Справа № 489/4078/24
Провадження № 1-кп/489/822/24
Ленінський районний суд міста Миколаєва
Вирок
іменем України
02 серпня 2024 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження №12023152040000206 від 22.02.2023 за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва Миколаївської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, особи з інвалідністю 3 групи, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого відповідно до ст. 89 КК України,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 та ч. 1 ст. 361 КК України,
з участю прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 (дистанційно), захисника ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , представника потерпілої ОСОБА_7 ,
встановив:
24.02.2022 на всій територій України введений воєнний стан Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, який неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
01.02.2023 в період часу з 15.00 до 16.00 години (більш точний час не встановлений) ОСОБА_3 , діючи в умовах воєнного стану, перебуваючи в домоволодінні по АДРЕСА_2 , з корисливих мотивів, діючи за раптово виниклим умислом, шляхом вільного доступу, умисно таємно викрав мобільний телефон «Хіаоmі Redmi 4 PRO» imei НОМЕР_1 , вартістю 1425 грн, в якому знаходилась сім-карта оператору ТОВ «Лайфселл» з номером НОМЕР_2 , яка для потерпілої матеріальної цінності не становить. Після того ОСОБА_3 з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 1425 грн.
Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Крім того, 01.02.2023 близько 17.00 годин (більш точний час не встановлений) у ОСОБА_3 , який перебував біля буд. АДРЕСА_3 , виник злочинний умисел на несанкціоноване втручання у роботу автоматизованої системи з метою спотворення процесу обробки інформації, що призвело до порушення встановленого порядку маршрутизації інформації, та умисел, направлений на таємне викрадення грошових коштів з банківської платіжної картки № НОМЕР_3 , відкритої в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_6 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 , маючи при собі раніше викрадений у ОСОБА_6 мобільний телефон «Xiaomi Redmi 4 PRO» imei НОМЕР_1 , в якому знаходилась сім-карта з № НОМЕР_2 , який зареєстрований у веб-банкінгу «Приват24», за допомогою вказаного мобільного номеру змінив паролі входу до сервісу «Приват24». В подальшому ОСОБА_3 , використовуючи мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 4 PRO» ІМЕІ1: НОМЕР_1 із сім-карткою оператора телекомунікацій ТОВ «Лайфсел» № НОМЕР_2 , що є фінансовим номером банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 та належить потерпілій ОСОБА_6 , шляхом ведення паролю та логіну до веб-банкінгу «Приват24», тобто самочинно, без дозволу держателя спеціального платіжного засобу або уповноваженої особи, втрутився у роботу автоматизованої системи АТ КБ «ПриватБанк», що виразилось у можливості дистанційно здійснювати платіжні транзакції та керувати грошовими коштами, що перебувають на поточному рахунку № НОМЕР_4 з відкритою банківською карткою № НОМЕР_3 в АТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_6 , за допомогою автоматизованої системи веб-банкінгу «Приват24».
За такого, своїми незаконними діями ОСОБА_3 , використовуючи автоматизовану систему веб-банкінгу «Приват24», призначену для дистанційного керування грошовими коштами, що перебувають на банківських рахунках, яка згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні» є мобільним платіжним інструментом, та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є інформаційною (автоматизованою) системою, переслідуючи прямий умисел, направлений на здійснення протиправних дій в сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді втручання в роботу інформаційної (автоматизованої) системи, здійснив процедуру отримання дозволу на проведення операції з використанням спеціального платіжного засобу, спотворив інформацію про належного користувача облікового запису, не маючи законного доступу до нього, з метою подальшого дистанційного керування вищевказаним рахунком, отримав можливість розпоряджатись коштами, що перебувають на ньому та змогу використовувати їх на власний розсуд.
Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив несанкціоноване втручання в роботу інформаційних (автоматизованих) систем, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 361 КК України.
