01 серпня 2024 року Справа № 280/6284/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 05.06.2024 року № 082850019186
2) зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача для призначення за віком періоди роботи, відображені у трудовій книжці НОМЕР_1 : з 29.07.1980 по 28.05.2024, призначити позивачу пенсію за віком на підставі поданої заяви від 28.05.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком. Проте ГУ ПФУ в Харківській області прийняв рішення від 05.06.2024 № 082850019186 про відмову у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного страхового стажу. Так, відповідач не зарахував періоди роботи, відображені у трудовій книжці НОМЕР_1 від 28.07.1980, оскільки запис про зміну прізвища на внутрішній обкладинці не засвідчено належним чином, у свідоцтві про шлюб написання імені не відповідає написанню у паспорті. На переконання позивача, підставою для призначення пенсії є саме наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. З огляду на те, що існують підстави для визнання протиправності рішення про відмову в призначенні пенсії, тому задоволенню підлягають і похідні вимоги від основної вимоги щодо зобов'язання відповідача зарахувати період роботи та призначити позивачу пенсію за віком.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
26.07.2024 надійшли пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (вх.№ 34979), у яких представник третьої особи зазначає, що оскільки трудова книжка позивача НОМЕР_1 заповнена з порушенням вимог Інструкції № 58, тому зарахувати спірний період до страхового стажу у відповідача немає законних підстав. Періоди роботи позивача з січня 1998 року взято для розрахунку страхового стажу за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вважає, що відповідач діяв правомірно відповідно до діючого законодавства, оскільки права на пенсію за віком згідно з Законом № 1058-ІV у позивача немає у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
30.07.2024 судом отримано відзив на позовну заяву (вх.№35459), у якому за принципом екстериторіальності, документи ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком розглядалися і, відповідно, рішення про відмову у призначенні пенсії № 082850019186 від 05.06.2024 приймалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області. Розглянувши заяву та надані документи, відповідачем встановлено, що страховий стаж позивача складає 26 років 01 місяць 00 днів. На час звернення вік позивача становить 61 рік. За матеріалами пенсійної справи до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 28.07.1980, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкцією № 58, а саме: запис про зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 на внутрішній обкладинці не завірено печаткою організації-роботодавця. У свідоцтві про шлюб написання імені заявниці - ОСОБА_4 не відповідає його написанню в паспорті - ОСОБА_4 . Таким чином, оскільки трудова книжка позивача заповнена з порушенням вимог Інструкції № 58, підстави для зарахування спірного періоду до страхового стажу відсутні.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 01.05.2023 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; витребував від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 та інші докази, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
28.05.2024 позивач, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.06.2024 № 083850019186, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що пенсійний вік становить 60 років, вік заявника 61 рік. Необхідний страховий стаж становить 29 років, страховий стаж особи становить 26 років 1 місяць. У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 по 31 грудня 2025 - від 22 до 32 років. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи, відображені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 28.07.1980, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції № 58, а саме: запис про зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 на внутрішній обкладинці не завірено печаткою організації-роботодавця. У свідоцтві про шлюб НОМЕР_2 від 02.06.1995 написання імені заявниці - ОСОБА_4 не відповідає його написанню в паспорті - ОСОБА_4 . Враховуючи зазначене, вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У матеріалах пенсійної справи міститься свідоцтво про укладення шлюбу, видане 02.06.1995 відділом реєстрації актів громадянського стану Шевченківського району м. Запоріжжя, відповідно до якого 02.06.1995 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб.
На внутрішній обкладинці трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 міститься закреслення прізвища « ОСОБА_7 », « ОСОБА_2 » та вказано «Падафет» без засвідчення.
Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Підставою для відмови відповідачем у призначенні позивачу пенсії за віком була відсутність необхідного страхового стажу. Так, пенсійним органом не зараховано періоди роботи, відображені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 28.07.1980, оскільки трудова книжка заповнена з порушенням вимог Інструкції № 58.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пунктів 2.3, 2.4, 2.8 глави 2 Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Аналогічні за змістом положення містила також Інструкція №162.
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.13 Інструкції №58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Як зазначено в оскаржуваному рішенні від 05.06.2024 № 083850019186 відповідач зазначив, що неможливо зарахувати періоди роботи відповідно до трудової книжки позивача, оскільки запис про зміну прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 на внутрішній обкладинці не завірено печаткою організації-роботодавця. При цьому у свідоцтві про шлюб НОМЕР_2 від 02.06.1995 написання імені заявниці - ОСОБА_4 не відповідає його написанню в паспорті - ОСОБА_4 .
Так, судом досліджено наявну у матеріалах справи копію свідоцтва про шлюб НОМЕР_2 від 02.06.1995, яким підтверджується, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 уклали шлюб. У паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 прізвище, ім'я, по-батькові позивача зазначено як « ОСОБА_1 ». Крім того, у наявній в матеріалах пенсійної справи копії свідоцтві про народження серії НОМЕР_4 дані позивача вказані як « ОСОБА_8 » (мовою оригіналу).
