31 липня 2024 року Справа № 280/4838/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії позивачу, без її обмеження максимальним розміром, протиправними;
зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити пенсію позивачу з 01.04.2019, без обмеження максимальним розміром, виходячи з 82% грошового забезпечення, зазначеного у довідках Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 14 липня 2023 року №3/1196, №3/1197, №3/1198 та №3/1199 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, з урахуванням усіх видів грошового забезпечення та з урахуванням суми індексації пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначає, що після проведення перерахунку пенсії на виконання рішень суду, її розмір був протиправно обмежений десятьма прожитковими мінімуми встановленими для осіб, що втратили працездатність. Позивач вважає, що його пенсія не підлягає обмеженню максимальним розміром, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 03 червня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, розгляд адміністративної справи призначено без виклику/повідомлення сторін.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначає, що Головне управління у своїй діяльності зобов'язане виконувати чинні акти Уряду, дотримуватися встановлених норм законодавства. Оскільки п. 2 Постанови №168 чітко визначено проведення індексації у межах максимального розміру пенсії, відповідачем було обчислено індексацію, обраховано пенсію з урахуванням індексації в розмірі 52186,03 грн, але обмежено її максимальним розміром 23610 грн. Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Що стосується питання 82 відсотків відповідних сум грошового забезпечення зазначено, що відсотковий розмір грошового забезпечення, яке враховується для обчислення розміру пенсії, передбачений ст. 13 Закону №2262-ХІІ, ця стаття в редакції станом на день призначення пенсії передбачала, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення. Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Крім того, не відбулося і порушень статті 22 Конституції України у зв'язку зі зміною правового регулювання спірних правовідносин, адже ст. 13 Закону № 2262, не визнано неконституційними Конституційним Судом України, який до того ж у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Отже дії відповідача щодо застосування 70 % грошового забезпечення, передбаченого Законом №2262 під час проведення перерахунку пенсії позивачу є такими, що повністю відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки на момент здійснення такого перерахунку діяла норма ст. 13 Закону № 2292, яка передбачала саме такий максимальний розмір пенсії. Просить суд залишити без розгляду позовні вимоги з 01.04.2019 по 26.11.2023. Відмовити в задоволенні позовних вимог з 27.11.2023 в повному обсязі.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.
Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року по справі №280/7481/23, яке набрало законної сили, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи із грошового забезпечення, зазначеного у довідці Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 14 липня 2023 року №3/1196 на суму 35 537,40 грн. виходячи з розрахунку 82% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести з 01 лютого 2020 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи із грошового забезпечення, зазначеного у довідці Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 14 липня 2023 року №3/1197 на суму 30548,33 грн. виходячи з розрахунку 82% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести з 01 лютого 2021 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи із грошового забезпечення, зазначеного у довідці Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 14 липня 2023 року №3/1198 на суму 46504,89 грн. виходячи з розрахунку 82% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести з 01 лютого 2022 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 виходячи із грошового забезпечення, зазначеного у довідці Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії від 14 липня 2023 року №3/1199 на суму 52616,64 грн. виходячи з розрахунку 82% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
З матеріалів адміністративної справи судом установлено та не заперечувалось учасниками справи, що пенсія позивачу була перерахована на виконання зазначених рішень суду, але виплата пенсії обмежена максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
На відповідне звернення позивача, відповідач листом від 15.05.2024 повідомив, зокрема, про те, що статтею 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, який з 01.01.2024 становить 2361,00 грн.
Позивач, не погодившись з правомірністю обмеження виплати пенсії, звернувся з даним позовом до суду.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон №2262-ХІІ.
Предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом №3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом №3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, яку викладено в редакції Закону №3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Конституційний Суд України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016, яким визнав таким, якими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення частини сьомої статті 43 Закону №2262, виходив із того, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом №3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону №2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону №3668-VI.
Тобто, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у Рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
При цьому положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між Законом №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону №3668-VI.
Оскільки норми вказаних законів неоднаково регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення військовослужбовців у частині обмеження їх пенсії максимальним розміром, суд дійшов висновку, що вони явно суперечать один одному.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 17.02.2022 у справі №640/11168/20, яка враховується судом під час ухвалення рішення у даній справі.
Отже, суд дійшов висновку про те, що обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якої встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Щодо наявності у постановах Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» застережень про те, що розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», підвищуються на коефіцієнт збільшення у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, то суд звертає увагу на те, що за загальним правилом вирішення колізій, яке передбачене частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
У спірних відносинах наведені положення постанов Кабінету Міністрів України щодо індексації пенсійних виплат суперечить приписам Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, які є спеціальними у спірних правовідносинах, а тому підлягають застосуванню відповідачем і судом.
Оскільки визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року №3668-VI, то дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром, у зв'язку із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 №168, є протиправними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 по справі №300/2754/23.
Отже, при проведенні перерахунку пенсії позивача пенсійним органом протиправно невиплачено позивачу пенсію у повному розмірі без обмеження її максимального розміру сумою у розмірі 23610,00 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача провести позивачу виплату пенсії з 01.04.2019 у повному обсязі та без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів встановлених для осіб, що втратили працездатність.
З матеріалів справи вбачається, що пенсія позивача обрахована виходячи із 82% основного розміру грошового забезпечення з урахуванням сум грошового забезпечення, однак після проведення перерахунків пенсії її розмір було обмежено. Тобто, відповідачем не зменшувалося відсоткове значення розміру пенсії та враховано всі складові грошового забезпечення, а тому права позивача в цій частині не порушено.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачем у позовній заяві жодним чином не обґрунтовано порушення його прав в частині врахування при розрахунку пенсії 82% сум грошового забезпечення, та навпаки зазначено, що предметом спору у цій справі є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-ХІІ.
Щодо посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 06.04.2022 у справі №553/4276/16-а, суд зазначає таке.
В постанові Верховного Суду від 06.04.2022 у справі №553/4276/16-а щодо доводів скаржника про пропуск позивачем строку звернення до суду, Верховний Суд з посиланням на постанову Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно.
У даній справі перерахунок пенсії позивача та обмеження виплати пенсії максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, було здійснено відповідачем при виконанні рішення Запорізького окружного адміністративного суду по справі №280/7481/23, про що вперше було повідомлено листом відповідача від 15.05.2024
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було ГУ ПФУ в Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати зі сплати судового збору, документально підтверджені у сумі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів встановлених для осіб, що втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з 01.04.2019 провести виплату ОСОБА_1 нарахованої пенсії без обмеження її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами встановленими для осіб, що втратили працездатність, урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова