01 серпня 2024 року
Київ
справа № 260/9323/23
адміністративне провадження № К/990/28559/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Гімона М.М., перевіривши касаційну скаргу Закарпатської митниці на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі №260/9323/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКТЕКС» до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування рішення,
23.07.2024 до суду надійшла касаційна скарга Закарпатської митниці (далі - скаржник), направлено через підсистему «Електронний суд» 23.07.2024.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував норми статей 53, 54, 55, 57, 58-63 Митного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 28.09.2020 у справі №520/2133/19, від 18.05.2022 у справі №620/1735/20 та інших, згідно яких розбіжності та неузгодженості у поданих до митного оформлення документів є підставою для витребування додаткових документів та у разі їх ненадання - коригування митним органом митної вартості.
Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень якими у задоволенні позовів декларантів було відмовлено не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.
У зазначених скаржником постановах Верховного Суду викладено висновок про те, що обов'язок довести задекларовану митну вартість лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні задекларованого товару зобов'язаний надати документи за переліком, визначеним частиною другою статті 53 МК України. Контролюючий орган вправі витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов'язковою обставиною, з якою закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає право митниці вчиняти наступні дії спрямовані на визначення митної вартості товару. Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема, неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах результатами митного огляду цього товару, порівняння заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено. В разі ненадання декларантом документів на підтвердження задекларованої митної вартості, контролюючий орган приймає рішення про коригування митної вартості.
Як вбачається зі змісту судових рішень, вони не суперечать усталеній позиції Верховного Суду, а підставою для задоволення позовних вимог став висновок судів, що позивач подав для митного оформлення імпортованого товару документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили відомості, які підтверджували митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами частин четвертої і п'ятої статті 53 МК України, відтак, суд не встановив розбіжностей у наданих позивачем під час декларування документах. Також суд апеляційної інстанції із посиланням на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 22.12.2020 у справі №1.380.2019.001438 зазначив, що строк оплати за товар не може впливати на визначення митної вартості товару і це покликання не стосується неможливості визнання задекларованої митної вартості за ціною договору, та не може бути обґрунтуванням для прийняття рішення про коригування митної вартості, оскільки не містить відомостей, які б свідчили про розбіжності в поданих документах, ознаки їх підробки, відсутності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни. Також суд апеляційної інстанції послався на постанову Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14, що МК України не визначено види доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.
У касаційній скарзі відсутнє обґрунтування, чому, на переконання скаржника, ці висновки Верховного Суду не підлягали врахуванню судом апеляційної інстанції.
У цілому обґрунтування касаційної скарги зводиться до викладення обставин справи, цитування рішень про коригування митної вартості, а також норм Митного кодексу України безвідносно до висновків судів, які стали підставою для задоволення позову, з абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Закарпатської митниці підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 .
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Закарпатської митниці на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 15.03.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10.07.2024 у справі №260/9323/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛКТЕКС» до Закарпатської митниці про визнання протиправними та скасування рішення - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя М.М. Гімон