31 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/2787/24 пров. № А/857/9313/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Кухтея Р.В., Коваля Р.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (судді Кисильової О.Й., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі №380/2787/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними рішень та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 06.02.2024 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області (далі - відповідач-2) у якому з урахуванням заяви від 21.02.2024 про уточнення позовних вимог просить визнати протиправними та скасувати рішення відповідача-1 від 23.01.2024 №134550026125 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років (із зазначенням прокурорського стажу 20 років 1 місяць 6 днів) та рішення від 23.01.2024 № 134550026125 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років (із зазначенням прокурорського стажу 19 років 9 місяців 20 днів), зобов'язати відповідача-2 прийняти рішення, яким призначити позивачу пенсію за вислугу років (працівник прокуратури), зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 06.05.1998 по 11.12.2003 (5 років 9 місяців 13 днів) на посаді юрисконсульта у військовій частині НОМЕР_1 як перебування на державній службі та частину періоду на посадах прокурорів (стаж роботи в органах прокуратури) з 12.12.2003 по теперішній час (3 місяці і 16 днів).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 23.01.2024 № 134550026125 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років (із зазначенням прокурорського стажу 20 років 1 місяць 6 днів) та рішення від 23.01.2024 №134550026125 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років (із зазначенням прокурорського стажу 19 років 9 місяців 20 днів). Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до вислуги років, що дає право на пенсію відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру", період роботи з 22.06.2001 по 11.12.2003 на посаді юрисконсульта у військовій частині НОМЕР_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційну скаргу також подано позивачкою у справі на рішення суду в частині відмови в задоволенні позову, яка обґрунтована, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права в частині відмови в задоволенні позову, просить скасувати рішення в цій частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю, а саме зобов'язати відповідачів прийняти рішення, яким призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років (працівник прокуратури), зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 06.05.1998 по 11.12.2003 (5 років 9 місяців 13 днів) на посаді юрисконсульта у військовій частині НОМЕР_1 як перебування на державній службі та частину періоду на посадах прокурорів (стаж роботи в органах прокуратури) з 12.12.2003 по теперішній час (20 років 1 місяць 6 днів).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
ОСОБА_1 подала до апеляційного пояснення по справі.
Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не підлягає задоволенню, а скарга ОСОБА_1 слід задовольнити частково з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 згідно із записами, наявними у трудовій книжці від 14.08.1996 серії НОМЕР_2 , обіймала такі посади: 14.08.1996 - прийнята на посаду юрисконсульта (ПП "Фортуна"); 06.02.1997 - звільнена з посади юрисконсульта згодою сторін - ст. 36 КЗпП України; 06.05.1998 - прийнята на посаду юрисконсульта (військова частина НОМЕР_1 ); 12.05.1998 - прийнята присяга державного службовця; 05.10.1998 - присвоєний 15 ранг державного службовця Силами протиповітряної оборони України; 03.03.2003 - присвоєний 14 ранг державного службовця командувачем 28 корпусу ППО; 11.03.2003 - присвоєна кваліфікація спеціаліста ІІ категорії; 13.06.2003 - присвоєна кваліфікація спеціаліста І категорії; 11.12.2003 - звільнена з роботи за власним бажанням - ст. 38 КЗпП України; 12.12.2003 - призначена на посаду прокурора Шевченківського району м. Львова; 18.01.2006 - призначена на посаду старшого помічника прокурора Шевченківського району м. Львова; 08.10.2008 - призначена на посаду помічника прокурора Сихівського району м. Львова; 11.10.2011 - призначена на посаду старшого помічника прокурора Сихівського району м. Львова; 11.10.2011 - прийнята Присяга працівника прокуратури; 11.06.2012 - у зв'язку із скороченням та штатному розписі прокуратури, призначена старшим прокурором Сихівського району м. Львова; 17.06.2013 - призначена на посаду старшого прокурора прокуратури Шевченківського району м. Львів; 31.07.2015 - призначена прокурором прокуратури Шевченківського району м. Львова; 14.12.2015 - призначена на посаду прокурора Львівської місцевості прокуратури № 2 Львівської області; 15.03.2021 - переведена на посаду прокурора Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області.
16.01.2024 позивач звернулася до Головного управління ПФУ у Львівській області із заявою від 16.01.2024 № 518 про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України "Про прокуратуру", долучивши до заяви такі документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; заява про призначення пенсії; паспорт; довідка про заробітну плату (спецпенсії); документи про місце проживання (реєстрації); заява про спосіб виплати пенсії; інший документ; трудова книжка, інші документи про стаж.
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви від 16.01.2024 № 518 про призначення пенсії, визначене Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
23.01.2024 Головне управління ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення № 132550026125 (далі - рішення № 132550026125(1)), яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, за відсутності необхідного стажу вислуги років, відповідно до п. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII.
Згідно із рішенням від 23.01.2024 № 132550026125(1), вислуга років ОСОБА_1 , що дає право на пенсії згідно із ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" станом на 16.01.2024 становить 19 років 9 місяці 20 днів. Стаж роботи на посаді прокурора - 19 років 29 місяців 20 днів, при загальному стажі роботи - 25 років 10 місяці 19 днів.
23.01.2024 Головне управління ПФУ у Вінницькій області прийняло рішення №132550026125 (далі - рішення № 132550026125(2)), яким відмовило у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII, за відсутності необхідного стажу вислуги років, відповідно до п. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII.
Згідно із рішенням від 23.01.2024 № 132550026125(2), вислуга років ОСОБА_1 , що дає право на пенсії згідно із ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" станом на 16.01.2024 становить 20 років 1 місяць 6 днів. Стаж роботи на посаді прокурора - 20 років 1 місяць 6 днів, при загальному стажі роботи - 25 років 10 місяці 19 днів.
Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Згідно із статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Пенсійне забезпечення працівників прокуратури станом на час звернення позивача за призначенням пенсії врегульовано Законом України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015.
Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
За правилами ч. 6 ст. 86 Закону № 1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
З урахуванням наведеного колегія суддів встановила, що право на пенсію за вислугу років мають прокурори за наявності на день звернення до пенсійного органу вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
До вислуги років, що дає право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VII зараховується час роботи, зокрема, на посадах прокурорів; на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Колегія суддів зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що ОСОБА_1 у період 12.12.2003 по 16.01.2024 (день звернення до відповідача-2 із заявою про призначення пенсії) працювала в органах прокуратури, відповідно стаж роботи на посадах прокурорів складає 20 років, 1 місяць, 6 днів, що не є спірним.
Крім того суд апеляційної інстанції зауважує, що за вимогами апелянта ОСОБА_1 вона просить зарахувати їй період з 06.05.1998 по 11.12.2003 щодо роботи на посаді юрисконсульта у Військовій частині НОМЕР_1 В, що складає 5 років 9 місяців 13 днів.
Відповідач-1, приймаючи спірні рішення, не зарахував позивачу до стажу роботи, що дає право на пенсію відповідно до статті 86 Закону України "Про прокуратуру" періоду роботи на посаді юрисконсульта у військовій частині НОМЕР_1 В з 06.05.1998 по 11.12.2003, а суд першої інстанції частково зарахував вказаних період з 22.06.2001 по 11.12.2003, однак колегія суддів вважає що такий підлягає зарахуванню повністю з урахуванням наступного.
Згідно із записами наявними у трудовій книжці від 14.08.1996 серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 06.05.1998 - прийнята на посаду юрисконсульта (військова частина НОМЕР_1 ); 12.05.1998 - прийнята присяга державного службовця; 05.10.1998 - присвоєний 15 ранг державного службовця Силами протиповітряної оборони України; 03.03.2003 - присвоєний 14 ранг державного службовця командувачем 28 корпусу ППО; 11.03.2003 - присвоєна кваліфікація спеціаліста ІІ категорії; 13.06.2003 - присвоєна кваліфікація спеціаліста І категорії; 11.12.2003 - звільнена з роботи за власним бажанням - ст. 38 КЗпП України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Позивач працюючи на посаді юрисконсульта у військовій частині НОМЕР_1 , склала Присягу державного службовця із присвоєнням рангу державного службовця, а також навчалася у Львівському національному університеті імені Івана Франка за спеціальністю "Правознавство", який закінчила у червні 2001 року.
Суд вважає, що під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.
Під час роботи позивачки на посаді юрисконсульта у військовій частині НОМЕР_1 чинними були положення Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-XII).
Як передбачено статтею 17 Закону №3723-XII громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу.
Згідно статті 24 Закону №3723-XII прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.
Частина 1 статті 25 Закону №3723-XII передбачала, що основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.
Відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ, який набрав чинності з 01.05.2016, встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно із пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі - Закон № 3723-XII) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону № 889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, згідно з частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 Закону №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, Верховний Суд у рішенні від 04.04.2018 у зразковій справі №822/524/18 дійшов висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Кабінет Міністрів України від 03.05.1994 за № 283 затвердив Порядок обчислення стажу державної служби (далі - Порядок №283 який був чинним на час періоду роботи позивачки з 06.05.1998 та враховується апеляційним судом).
Відповідно до пункту 1 вказаного Порядку № 283 ним визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Згідно пункту 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба)серед інших на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу" (3723-12), а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби.
Пунктом 3 Порядку №283 передбачено, що до стажу державної служби включається також робота на посадах службовців в органах , зазначених у пункті 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.
