Справа № 127/25108/24
Провадження 2-о/127/551/24
01 серпня 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, -
До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із заявою про встановлення факту перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей в порядку ст. 293 ЦПК України.
Згідно зі ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Частинами першою, другою та четвертою статті 315 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеному у свідоцтві про народження або паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України не є вичерпним.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Зі змісту поданої у цій справі заяви вбачається, що заявник просить встановити факт перебування на його утриманні трьох неповнолітніх дітей з метою отримання на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Визначаючи, чи пов'язується з встановлення факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення ст. 1 ЦК України. За змістом ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно, у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Виходячи із заявленої ОСОБА_1 мети встановлення факту, що має юридичне значення, слід зазначити наступне.
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.
Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Перелік осіб, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, визначений ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку». Так, зокрема, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону).
Перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (ч. 7 ст. 23 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку»).
Враховуючи, що між заявником та територіальним центром комплектування та соціальної підтримки може виникнути спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, який не пов'язаний з виникненням чи реалізацією цивільних прав та обов'язків заявника, їх існуванням та припиненням, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір може стосуватися лише сфери публічно-правових відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
У справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 33-35 постанови від 30 січня 2020 року зазначила, що вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.
Як вбачається із заяви, заявлені вимоги, враховуючи їх мету, пов'язані з доведенням існування підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою.
Суд звертає увагу на те, що справи щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються в порядку окремого провадження за правилами ЦПК України. Розгляд справ окремого провадження має свої особливості, які не властиві та не притаманні адміністративному судочинству.
Разом з тим, ч. 2 ст. 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі виникнення спору з суб'єктом владних повноважень, зокрема які стосуються порушеного заявником питання, останній вправі звернутися до адміністративного суду із позовними вимогами до відповідного уповноваженого органу і певні факти, які мають значення для правильного вирішення спору, підлягають встановленню судом у мотивувальній частині судового рішення.
У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Однак, слід звернути увагу, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус судів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4). Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Згідно із ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 4 ст. 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду і, зокрема, Великої Палати Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, і суди повинні застосовувати такі висновки.
Однакове застосування норм права забезпечує правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
Вищевикладене узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою 27 вересня 2023 року по справі № 201/5972/22, що стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Дослідивши матеріали заяви, суд прийшов до висновку про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження.
У відповідності до ч. 4 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.
Заявником в поданій заяві в якості заінтересованої особи зазначено ОСОБА_2 , яка є матір'ю дітей, необхідність встановлення факту утримання яких стала підставою звернення до суду.
Вирішуючи питання про залучення до участі у справі заінтересованих осіб, суд прийшов до наступного висновку.
Судом прийнято до уваги, що до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права та обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.
Права заінтересованих осіб знаходяться у юридичному зв'язку із суб'єктивними правами заявників і зумовлюються встановленням юридичного факту. Інтереси заінтересованих осіб можуть суперечити інтересам заявника. Отже, залучення (притягнення, вступ) цих заінтересованих осіб має важливе практичне значення, оскільки вони мають можливість у процесі розгляду справи про встановлення юридичного факту заявити про порушення чи оспорювання їхніх суб'єктивних прав, а також допомагає суду уникнути ухвалення незаконного рішення та виключити можливість появи в майбутньому конкуруючого рішення з іншою заінтересованою особою, і має на меті повно і всебічно дослідити всі обставини справи.
Таким чином, враховуючи мету встановлення факту, що має юридичне значення, суд прийшов до висновку, що у даній справі заінтересованими особами є:
-Міністерство оборони України, враховуючи покладені на нього завдання, як на головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період;
- ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повноважень якого згідно із ч. 7 ст. 23 ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» входить перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення, а також
- ОСОБА_2 , яка є матір'ю дітей, необхідність встановлення факту утримання яких стала підставою звернення до суду,
які підлягають залученню до участі у справі в якості заінтересованих осіб.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 187 ЦПК України про прийняття заяви до розгляду та відкриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначаються результат вирішення заяв і клопотань заявника, що надійшли разом із заявою, якщо їх вирішення не потребує виклику сторін.
З матеріалів заяви вбачається подання заявником клопотання про витребування доказів.
