Справа № 201/8657/23
Провадження № 2/201/2481/2024
01 серпня 2024р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська в особі головуючого - судді Ткаченко Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та 3% річних,
27.07.2023р. до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 стягнення суми боргу за договором позики та 3% річних.
Ухвалою судді Антонюка О.А. від 11.08.2023р. позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження та розгляд справи призначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. №18).
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (під головуванням судді Антонюка О.А.) від 16.02.2024р. матеріали цивільної справи були надіслані за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (а.с. №108-109).
Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Фісун Н.В. матеріали цивільної справи повернуті до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська як помилково надіслані (а.с. №119-120).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2024р. головуючою у справі визначена суддя Ткаченко Н.В. (а.с. № 124).
Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 24.04.2024р. було прийнято до розгляду цивільну справу, відповідно до положень ч.5 ст.279 ЦПК України призначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. №126).
В обґрунтування позовних вимог позивач в позовній заяви посилався на те, що 02.02.2022р. між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до умов якого ним надано відповідачці позику у сумі 300 000 грн., яку вона зобов'язалась повернути у строк до 10.07.2022р. Факт укладання договору позики підтверджується розпискою, написаною відповідачкою власноруч. Однак, в обумовлений строк кошти повернуті не були, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутись до суду з вказаним позовом та просити суд стягнути з відповідачки на його користь суму боргу за договором позики від 04.02.2022р. у розмірі 300 000 грн., а також 3% річних від несплаченої суми боргу у розмірі 9 000 грн., а всього 309 000 грн.
15.02.2024р. до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідачки - адвоката Прядка О.О. (діє на підставі ордеру від 26.10.2023р. - а.с. №40) в порядку ст. 178 ЦПК України надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку із чим позовна заява не може бути задоволена. В обґрунтування своїх заперечень проти позову, представник зазначив, що відповідачка визнає, що нею підписана розписка про отримання грошових коштів, а також те, що грошові кошти були нею фактично отримані. Разом з тим, відповідачка не визнає позовні вимоги, оскільки вважає, що час виконання зобов'язання не настав. Так, внаслідок збройної агресії Російської Федерації відповідачка та її підприємство ТОВ «Алазія Мала», яке знаходилось у м. Маріуполі та було зруйновано окупантами, втратили всі активи. Крім того, відповідачка втратила свій дім та всі заощадження, підірвала здоров'я та була вимушена виїхати із окупованої території. Таким чином, вона не змогла виконати свої обов'язки із повернення коштів саме внаслідок війни (бойових дій), тобто обставин, які є непереборною силою. Отже, відповідачка не має змоги виконати свої зобов'язання із причин, які від неї не залежать. Представник відповідачки вважав, що строк виконання зобов'язання наступає лише після припинення форс-мажорних обставин, а тому позов подано передчасно (а.с. №75-79).
Також, 15.02.2024р. до суду через систему «Електронний суд» від представника позивача - адвоката Коровіної Н.Г. (діє на підставі ордеру від 26.09.2023р. - а.с. №104) в порядку ст. 179 ЦПК України надійшла заява, яка за своїм змістом є відповіддю на відзив, в якій остання зазначила, що на сьогоднішній день підприємство ТОВ «Алазія Нова», засновником та директором якого є відповідачка, зареєстроване у м. Львів та здійснює свою діяльність. Крім того, адвокат звертала увагу суду на те, що форс-мажор не є підставою для невиконання основного зобов'язання, в той час як у позові не заявлені вимоги щодо стягнення пені та штрафу за прострочку виконання зобов'язання (а.с. № 102-103).
Суд, вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, надавши оцінку змісту заперечень стосовно позовних вимог у сукупності з наявними письмовими доказами та положеннями законодавчих актів, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
02.02.2022р. між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір позики, шляхом написання останньою розписки, згідно якої вона отримала у борг 300 000 грн. та зобов'язалася повернути їх до 10.02.2022р. (а.с. №35).
Строк повернення грошової суми у повному обсязі настав 10.02.2022р., втім, відповідачка умови договору не виконала, грошові кошти не повернула, що й зумовило необхідність для позивача звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виходячи з вищевикладеного, вбачається, що законом не передбачене обов'язкове нотаріальне посвідчення договору позики, а дійсність договору позики встановлюється його письмовою формою, якої сторони дотримались при укладенні договору позики.
Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Згідно вимог ч. 1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Під час розгляду справи судом встановлено, що кошти у позивача відповідачка у вказаній сумі дійсно брала (підтверджено по тексту відзиву на позов), умови договору позики не виконала і гроші не повернула ні в обумовлений розпискою строк, ні на дату розгляду справи судом.
Представник відповідачки у відзиві на позов не заперечував факту укладення договору позики та те, що розписка була написана і підписана відповідачкою власноручно, а також факт отримання нею коштів.
Отже, відповідачка не виконала умови договору, грошові кошти у визначений розпискою строк не повернула, чим допустила прострочення виконання зобов'язання.
Щодо посилань представника відповідачки на воєнний стан, як на форс-мажорну обставину, що унеможливлює належне виконання зобов'язання, суд зазначає наступне.
На підставі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1 вбачається, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст. ст.14,14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022р. до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких (-го) настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких (-го) стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
При цьому, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 16.07.2019р. у справі № 917/1053/18 та від 25.01.2022р. у справі № 904/3886/21.
У п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили як надзвичайної або невідворотної за даних умов події. Отже, непереборною силою є надзвичайна або невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків.
Тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, визначено Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014р., за змістом ч. 1 ст. 1 якого періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14.04.2014р. №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Згідно із ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні'Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.
Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014р. №44.
Вказаний Регламент Торгово-промислової палати є спеціальною нормою, яка регулює відповідні правовідносини, а тому учасники таких правовідносин повинні дотримуватись вимог, викладених у Регламенті Торгово-промислової палати.
Відповідно до п 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022р. у справі №359/4305/20 (провадження № 61-7835св21) зазначено, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема, висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Розглядаючи цивільно-правовий спір, суд зазначає, що матеріали справи не містять відповідного сертифікату ТПП України, яким підтверджувалась би обставина непереборної сили в виді військової агресії Російської Федерації проти України, що не дали можливості відповідачці виконати свої зобов'язання перед позивачем за договором позики від 02.02.2022р., також в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності обставин непереборної сили, тому дані посилання представника відповідачки не заслуговують на увагу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що факт введення воєнного стану не є підставою для звільнення відповідачки від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань.
Отже позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення основної суми боргу за договором позики у розмірі 300 000 грн. підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних за ст. 625 ЦК України, суд вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачка має перед позивачем заборгованість за борговою розпискою від 02.02.2022р. у розмірі 300 000 грн.
Враховуючи, що відповідачкою борг не повернутий, підлягають застосуванню вимоги ст. 625 ЦК України.
Разом з тим, суд звертає увагу, що 24.02.2022р. Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022. Воєнний стан в Україні введено на всій території України та діє до теперішнього часу.
Відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, як нараховані включно з 24.02.2022р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідачки за період часу з 11.07.2022р. по 11.07.2023р. у розмірі 9 000 грн. (3% річних від суми основного боргу у розмірі 300 000 грн.) не підлягає задоволенню, з підстав, визначених у п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме лише в частині стягнення боргу за договором позики від 02.02.2022р.
Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням тих обставин, що позовні вимоги задоволено частково, а також тих обставин, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 10 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (а.с. № 7), суд вважає, що то з відповідачки слід стягнути судові витрати по оплаті судового збору за ставками 2023р. (коли подано позов) на користь держави пропорційно задоволеній частині позовних вимог, а саме у розмірі 3 000 грн. (300 000 грн. х 3 090грн. : 309 000 грн. = 3 000 грн.).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.524, 526, 530, 533, 549, 551, 625, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 274, 275 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики та 3% річних - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) суму боргу за договором позики від 02.02.2022р. у розмірі 300 000 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь держави судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 3 000 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.273 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Суддя: Ткаченко Н.В.