Згідно з пунктом 4 Порядку №283 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на лист Міжрегіонального управління національного агентства України з питань державної служби у Львівській та Закарпатській областях (аркуш справи 13), скерований на запит ОСОБА_1 , яким підтверджується, що до 01 травня 2016 року посади державних службовців були віднесені до відповідних посад статтею 15 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу». Закон України від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ «Про державну службу» набрав чинності 28 грудня 1993 року. Відповідно із зазначеної дати віднесені посади державних службовців до відповідних категорій. У вказаній статті були перелічені посади, які відносилися до відповідної категорії посад державних службовців та зазначено, що до кожної категорії посад належать також й прирівняні до них посади. Віднесення наявних посад державних службовців, не перелічених, у цій статті, а також віднесення до відповідних категорій нових посад державних службовців проводилося Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом, тобто шляхом видання відповідно акта Кабінету Міністрів України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р. № 301 -р «Про віднесення посад керівних працівників та спеціалістів апарату органів управління військових формувань до категорій державних службовців» посади спеціалістів управлінь армій, корпусів віднесено до сьомої категорії посад державної служби. Наказом Міністерства оборони України від 14,08.1995 № 200 «Про заходи щодо реалізації Закону України «Про державну службу» в органах військового управління та військових комісаріатах», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 4 листопада 1995 року за № 406/942 затверджено Інструкцію про порядок присвоєння рангів державним службовцям управлінь видів Збройних Сил України, військових округів та інших, прирівняних до них органів військового управління, об'єднань (армія, корпус) та військових комісаріатів. Крім того, статус державного службовця особа набувала з прийняттям Присяги державного службовця та присвоєнням їй рангу державного службовця (статті 17 та 26 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XIІ «Про державну службу»). Відповідно до наданої копії трудової книжки, 06.05.1998 ОСОБА_1 призначено на посаду юрисконсульта військової частини НОМЕР_1 ; присягу державного службовця прийнято 12.05,1998р.; 05.10.1998 присвоєно 15 ранг державного службовця; 03.03.2003 присвоєно 14 рані державного службовця. Частиною першою статті 46 Закону України «Про державну службу» передбачено, що стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки зa вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки. Враховуючи вище наведене проаналізувавши копію трудової книжки, період роботи з 12.05.1998 року по 11.12.2003 року у в/ч НОМЕР_1 можуть бути зараховані до стажу державної служби.
Статтею 43 Закону України «Про освіту» від 23.05.1991 №1060-XII (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що вищими закладами освіти є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти; другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти; третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет. Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації. Вищі заклади освіти певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують заклади освіти нижчого рівня акредитації. Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення від 23.01.2024 № 134550026125 та рішення від 23.01.2024 №134550026125 пенсійних органів є протиправними, а доводами апелянта пенсійного органу не спростовуються, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 що період роботи з 06.05.1998 по 11.12.2003 на посаді юрисконсульта у Військовій частині НОМЕР_1 , що складає 5 років 9 місяців 13 днів та дає право на пенсію згідно з статтею 86 Закону №1697-VII, а період роботи на цій посаді підлягає зарахуванню до стажу державної служби, який у сукупності із стажем роботи на посаді прокурора є підставними.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.
За наведеного апеляційний суд дійшла висновку, що ефективним засобом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області призначити ОСОБА_1 з 16.01.2024 пенсію за вислугою років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 06.05.1998 по 11.12.2003 (5 років 9 місяців 13 днів) на посаді юрисконсульта у Військовій частині НОМЕР_1 як перебування на державній службі та стаж роботи в органах прокуратури 20 років 1 місяць 20 днів.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Щодо доводів апелянта Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в частині рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 23.01.2024 № 134550026125 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років (із зазначенням прокурорського стажу 20 років 1 місяць 6 днів) та рішення від 23.01.2024 №134550026125 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років (із зазначенням прокурорського стажу 19 років 9 місяців 20 днів), то колегія суддів такі доводи відхиляє, адже такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню, що було правомірно прийнято судом першої інстанції.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 КАС України. Частиною другою вказаної статті встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський Суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.09.2014 дійшов висновку, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого Протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки слід задовольнити позовні вимоги, а тому апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не правильно встановлено обставини справи в частині відмовленої позовної вимоги, а доводами апеляційної скарги позивачки висновки, викладені в судовому рішенні спростовуються і є підстави для його скасування у відповідній частині, а в решті рішення суду слід залишити без змін, оскільки рішення є законним та обґрунтованим, відповідно апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області не підлягає задоволенню з урахуванням наведеного законодавства, а ефективним спосібом захисту позивачки за яким вона звернулася до суду є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, а не всіх відповідачів як просить апелянт призначити ОСОБА_1 з 16.01.2024 пенсію за вислугою років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 06.05.1998 по 11.12.2003 (5 років 9 місяців 13 днів) на посаді юрисконсульта у Військовій частині НОМЕР_1 як перебування на державній службі та стаж роботи в органах прокуратури 20 років 1 місяць 20 днів.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Щодо розподілу судового збору, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за подання за апеляційну скаргу ОСОБА_1 , однак позивачка сплатила 5450,40 грн., що є надмірною сплатою, а правильною є сума судового збору в частині оскарження 1453,44 грн. яку слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі №380/2787/24 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду Україні в Львівській області призначити ОСОБА_1 з 16.01.2024 пенсію за вислугою років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», зарахувавши до стажу державної служби період роботи з 06.05.1998 по 11.12.2003 (5 років 9 місяців 13 днів) на посаді юрисконсульта у Військовій частині НОМЕР_1 як перебування на державній службі та стаж роботи в органах прокуратури 20 років 1 місяць 20 днів.
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року у справі №380/2787/24 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) понесені витрати по сплаті судового збору в апеляційному суді за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, ЄДРПОУ 13814885) 1453 (одна тисяча чотириста п'ятдесят три) грн. 44 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.В. Кухтей
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 31.07.2024