Дослідивши клопотання суд прийшов до висновку, що вирішення клопотання заявника про витребування доказів потребує виклику учасників справи і з'ясування їх думки, тому дане клопотання буде вирішено судом в судовому засіданні.
Крім вищевказаного, суд прийшов й до наступного висновку.
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Отже, підставою для зупинення провадження у справі може бути прийняття палатою, об'єднаною палатою або Великою Палатою Верховного Суду до свого розгляду іншої справи у подібних правовідносинах (ст. 403 ЦПК України).
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
В іншій справі, Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Ухвалою від 27 вересня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 201/5972/22.
Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувався, зокрема, такими міркуваннями: «Правова проблема постає під час дії правового режиму воєнного стану у значній кількості поданих заяв, позовів на території України про встановлення факту самостійного виховання дитини (інших фактів, які пов'язані з реалізацією права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації) чи оскарження рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень, що перебували та перебувають на розгляді в судах та рішення у яких можуть бути винесені найближчим часом.
Аналіз судової практики свідчить про винесення судами суперечливих судових рішень, відсутності єдності судової практики, зокрема у зв'язку із відсутністю правової позиції Верховного Суду щодо такого роду питань.
Отже, існує очевидна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики у вказаній сфері правовідносин, і ці проблемні питання, на думку колегії суддів, належать до компетенції Великої Палати Верховного Суду, як інституції, діяльність якої спрямована на вирішення виключних правових проблем, вирішення міжюрисдикційних спорів в цілях забезпечення однакового застосування судами норм матеріального і процесуального права.
Однакове застосування норм права забезпечує правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування норм права поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, довіру до відправлення правосуддя, а також сприяє стабілізації обстановки у проблемному регіоні.»
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2023 року справу № 201/5972/22 призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням її учасників.
У даній справі до предмета доказування входить перебування на утриманні заявника трьох дітей віком до 18 років, що має значення для реалізації ним права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відтак, справа № 201/5972/22, яка перебуває в провадженні Великої Палати Верховного Суду, має подібні правовідносини з цією справою.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».
Таким чином, Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява № 61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява № 30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява № 20390/07).
Тобто під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, оскільки правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин у справі № 201/5972/22, яка перебуває наразі на розгляді Великої Палати Верховного Суду, суд вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/5972/22, враховуючи положення п. 10 ч. 1 ст. 252 і п. 14 ч. 1 ст. 253 ЦПК України.
Керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України, ч. 6 ст. 13 і ч. 4 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус судів», ст.ст. 2, 19, 187, п. 10 ч. 1 ст. 252, п. 14 ч. 1 ст. 253, ст.ст. 258-261, 293, 294, 315, 316, 318, 353-355 ЦПК України, суд -
Прийняти заяву до розгляду та відкрити провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) про встановлення факту, що має юридичне значення.
Розгляд справи провести у порядку окремого провадження.
Залучити до участі у справі в якості заінтересованих осіб: Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ-168, Повітрофлотський проспект, 6), ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_3 ).
Запропонувати заінтересованим особам протягом 15 днів з дня вручення ухвали надати суду письмові пояснення щодо заяви, виклавши свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення проти заяви, і всі докази (крім речових), а також документи, що підтверджують надсилання (надання) пояснення щодо заяви і доданих до неї доказів заявнику, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.
Попередити учасників справи, що письмові докази подаються у спосіб і порядку, визначними ст.ст. 83, 95 ЦПК України.
Зупинити провадження у цивільній справі № 127/25108/24 за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 201/5972/22.
Надіслати заявнику копію даної ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення та/або на адресу електронної пошти.
Надіслати заінтересованим особам копію даної ухвали, копію заяви та доданих до неї документів рекомендованими листами з повідомленнями про вручення поштового відправлення та/або на адресу електронної пошти, електронного кабінету.
У судове засідання викликати заявника та заінтересованих осіб.
Клопотання заявника про витребування доказів вирішити в судовому засіданні.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, у мережі Інтернет на офіційному веб-порталі судової влади України за веб-адресою: http://court.gov.ua/fair/.
Суд попереджає учасників судового процесу про неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Ухвала суду може бути оскаржена в частині недотримання правил підсудності та зупинення провадження у справі протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання її суддею.
Ухвала суду складена 01.08.2024.
Суддя: