Справа № 308/3956/22
31 липня 2024 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_2
з участю прокурора - ОСОБА_3
обвинувачених - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисників - ОСОБА_6 та ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород кримінальну справу №308/3956/22 кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022071030000117 від 30.01.2022 р. про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України, -
В провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області знаходиться кримінальне провадження №308/3956/22, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022071030000117 від 30.01.2022 р. про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25.03.2022 року відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 20 травня 2022 року включно.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.07.2024 року обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 20 серпня 2024 року включно.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання, яке подав у письмовому вигляді про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого ОСОБА_4 та обвинувачену ОСОБА_5 під вартою, яке подав у письмовому вигляді. Прокурор вказує на наявність ризиків передбачених у п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на потерпілу та свідків ; вчинити інше кримінальне правопорушення. Просив врахувати, дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який міцних соціальних зв'язків не має, офіційно ніде не працює, його майновий стан незадовільний, не має постійного джерела доходів, обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності. Просив врахувати, дані про особу обвинуваченої ОСОБА_5 , яка міцних соціальних зв'язків не має, офіційно ніде не працює, її майновий стан незадовільний, не має постійного джерела доходів, обвинувачена раніше притягувалася до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти власності та 09.08.2021 року умовно-достроково звільнена від відбування покарання за вироком суду від 10.12.2020 року.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 ? ОСОБА_7 в судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечила, вважає клопотання необґрунтованим, відсутні докази на підтвердження наявності ризиків, просила обрати йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або якщо суд прийде до висновку про продовження строку тримання під вартою просила визначити ОСОБА_4 розмір застави. Вказала, що ризик впливу на потерпілу та свідка ОСОБА_8 на даний час не існує, оскільки потерпіла та свідок допитані в ході судового розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав доводи захисника, просив змінити йому раніше обраний запобіжний захід на запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Захисник обвинуваченої ОСОБА_5 ? ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечила. Вважає клопотання необґрунтованим, відсутні докази на підтвердження наявності ризиків.
Обвинувачена ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримала доводи свого захисника, просила змінити їй раніше обраний запобіжний захід з триманням під вартою на домашній арешт. Просила врахувати наявність у неї неповнолітніх дітей.
Потерпіла в судове засідання не з'явилася.
Дослідивши матеріали справи в межах заявленого клопотання прокурора, заслухавши доводи учасників судового провадження, виходячи з вимог ст.331 КПК України ,суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.331 КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
Вирішуючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд враховує вимоги КПК України та п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04.07.2024 року обвинуваченим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів, а саме до 20 серпня 2024 року включно.
Завершити судове провадження до спливу строку тримання під вартою не надалось можливим.
Норми кримінального процесуального закону, якими керується суд
Відповідно до ст. 131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких належать, зокрема, і запобіжні заходи.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є заходом забезпечення кримінального провадження. Однією з підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження є наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення відповідного ступеню тяжкості.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід враховувати вимоги статей 177, 178 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , суд враховує вимоги КПК України та п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинувачених від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Згідно частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 КПК України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема ст.331, 333 КПК України. За наявності підстав можлива причетність осіб до злочину є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини осіб в інкримінованих їм діяннях. Такі особи мають інший процесуальний статус - статус обвинувачених, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу осіб на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особам згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні. Отже, суд доходить висновку, що розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування осіб в статусі обвинувачених та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177, 178 КПК України.
Аналогічна правова позиція висловлена Колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 12 вересня 2022 року по справі № 761/35760/19.
Кримінальні правопорушення за ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України, зокрема санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 187 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Суд, звертає увагу сторони захисту на те, що питання щодо доведеності чи недоведеності вини обвинувачених не являється предметом розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинувачених під вартою. Суд не вирішує питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Оцінка судом наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особи, у цьому випадку обвинувачені, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинувачених, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначених осіб. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Обґрунтовуючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, прокурор послався на існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суду належить оцінити наявність кожного з них.
Існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, було встановлено ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 25.03.2022 року. Зазначені ризики на даний час не зменшились та зберігають свою актуальність.
Щодо існування ризику переховування від суду
Так, на переконання суду, ймовірна можливість переховування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від суду підтверджується тим, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких вони обвинувачуються, передбачає, зокрема, покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинувачених переховуватись від суду.
