01 серпня 2024 року м. Житомир справа № 240/9196/24
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У травні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії максимальним розміром з 01 березня 2024 року та зобов'язати виплачувати пенсію, з урахуванням індексації пенсії відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (далі - Постанова №118), від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі - Постанова №168), від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі - Постанова №185) без обмеження максимальним розміром. Також просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що є пенсіонером та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон України № 2262-XII). Відповідач після проведення перерахунку пенсії з 01 березня 2024 року нараховує пенсію у розмірі 24233,28 грн, проте виплачує з обмеженням у розмірі 23610,00 грн.
Ухвалою суду від 03 червня 2024 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.
22 липня 2024 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що розмір пенсії з 01 березня 2024 року становив 24233,28 грн та виплачується з урахуванням обмеження виплати пенсії, встановленого статтею 2 Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон України № 3668-VI), що становить десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а саме 23610,00 (в тому числі індексація 2022 - 239,05, індексація 2023 - 1500,00 грн, індексація 2024 - 1500,00 грн).
Ухвалою суду від 01 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом сторін.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Суд установив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу відповідно до Закону України №2262-ХІІ.
З 01 березня 2024 року позивачу перераховано пенсію та, зокрема, включено індексацію базового ОСНП 2022 (16493,23*0,140) в сумі 2309,05 грн, ОСНП 2023 (18802,28*0,01970) в сумі 1500,00 грн, ОСНП 2024 (20302,28*0,0796) в сумі 1500,00 грн. Підсумок пенсії складає 24233,28 грн, але при цьому виплата пенсії здійснюється із застосуванням обмеження її максимальним розміром у сумі 23610,00 грн.
19 березня 2024 року позивач подав до ГУ ПФУ в Житомирській області заяву про перерахунок його пенсії.
Листом від 17 квітня 2024 року ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило, що з 01 березня 2024 року розрахунковий розмір пенсії, в обчисленому на виконання судових рішень розмірі, з урахуванням індексації пенсії визначеної на виконання Постанови №118, Постанови №168 та Постанови №185 становить 24233,28 грн. Проте, розмір пенсії до виплати визначений статтею 43 Закону України № 2262-XII становить 23610,00 грн.
Уважаючи такі дії протиправними позивач звернувся із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Визначальним питанням для вирішення цієї справи є правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної на підставі Закону України № 2262-XII.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі цього Закону, 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України № 3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 цього Закону максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Закону України №2262-ХІІ, не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом України № 3668-VI внесено зміни у статтю 43 Закону України № 2262-XII такого змісту: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII.
Отже, зазначена правова норма втратила чинність з 20 грудня 2016 року.
Ухвалюючи таке рішення Конституційний Суд України виходив із того, що норми - принципи частини 5 статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Суд стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною 5 статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону України № 2262-XII, 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, введено в дію Законом України № 3668-VI, яким внесено зміни у статтю 43 Закону України № 2262-XII, шляхом викладення її в редакції Закону України № 3668-VI.
Тобто, положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII та положення частини 1 статті 2 Закону України № 3668-VІ (у частині поширення її дії на Закон України № 2262-ХІІ), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону України № 2262-XII) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає статті 17 Конституції України положення частини 7 статті 43 Закону України № 2262-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року №7-р(ІІ)/2022 у справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року №3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року №2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
Судом зазначено, що приписи статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Також, Суд зауважив, що Верховній Раді України необхідно привести нормативне регулювання щодо забезпечення соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Станом на момент виникнення спірних правовідносин (01 березня 2024 року) приписи статті 2 Закону України №3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втратили чинність.
Тим часом, будь-які зміни до Закону України №2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Закон, законодавцем внесені не були.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону України № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.
Тому обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом України № 2262-ХІІ, є протиправним.
Надаючи правову оцінку вимозі позивача щодо зобов'язання ГУ ФПУ в Житомирській області виплачувати пенсію, з урахуванням індексації пенсії за 2022, 2023, 2024 роки, суд зауважує на таке.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Матеріали справи свідчать, що після перерахунку пенсії з 01 березня 2024 року, відповідачем проіндексовано пенсію за 2022, 2023, 2024 роки, але кінцева сума пенсії обмежується максимальним розміром. Однак, доказів того, що сума недоплаченої у зв'язку із застосуванням такого обмеження пенсії, складається саме із суми індексації, визначеної на підставі Постанови №185, позивач суду не надав. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими.
Отже, така вимога задоволенню не підлягає як безпідставна, а порушення права позивача на отримання доплат до пенсії, спростовується наявними у матеріалах справи доказами.
Що стосується висловленої позивачем вимоги про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, то дійсно відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, установити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення у справі.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Водночас, установлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
Ураховуючи, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, суд, приймаючи до уваги обставини цієї справи, вважає, що підстави зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні. Тобто, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) ЄСПЛ указує, що дія статті 13 Конвенції вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням.
Межі обов'язків за відповідною правовою нормою різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
З огляду на наведене, розглядаючи позов в межах позовних вимог, відповідно до приписів статті 9 Кодексу України про адміністративне судочинство, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Житомирській області щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача та зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, із урахуванням раніше виплачених сум з 01 березня 2024 року.
За відсутності документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження призначеної ОСОБА_1 пенсії максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум з 01 березня 2024 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис