30 липня 2024 року м.Київ № 320/11704/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в м.Києві при призначенні довічного грошового утримання судді у відставці;
- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу, який дає право на щомісячне грошове утримання судді період роботи позивачки на посадах помічника голови суду Ватутінського районного суду міста Києва, провідного консультанта, провідного спеціаліста Міністерства юстиції України у період з 10.02.1999 по 13.03.2002, що складає три роки;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового утримання судді з розрахунку 58% суддівської винагороди судді з 02.11.2023 та виплатити різницю між раніше виплаченим щомісячним довічним грошовим утриманням судді.
На обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що на підставі рішення ВРП від 31.10.2023 №1016/0/15-23 її звільнено з посади судді Деснянського районного суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку. Органи Пенсійного фонду України зобов'язані виплачувати суддям у відставці довічне грошове утримання в розмірі, яке визначено чинним законодавством. Відповідачем при встановленні відповідних виплат позивачці на порушення вимог закону не враховано частину існуючого у неї стажу, який дає їй право на відставку. Указаний стаж у позивачки складає 24 роки 8 місяців 10 днів, до яких зараховується: 21 рік 8 місяців 10 днів - стажу на посаді судді; 3 роки стажу професійної діяльності, вимога щодо якого була визначена законом та надає право для призначення на посаду судді відповідно до частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» № 2509-VIII від 12.07.2018 (далі - Закон № 2509-VIII). На думку позивачки розмір щомісячного довічного утримання судді у відставці їй повинен обчислюватись зі стажу повних 24 роки. Саме такий стаж був визначений компетентним органом, до повноважень якого належить визначати цей стаж - Вищою радою правосуддя, а також зазначений у довідці про розрахунок стажу для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці, виданій за останнім місцем роботи. Відповідач при встановленні позивачці виплат довічного грошового утримання обмежився врахуванням тільки 20 повних років стажу на посаді судді. При цьому, не враховано період роботи ОСОБА_1 на посадах помічника голови суду Ватутінського районного суду міста Києва, провідного консультанта, провідного спеціаліста Міністерства юстиції України у період з 10.02.1999 по 13.03.2002, що складає 3 роки. Позивачка вважає, що така бездіяльність відповідача порушує її право на належне (визначене законом) довічне грошове утримання судді у відставці, порушують встановлені Конституцією України гарантії незалежності суддів і допущені з перевищенням повноважень відповідача, який не взяв до уваги частину стажу, який визначено компетентним органом з урахуванням вимог закону.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 надіслав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві згідно чинного законодавства здійснено призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у розмірі 52% від грошового забезпечення на підставі частини 3 статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Стаж роботи на посаді судді розраховано вірно і управління діяло відповідно норм чинного законодавства щодо зарахування стажу роботи на посаді судді та визначення загального відсотку для розрахунку щомісячного грошового утримання у розмірі 52% і тому дії управління є правомірними.
Позивачка, не погоджуючись з позицією відповідача, викладеною у відзиві, на позовну заяву, надіслала відповідь на відзив, у якій зазначила про те, що за встановленого нормативного регулювання спірних правовідносин у неї наявне право на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, роботи на посадах помічника голови суду Ватутінського районного суду м. Києва, провідного консультанта, провідного спеціаліста Міністерства юстиції України у період з 10.02.1999 року по 13.03.2002 року. Враховуючи те, що стаж роботи позивачки, який дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, складає 24 роки 8 місяців 10 днів, розмір такого утримання повинен становити 58 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , 1975 року народження, Указом Президента України від 21 лютого 2002 року № 163/2002 призначена на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України від 1 квітня 2007 року № 1115-V обрана па посаду судді Деснянського районного суду міста Києва безстроково.
За три роки до призначення на посаду судді, а саме з 10.02.1999 по 13.03.2002 ОСОБА_1 працювала на посадах помічника голови суду Ватутінського районного суду міста Києва, провідного консультанта та провідного спеціаліста Управління адмінінстрування судів судового департаменту Міністерства юстиції України, що підтверджено копією її трудової книжки.
Указана діяльність є професійною діяльністю, вимога щодо якого була визначена законом та надавала ОСОБА_1 право для її призначення на посаду судді.
27 вересня 2023 року до Вищої ради правосуддя надійшла заява ОСОБА_1 та матеріали про звільнення з посади судді Деснянського районного суду міста Києва у відставку відповідно до пункту 4 частини шостої статті 126 Конституції України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 31 жовтня 2023 року №1016/0/15-23 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Деснянського районного суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Цим рішенням установлено, що за результатами вивчення доданих до заяви документів щодо наявності у судді ОСОБА_1 відповідного стажу для звільнення у відставку, а саме: актів про призначення, обрання на посаду судді, копій трудової книжки, диплому довідки про роботу на посаді судді встановлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає їй право на відставку, підлягають зарахуванню: строк роботи на посаді судді - 21 рік 8 місяців 10 днів, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки. Отже, станом на дату ухвалення рішення загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 24 роки 8 місяців 10 днів.
Наказом Голови Деснянського районного суду міста Києва від 02 листопада 2023 року №362-к суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату суддів Деснянського районного суду міста Києва у зв'язку із відставкою на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 31 жовтня 2023 року №1016/0/15-23.
Позивачка надала суду також розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 та довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 07.11.2023 № 281.
Усі вказані акти, розрахунки та документи ОСОБА_1 подавала також до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Головнним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві призначено позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 52 % від заробітку працюючого судді на відповідній посаді.
Відповідні дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві свідчать про те, що відповідач призначив позивачці щомісячне довічне грошове утримання судді, виходячи з її стажу у 21 рік 7 місяців 20 днів.
Отже, відповідач не визнає права позивачки на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з її стажу у 24 роки 8 місяців 10 днів, що підтверджено, зокрема відповіддю Головного управління Пенсійного фонду . України в м. Києві від 23.01.2024.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, та такою, що обмежує її конституційні гарантії належного суддівського забезпечення, позивачка звернулась до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 64 Конституції України передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
У Рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № З-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України також висловлював аналогічні позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях від 24.06.1999 № 6-рп/99 (справа про фінансування судів), від 20.03.2002 №5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій та гарантій), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії та щомісячного довічного грошового утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів).
З огляду на викладене конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справах №713/1064/17, № 686/24597/16-а, № 686/1938/17, № 766/7021/17, №686/24597/16-а, від 11.12.2018 у справі №522/5168/17, від 22.10.2020 у справі №420/1234/19.
Крім того, що Конституція України у частині другій статті 19 закріплює правило, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними і відповідно - підставою для притягнення таких суб'єктів до відповідальності.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі №344/5707/19.
Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 126 Конституції У країни підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку.
Органом державної влади, до повноважень якого віднесено визначення загального стажу роботи судді, який дає їй право на відставку, є Вища рада правосуддя.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 31.10.2023 № 1016/0/15-23 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Деснянського району суду міста Києва у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Цим рішення Вища рада правосуддя встановила, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить 24 роки 8 місяців 10 днів, до якого зараховується: строк роботи на посаді судді - 21 рік 8 місяців 10 днів, стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді - 3 роки.
Це рішення Вищої ради правосуддя є чинним. Доказів протилежного учасниками справи не надано.
До повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не віднесено визначення загального стажу роботи судді, який дає їй право на відставку і який визначає рівень щомісячного довічного грошового утримання судді.
Відповідно до статті 116 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
На час призначення ОСОБА_1 на посаду судді питання визначення стажу, який давав право на відставку судді, регулювалося частиною четвертою статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ «Про статус суддів» та Указом Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів».
Згідно із частиною четвертою статті 43 Закону України «Про статус суддів», зі змінами, внесеними Законом України від 24 лютого 1994 року № 4015-ХІІ «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус суддів», до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражі в України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в п взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про статус суддів» (у редакції, чинній станом на 14 жовтня 2002 року) на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
З огляду на зазначене право на зарахування стажу роботи в галузі права тривалістю три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом України «Про статус суддів» на день їх обрання.
