01 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2703/24 пров. № А/857/12930/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С.,
представника позивача Каралюса Л.М.,
представника відповідача Стецюренка І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Львові апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 380/2703/24 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» до Львівської митниці про визнання протиправними дій та скасування рішення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мартинюком В.Я. в м. Львові 22.04.2024 року о 10:57 год., повний текст судового рішення складено 23.04.2024), -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковинська універсальна компанія» (далі - ТзОВ «Буковинська універсальна компанія») звернулося до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці (далі - відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 24.10.2023 № UA209000/2023/901210/2.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 рок скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що під час перевірки документів, поданих декларантом в митних цілях, встановлено розбіжності, на усунення яких декларант не подав відповідних документів.
Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Представник апелянта ту судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник позивача, який приймає участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, просив в задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 24.10.2023 року відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/901210/2, у якому зазначено наступні порушення:
- подані до митного оформлення документи не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар;
- надані декларантом на запит митного органу документи не містять усіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена;
- відповідно до положень Інкотермс термін FCA (Named place) вибір місця постачання вплине на зобов'язання із завантаження і розвантаження товару у даному місці. Якщо постачання здійснюється у приміщенні продавця, то продавець несе відповідальність за завантаження. Якщо постачання здійснюється в інше місце, продавець відповідальності за відвантаження товару не несе. Згідно гр. 20 МД та гр. 4 CMR № 19102023 від 19.10.2023 року товар завантажений у м. Gdansk, Польща, а адресою продавця є м. Krakow, Польща. Отже, витрати з навантаження, а також складські збори покладені на покупця. Проте, такі витрати в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості;
- у гр. 16 та гр. 23 CMR № 19102023 від 19.10.2023 року наявні штампи перевізника РЕ KOLIADUK VASYL, натомість, у рахунку на сплату транспортно-експедиційних послуг та заявці на перевезення надавачем транспортно-експедиційних послуг виступає ФОП ОСОБА_1 . Документи, що визначають договірні відносини з РЕ KOLIADUK VASYL відсутні. Отже, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці;
- умовою оплати відповідно до інвойсу № PL12/10/2023 від 17.10.2023 року є 100% передоплата. Декларантом до митного оформлення надано платіжну інструкцію № 33 від 23.10.2027 року. Проте, наданий платіжний документ містить іншу суму платежу ніж та, що зазначена в інвойсі, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати платіж за даною поставкою.
За результатами перевірки митної декларації або документа, що її замінює, а також інших документів, наданих відповідно до Митного кодексу України (далі - МК України) відповідачем було складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2023/003661, якою позивача повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів з наступних причин: неможливість завершення митного оформлення у зв'язку із рішеннями про коригування митної вартості № UA209000/2023/901210/2 від 24.10.2023 року) та необхідністю внесення змін у відповідні графи МД з покликанням на Постанову Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 450 «Питання, пов'язані із застосуванням митних декларацій», Наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 631 «Про затвердження Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа», наказ Міністерства фінансів від 30.05.2012 № 651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа».
Не погоджуючись із згаданими рішеннями про коригування митної вартості, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом за першим методом митну вартість спірного товару, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості товару чи ознаки підробки, вони містять достатньо відомостей щодо ціни товару.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Відповідно до вимог частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з частинами першою, другою статті 51 МК України митна вартість товару, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товару здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товару у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Як встановлено частиною першою статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною другої статті 53 МК України визначений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів. Ними є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частини перша, друга статті 54 МК України).
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як визначено частиною п'ятою статті 54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості.
У частині третій статті 53 МК України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Згідно з частиною четвертою статті 53 МК України у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: 1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; 2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (частина п'ята статті 53 МК України).
Із наведених положень випливає, що митний орган має повноваження здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товару, порівнянням рівня заявленої митної вартості товару з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товару, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товару. При цьому лише виявлення одного або декількох з фактів, зазначених у частині третій статті 53 МК України (подані документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари), є підставою для витребування додаткових документів, перелік яких наведений у цій нормі. Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу правильності визначення декларантом митної вартості імпортованого товару. При цьому позиція відповідача полягає у тому, що документи, які подані для підтвердження митної вартості, не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом, обраним декларантом, та містять розбіжності: числові значення, зазначені в деклараціях країн відправлення не відповідають ціні товару, зазначеній в рахунках-фактурах; умови оплати вказуються в проформах-інвойсах, однак вони не подані до митного оформлення; прайс-листи містять інформацію від відправника конкретно на один товар згідно інвойсу, інформацію від виробника товару декларантом не надано, що не відповідає вимогам статті статті ГАТТ.