Крім того, 01.02.2023 у ОСОБА_3 виник умисел на таємне викрадення чужого майна, шляхом використання автоматизованої системи веб-банкінгу «Приват24» з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_3 , держателем якого є ОСОБА_6 , реалізуючи який в період часу з 17:04 до 17:14 01.02.2023 ОСОБА_3 , діючи повторно, в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів, умисно таємно, шляхом вільного доступу, перебуваючи біля буд. АДРЕСА_3 , використовуючи заздалегідь отриману можливість використовувати грошові кошти, що належать ОСОБА_6 , що перебували на банківському рахунку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_4 з відкритою банківською карткою № НОМЕР_3 , за допомогою веб-банкінгу «Приват24» на попередньо викраденому мобільному телефоні марки «Xiaomi Redmi 4 PRO» ІМЕІ1: НОМЕР_1 , що належить потерпілій ОСОБА_6 , розуміючи те, що не має права розпоряджатись грошовими коштами, які знаходились на рахунку, закріпленому за вищевказаною банківською карткою, викрав грошові кошти в сумі 33750 грн, здійснивши їх переказ на банківську карту AT «Райффайзен Банк» № НОМЕР_5 , яка належить ОСОБА_3 .
Після того ОСОБА_3 з місця скоєння кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденими грошовими коштами на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду, в межах пред'явленого обвинувачення, на суму 33750 грн.
Таким чином, судом в межах судового розгляду, визначених ст. 337 КПК України, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, тобто скоїв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю та підтвердив обставини вчинених кримінальних правопорушень, вказані в обвинувальному акті, зокрема, що дійсно 01.02.2023 в денний час, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_4 , здійснив крадіжку телефону «Хіаоmі », який належав потерпілій ОСОБА_6 . Після того, змінивши на вказаному телефоні пароль веб-банкінгу «Приват24», викрав її грошові кошти в сумі близько 34000 грн, переказавши їх на свою банківську картку. Пред'явлений до нього цивільний позов визнав повністю в частині заподіяної потерпілій матеріальної шкоди в сумі 42134,13 грн, яка утворилася через викрадення грошових коштів з банківського рахунку та пов'язаних нею оплат погашення процентів, а також частково в сумі 10000 грн заподіяної моральної шкоди. У вчиненому щиро розкаявся, засудив свої дії, висловив щирий жаль з приводу вчиненого, попросив вибачення у потерпілої та зазначив про готовність відшкодувати заподіяну шкоду, а також обіцяв не вчиняти кримінальних правопорушень в майбутньому.
Крім власного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у скоєному підтверджується також іншими дослідженими у судовому засіданні доказами в їх сукупності.
Потерпіла ОСОБА_6 надала суду показання про те, що була знайома з обвинуваченим та його дружиною близько 1 місяця до вказаних подій. 01.02.2023 близько 15.00 години обвинувачений прийшов до неї додому по АДРЕСА_2 , де в той час перебувала його дружина ОСОБА_8 . Перебуваючи там, дружина обвинуваченого попросила у неї телефон для здійсненням ОСОБА_3 телефонного дзвінку, на що вона надала свій телефон. Після завершення дзвінку обвинувачений повернув телефон, поклавши його в кімнаті на столі. В подальшому вона пішла в іншу кімнату,Ю а обвинувачений залишився дивитися телевізор в кімнаті, де знаходився телефон, та через деякий час пішов з квартири. Близько 18.00 години вона виявила крадіжку належного їй телефону, в якому знаходилася сім-картка з номером НОМЕР_6 , та банківської картки. 02.02.2023 вона пішла до відділення банку АТ КБ «ПриватБанк», де їй повідомили, що з її кредитного банківського рахунку з банківською карткою № НОМЕР_3 були викрадені грошові кошти в сумі близько 35000 грн. В подальшому через викрадені з банківського рахунку грошові кошти вона була змушена сплачувати суму викрадених грошових коштів, а також нараховані банком відсотки по вказаному рахунку, погасивши їх повністю, що підтверджується виписками з банку. Пред'явлений цивільний позов на суму 41134,13 грн матеріальної шкоди, пов'язаної з викраденням грошових коштів та погашенням заборгованості перед банком, підтримала. Також просила стягнути на її користь 20000 грн моральної шкоди, заподіяної їй внаслідок крадіжки майна та грошових коштів, зазначивши, що протягом тривалого часу була змушена звертатися до банку з приводу викрадення у неї грошових коштів з банківського рахунку та погашення заборгованості, яка утворилася, однак банк не здійснив списання вказаної заборгованості, внаслідок чого вона сама повертала кредитні кошти з нарахованими відсотками за них. У зв'язку з цим, був порушений її нормальний та звичний спосіб життя, вона зазнала моральних страждань, погіршувалося її самопочуття, оскільки вона є особою похилого віку з інвалідністю, вона втратила спокій та нормальне самопочуття.
Із протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 21.02.2023 вбачається, що ОСОБА_6 звернулася до поліції з приводу крадіжки 01.02.2023 невстановленою особою її майна.
Відповідно до копії виписки з АТ КБ «ПриватБанк» по рахунку на ім'я ОСОБА_6 від 02.02.2023 слідує, що з банківського рахунку НОМЕР_4 01.01.2023 були здійснені перекази грошових коштів в сумі 4916,96 грн та 30018,82 грн.
З протоколу огляду предмету від 06.10.2023 слідує, що був проведений огляд оптичного носія, наданого АТ КБ «ПриватБанк», на якому знаходяться файли, зі змісту яких вбачається, що з банківської картки НОМЕР_3 , за якою закріплений фінансовий номер НОМЕР_6 , 01.02.2023 о 17.04 годин та о 17.14 годин були перераховані грошові кошти в сумі 4916,96 грн та 30018,82 грн на банківську картку НОМЕР_5 . Також 02.02.2023 фінансовий номер НОМЕР_6 був замінений на номер НОМЕР_7 .
Відповідно до протоколу огляду від 06.10.2023, оперуповноваженим був проведений огляд оптичний носій CD-R, на якому знаходяться дані АТ «Райффайзен Банк» про володільця банківської картки НОМЕР_8 , яким є ОСОБА_3 . При огляді файлу з назвою «виписка» виявлено, що на банківський рахунок НОМЕР_8 ОСОБА_3 02.02.2023 були здійснені перерахування грошових коштів з рахунку на ім'я ОСОБА_6 в сумі 29000 грн та 4750 грн. також на вказаному цифровому носії наявні дані про фотозображення ОСОБА_3 з банківською карткою в руці.
Згідно з висновком експерта № СЕ-19/115-24/5361-ТВ від 27.03.20234, ринкова вартість мобільного телефону «Хіаоmі Redmi 4 PRO», що раніше перебував у користуванні, у гарному стані могла становити 1425 грн.
Таким чином, оцінивши кожний доказ з точку зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд дійшов до висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень доведена поза розумним сумнівом та його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 та ч. 1 ст. 361 КК України.
При призначенні покарання суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, обвинувачений вчинив кримінальні правопорушення, які відносяться до тяжких злочинів (ч. 4 ст. 185 КК України) та кримінальних проступків (ч. 1 ст. 361 КК України), за місцем проживання характеризується посередньо, не працює, лікування у лікаря психіатра та лікаря нарколога не проходив, вважається раніше не судимим.
Обставин, які згідно зі ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.
З урахуванням обставин вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, який не працює, характеризується посередньо, має інвалідність, раніше не судимий, попросив вибачення у потерпілої та засудив свої дії, що вказує про його намір стати на шлях виправлення, відсутності обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також ураховуючи позицію державного обвинувача, який вважав, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, та у виді обмеження волі в межах санкції ч. 1 ст. 361 КК України, а також призначення остаточного покарання на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, зі звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням та з покладанням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, що, на переконання суду, буде необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Визначаючи тривалість строку випробовування, суд враховує тяжкість, кількість та обставини вчинення кримінальних правопорушень, особу обвинуваченого, який повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, засудив свої дії, хоча на даний час вважається раніше не судимим, однак раніше притягувався до кримінальної відповідальності, тому зазначені обставини вказують на необхідність встановлення трирічного іспитового строку для виправлення останнього.
Також право суду призначати покарання на власний розсуд підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.10.2020 у справі №487/5034/18, згідно з якими поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Вирішуючи питання щодо пред'явленого потерпілою цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Згідно зі ст. 1166 ЦК України, шкода, заподіяна особі або майну громадянина, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
У зв'язку з цим, оскільки під час судового розгляду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 своїми умисними діями здійснив крадіжку майна та грошових коштів ОСОБА_6 і остання пред'явила цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування матеріальної шкоди на суму 42134,13 грн, в яку включила розмір заподіяних останній збитків, пов'язаних із викраденням грошових коштів та сплатою кредитного боргу з нарахованими відсотками, без включення вартості викраденого телефону, та вказаний позов відповідач по справі (обвинувачений ОСОБА_3 ) визнав повністю. При цьому визнання обвинуваченим позову не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення вказаного позову про стягнення з обвинуваченого на користь потерпілої в рахунок відшкодування завданої майнової шкоди 42134,13 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування завданої потерпілій моральної шкоди, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
У постанові Великої Палати ВС від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14 вказано, що моральна шкода це страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточенням, до інших негативних наслідків морального характеру. Суд визначає розмір моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Судом на підставі досліджених доказів встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 своїми умисними протиправними діями, які полягали у вчиненні крадіжки телефону та грошових коштів, заподіяв потерпілій ОСОБА_6 . душевні страждання, які полягали у тому, що вона зазнала емоційного стресу та переживань, пов'язаних із викраденням її майна, а також грошових коштів. Також протягом тривалого часу, близько 1 року, потерпіла була змушена звертатися до банку з приводу викрадення у неї грошових коштів з банківського рахунку та необхідності погашення заборгованості, яка утворилася, однак банк не здійснив списання вказаної суми заборгованості, яка виникла не з її вини, а саме внаслідок викрадення її коштів. У зв'язку з цим, вона була змушена самостійно повертати банку кредитні кошти, викрадені обвинуваченим, з нарахованими відсотками за них. У зв'язку з цим, був порушений її нормальний та звичний спосіб життя, вона зазнала моральних страждань, погіршувалося її самопочуття, оскільки вона є особою похилого віку з інвалідністю, має ряд хронічних захворювань, які підтверджуються доданими до цивільного позову медичними документами, втратила спокій та нормальне самопочуття.
Таким чином, встановлені судом обставини вказують на доведення факту заподіяння обвинуваченим моральної шкоди потерпілій.
На підставі викладеного та з урахуванням вказаних обставин заподіяння моральної шкоди потерпілій, особи обвинуваченого, сталої практики Верховного Суду щодо визначення розміру моральної шкоди та передбачених ст. 23 ЦК України вимог розумності і справедливості, суд вважає, що з обвинуваченого на користь потерпілої ОСОБА_6 належить стягнути 20000 грн в рахунок відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, що, на переконання суду, буде необхідним та належним розміром для відшкодування заподіяної їй моральної шкоди та відповідатиме принципам розумності та справедливості.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України.
Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України, з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів.
Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувалися.
До набрання вироком законної сили відсутні підстави для застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу, оскільки суд дійшов висновку про можливість звільнення його від відбування призначеного покарання з випробовуванням, а також прокурором не подавалося відповідне клопотання про це, та обвинувачений на даний час перебуває в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» у зв'язку із обранням запобіжного заходу у виді тримання під вартою в іншому кримінальному провадженні.
Керуючись статтями 369-371, 373, 374, 376 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185 та ч. 1 ст. 361 КК України, та призначити йому покарання:
- за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк п'ять років;
- за ч. 1 ст. 361 КК України у виді обмеження волі на строк два роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно до відбуття визначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років.
На підставі статей 75, 76 КК України засудженого ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання з випробовуванням, якщо він протягом трирічного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Іспитовий строк ОСОБА_3 обчислювати з дня ухвалення вироку, тобто з 02 серпня 2024 року.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 42134 (сорок дві тисячі сто тридцять чотири) грн 13 копійок в рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 20000 (двадцять тисяч) грн в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди.
Речові докази: оптичні носії інформації - зберігати в матеріалах судової справи.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на суму 2271 (дві тисячі двісті сімдесят одна) грн 84 коп.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не застосовувати.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Ленінський районний суд міста Миколаєва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя ОСОБА_1