Саме така правова позиція покладена в основу рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від ЗО травня 2019 року у справі № 9901/805/18.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05 серпня 2018 року) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Після доповнення статті 137 Закону №1402-VIII частиною другою (в редакції Закону № 2509-VIII від 12.07.2018) Вища рада правосуддя, Верховний Суд, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Рада суддів України, Державна судова адміністрація України, Національна школа суддів України видали спільного листа від 05.11.2018р. (№41783/0/9-18, №2664/0/2-18, №01-6757/18, №9рс- 1112/18, №1-22433/18, №02/3878) «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді» з метою роз'яснення нових положень ч.2 ст.137 Закону № 1402- VIII. У даному листі зазначено: «...при призначенні (обранні) суддів на посаду вперше до кандидатів на посади суддів застосовувалися різні вимоги, які діяли на момент такого призначення (обрання). Зокрема, вимоги, визначені Законом СРСР від 04.08.1989 №328-1 "Про статус суддів в СРСР", діяли з 01.12.1989 до 10.02.1993 при обранні суддів на посаду вперше.
Статтею 8 Закону № 328-1 встановлювалось, що народним суддею міг бути обраний громадянин СРСР, який досяг на день виборів 25 років, мав вищу юридичну освіту, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Відтак, право на зарахування стажу роботи за юридичною спеціальністю два роки мають судді, яких було обрано на посаду суддів вперше згідно з вимогами, встановленими Законом № 328-1 на день їх обрання. Абзацом четвертим пункту 34 розділу XII Закону № 1402-VIII визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). При цьому будь-яких обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом № 1402-VIII не встановлено. Передбачені частиною другою статті 137 Закону №1402-VIII положення щодо зарахування (перерахунок) стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) на посаді судді здійснюються з дати набрання чинності Законом № 2509-VIII, тобто з 05.08.2018.»
В довідці про стаж, виданій позивачці судом при звільненні, зазначено про наявність у неї стажу на посадах помічника голови судді Ватутінського районного суду м.Києва та провідного консультанту Управління адміністрування судів судового департаменту Міністерства юстиції України з 10.02.1999 по 13.03.2002.
У постанові від 16.07.2021 у справі № 200/9113/20-а Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким позов в частині вимог про покладення на відповідача зобов'язання зарахувати до страхового стажу судді два роки стажу (досвіду) роботи адвокатом із підвищенням загального відсотку для обчислення розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці, та зобов'язання здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного утримання судді у відставці, виходячи із обрахунку стажу з урахуванням двох років стажу роботи адвокатом згідно ч.2 ст. 137 Закону № 1402-VIII. Верховний Суд в постанові зазначив, що, задовольняючи позов в цій частині, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
У постанові від 09.11.2018 у справі № 607/8146/17 Верховний Суд зробив, зокрема, висновок, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 20.04.2021 (справа №344/570749).
Наведене свідчить про наявність у ОСОБА_1 права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково трьох років роботи в галузі права, якими є її робота на посадах помічника голови судді Ватутінського районного суду м.Києва та провідного консультанту Управління адміністрування судів судового департаменту Міністерства юстиції України з 10.02.1999 по 13.03.2002.
Таким чином, загальний стаж, який має враховуватись при призначенні позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, включає в себе:
24 роки 8 місяців 10 днів безперервного стажу роботи на посаді судді, з яких:
21 рік 8 місяців 10 днів - строк роботи ОСОБА_1 на посаді судді;
3 роки - робота ОСОБА_1 на посадах помічника голови судді Ватутінського районного суду м.Києва та провідного консультанту Управління адміністрування судів судового департаменту Міністерства юстиції України з 10.02.1999 по 13.03.2002.
Як слідує з матеріалів справи, відповідачем при визначенні позивачці щомісячного довічного утримання судді у відставці взято до уваги лише частину стажу роботи на посаді судді, та не враховано наявний у позивачки і підтверджений документами стаж, що дає право на відставку і повинен враховуватись при обчисленні розміру щомісячного довічного утримання судді у відставці, який становить повних 24 роки.
