( ОСОБА_11 ).
Підстав, у відповідності до ч.3 ст.337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Згідно з положеннями ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, у Рішенні №15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.».
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
При призначенні обвинуваченому покарання суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
ОСОБА_8 за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вчинив злочин вперше, раніше не судимий, категорично заперечував факт вчинення домашнього насильства відносно потерпілої ОСОБА_11 .
Призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд враховує його вік, а також те, що він неодружений; є фізичною особою підприємцем.
ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України (в редакції, чинній на день скоєння злочину) є злочином невеликої тяжкості за відсутності обставин, які пом'якшують покарання та обставин, які обтяжують покарання.
З урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, даних про особу обвинуваченого, а також інших обставин кримінального провадження в їх сукупності, суд визнає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів призначення йому основного покарання у вигляді обмеження волі на певний строк та у межах, встановлених санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, за якою він обвинувачується і яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, так як відсутні передбачені законом підстави для застосування до призначеного покарання положень ст.ст.75,76 КК України, а також ст.69 КК України, які б давали суду можливість прийти до висновку про звільнення обвинуваченого ОСОБА_8 від відбування покарання із випробуванням, або застосування до нього більш м'якого покарання. При цьому, суд враховує позицію потерпілої ОСОБА_11 , висловлену як самою потерпілою, під час судового розгляду кримінального провадження, так і її представником адвокатом ОСОБА_12 , під час судового розгляду (судових дебатів), про необхідність призначення обвинуваченому суворої міри покарання.
Суд, реалізуючи принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи ступінь тяжкості, обставини злочину, наслідки для потерпілої ОСОБА_11 у виді її фізичних та психологічних страждань, особу винного, вважає, що для досягнення мети покарання, яке полягає у карі, виправленні та запобіганні вчиненню нових злочинів, що полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод ОСОБА_8 та захисту прав потерпілої у вказаному кримінальному провадженні, з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягався, є особою працездатною, а, отже, ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинуваченого у більш короткий строк його ізоляції від суспільства, то суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе і без призначення йому максимального строку покарання, яке передбачено санкцією статті 126-1 КК України (в редакції, чинній на день скоєння злочину). Враховуючи всі викладені вище обставини, суд дійшов висновку про можливість призначення покарання в межах санкції цієї статті в редакції, чинній на день скоєння злочину.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Речовими доказами та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.
У даному кримінальному провадженні запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_8 не застосовувався.
Керуючись ст.100, ст.368, 370, 373, 374, 376 КПК України,
ухвалив:
ОСОБА_13 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України (в редакції, чинній на день скоєння злочину) та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
Початок строку відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_8 обчислювати з дня приведення вироку до виконання, з моменту його затримання.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_8 не обирати.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду через Миколаївський районний суд Миколаївської області протягом 30 днів з дня його проголошення, з урахуванням особливостей апеляційного оскарження, передбачених ч.2 ст.394 КПК України.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому і прокурору.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя ОСОБА_1
29.07.2024