На внутрішній обкладинці трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 міститься закреслення прізвища « ОСОБА_7 », « ОСОБА_2 » та вказано « ОСОБА_3 » без засвідчення.
Отже, зазначене у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 прізвище та ім'я російською мовою (« ОСОБА_9 ») повністю відповідає прізвищу та імені позивача російською мовою (« ОСОБА_1 »), зазначеному у паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 . Водночас свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 02.06.1995 є належним документом, яким підтверджується зміна прізвища позивача з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 ».
Дослідивши зазначені документи, які наявні у матеріалах пенсійної справи позивача, суд дійшов висновку, що хоча у свідоцтві про шлюб ім'я не відповідає паспортним даним заявниці, проте з трудової книжки позивача можна чітко встановити, що колишнє прізвище позивача - « ОСОБА_2 »; водночас з свідоцтва про народження, трудової книжки можна також встановити, що ім'я позивача вказано російською мовою як « ОСОБА_4 », проте розбіжності у написанні імені позивача у паспорті (« ОСОБА_4 ») та свідоцтві про шлюб (« ОСОБА_4 ») виникли внаслідок різного перекладу з української на російську мову.
Отже, вказані розбіжності є проявом надмірного формалізму, а допущення іншого написання імені особи не можуть бути підставою для не зарахування періодів роботи відповідно до записів трудової книжки до страхового стажу позивача.
Судом встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 від 28.07.1980 належить позивачу - ОСОБА_1 . Факт належності позивачу цієї трудової книжки не оспорюється. При цьому суд зазначає, що у трудовій книжці позивачки у відомостях про роботу наявні відповідні записи про прийняття її на роботу та звільнення з роботи, записи оформлені належним чином, у разі необхідності засвідчені підписами та скріплені печатками установи, відтак ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження її страхового (трудового) стажу.
При цьому, як зазначає відповідач, періоди роботи позивача з січня 1998 року взято для розрахунку страхового стажу за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Тобто, створюється ситуація, за якої частина страхового стажу позивача зарахована, а інший період роботи не може бути зарахованим до страхового стажу з формальних підстав, що є недопустимим з точки зору верховенства права.
Щодо посилання на те, що запис про зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » на внутрішній обкладинці не завірено печаткою організації-роботодавця суд зауважує, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження у відповідності до положень Інструкції № 58 виконується власником або уповноваженим ним органом, а тому порушення вимог ведення трудової книжки жодним чином не повинна нести настання негативних наслідків для працівника.
Відтак, слід зауважити, що неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відтак, суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Крім того, суд бере до уваги позицію Верховного Суду, відображену у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019, у справі №593/283/17, в яких звернув увагу на те, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (провадження №К/9901/110/17) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист.
Отже, з вищенаведеного слідує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу позивача за спірний період.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Отже, записи у трудовій книжці позивача про періоди її навчання та роботи виконані належним чином належними посадовими особами, засвідчені їх підписами та скріплені печатками відповідних підприємств, тому повинні бути зараховані до страхового стажу ОСОБА_1 .
Суд вважає, що недотримання підприємством вимог законодавства не є відповідальністю працівника та не може бути причиною позбавлення останнього права на належне пенсійне забезпечення. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що сумніви відповідача не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, будучи офіційно працевлаштованою та маючи записи у трудовій книжці з 29.07.1980 по 25.05.2019, позивач мала правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, їй буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працювала позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
На переконання суду, недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до його загального страхового стажу на підставі трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
При цьому слід зазначити, що на вимогу суду третьою особою надані не всі матеріали пенсійної справи позивача, зокрема, надано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 27.11.2023 №/ПС 083850019186, тоді як позивачем оскаржується рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії від 05.06.2024 № 083850019186. Водночас підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії за віком у вказаних рішеннях є аналогічними.
Таким чином, відповідач протиправно не зарахував позивачу до стажу спірні періоди роботи, а тому оскаржуване рішення суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком суд зазначає наступне.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
У контексті наведеного суд звертає увагу на те, що повноваження щодо призначення пільгової пенсії особі відноситься до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому суд не може втручатися в його дискреційні повноваження.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
З урахуванням наведеного, можна зробити висновок, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
За приписами частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи позивача відповідно до її трудової книжки, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина третя статті 139 КАС України).
Квитанцією від 02.07.2024 № ПН3120091 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1211, 20 грн. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 605,60 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 05.06.2024 № 083850019186 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1980, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.05.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, місцезнаходження: майдан Свободи, буд. 5, м. Харків, 61022; код ЄДРПОУ 14099344.
Третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 01.08.2024.
Суддя К.В.Мінаєва