19 липня 2024 рокуСправа №160/13939/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
29.05.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області, в якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.05.2024 р. № 046350014899 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до заяви про призначення пенсії від 16.05.2024 р;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період навчання у Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів з 01.09.1979 р. по 25.06.1981 р. та періоди роботи з 17.02.1983 р. по 28.07.1988 р., з 01.10.2023 р. по 30.04.2024 р;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до заяви про призначення пенсії від 16.05.2024 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що маючи необхідний страховий стаж та досягнувши пенсійного віку звернулась з необхідним пакетом документів та заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії за віком. Проте, після розгляду заяви відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії за віком через певні недоліки в оформленні трудової книжки. Позивач наголошує, що відповідальність за заповнення та ведення трудових книжок несе роботодавець та наслідком його дій не може бути позбавлення права позивача на пенсійне забезпечення. Одночасно з цим зазначає, що на момент проходження навчання 01.09.1979 р. по 25.06.1981 р., діяв Закон Української радянської соціалістичної республіки «Про народну освіту», який регулював суспільні відносини в галузі народної освіти з метою найповнішого задоволення запитів радянських громадян і потреб розвинутого соціалістичного суспільства в освіті і комуністичному вихованні підростаючого покоління, забезпечення народного господарства робітниками і спеціалістами відповідної кваліфікації.
Зокрема, абз.2 ст.39 цього Закону передбачено, що особам, які закінчили середню загальноосвітню школу з виробничим навчанням, видається атестат про середню освіту і свідоцтво про здобуту спеціальність із зазначенням присвоєного кваліфікаційною комісією розряду.
По закінченню навчання позивачу було видано свідоцтво про присвоєння кваліфікації серії НОМЕР_1 від 22.05.1981 р. відповідно до якого вбачається, що вона навчалась у Новопокровській середній школі та закінчила курс за програмою вихователь дошкільних установ та мені присвоєно спеціальність «вихователь дошкільних установ». Оскільки одночасно із здобуттям середньої освіти нею було також здобуту спеціальність «вихователь дошкільних установ» вважає, що має право на зарахування цього періоду до загального страхового стажу. З огляду на викладене просить задовольнити адміністративний позов.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
12.06.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов письмовій відзив проти позову. Відповідач вказує, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 09.10.1981 р. з 17.02.1983р. по 28.07.1988 року в клубі шахти «Комсомольська», оскільки відсутні номер та дата наказу про звільнення та період навчання в Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х, оскільки до страхового стажу зараховується лише навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
З огляду на викладене, вважає оскаржуване рішення правомірним та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
21.06.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було надано письмовий відзив проти позову. Відповідачем позовні вимоги заперечуються, в обґрунтування своєї позиції вказують, що відповідно до наданих документів, загальний страховий стаж Позивача становить 23 роки 09 місяців 17 днів, що недостатньо для призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України № 1058 ( менше 31 років). Інші документи, які підтверджують ці обставини не надано, тому виключається належне підтвердження страхового стажу, за поданими документами до заяви про призначення пенсії.
Зважаючи на вищевикладене вважає оскаржуване рішення правомірним та просять відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 16.05.2024 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Заяву позивача було направлено Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за принципом екстериторіальності та 23.05.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення № 046350014899, яким відмовлено у призначенні пенсії за віком, що вмотивоване наступним:
«12.01.1964 до управління звернулась ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , та надала заяву щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058 - IV від 09.07.2003 року (далі Закон № 1058).
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону № 1058 - починаючи з 1 січня 2024 року, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 31 років.
Починаючи з січня 2018 року на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 - від 24 до 34 років;
Починаючи з січня 2019 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 65 років мають особи за наявності страхового стажу починаючи з 1 січня 2028 року - від не менше 15 років.
Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 23 роки 9 місяць 17 дні, що є недостатнім для призначення пенсії за віком.
До страхового стажу не зараховано:
- згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 09.10.1981 р період роботи в клубі шахти «Комсомольська» з 17.02.1983 по 28.07.1988, оскільки відсутні номер та дата наказу на звільнення;
- згідно довідки №413 від 15.12.2023 період навчання в Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х з 17.02.1983 по 28.07.1988, оскільки до страхового стажу зараховується лише навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Враховуючи вищевикладене, відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу -31 рік».
Також з розрахунку стажу ОСОБА_1 за номером пенсійної справи № 046350014899 вбачається, що не зараховано до страхового стажу період з 01.10.2023 р. по 30.04.2024 р.
Не погоджуючись з наданою Головним управлінням Пенсійного фонду України відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.ст. 3, 19, 46 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058).
Згідно до ст. 8 Закону №1058 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ст. 1 Закону «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788 визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до ст. 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується.
Частиною 1 статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п. 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Державного комітету Ради міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати від 20.06.1974 р. № 162 (далі - Інструкція № 162) (чинної на момент виникнення спірних правовідносин щодо періоду роботи позивача з 02.07.1984 року по 01.10.1991 рік) в графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, в графі 2 вказується дата прийняття на роботу.
В графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, дільницю, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії чи посади та присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії чи посади, на яку прийнято працівника, здійснюються: для робітників - у відповідно до найменувань професій, вказаних в Єдиному тарифно-кваліфікаційному довіднику робіт та професій для робітників; для службовців - у відповідно до найменувань посад, зазначених в Єдиній номенклатурі посад службовців, або відповідно до штатного розпису.
Згідно до п. 2.25 Інструкції № 162 записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюваннями чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення в трудовій книжці працівника проводиться з додержанням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 - причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.
Відповідно до п. 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 р. «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
Згідно до п. 2.4 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції № 58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник,
виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Відповідно до п. 4.1 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і
нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Згідно до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки» від 27.04.1993 р. № 301 за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
За вимогами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ч. 1 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно до п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Оцінивши усі докази, надані суду, у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до наведених норм чинного законодавства, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.
Відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 ОСОБА_1 від 09.10.1981р. наявні наступні записи щодо роботи у спірних періодах:
- до вступу на шахту трудового стажу не мала;
- 17.02.1983 зарахована на роботу до клубу шахти «Комсомольська» посаду касира клубу. Протокол № 13 від 13.02.1983р.;
- 10.12.1983р. переведена контролером клубу. Заява;
- 28.07.1988 звільнена по переводу до авто збирального заводу. Заява.;
- ФОП ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_5 ;
- 06. 07.2021 прийнята виробником харчових напівфабрикатів. Наказ № 7 від 05.07.2021р.;
- 30.04.2024р. звільнена за згодою сторін згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України. Наказ № 35 від 30.04.2024року.
Записи скріплені печатками підприємств та підписами відповідальних осіб.
Таким чином, наведені записи є такими, що, незважаючи на виявлені органом Пенсійного фонду недоліки, дають можливість підтвердити страховий стаж позивача.
Позивач не несе відповідальності за заповнення та зберігання трудових книжок.
Не належний порядок заповнення трудової книжки з вини відповідальної особи підприємства не може бути підставою для обмеження права особи на призначення пенсії.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24.05.2018 р. № 490/12392/16-а, від 29.03.2019 р. № 548/2056/16-а,від 28.02.2018 р. № 428/7863/17, від 04.09.2018 р. № 423/1881/17.
Також судом відхиляються доводи відповідача-2 щодо неврахування цих періодів діяльності позивача через наявність недоліків у веденні записів трудової книжки роботодавцем.
Судом вже було висловлено позицію щодо обов'язку роботодавця вірно заповнювати відомості у трудовій книжці робітника, а також зберігання цього документу.
Стосовно неврахування до страхового стажу періоду навчання з 17.02.1983 по 28.07.1988 в Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х, суд зазначає про наступне.
Згідно п. «д» ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Зокрема, ч.1 ст.38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» від 10.02.1998 № 103/98-ВР (далі - Закон № 103/98-ВР) передбачено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
ст.3 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» встановлює, що професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.
В ст.17 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» передбачено, що заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Із змісту ст. 18 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» вбачається, що до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать:
- професійно-технічне училище відповідного профілю;
- професійне училище соціальної реабілітації;
- вище професійне училище;
- професійний ліцей;
- професійний ліцей відповідного профілю;
- професійно-художнє училище;
- художнє професійно-технічне училище;
- вище художнє професійно-технічне училище;
- училище-агрофірма;
- вище училище-агрофірма;
- училище-завод;
- центр професійної (професійно-технічної) освіти;
- центр професійної освіти;
- навчально-виробничий центр;
- центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів;
- навчально-курсовий комбінат;
- навчальний центр;
- інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.
Водночас, відповідно до пункту 19 Статуту середньої загальноосвітньої школи, ухваленого постановою Ради Міністрів СРСР від 08.09.1970 № 749, особам, що закінчили середню школу з виробничим навчанням, видається також свідоцтво про присвоєння спеціальності, з зазначенням присвоєного кваліфікаційною комісією розряду.
Постановою Ради Міністрів СРСР від 24.08.1974 № 662 "Про організацію міжшкільних навчально-виробничих комбінатів трудового навчання і професійної орієнтації учнів" регламентувалась організація і діяльність міжшкільних навчально-виробничих комбінатів трудового навчання і професійної орієнтації учнів, зокрема передбачалось обладнання на базі підприємств, установ і організацій навчальних кабінетів, майстерень і цехів для підготовки учнів робітничих спеціальностей з виділенням кваліфікованих робітників та інженерно - технічних працівників для підготовки учнів.
Так, на момент проходження навчання ОСОБА_1 , діяв Закон Української радянської соціалістичної республіки «Про народну освіт», який регулював суспільні відносини в галузі народної освіти з метою найповнішого задоволення запитів радянських громадян і потреб розвинутого соціалістичного суспільства в освіті і комуністичному вихованні підростаючого покоління, забезпечення народного господарства робітниками і спеціалістами відповідної кваліфікації.
Зокрема, абз.2 ст.39 цього Закону передбачено, що особам, які закінчили середню загальноосвітню школу з виробничим навчанням, видається атестат про середню освіту і свідоцтво про здобуту спеціальність із зазначенням присвоєного кваліфікаційною комісією розряду.
Так, до матеріалів адміністративної справи надано довідку № 413 від 15.12.2023р., видану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в тім, що вона дійсно в період з 01.09.1979р. по 25.06.1981р. навчалась в «Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів» Солонянського району Дніпропетровської області та отримала свідоцтво про присвоєння кваліфікації (спеціальності) «Вихователь дошкільних установ» НОМЕР_1 (дата видачі 22.05.1981р.), про що свідчить запис в книзі видачі посвідчень № 3138.
Вказані обставини дають підстави дійти висновку, що по закінченню закладу професійної (професійно-технічної) освіти, випускнику видається атестат про середню освіту і свідоцтво про здобуту спеціальність із зазначенням присвоєного кваліфікаційною комісією розряду.
На підтвердження навчання в «Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів» Солонянського району Дніпропетровської області позивачем також надано до матеріалів адміністративної справи копію свідоцтва про присвоєння кваліфікації серії НОМЕР_1 , відповідно якого ОСОБА_5 рішенням кваліфікаційної комісії Новопокровської середньої школи, протокол № 9 від 22.05.1981р., присвоєно кваліфікацію ( спеціальність) вихователя дошкільних установ.
Таким чином, позивачем надано докази на підтвердження проходження її навчання у період з 01.09.1979р. по 25.06.1981р. та присвоєння відповідної кваліфікації.
ч.1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем надано достатні докази на підтвердження факту її навчання та здобуття кваліфікації вихователя дошкільних установ під час її навчання Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів» Солонянського району Дніпропетровської області та цей період має бути зарахований до загального страхового стажу.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у призначенні пенсії позивачу на підставі поданої ним заяви та долучених до неї документів, яка оформлена рішенням від 23.08.2024р. №046350014899 «Про відмову в призначені пенсії», вчинена відповідачем у межах повноважень, але не у спосіб, передбачений законодавством, та необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 суд зазначає про наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачами, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком буде скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у призначенні пенсії позивачу на підставі поданої нею заяви та долучених до неї документів, від 23.05.2024р. №046350014899 «Про відмову в призначені пенсії» та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду про протиправність неврахування спірних періодів роботи позивача, що зазначені у трудовій книжці та періоду навчання у Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів.
Пунктом 4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) встановлено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид, електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
Тобто, за приписами п.4.10 Постанови правління ПФУ №22-1 визначено, що електронна пенсійна справа повертається до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи, яка звернулась за призначенням пенсії, з метою подальшого взяття такої особи на пенсійний облік та виплати їй пенсії.
З аналізу наведеної норми та застосувавши аналогію закону, вбачається, що електронна відмовна пенсійна справа позивача, після розгляду відповідачем-2 заяви позивача про призначення пенсії за вислугу років, засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання позивача, тобто, у даному випадку, до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, факт передання відповідачем-2 електронної пенсійної справи позивача після прийняття спірного рішення до відповідача-1 підтверджується і самим відповідачами-1, 2 у відзивах та матеріалами справи, за якими встановлено, що матеріали пенсійної справи позивача перебувають у відповідача-1.
А відповідно, відповідач-2, за відсутності у нього матеріалів пенсійної справи, позбавлений можливості відновити порушене право позивача шляхом прийняття рішення.
За викладеного, суд приходить до висновку, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (в розпорядженні якого перебуває як паперова так і електронна відмовна пенсійна справа позивача) має як обов'язок, так і фізичну можливість виконати зобов'язальну частину судового рішення, прийнятого за результатами розгляду цієї справи.
Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу даного позову до суду в сумі 969,00 грн. підлягає стягненню з відповідачів солідарно за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 9, 72-74, 77, 241-246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 23.05.2024 р. № 046350014899 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 відповідно до заяви про призначення пенсії від 16.05.2024 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період навчання у Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів з 01.09.1979 р. по 25.06.1981 р. та періоди роботи з 17.02.1983 р. по 28.07.1988 р., з 01.10.2023 р. по 30.04.2024 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 з урахуванням висновків суду про протиправність неврахування періодів навчання у Новопокровській середній школі з виробничим навчанням в складі ІХ-Х класів з 01.09.1979 р. по 25.06.1981 р. та періодів роботи з 17.02.1983 р. по 28.07.1988 р., з 01.10.2023 р. по 30.04.2024 р.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484,50грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 50 копійок).
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, вулиця Генерала Батюка, 8, Слов'янськ, Донецька область, 84100) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484,50грн. (чотириста вісімдесят чотири гривні 50 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук