31 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/12820/24
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м.Київ)Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області ЦМУМЮ(м.Київ) про визнання протиправним та скасування рішення,
встановив:
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до суду через систему "Електронний суд" з позовом, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.06.2024 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з постановою державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) накладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (боржника) штраф у розмірі 5100 грн. за невиконання рішення суду без поважних причин.
Вказує, що відповідно до змісту чинних норм права, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановлено невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Зазначає, що відповідач жодним чином не спростував докази та фактичні обставини, а лише безпідставно виніс постанову про накладення штрафу у порядку ст.75 Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач у встановлений строк відзиву на позов не надіслав, що у розумінні ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України кваліфікується судом як визнання позову.
У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 та ст.287 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що рішенням суду від 11.07.2022 у справі 240/34866/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 22.04.2021 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян , які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
На виконання судового рішення, позивачу видано виконавчий лист, який був пред'явлений до виконання.
Так, постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 25.11.2022 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа по справі №240/34866/21 та вказано про необхідність виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Головне управління листом від 25.11.2022 повідомило про вжиті заходи щодо виконання судового рішення.
Зокрема, у листі вказано, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 у справі №240/34866/21 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_1 проведено перерахунок підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам згідно із законом «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, з 17.07.2018 виходячи з розміру двох мінімальних заробітних плат, тобто з 01.01.2021 - 12000,00 грн. (6000,00 грн. х 2), з 01.12.2021 - 13000,00 грн. (6500,00грн. х 2).
Інформацію про виконання даного рішення та про суму нарахованих, але не виплачених коштів (потребу) надано Пенсійному фонду України шляхом включення до реєстру судових рішень, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України підсистеми "Реєстр судових рішень" ІКІС ПФУ. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі було включено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою відповідно до Порядку погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду.
08.12.2022 державний виконавець надіслав позивачу вимогу, відповідно до якої вимагалось в 5-денний строк з дня отримання вимоги Головне управління виконати рішення суду та надати підтверджуючі документи про його виконання.
Головне управління листом повідомило про вжиті заходи щодо виконання судового рішення.
31.07.2023 державний виконавець надіслав позивачу вимогу, відповідно до якої вимагалось в 10-денний строк з дня отримання вимоги Головне управління виконати рішення суду та надати підтверджуючі документи про його виконання.
Головне управління листом повідомило про вжиті заходи щодо виконання судового рішення.
04.01.2024 державний виконавець надіслав позивачу вимогу, відповідно до якої вимагалось в 10-денний строк з дня отримання вимоги Головне управління виконати рішення суду та надати підтверджуючі документи про його виконання.
Головне управління листом повідомило про вжиті заходи щодо виконання судового рішення.
З 01.01.2024 при перерахунку пенсії відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" застосовано розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду - 1600 грн.
В результаті перерахунку на виконання рішення №240/34866/21 розмір підвищення як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ОСОБА_1 з 01.01.2024 становить 3200 грн.
Окрім іншого, повідомлено, що за період з 22.04.2021 по 31.01.2024 нарахована доплата до пенсії.
Постановою державного виконавця від 27.06.2024 накладено на позивача штраф у розмірі 5100,00 грн. за невиконання судового рішення. У постанові зазначено про те, що рішення суду боржником не виконано , заборгованість не виплачена.
Вважаючи протиправно постанову, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Відтак особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Статтею 63 Закону №1404-VIII врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Відповідно до частин першої та другої статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з частиною 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
При цьому, частина 3 статті 63 Закону №1404-VIII передбачає, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідно до частини 2 статті 75 Закону №1404-VIII у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналізуючи наведені положення законодавства суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу до боржника є обов'язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Водночас умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання (повторне невиконання) ним рішення суду без поважних причин.
У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
При цьому суд зазначає, що постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення (за повторне невиконання судового рішення) можуть бути винесені лише за умови, що судове рішення не виконано (повторно не виконано) боржником без поважних причин, і боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього.
Визначальною ознакою для накладення на боржника штрафу є саме не виконання рішення суду без поважних причин. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником, та які не залежали від його волевиявлення.
Таким чином, вирішуючи питання про накладення штрафу, державний виконавець повинен встановити дві обставини: 1) факт виконання чи невиконання рішення; 2) у випадку невиконання рішення встановити причини невиконання. Відповідно, лише дійшовши висновку про відсутність поважних причин, державний виконавець вправі накласти на боржника штраф.
Установлення таких обставин здійснюється шляхом виконання державним виконавцем своїх обов'язків та реалізації прав, передбачених статтею 18 Закону №1404-VIII.
Перевіряючи наявність підстав для прийняття відповідачем оскаржуваної постанови та застосування до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області штрафу за невиконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду у справі №240/34866/21, суд зазначає наступне.
Так, які слідує з спірної постанови, штраф на позивача накладено за невиконання рішення, невиплату стягувачу заборгованості нарахованої на виконання рішення суду.
Разом з тим, у листах, надісланих на вимогу державного виконавця, позивач повідомляв , що на виконання судового рішення нарахована заборгованість . Відповідно до розрахунку суми, що підлягає виплаті на виконання судового рішення, сума заборгованості з 22.04.2021 по 31.01.2024 складає 225846,64 грн.
Позивач повідомляв відповідачу, що інформацію про виконання даного рішення та про суму нарахованих, але не виплачених коштів (потребу) надано Пенсійному фонду України шляхом включення до реєстру судових рішень, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України підсистеми "Реєстр судових рішень" ІКІС ПФУ.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі було включено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою відповідно до Порядку погашення заборгованості пенсійних виплат за рішенням суду .
Позивач зазначив, що виплату обрахованої суми доплати до пенсії буде здійснена після надходження фінансування на виконання зазначеного рішення суду.
Суд погоджується з доводами позивача, та водночас, не погоджується з постановою державного виконавця, з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - коштами, передбаченими за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Статтею 63 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
З 1 квітня 2021 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 "Деякі питання організації виплати пенсій та грошової допомоги" (далі - Постанова), якою вносяться зміни до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок).
Пунктом 3 Постанови закріплено, що Пенсійному фонду України до 1 квітня 2021 року провести підготовчі технічні заходи для забезпечення переходу до централізованого фінансування виплати пенсій.
Постановою також внесено зміни до підпункту 4 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280, відповідно до якого Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій.
Отже, з 1 квітня 2021 року функції з фінансування виплати пенсій покладені на Пенсійний фонд України, а не на його територіальні органи. Тому, відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повноважень щодо виплати пенсії (виплати заборгованості на виконання судового рішення) унеможливлює притягнення до відповідальності шляхом накладення штрафів.
Виділення коштів із державного бюджету на фінансування даної бюджетної програми не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України, що підтверджується судовою практикою, а саме: Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 71834551), від 07.11.2018 року у справі №818/159/18 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 77763071), від 07.11.2019 у справі № 560/523/19 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 85450386), від 23.04.2020 року у справі № 560/523/19 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 88886054) зазначено, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Тобто, виплата пенсій здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством. Інших фінансових можливостей, крім зазначених, для здійснення виплат управління не має.
Окрім того, суд також зазначає, що стаття 113 Конституції України встановлює, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Приписи статті 117 Конституції України визначають, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Механізм погашення заборгованості, що утворилась внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету, визначався Порядком 649.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2020 у справі №640/5248/19 змінено пункт 2 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 та визнано протиправними та нечинними пункти 1 та 2 постанови №649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".
Однак, скасування Порядку №649 створило правову невизначеність порядку здійснення виплат, зазначених у пункті 2 постанови КМ України №649.
Водночас, пунктами 20 та 29 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України визначено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Пенсійний фонд України є органом виконавчої влади, реалізація нормативних приписів та програм якого здійснюється шляхом фінансування виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду джерел і відповідно до конкретних напрямків витратної частини бюджету Пенсійного фонду України.