Статтею 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товару, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний за ціною договору (контракту) щодо товару, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товару; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товару; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товару, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товару не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Суд погоджується, що наявність у митного органу інформації про ціну подібних чи аналогічних товарів може призвести до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості товару та ініціювання повної її перевірки, але така інформація аж ніяк не є підставою для прийняття рішення про коригування митної вартості товару.
Відповідно до частини шостої статті 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Наведені норми зобов'язують митницю зазначати конкретні обставини, які викликали сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовiрностi.
Разом з тим, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 МК України).
Згідно з частиною першою статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У розглядуваному випадку спірні рішення прийняті відповідачем з підстав, визначених пунктом 2 частини шостої статті 54 МК України, - декларант не надав усіх додаткових документів витребуваних митницею, згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, а подані до митного оформлення документи містять розбіжності.
Як передбачено частиною другою статті 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті (частина четверта статті 58 МК України).
У розумінні частини п'ятої статті 58 МК України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Повний перелік витрат, які підлягають додаванню до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари при визначенні митної вартості, визначений частиною десятою статті 58 МК України.
Судом встановлено, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені статтею 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару, зокрема: зовнішньоекономічні контракти, рахунки-фактури, платіжні інструкції в іноземній валюті, митні декларації країни експорту, прайс-листи, автотранспортні накладні СМR, пакувальні листи, сертифікати якості, міжнародні ветеринарні сертифікати.
На думку суду, подані декларантом відповідно до частини другої статті 53 МК України документи підтверджують складові митної вартості за першим (основним) методом, дозволяють ідентифікувати оцінюваний товар та містять об'єктивні дані, що піддаються обчисленню.
Щодо покликань апелянта на те, що витрати з навантаження, а також складські збори покладені на покупця, проте такі витрати в товаросупровідних документах не відображені та не включені до митної вартості, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3.3 договору міжнародної купівлі-продажу товарів № 20230825 від 25.08.2023 року, укладеного між позивачем (покупець) та Atmosfera Polska Sp. Z o.o. (продавець), право власності на товари переходить від продавця до покупця в момент виконання продавцем поставки товару в місці поставки згідно застосованого базису Інкотермс.
Як вбачається із товаросупровідних документів, які наявні в матеріалах справи та надавались відповідачу, доставка товару відповідно до договору міжнародної купівлі-продажу товарів від 25.08.2023 року № 20230825 здійснювалась на умовах FCA (Франко-перевізник).
Згідно з умовами FCA (Free Carrier - Франко перевізник) відповідальність знімається з вантажовідправника у той момент, коли він передає товар перевізнику, найнятому покупцем. Подальші ризики за транспортування вантажу покупець несе самостійно.
Ризики за товар переходять від продавця до покупця після розміщення вантажу в транспорті, що належить перевізнику, або після передачі товару на місце завантаження на транспорт перевізника.
Відповідно до пакувального листа від 17.10.2023 року NPL12/10/2023, як супровідного документа до вантажу, виданого Atmosfera Polska Sp. Z o.o., вказаний вантаж був відправлений саме з м. Гданськ (Польща), а не м. Краків (як зазначає відповідач), та доставлений до м. Чернівці (Україна).
Відтак, як вірно зазначив суд першої інстанції, пункт відправлення товару за договором міжнародної купівлі-продажу товарів від 25.08.2023 року № 20230825, який зазначений в графі 20 митної декларації та графі 4 CMR від 19.10.2023 року № 19102023 співпадає із пунктом відправлення, який зазначений у згаданому пакувальному листі.
Крім того, з інших документів, які наявні в матеріалах справи, видно, що адреса АДРЕСА_1 є лише юридичною адресою продавця Atmosfera Polska Sp. Z o.o.
Щодо доводів апелянта про те, що у гр.16 та гр.23 CMR №19102023 від 19.10.2023 року наявні штампи перевізника РЕ KOLIADUK VASYL, натомість, у рахунку на сплату транспортно-експедиційних послуг та заявці на перевезення надавачем транспортно-експедиційних послуг виступає ФОП ОСОБА_1 , документи, що визначають договірні відносини з РЕ KOLIADUK VASYL відсутні, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до пункту 3.1 Договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 18.10.2023 року № 3, укладеного між позивачем (замовник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець), виконавець зобов'язаний виконувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до заявок замовника.
Пунктом 3.5 вказаного договору передбачено, що у випадку залучення за згодою замовника для виконання своїх обов'язків за цим договором третіх осіб виконавець зобов'язаний забезпечити наявність у них відповідних ліцензій та інших документів.
Отже, надавачем транспортних послуг для позивача є фізична особа-підприємець ОСОБА_1 .
При цьому, вона вправі залучати до виконання своїх зобов'язань перед позивачем третіх осіб.
Згідно із пунктом 1.1 договору експедирування вантажів в міжнародному та внутрішньому сполученні від 15.05.2023 року № 15/05/23, укладеного між ФОП ОСОБА_2 (перевізник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець), виконавець, діючи від імені і за рахунок замовника, згідно договору поручення залучає перевізника для доставки вантажу автомобільним транспортом територією України та іноземних держав. Виконавець оплачує послуги перевізника із коштів замовника.
Зазначена обставина вказує на те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 залучала до здійснення перевезення вантажу, імпортованого позивачем, фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 та пояснює наявність його штампів у графах 16 та 23 CMR від 19.10.2023 року № 19102023.
Щодо покликань апелянта на те, що умовою оплати відповідно до інвойсу від 17.10.2023 року № PL12/10/2023 є передоплата у розмірі 100%, а декларантом до митного оформлення надано платіжну інструкцію від 23.10.2027 року № 33, проте наданий платіжний документ містить іншу суму платежу, ніж та, що, зазначена в інвойсі, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати платіж за даною поставкою, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до комерційного інвойсу від 17.10.2023 року № PL12/10/2023 сума до оплати за товар складає 45619,60 EUR (передоплата 100%).
Проформою-інвойсом від 23.10.2023 року № P06/10/2023 передбачено, що сума до оплати за придбаний позивачем товар складає 55440,00 EUR (передоплата 100%).
Як вбачається із платіжної інструкції від 23.10.2023 року № 33, позивачем було сплачено продавцю товару Atmosfera Polska Sp. Z o.o. с суму у розмірі 55440,00 EUR.
При цьому, призначенням платежу у даній платіжній інструкції вказано саме проформа-інвойс від 23.10.2023 року № P06/10/2023 відповідно до договору міжнародної купівлі-продажу товарів від 25.08.2023 року № 20230825.
Зазначена обставина вказує на те, що вартість товару, зазначена в проформі-інвойс від 23.10.2023 року № P06/10/2023 (вказана проформа-інвойс складена пізніше комерційного інвойсу від 17.10.2023 року № PL12/10/2023) повністю співпадає із вартістю товару, зазначеній в платіжній інструкції № 33, яка була сплачена позивачем відповідно до договору від 25.08.2023 року № 20230825.
Відтак, у даному випадку відсутні будь-які розбіжності щодо ідентифікації платежу за даною поставкою.
З урахуванням наведеного, відсутні підстави ставити під сумнів митну вартість товару, визначену декларантом, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні розбіжності щодо вартості самого товару та вони містять достатньо відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.
Суд також не погоджується із діями відповідача стосовно витребування додаткових документів, оскільки відповідачем не вказано та не обґрунтовано, які числові значення такі документи мали підтвердити чи спростувати, при тому, що вартість придбання оцінюваного товару підтверджена документально.
Суд зазначає, що вимога про надання додаткових документів, перелік яких визначено у частинах третій-четвертій статті 53 МК України та про надання яких вказано у повідомленні декларанту, може мати місце лише тоді, коли документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або відсутні відомості про усі числові значення складових митної вартості товарів.
Однак за обставин цієї справи відповідач не довів наявності таких розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки у поданих документах чи відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари згідно з умовами, визначеними договірними сторонами (продавцем та покупцем), а сумніви відповідача ґрунтуються виключно на його необґрунтованих припущеннях, а не на достовірних відомостях.
При цьому, суд зазначає, що відсутність договірних відносин із третіми особами свідчить про завідому неможливість виконати вимогу митного органу надати договір (угоду, контракт) з третіми особами, пов'язаними з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається, а також рахунки про здійснення платежів третім особам. Тому митний орган не може покликатися на ненадання декларантом таких документів, яких у нього не було і не могло бути. Доказів протилежного відповідачем не надано. Теж саме стосується вимоги про надання рахунків про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту), ліцензійних чи авторських договорів покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів.
Крім того, ненадання виписки з бухгалтерської документації продавцем покупцю не може позбавляти останнього можливості декларувати товар на підставі інших документів, що підтверджують ціну товару. Відсутність такої бухгалтерської документації у покупця товару, яка може бути комерційною таємницею продавця щодо формування ціни товару для інших покупців і за відмінними умовами поставки, не свідчить про недобросовісність у декларуванні митної вартості.
Суд зазначає, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. А тому необґрунтованою є вимога митниці про надання висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, оскільки відповідач не вказав, яким чином висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями, надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. За таких обставин відсутність висновків про якісні та вартісні характеристики товару не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю та не може бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є зовнішньоекономічний контракт та рахунки-фактури (інвойс).
З урахуванням наведеного, висновок у спірних рішеннях про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товару, який імпортується, та за рівнем, визначеним декларантом, не є доведеними. При цьому відповідач не вказав на неправильність проведеного розрахунку митної вартості, зазначених у митних деклараціях, не зазначив, які саме складові митної вартості не підтверджені документально та які саме відомості відсутні/не піддаються обчисленню у поданих декларантом документах. Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.
Як вбачається з оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товарів, відповідачем скориговано митну вартість за резервним методом згідно зі статтею 64 України, рівень митної вартості визначено згідно рівня на подібні/ідентичні товари, інформація про які міститься в ЄАІС Держмитслужби.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товару має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товару, інших умов, що могли вплинути на ціну товару), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товару, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 року в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18).
Разом з тим, у спірних рішеннях митний орган лише вказав номер та дату митної декларації, на основі якої було здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.
На думку суду, відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом. Також не наведено достатніх підстав правомірності проведеного відповідачем розрахунку митної вартості.
При цьому, суд зазначає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування основного методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за ціною договору.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.12.2020 в справі № 804/4906/15.
Враховуючи встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що подані позивачем до митного оформлення документи були достатніми для підтвердження заявленої за ціною договору митної вартості товару.
Суд наголошує на тому, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення митний орган повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відповідно до частини третьої статті 318 МК України митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товару, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
Згідно з частиною сьомою статті 54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, у тому числі невірно визначено митну вартість товару, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 08.10.2019 у справі № 803/776/17 вказав, що декларант не зобов'язаний (звільнений від обов'язку) доводити правильність заявленої ним митної вартості: його твердження про розмір митної вартості вважається правомірним, поки протилежне не буде доведено контролюючим органом.
При цьому обов'язком митного органу у разі незгоди із заявленою декларантом митною вартістю є проведення консультацій з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та послідовний вибір методів з обґрунтуванням причин неможливості застосування кожного з попередніх методів.
Однак, попри формальну вказівку в оскаржуваних рішеннях про проведення таких консультацій, митним органом не надано належних доказів про проведення процедури консультацій з декларантом з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товарів, а лише надіслано декларанту в електронному вигляді повідомлення-вимогу про надання додаткових документів, та в подальшому прийнято оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів.
Отже, з огляду на приведені судом фактичні обставини справи, суд зазначає, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості та дії відповідача, які йому передували, не відповідають таким критеріям, як: використання повноваження відповідача з метою, з якою це повноваження надано; безсторонність (неупередженість), добросовісність, розсудливість з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційність, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія). При цьому, зміст оскаржуваного рішення не містить всіх обов'язкових відомостей, визначених підпунктами 1-4 частини другої статті 55 МК України.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт порушення позивачем вимог митного законодавства при визначенні митної вартості товару, а відтак оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів слід визнати протиправними та скасувати.
Щодо витрат на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Згідно з частиною першою статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У оскаржуваному рішенні судом першої інстанції здійснено розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 134 КАС України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частина 7 статті 139 КАС України передбачає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, про здійснення відшкодування витрат на правничу допомогу позивачем було заявлено у позовній заяві із доказами їх понесення в суді першої інстанції.
Відповідно до статей 1, 30 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано акт здавання-приймання виконаної роботи від 16.11.2023 року, рахунок на оплату від 16.11.2023 року № 02/11, платіжна інструкція від 16.11.2023 року № 979, відповідно до яких сума до оплати за виконану адвокатом роботу становить 24000 грн. 00 коп.
При визначенні суми відшкодування колегія суддів, з урахуванням вимог заперечення на клопотання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Апеляційний суд враховує, що представником позивача був виконаний значний обсяг роботи у справі, який полягав у підготовці адміністративного позову, опрацюванні та долученні доказів у великому обсязі, які в вплинули на вирішення справи на користь відповідача.
Разом з тим, виходячи з обставин справи і предмету спору, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат в сумі 5000 грн., присуджений судом першої інстанції, не завищено та він не суперечить принципу розумності.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесених витрат, пов'язаних з перекладом документів у розмірі 1575 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини п'ятої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
При цьому частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на залучення перекладача підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд встановлює розмір витрат на залучення перекладача на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Витрати на залучення перекладача мають бути документально підтверджені та доведені договором, рахунками, платіжним документом про оплату таких послуг тощо.
В матеріалах справи наявні рахунок-фактура від 15.12.2023 року № 402/12/23, акт виконаних робіт від 15.12.2023 року та платіжна інструкція від 18.12.2023 року № 1040, відповідно до яких позивачем було сплачено ФОП ОСОБА_3 за послуги з перекладу з англійської та польської мов на українську мову 1575 грн. 00 коп.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені апелянтом обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає.
Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 380/2703/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення лише з підстав та у випадках, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Повне судове рішення складено 01.08.24