Справа № 320/7239/22 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
31 липня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві розглянути заяву позивача від 27.01.2022 про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж;
- призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 позов задоволено частково: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.11.1984 по 03.09.1988; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 03.11.1984 по 03.09.1988 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 27.01.2022, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк/
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено довідкою від 01.11.2021 № 3002-5000408757, відповідно до якої фактичною адресою її місця проживання є: АДРЕСА_1 .
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 02.08.1982, ОСОБА_1 , зокрема, з 03.11.1984 по 03.09.1988 працювала в Єнакіївській птахофабриці тресту Донецькптахопром.
27.01.2022 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Листом від 10.02.2022 №2600-0205-8/24674 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві відмовлено у призначенні пенсії за віком на підставі зазначеної заяви, мотивуючи тим, що до стажу позивача не зараховано період роботи з 03.11.1984 по 03.09.1988 з підстав того, що виправлення в даті звільнення не завірено належним чином. Загальний трудовий стаж позивача складає 26 років 10 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить запис про те, що вона дійсно у періоди з 03.11.1984 по 03.09.1988 працювала в Єнакіївській птахофабриці тресту Донецькптахопром. При цьому, оскільки трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж, то вказаний період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Зауважив, виправлення або неточність записів належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаного періоду роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист. При цьому, відповідач наділений Законом повноваженнями щодо перевірки наданих позивачем документів, зробити відповідні запити, витребувати необхідні підтверджуючі документи, однак під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ним вчинялися дії з метою з'ясування відповідності записів про роботу позивача у спірний період з метою усунення сумнівів щодо дійсності цього факту, зокрема, шляхом направлення запитів до колишнього роботодавця позивача або архівних установ задля перевірки обґрунтованості відповідних записів. Отже, суд першої інстанції дійшов до висновку про те, що відмовляючи позивачу у призначенні пенсії по інвалідності ПФ України діяв неправомірно та прийняв протиправне рішення, а тому і зобов'язав повторно розглянути заяву про призначення їй пенсії по інвалідності.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві правомірно відмовлено у призначені ОСОБА_1 пенсії через відсутність у неї необхідного стажу, який дає право на пенсію, з підстав незарахування періоду роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , а саме: з 03.11.1984 по 03.09.1988, оскільки в порушення вимог законодавства виправлення в даті звільнення не завірено належним чином.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2022 по 31.12.2022 - не менше 29 років.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
За ст.56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Таким чином, до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Колегія суддів зауважує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Згідно з п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Згідно з пунктом 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 містить запис про те, що вона дійсно у період з 03.11.1984 по 03.09.1988 працювала в Єнакіївській птахофабриці тресту Донецькптахопром.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Колегія суддів звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки, зокрема, у разі недотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
Відтак, відсутні підстави для неврахування вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки допущені помилки у трудовій книжці не можуть нівелювати стаж роботи.
При цьому, трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджує роботу позивача у оскаржений період. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірний період роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, виходячи із загального страхового стажу 30 років 8 місяців 12 днів, даних трудової книжки та архівної довідки, яка підтверджує страховий стаж та необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.11.1984 по 03.09.1988.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку №22-1 визначено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії (переводить ) та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд України має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Таким чином, колегія суддів вважає, що з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву позивача від 27.01.2022 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у такому рішенні.
Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
При цьому, аргументи, які викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені ст.317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16- ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст.316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.