Суд погоджується із доводами прокурора, що на теперішній час ризик переховування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , встановлений під час обрання та зміни запобіжного заходу, не втратив свою актуальність.
Існування цього ризику пов'язане, у першу чергу, із тяжкістю злочину, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Так, санкції ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна.
Означена обставина сама по собі може бути причиною для переховування обвинувачених від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Співставлення негативних для обвинувачених наслідків переховування у вигляді їх покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором їх винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.
Суд вважає, що небезпека переховування обвинувачених здається явно переконливою.
Суд вважає, що направленням обвинувального акта до суду означений ризик не нівелюється, а навпаки актуалізується.
Про актуальність цього ризику вказують і умови, в яких перебуває Україна. На думку суду, з урахуванням введення воєнного стану, ресурси контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення місцезнаходження, перетину державного кордону є більш обмеженими. Це вимагає вжиття додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов'язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, який обумовлений саме існуванням саме ризику переховування. На даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, ризик переховування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від суду наразі якщо не збільшився, то залишився високим.
Окрім того, переховуватись від суду можливо не лише за кордоном, а і в межах території України. Більше того, суд зазначає, що існують способи виїзду за кордон чоловіків призовного віку, до прикладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Отже, обставини, встановлені під час розгляду клопотання, у сукупності дають підстави для висновку про те, що ризик переховування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від суду є актуальним, продовжує існувати.
Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особи обвинувачених, їх соціальні зв'язки, вказує на наявність ризику переховування від суду.
Кримінальні правопорушення, у яких підозрюються ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить до тяжких злочинів, за який передбачено відповідальність у виді позбавлення волі строком від семи до дванадцяти років із конфіскацією майна, з неможливістю застосування процедури, передбаченої ч. 1 ст. 75 КК України (звільнення від відбування покарання з випробовуванням). Дана обставина, може спонукати обвинувачених до переховування від суду.
З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, передбаченими ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження існування ризику переховування від суду, а належна процесуальна поведінка ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у статусі обвинувачених не може свідчити про відсутність даного ризику.
Щодо існування ризику незаконного впливу на свідків та потерпілу
Перевіряючи наявність ризику впливу обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на свідків, потерпілу суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Суд вважає, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується, адже за наслідками ознайомленням з матеріалами кримінального провадження, обвинувачені стають обізнаними про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинувачених як на осіб, що вчинили злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченим та не мають безпосереднього зв'язку з їх особами (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).
Суд вважає ризик впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні обгрунтованим, оскільки їх показання відповідно, є процесуальними джерелами доказів ( ч. 2 ст. 84 КПК України) та можуть мати важливе значення в контексті предмету доказування.
На даний час судом допитано потерпілу ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_8 , тому наявність даного ризику щодо впливу на потерпілу як таку, що не допитана в суді та свідка ОСОБА_8 не доведено прокурором у поданому клопотанні.
Також дотепер судом не допитано свідка ОСОБА_10 , який не зявляється до суду .
Оскільки наразі триває судовий розгляд кримінального провадження, відповідно, не всі свідки сторони обвинувачення судом допитані, один свідок не допитаний, ухиляється від явки до суду, а тому існує ймовірний ризик того, що внаслідок впливу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 така особа може змінити свої показання або відмовитися від давання показань у суді.
З огляду не це, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідка , який не допитаний продовжує існувати.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення
Про наявність та продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення , свідчить наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих та тяжких кримінальних правопорушень, та засуджений вироком Виноградівського районного суду Закарпатської області від 29.10.2019 року за ст. 185 ч.3 КК України до покарання у виді 4 роки 6 місяців позбавлення волі. 05.07.2021 звільнений з Личаківської ВК № 30 по відбуттю строку покарання, що в поєднанні з наявними у суді даними про його особу, який не працює, судимий, тобто не виправдав ступінь довіри виражений йому судом, свідчить про обґрунтованість наявності такого ризику та про неможливість їх уникнення при застосуванні більш м'яких запобіжних заходів.
