Справа № 761/8916/24
Провадження № 2/761/6103/2024
01 серпня 2024 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О.
при секретарі: Харечко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авансар», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович, Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Суліма Олена Олександрівна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; стягнення безпідставно набутих коштів; відшкодування збитків,
В березні 2024р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача: ТОВ «Авансар», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. (далі по тексту - третя особа 1), Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Суліма О.О. (далі по тексту - третя особа 2), в якому просив суд, з урахуванням заяви про збільшення вимог:
- визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 02 червня 2021р. вчинений третьою особою 1, зареєстрований в реєстрі за № 80630 (далі по тексту - вимога № 1);
- стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у розмірі 10326,77 грн., які були стягнуті з позивача на користь відповідача на підставі зазначеного вище виконавчого напису, в рамках виконавчого провадження ВП № 69549072; 1257,84 грн. - збитки; (далі по тексту - вимога № 2);
- стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 3028,0 грн.; витрати на професійну правничу допомогу - 3500,0 грн. (далі по тексту - вимога № 3).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02 червня 2021р. третьою особою 1 було вчинено виконавчий напис про стягнення з позивача на користь відповідача, 22908,09 грн.
На думку позивача даний виконавчий напис повинен бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, оскільки приватним нотаріусом було порушено вимоги ст. ст. 47, 87-89 Закону України «Про нотаріат», Глав 8, 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом МЮ України від 22 лютого 2012р. №296/5, сума заборгованості не є безспірною, та не підтверджена належними і допустимими доказами.
Крім того, позивач вважає, що відповідач, невірно здійснив розрахунок заборгованості, не врахувавши строки позовної давності.
Оскільки в межах примусового виконання зазначеного виконавчого напису, з позивача було стягнуто на користь відповідача грошові кошти у зазначеному вище розмірі - 10326,77 грн., які на думку сторони позивача стягнуті без відповідних правових підстав, то зазначену суму коштів слід стягнути з відповідача на користь позивача. Крім того, позивач вважає, що йому були спричинені збитки, в розумінні положень ст. 22 ЦК України, в розмірі 1257,84 грн. (основна винагорода приватного виконавця та компенсація витрат приватного виконавця за користування АСВП).
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 13 березня 2024р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та залучено до участі у справі, в якості третьої особи Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М.
17 квітня 2024р. на адресу суду надійшла заява про збільшення позовних вимог.
29 квітня 2024р. на адресу суду надійшла заява сторони відповідач про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 02 червня 2021р. було вчинено третьою особою 1 виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 80630, за яким з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором №200499078 від 08 квітня 2016р., укладеного між позивачем та ТОВ «Кредитно-інвестиційний центр» у розмірі 22908,09 грн., яка складається: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 16145,95 грн.; заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 6762,14 грн.
Стягнення проводилось з 08 квітня 2016р. по 28 травня 2021р.
За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, відповідно до ст. 18 цього Кодексу, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону «Про нотаріат»). Цим актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом МЮ України 22 лютого 2012р. № 296/5 та зареєстрований у МЮ України 22 лютого 2012р. за № 282/20595 (далі по тексту - Порядок).
Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється КМУ.
Статтею 88 цього Закону України визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою КМУ від 29 червня 1999р. № 1172 (далі по тексту - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку.
При цьому, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017р. у справі № 826/20084/14, про визнання нечинним і скасування п. 1 та п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014р., визнано незаконним та нечинним розділ «Стягнення заборгованості з підстав, що виникають з кредитних правовідносин», а відтак Перелік діє в попередній редакції, яка не передбачала можливості вчинення виконавчого напису нотаріусу на нотаріально не посвідченому кредитному договорі, зазначена постанова набула законної сили, при цьому в мотивувальній частині постанови апеляційної інстанції зазначено: «Оскільки оскаржувані положення Змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, можуть бути застосовані до необмеженого кола фізичних осіб у зв'язку із укладенням ними кредитних договорів та існуванням у них простроченої заборгованості, суд з метою недопущення порушень прав та законних інтересів осіб, що є позичальникам, вважає за необхідне визнати не чинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26 листопада 2014р. «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, з моменту її прийняття».
Положення ст. 50 Закону України «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідача не було надано суду в порушення положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, належних і допустимість доказів в обґрунтування того, що третій особі 1, були подані відомості про безспірність суми заборгованості позивача за кредитним договором. Як і відсутні відомості, що сума заборгованості утворилась у зазначений у виконавчому написі час (08 квітня 2016р. - 28 травня 2021р.), при цьому судом враховано термін кредитування, та відповідний ліміт тіла кредиту, який передбачили сторони. Крім того, зі змісту виконавчого напису не вбачається, що третьою особою 1 було враховано строки позовної давності.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21 січня 1999р. в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007р. в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011р. в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010р. в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994р. в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01 липня 2003р. в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008р. в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Mesrop Movsesyan проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017р. №6-887цс17.
Таким чином, у разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. Звертаючись до суду з вказаним позовом, сторона позивача наголошувала, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не були враховані положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат».
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимога позивача № 1 ґрунтується на вимогах закону, а тому підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов:
1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи;
2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про задоволення вимоги № 1, з урахуванням правових позицій висловлених Верховним Судом в постанові від 06 березня 2019р. по справі № 910/1531/18, суд вважає, що вимоги позивача № 2 про стягнення на його користь з відповідача грошових коштів у розмірі 10326,77 грн., які були стягнуті з позивача на користь відповідача на підставі зазначеного вище виконавчого напису, в рамках виконавчого провадження ВП № 69549072 підлягають задоволенню.
Згідно ст. 22 ЦК України (ч. 1-3), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Згідно з п. 1) ч. ч. 1, 5 ст. 26 цього Закону України, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Нормами ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що кошти виконавчого провадження складаються з:
1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;
2) авансового внеску стягувача;
3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Частиною 7 ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Враховуючи вище викладене, в силу положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, зазначені вище висновки суду, узгоджуються з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021р. у справі № 206/2212/18, суд вважає, що вимога № 3 також підлягає задоволенню, оскільки з матеріалів справи вбачається, що стороною позивача дійсно були понесені витрати в розмірі 1257,84 грн. (основна винагорода приватного виконавця та компенсація витрат приватного виконавця за користування АСВП), в межах виконавчого провадження № 69549072.
Відповідно до ст. ст. 137, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028,0 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,0 грн. Заява сторони відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, судом оцінюється критично, оскільки у вказаній заяві сторона відповідача просила суд відмовити в задоволенні позову повністю, і понесені стороною позивача судові витрати взагалі не стягувати зі сторони відповідача, при цьому сторона відповідача не довела, що сума витрат на професійну правничу допомогу є не співмірною з обсягом заявлених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 1, 4, 15, 16, 22, 1212 ЦК України; ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат»; Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012р. № 296/5; Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999р. № 1172, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авансар» (код ЄДРПОУ: 40199031, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21/27, оф. 405), треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович (місцезнаходження: м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 6/5); Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Суліма Олена Олександрівна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Житомирська, буд. 25/2, оф. 2) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; стягнення безпідставно набутих коштів; відшкодування збитків - задовольнити.
Визнати виконавчий напис, вчинений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем від 02 червня 2021р., зареєстрований в реєстрі за № 80630, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авансар» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 11584 /одинадцять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири/ грн. 61 коп.; судовий збір у розмірі 3028,0 /три тисячі двадцять вісім/ грн.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,0 /три тисячі п'ятсот/ грн.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: