01 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/18365/23 пров. № А/857/4055/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 380/18365/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання дії та бездіяльності протиправними (рішення першої інстанції ухвалене суддею Мартинюком В.Я. в м. Львові Львівської області 22.01.2024 в порядку письмового провадження), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач, ФУ ГШ ЗСУ), в якому просить:
- визнати протиправними дії щодо нездійснення нарахування та виплати компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів індексації грошового забезпечення з 05 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 9далі - Порядок № 44);
- зобов'язати нарахувати та виплатити компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів індексації грошового забезпечення з 05 жовтня 2016 року по 23 липня 2023 року - відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44;
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням доплати за період із 05.10.2016 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення, та усіх щомісячних додаткових грошових винагород;
- визнати протиправною бездіяльність щодо невидання нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії (за 24 місяці військової служби перед звільненням) для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб» (зі змінами, далі - Постанова № 393), із зазначенням індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати видати новий грошовий атестат та нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення про розмір грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням з військової служби (з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2016 року по 28.02.2018 року) для подання їх до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з метою скерування до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ДАЛІ - ГУ ПФУ) для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 10.08.2018 року, направити їх до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою скерування до ГУ ПФУ для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 10.08.2018 року;
- стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 10.08.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення по 23.07.2023 (з урахуванням базового місяця лютий 2008 року) із розрахунку 604,32 гривень в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ФУ ГШ ЗСУ щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів індексації грошового забезпечення з 05.10.2016 року по 28.02.2018 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів індексації грошового забезпечення з 05.10.2016 року по 23.07.2023 року відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Визнано протиправною бездіяльність ФУ ГШ ЗСУ щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням доплати за період із 05.10.2016 року по 28.02.2018 року індексації грошового забезпечення та усіх щомісячних додаткових грошових винагород.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невидання позивачу нового грошового атестату (за 24 місяці військової служби перед звільненням) для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ та абзацу восьмого пункту 7 Постанови № 393 (зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення.
Зобов'язано ФУ ГШ ЗСУ видати ОСОБА_1 новий грошовий атестат (з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2016 року по 28.02.2018 року) для подання його до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою скерування до ГУ ПФУ для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 10.08.2018 року.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період із 10.08.2018 року по 10.02.2019 року.
Зобов'язано ФУ ГШ ЗСУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період із 10.08.2018 року по 10.02.2019 року у розмірі 67738 (шістдесят сім тисяч сімсот тридцять вісім) грн. 60 коп.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржили сторони, оскільки вважають його незаконним, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Позивач просить, з урахуванням заяви про доповнення апеляційної скарги, просить оскаржуване рішення змінити та доповнити резолютивну частину, а саме частину 5 та 6 наступним змістом:
- визнати протиправною бездіяльність щодо невидання нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії (за 24 місяці військової служби перед звільненням) для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону № 2262-ХІІ та абзацу восьмого пункту 7 Постанови № 393 (зі змінами) із зазначенням індексації грошового забезпечення;
- зобов'язати видати новий грошовий атестат та нову довідку про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення про розмір грошового забезпечення за 24 місяці перед звільненням з військової служби (з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2016 року по 28.02.2018 року) для подання їх до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою скерування до ГУ ПФУ для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 10.08.2018 року, направити їх до ІНФОРМАЦІЯ_3 з метою скерування до ГУ ПФУ для здійснення перерахунку та виплати пенсії з 10.08.2018 року;
- стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 10.08.2018 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення по 23.07.2023 (з урахуванням базового місяця лютий 2008 року) із розрахунку 604,32 гривень в день, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 від 15.01.2004.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції помилково дій шов висновку про передчасність вимог щодо зобов'язання відповідача направити грошовий атестат до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подання його до ГУ ПФУ.
Також звертає увагу на неправильний розрахунок середнього грошового забезпечення за час неповного розрахунку при звільненні, тому що за період до 19 липня 2022 року середній заробіток підлягає стягненню без обмеження будь-якими строками, а після 19 липня 2022 року таке стягнення обмежується шістьма місяцями.
Відповідач просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) немає, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, а, відтак, норми статті 117 КЗпП України не можуть бути застосовані до затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вказує, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомлення з їх розміром або принаймні у стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних його сум при звільненні. Стверджує, що спір щодо невиплати індексації грошового забезпечення виник більше ніж через п'ять років після звільнення позивача. Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Щодо компенсації втрат доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати вказує, що виплата позивачу спірної суми індексації проведена на підставі судового рішення, до цього вказана сума була спірною, а відтак і відсутні підстави для висновку про несвоєчасність розрахунку відповідача з позивачем. Звертає увагу на порушення позивачем строку звернення до суду.
Сторони правом подання відзивів на апеляційні скарги не скористались.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Відповідно до витягу з наказу начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України від 09.08.2018 року № 149 позивача з 09.08.2018 року виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.02.2021 року у справі № 380/6009/20 визнано протиправними дії ФУ ГШ ЗСУ щодо нездійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.10.2016 по 09.08.2018; зобов'язано ФУ ГШ ЗСУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.10.2016 по 09.08.2018, згідно положень Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження порядку проведення індексації грошових доходів населення» (далі - Постанова № 1078), з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Листом від 30.03.2021 року № 305/626 у відповідь на адвокатський запит представника позивача стосовно виконання судового рішення у справі № 380/6009/20 ФУ ГШ ЗСУ повідомило, що ним в повному обсязі виконано вказане рішення суду; нараховано та перераховано на поточний рахунок позивача 3845 грн. 16 коп.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року у справі № 380/5811/21, яке набрало законної сили, визнано протиправними дії ФУ ГШ ЗСУ щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січня 2016 року; стягнуто з ФУ ГШ ЗСУ на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.10.2016 по 09.08.2018 в сумі 68900 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот) гривень 90 коп.; встановлено, що при виплаті ОСОБА_1 індексації в сумі 68900,90 грн. слід одночасно здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
19.05.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив забезпечити добровільне виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року у справі № 380/5811/21. Одночасно просив нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх, а також одноразову грошову допомогу при звільненні, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 28.02.2023 року, за період з дати звільнення по день виплати із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідач листом від 28.06.2023 року № 305/1249 повідомив позивача, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2021 року у справі № 380/5811/21 здійснено нарахування індексації грошового забезпечення за період з 05.10.2016 року по 09.08.2018 року в сумі 68900 грн. 90 коп. та судових витрат на проведення експертизи в сумі 980 грн. 64 коп. На нараховану суму подано заявку для здійснення відповідного фінансування. Щодо нарахування та виплати компенсації втрат доходів за час затримки розрахунку при звільненні, то відповідно до статті 2 Закону № 2050-ІІІ виплата вказаної компенсації проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам. Враховуючи, що індексація грошового забезпечення та грошове забезпечення позивачу нараховувалось та виплачувалось, підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відсутні. Що стосується питання нарахування і виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні з військової служби, для їх проведення відсутні підстави, оскільки нормами законодавства, якими регулюються відносини у сфері проходження громадянами військової служби та соціального і правового захисту військовослужбовців, такої виплати не передбачено, як не передбачено у цій сфері застосування поняття «Середнього заробітку», що міститься в нормах КЗпП України.
Як вбачається із витягу з карткового рахунку позивача, йому 23.07.2023 року відповідачем було виплачено 67817 грн. 39 коп. (добровільне виконання рішення суду у справі від 06.10.2021 року у справі № 380/5811/21).
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Щодо виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ (у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Порядком № 159.
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 частини другої статті 2 Закону № 2050-ІІІ).
Згідно статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Слід зазначити, що за наведеного нормативного регулювання правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.
Це означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З аналізу норм Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, як зазначено вище, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за наявності визначених Законом № 2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20.