Окрім того судом встановлено, що ОСОБА_5 раніше судима вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 10.12.2020 року за ч.3 ст. 186, ч.4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки 2 місяці, звільнена 09.08.2021 умовно-достроково на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 30.07.2021 року, що в поєднанні з наявними у суді даними про її особу, яка не працює, судима, тобто не виправдала ступінь довіри виражений їй судом, свідчить про обґрунтованість наявності таких ризиків та про неможливість їх уникнення при застосуванні більш м'яких запобіжних заходів.
З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, зокрема обвинувачені офіційно не працевлаштовані, не мають постійного джерела прибутків, раніше притягались до кримінальної відповідальності ,а тому не має сталих соціальних зв'язків, суд дійшов висновку про продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення .
На підтвердження наявності ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України також свідчить те, що обвинувачені офіційно не працевлаштовані, постійного джерела доходу немають, а відтак можуть вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином , судом констатовано продовження існування ризиків - переховування від суду, незаконного впливу на свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Існування таких ризиків обґрунтовується також характером протиправних дій, спосіб вчинення кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому та тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у інкримінованих злочинах та наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Перевіряючи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд доходить висновку, що прокурором доведено продовження існування ризиків -переховування від суду, незаконного впливу на свідка, вчинення іншого кримінального правопорушення передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинувачених у вигляді тримання під вартою.
Аналізуючи доцільність подальшого продовження дії запобіжного заходу відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінальних правопорушень у вчиненні якого вони обвинувачуються, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями ст.177 КПК України, що стали підставою для обрання суддею відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров'я обвинувачених суду не надано.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою на переконання суду не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинувачених та виконання ними процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість продовження відносно обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано. Таким чином, неможливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою суд вважає доведеною, що виключає вимоги захисників про відмову у задоволенні клопотання прокурора.
Дані про особу ОСОБА_4 : раніше судимий, вчинив тяжкий злочин, сім'ї та утриманців не має, не працює, що свідчить про відсутність тісних соціальних зв'язків на території України та підтверджує ризик переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Дані про особу ОСОБА_5 : раніше судима, вчинила тяжкий злочин, не працює, що свідчить про відсутність тісних соціальних зв'язків на території України та підтверджує ризик переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що зазначені ризики зменшилися або ж відпали, наразі відсутні, тому підстави для зміни запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м'який теж відсутні.
Застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу, на думку суду, не забезпечить виконання ними процесуальних обов'язків та унеможливить запобігання встановленим ризикам.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до 60 днів.
Добросовісне виконання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 процесуальних обов'язків саме по собі не спростовує і не нівелює ризиків, про які йдеться вище та в ухвалі суду про застосування запобіжного заходу та про зміну запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Виконання процесуальних обов'язків є обов'язковим для осіб, щодо яких вони встановлені приписами кримінального процесуального закону, їх виконання не можна представляти як таке, що залежить від волі підозрюваних (обвинувачених) і, тим більше, обумовлює скасування чи зміну запобіжного заходу. Більше того, визначені статтею 42 КПК України процесуальні обов'язки діють незалежно від основного запобіжного заходу, отже їх виконання саме по собі не може впливати на суть та порядок виконання запобіжного заходу.
Отже, з метою забезпечення судового розгляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням наведеного вище подальше тримання обвинувачених під вартою суд вважає обґрунтованим, у зв'язку з чим клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особам обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та тяжкості пред'явленого їм обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченими своїх процесуальних обов'язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу, а відтак слід продовжити строк тримання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів.
З урахуванням норми п.1 ч.4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, суд не вбачає правових підстав для визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення вчиненого із застосуванням насильства.
Керуючись ст.ст. 176-178, 331, 369-372 КПК України суд, -
Клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - задовольнити. Продовжити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю та мешканцю АДРЕСА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 28 вересня 2024 року включно.
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженці та мешканці АДРЕСА_2 , обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.2 ст. 28, ч.3 ст. 357, ч.2 ст. 185 КК України - запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 28 вересня 2024 року включно.
На ухвалу в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути подано апеляційну скаргу до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом 5 днів з дня її оголошення.
Копію ухвали надіслати начальнику Закарпатської УВП № 9.
Повний текст ухвали оголошено 01.08.2024 року о 13 год 55 хв.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1