Виходячи з викладеного, бездіяльність відповідача щодо неврахування позивачці до загального стажу для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці її роботу на посадах помічника голови судді Ватутінського районного суду м.Києва та провідного консультанту Управління адміністрування судів судового департаменту Міністерства юстиції України з 10.02.1999 по 13.03.2002, а тому суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок призначеного позивачці щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці зі стажу 24 роки, з урахуванням роботи на посадах помічника голови судді Ватутінського районного суду м.Києва та провідного консультанту Управління адміністрування судів судового департаменту Міністерства юстиції України з 10.02.1999 по 13.03.2002 та здійснити виплату сум донарахованого щомісячного довічного утримання судді у відставці з урахуванням вже виплачених позивачу сум.
Перерахунок розміру щомісячного довічного утримання відповідач зобов'язаний здійснити з 02 листопада 2023 року, тобто з моменту звернення позивачки за призначенням їй щомісячного довічного утримання судді у відставці.
Відповідно до частини третьої статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Таким чином, перерахунок і виплата ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді має бути здійснена, виходячи з розрахунку 58 % (50% + (4 х 2%)) суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, починаючи з 02.11.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.
Згідно статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
У справах Щокін проти України (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та Серков проти України (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства.
Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачкою за подання позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено, судові витрати підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне, відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 Кодексу).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19), від 24.10.2019 у справі №820/4280/17 (адміністративне провадження №К/9901/11712/19), від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (касаційні провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19), у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №520/6161/19 (адміністративне провадження №К/9901/5378/20).
Так, на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії таких документів: договору від 23.02.2022 №16 про надання професійної правничої допомоги, додаткової угоди від 17.03.2023 №1, акта-рахунку надання послуги від 04.04.2023 №16/1, квитанції до прибуткового касового ордеру від 04.04.2023 №19 про сплату Адвокатському об'єднанню «Чучковських» коштів у розмірі 30 000,00 грн. на підставі «Договір про надання професійної правничої допомоги № 16 від 23.02.2022 р. та додаткова угода № 1 від 17.03.2023 р.». Також надано копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та ордеру на надання правової допомоги.
Відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 23.02.2024 №23/02/24-пд, укладеного між ОСОБА_1 (клієнтом) та Адвокатом Олійником О.В., предметом договору є надання Адвокатом клієнту правової допомоги в обсязі та на умовах, передбачених даним договором, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні втрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених даним договором.
Згідно з пунктом 2 договору вартість комплексу правової допомоги (винагорода Адвоката), що надається відповідно до умов підпункту 1.1.1. пункту 1.1. цього Договору, визначається Сторонами згідно погодженого тарифу роботи Адвоката в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп за 1 (одну) годину роботи.
Оплата вартості комплексу правової допомоги здійснюється Клієнтом шляхом внесення орієнтовної суми за надані послуги на підставі сформованого Адвокатом рахунку.
Сума сплачених грошових коштів покриває фактичну роботу Адвоката, не підлягає поверненню Клієнту та не може ставитись в залежність від досягнення Адвокатом позитивного результату за дорученням Клієнта.
На підставі оплаченого Клієнтом рахунку, Адвокат видає Клієнту довідку-рахунок про суму сплачених грошових коштів на підтвердження факту проведеної оплати на відповідну грошову суму. Факт надання правової допомоги Адвокатом Клієнтові підтверджується обопільно підписаними Актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та Детальним описом витрат, пов'язаних з судовим розглядом справи.
Клієнт зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати будь які витрати, що можуть бути необхідними для виконання предмету цього Договору та не пов'язані з винагородою Адвоката.
Також, згідно з актом №08/24 прийому-передачі від 08.03.2024 адвокат та клієнт разом засвідчують, що адвокат виконав (надав) послуги з правової допомоги, перелік яких обумовлений підпунктом 1.1.1. пункту 1.1. Договору про надання правової допомоги від 23 лютого 2024 року № 23/02/24-пд, а клієнт прийняв такі послуги та будь - яких зауважень до їх якості та порядку надання не має. Орієнтовна вартість наданого комплексу правової допомоги (винагорода Адвоката) становить 15 500 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот) гривень 00 коп.
Остаточна кількість витрачених Адвокатом робочих годин на виконання доручення Клієнта, а так само, й кінцева вартість правничої допомоги, її розподіл в частині розрахунку фактичних витрат визначаються виключно Адвокатом у відповідному Детальному описі витрат, пов'язаних з судовим розглядом справи.
Відповідно до Детального опису витрат від 08.03.2024, витрати на правову допомогу склалися з: вивчення матеріалів по справі Клієнта та надання відповідної правової оцінки з метою ймовірного судового захисту прав та інтересів Клієнта (2 год. 15 хв. - 4 500 грн); підготовка в інтересах Клієнта тексту позовної заяви про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві) (05 год. 30 хв. - 11 000 грн).
Згідно з довідкою-рахунком №08/03/24 від 08.03.2024 ОСОБА_1 сплачено адвокатові - Олійнику О. В. 15 500 (п'ятнадцять тисяч п'ятост) гривень 00 коп. за надання правничої допомоги згідно договору № 23/02/24-пд від 23 лютого 2024 року згідно погодженого (договірного) тарифу.
Отже, витрати на виконання договору про надання професійної правничої допомоги від 23.02.2024 №23/02/24-пд, сплата яких підтверджуються довідкою-рахунком №08/03/24, на суму 15 500,00 грн, відносяться до витрат на професійну правничу допомогу та в розумінні приписів статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України є судовими витратами позивача.
При цьому, вказані судові витрати, з урахуванням наданих доказів є доведеними та повністю відповідають вимогам приписів статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягають стягненню пропорційно до задоволених вимог у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
З огляду на викладене, суд звертає увагу на зміст частини 4 статті 134 КАС України, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 (адміністративне провадження №К/9901/27657/20).
Також суд звертає увагу на положення частини 7 статті 134 КАС України, за якою обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Заперечуючи проти заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу представник відповідача стверджує про ненадання позивачем достатніх доказів сплати суми коштів за правничу допомогу та належного обґрунтування алгоритму визначення ціни за такі послуги.
При цьому, доводи відповідача щодо неспівмірності витрат на правову допомогу не підкріплені будь-якими доказами на підтвердження таких обставин, зокрема, доказами завищення вартості наданих послуг у порівнянні з аналогічними послугами, що надані іншими адвокати.
Крім того, докази сплати наявні в матеріалах справи та вже проаналізовані судом, в той час як на позивача не покладено обов'язок обґрунтовувати алгоритм визначення ціни.
За таких умов, проаналізувавши вказані обставини, суд дійшов висновку, що в даній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи, та підлягають стягненню з відповідача у розмірі 15 500 грн.
Керуючись статтями 9, 14,72-78,90, 139, 143,242-246, 250, 251,255, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при призначенні довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в частині неврахування 3 (трьох) років роботи ОСОБА_1 на посадах помічника голови суду Ватутінського районного суду міста Києва, провідного консультанта, провідного спеціаліста Міністерства юстиції України у період з 10.02.1999 року по 13.03.2002 року до стажу, який дає право на щомісячне грошове утримання судді.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) зарахувати до стажу, який дає право на щомісячне грошове утримання судді період роботи ОСОБА_1 на посадах помічника голови суду Ватутінського районного суду міста Києва, провідного консультанта, провідного спеціаліста Міністерства юстиції України у період з 10.02.1999 року по 13.03.2002 року, що складає 3 (три) роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) здійснити перерахунок призначеного ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді, виходячи з розрахунку 58 % суддівської винагороди судді, починаючи з 02 листопада 2023 року та виплатити різницю між виплаченим щомісячним довічним грошовим утриманням судді в розмірі 52 % суддівської винагороди судді та перерахованим у розмірі 58 % суддівської винагороди судді.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ - 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений нею судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 15 500 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.