З матеріалів справи встановлено, що позивачу 23.07.2023 року на виконання рішення суду було виплачено заборгованість по грошовому забезпеченні в розмірі 67817 грн. 39 коп.
Відтак, позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 05.10.2016 року по день її фактичної виплати 23.07.2023 року.
Згідно з пунктом 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця (абзац другий п.2 Порядку № 44).
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення (пункт 4 Порядку № 44).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як зазначено вище, індексація грошового забезпечення військовослужбовців та компенсація втрати частини доходів, як основні державні гарантії щодо оплати праці військовослужбовців, підлягають обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Таким чином, з урахуванням наведеного правого регулювання та фактичних обставин справи, апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції, що нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Щодо визнання протиправною бездіяльності з приводу нездійснення перерахунку та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби з урахуванням доплати індексації грошового забезпечення та усіх щомісячних додаткових грошових винагород, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 0 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (у редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1282-ХІІ).
Статтею 1 Закону № 1282-ХІІ встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Абзацом першим пункту 5 Порядку № 1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Відповідно до абзацу третього пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку № 1078).
Відповідно до абзацу п'ятого цієї норми, у разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.
Згідно із абзацом шостим пункту 5 Порядку № 1078 до чергового підвищення тарифних ставок (посадових окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
При цьому, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд зазначає, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови, з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
З наведених норм та встановлених обставин можна прийти до висновку, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі № 638/9697/17.
Відтак, вимога щодо включення індексації при обрахунку одноразової грошової допомоги при звільненні позивача та усіх щомісячних додаткових грошових винагород підлягає задоволенню.
Вказані висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 16.05.2019 року у справі № 826/11679/17, від 31.07.2019 року у справі № 826/3398/17, від 22.10.2019 року у справі № 826/2447/18, від 31.10.2019 року у справі № 826/3397/17, від 29.04.2021 року у справі № 240/10130/19.
Щодо невидання нового грошового атестату та довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії із зазначенням індексації грошового забезпечення, а також направлення їх до Львівського ОТЦК з метою скерування до ГУ ПФУ для здійснення перерахунку та виплати пенсії, апеляційний суд зазначає наступне.
Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 13.02.2008 року (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 45).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 45 перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Частиною другою статті 51 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Відповідно до частини третьої статті 51 Закону № 2262-XII перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Верховним Судом у постановах від 30.09.2019 року у справі № 750/9785/16-а, від 20.11.2019 року у справі № 127/6228/16-а, від 31.03.2021 року у справі № 428/11102/16-а зроблені наступні правові висновки: «індексація має спеціальний статус виплати з боку держави у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому індексація є невід'ємною складовою частиною сум, для розрахунку пенсії військовослужбовцям. Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист».
З матеріалів справи встановлено, що відповідачем не було включено відомостей про індексацію грошового забезпечення до грошового атестату позивача та не було надано довідки про розміри його щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії із зазначенням індексації грошового забезпечення.
Вказане, зокрема, підтверджується довідкою про розміри складових грошового забезпечення позивача, яка наявна в матеріалах справи, та самим відповідачем не заперечується.
З огляду на вищевикладене, відповідач протиправно не включив до грошового атестату позивача для обчислення пенсії індексацію грошового забезпечення, оскільки індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання їх купівельної спроможності.
Відтак, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача видати позивачу новий грошовий атестат для обчислення пенсії із зазначенням індексації грошового забезпечення є підставними та обґрунтованими.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що вимога щодо зобов'язання відповідача направити до Львівського ОТЦК грошовий атестат та довідку з метою скерування таких до ГУ ПФУ для перерахунку пенсії є передчасною, оскільки відсутні підстави вважати що відповідачем такі дії не будуть вчиненні після видачі на виконання даного рішення суду грошового атестату та довідки, а тому не підлягають задоволенню.
Щодо стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ, що діє на час звернення позивача до суду) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 360/3574/19.