Статтею 7 Бюджетного кодексу України встановлено, що одним з основних принципів бюджетної системи є принцип цільового використання бюджетних коштів.
Тобто бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями.
Отже, нарахована позивачу сума доплати має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань. При цьому виділення коштів із Державного бюджету на погашення заборгованості з виплати пенсії не залежить від волі окремого керівника територіального органу Пенсійного фонду України.
Переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Верховний Суд у постанові від 31 травня 2021 року у справі №560/594/20 зауважив, що невиконання пенсійним органом рішення суду дозволяє державному виконавцю вжити заходи реагування у вигляді накладення штрафу, проте необхідно встановити, що послугувало причиною до невиконання рішення суду на момент накладення штрафу. Якщо встановлено, що невиконання відбулось без поважних причин, то наявні підстави для накладення штрафу, а у протилежному випадку (наявні реальні обставини, що є перешкодою до виконання), необхідно враховувати їх поважність та у кожному конкретному випадку виходити з цих обставин. Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд наголосив на важливості встановлення під час розгляду справи обставин щодо того, чи відсутнє у територіального органу Пенсійного фонду України відповідне фінансове забезпечення та чи відсутні кошти, виділені бюджетом та спрямовані на виконання рішення суду саме за відповідними напрямками виплат, а також чи вживав він заходів, спрямованих на реальне виконання судового рішення для того, щоб дійти висновку про незаконність накладення штрафу на позивача.
При цьому, Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 07.11.2019 у справі №420/70/19 (реєстраційний номер в ЄДРСР 85450386), від 23.04.2020 у справі №560/523/19 (реєстраційний номер в ЄДРСР 88886054) та від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а (реєстраційний номер в ЄДРСР 71834551) висловлював правовий висновок, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Судом встановлено, що позивач в межах своєї компетенції вчинив дії для забезпечення нарахування та виплати відповідної суми заборгованості, проте її невиплата зумовлена виключно відсутністю необхідних бюджетних асигнувань, які мали б бути виділені з державного бюджету на цю мету.
Саме тому, слід зазначити, що обставини, на які посилається Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в своїй сукупності свідчать, що невиплата в повному обсязі перерахованої пенсії не зумовлена недбалістю позивача чи неналежним виконанням своїх обов'язків.
В свою чергу відповідачем не було перевірено повідомлені боржником обставини, не надано оцінки наявності поважних причин не проведення позивачем виплати заборгованості третій особі та вжиття позивачем заходів щодо виділення бюджетних коштів для здійснення відповідної виплати, не встановлено вини та умислу щодо невиконання виконавчого листа, не встановлено факту невиконання боржником судового рішення без поважних причин, що зумовило протиправне прийняття спірної постанови.
В свою чергу, ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень
При цьому, враховуючи зміну розміру мінімальної заробітної плати, відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін.
Зважаючи на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області виконало конкретні заходи, спрямовані на виконання рішення суду, однак не змогло здійснити виплату стягувачу нарахованої доплати пенсії у зв'язку з відсутністю відповідного фінансування, то суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на нього штрафу за невиконання судового рішення, а тому оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звернення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з цим позовом до адміністративного суду зумовлене незгодою із рішенням Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) за захистом своїх порушених прав та інтересів як сторона виконавчого провадження, а не як суб'єкт владних повноважень при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.
Тобто у цьому спорі Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області діє не як суб'єкт владних повноважень, а як орган Пенсійного фонду України до суб'єкта владних повноважень Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) щодо оскарження постанови старшого державного виконавця цього відділу, винесеної в рамках виконавчого провадження, будучи його стороною, в межах наданих пунктом 1 частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на викладене суд проходить до висновку про застосування положень частини 1 статті 139 КАС України та стягнення з відповідача на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 815/4246/17.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (майдан Соборний, 1, м. Житомир, Житомирська область, 10014, код ЄДРПОУ 43315602) про визнання протиправною та скасування постанови, задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 27.06.2024 ВП №70418041 про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) в особі відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Ю. Романченко