01 серпня 2024 року Справа № 280/5541/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом - ОСОБА_1
до - Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
12 червня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову зарахувати до страхового стажу періоду роботи 18.04.1985 по 23.02.2000 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу для призначення пенсії за віком періоди роботи 18.04.1985 по 23.02.2000 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення пенсії за віком - 28.05.2024;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1 211 грн 20 коп.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем було відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність у позивача необхідного страхового стажу та не зараховано період роботи позивача з 18.04.1985 по 23.02.2000 оскільки стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року, підтверджується інформацією про трудову участь в громадському господарстві із зазначенням встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в ньому. Вказані дії відповідача позивач вважає протиправними. На підставі викладеного просить позов задовольнити у повному обсязі.
14 червня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі № 280/5541/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заперечення проти позовних вимог викладено у відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 20 травня 2024 року за вх. № 29249. З позиції відповідача, рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком є обґрунтуваним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства.
У зв'язку із перебуванням головуючого по справі судді Сацького Р.В. у щорічній основній відпустці з 01.07.2024 по 31.07.2024, що підтверджується довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 29.07.2024 №02-35/24/61, розгляд адміністративної справи здійснюється суддею у перший робочий день, тобто 01.08.2024.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 28.05.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області та прийнято рішення від 05.06.2024 № 084850004795 про відмову в призначенні пенсії, яке вмотивовано наступним.
Відповідно до ст. 26 ЗУ № 1058-IV, пенсійний вік становить 60 років. Необхідний страховий стаж становить 30 років.
Страховий стаж становить 23 роки 01 місяць 4 дні.
До страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 18.04.1985 по 23.02.2000, оскільки стаж роботи в колгоспі за період після 1965, підтверджується інформацією про трудову участь в громадському господарстві із зазначенням встановленого та відпрацьованого мінімуму трудової участі в ньому.
Для зарахування вищезазначених періодів до страхового стажу позивачу необхідно надати підтверджуючі довідки про роботу, видані правонаступниками чи архівним відділом на підставі первинних документів.
Не погоджуючись з відмовою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Частиною 1 статті 24 Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").
За змістом статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Наведені положення свідчать про те, що єдиною підставою для не врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Також законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах.
Порядок ведення трудових книжок на час виникнення спірних правовідносин регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.06.1974 (далі - Інструкція).
Згідно з п. 2.3 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту п.п. б п. 2.17 Інструкції передбачено, що всі записи в трудовій книжці за місцем роботи вносяться окремою строкою з посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів.
Аналогічні положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.
Отже, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Так, відповідно до записів трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 , позивач працювала в колгоспі "Таврія" з 18.04.1985 по 23.02.2000.
Що стосується посилань пенсійного органу стосовно того, що вказаний період роботи позивача відсутня інформація про фактично відпрацьовані трудодні, то суд зазначає наступне.
Стаття 56 Закону №1788-XII визначає, що стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.
У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем, під час роботи в колгоспі встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.
Враховуючи те, що у трудовій книжці позивача наявні записи щодо періодів його роботи у колгоспі "Таврія", зокрема, записи про прийом на роботу, записи про звільнення, при цьому, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірність дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи, а тому оскаржуване рішення пенсійного органу щодо відмови в призначені пенсії за віком позивачу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є протиправним.
Враховуючи висновки суду про протиправність дій пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи у колгоспі "Таврія", суд приходить до висновку про необхідність зобов'язання пенсійного органу зарахувати зазначені періоди до страхового стажу позивача.
Щодо обраного позивачем способу захистом, суд зазначає наступне.
Призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону № 1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за № 40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на даний час Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд для найбільш ефективного захисту порушеного права особи може вийти за межі позовних вимог. Виходячи зі змісту позовних вимог та доказів, наданих на підтвердження правової позиції відповідачем, суд доходить висновку, що належним способом відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії за віком на пільгових умовах буде скасування рішення від 05.06.2024 № 084850004795, прийнятого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача від 28.05.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, що позивач має право на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 18.04.1985 по 23.02.2000.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп., згідно квитанції № 0.0.3693106655.1 від 10.06.2024.
За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись статтями 2, 9, 72-74,77,241-246,250,260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 158 - Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення від 01.03.2024 № 083250006377 Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.05.2024 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду, що вона має право на зарахування до страхового стажу періоду роботи з 18.04.1985 по 23.02.2000.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано суддею 01 серпня 2024 року.
Суддя Сацький Р.В.