Водночас з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у чинній її редакції, якою передбачено, що час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Отож, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.
Таким чином, період з 07.10.2016 по 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19.07.2022 по 31.07.2023 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
До цього періоду слід застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15, недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 Верховного Суду і колегія суддів уважає його застосовним до спірних правовідносин.
Тож, у межах цієї справи належить застосувати правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, та враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Обчислюючи середній заробіток позивача згідно Порядку № 100 слід використати раніше вказану довідку про розміри складових грошового забезпечення позивача за період з 10.08.2018 року по 19.07.2022 року розмір грошового забезпечення позивача у червня 2018 року склав 18159 грн. 05 коп.; у липні 2018 року 36318 грн. 10 коп.
При цьому, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 893 грн. 06 коп. (54477 грн. 15 коп. (розмір грошового забезпечення у червні та липні 2018 року)/61 (кількість календарних днів у червні та липні 2018 року)).
Апеляційним судом встановлено, що період з 10.08.2018 по 18.07.2022 містить 1439 календарних днів.
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку за цей період становить 1285113,34 грн. (893 грн. 06 коп. * 1439 календарні дні).
Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Оскільки виплачені суми є значно меншими від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника.
Враховуючи викладене, істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 67817 грн. 39 коп. (грошова компенсація відповідно виписки з банківського рахунку позивача)/1285113,34 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,05.
Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить: 893 грн. 06 коп (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням) х 0,05 * 1439 (кількість днів затримки) = 64255 грн. 66 коп.
Отже, з урахуванням принципу справедливості та співмірності колегія суддів дійшла висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу в розмірі 64255 грн. 66 коп. за період з 10.08.2018 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Щодо періоду з 19 липня 2022 року по 23 липня 2023 року, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 30 травня 2024 року у справі № 520/18807/23, який регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями, то суд апеляційної інстанції зазначає, що сума за несвоєчасний розрахунок при звільненні за цей період становить 96983,80 грн ((893 грн. 06 коп (середня заробітна плата за один день) * 182 дні (дні затримки розрахунку) = 162536,92 грн).
Отже, при додаванні сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок у цій справі до і після набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України, становить 226792,58 грн (64255,66 грн +162536,92 грн).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 висловилася, зокрема щодо того, чи можна вважати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні заробітною платою, та зазначила, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, колегія суддів вважає, що на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, до і після набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України, в сумі 226792,58 грн (64255,66 грн +162536,92 грн).
З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення слід змінити, виклавши абзаци сьомий та восьмий резолютивної частини наступним чином:
«Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період із 10.08.2018 року по 23 липня 2023 року.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період із 10.08.2018 року по 23 липня 2023 року у розмірі 226792 (двісті двадцять шість тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. 58 коп.».
Доводи відповідача про те, що на спірні правовідносини не розповсюджуються положення КЗпП України апеляційний суд відкидає як безпідставні, оскільки внаслідок відсутності правового регулювання спеціальними нормами, які визначають порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні слід субсидіарно застосовувати відповідні норми КЗпП України.
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду, то дане питання аналізувалося вище, при вирішенні розміру стягнення середнього заробітку у зв'язку з неповним розрахунком при звільненні.
Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Невідповідність висновків суду обставинам справи вважається у тому разі, якщо останні встановлені судом повно та згідно з дослідженими ним доказами, проте висновки зі встановлених обставин зроблені невірно.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції у справі, що розглядається не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, а відтак апеляційну скаргу позивача слід задовольнити частково, а резолютивну частину оскаржуваного судового рішення змінити.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 370 КАС України, суд -
В задоволенні апеляційної скарги Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 380/18365/23 змінити, виклавши абзаци сьомий та восьмий резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період із 10.08.2018 року по 23 липня 2023 року.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата індексації грошового забезпечення) за період із 10.08.2018 року по 23 липня 2023 року у розмірі 226792 (двісті двадцять шість тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. 58 коп.».
В решті оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар