01 серпня 2024 року
Справа № 711/82/24
Провадження № 22-ц/821/1094/24
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Василенко Л.І.,
суддів: Новікова О.М., Карпенко О.В.,
секретаря - Мунтян К.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Черкаська міська рада,
третя особа - Перша черкаська державна нотаріальна контора,
розглянув у спрощеному позовному провадженні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової Альони Валеріївни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, третя особа: Перша черкаська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини та визнання спадкоємцем четвертої черги,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
Представник позивача - адвокат Севастьянова А.В., яка діє на підставі ордеру серії СА №1071959 від 13.12.2023, звернулась 28.12.2024 (згідно штемпеля на конверті) до суду з позовом, в якому просила встановити факт постійного проживання однією сім'єю більше п'яти років до моменту смерті спадкоємця, а саме ОСОБА_1 разом із спадкодавцем ОСОБА_2 в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , в період з серпня 2012 року по серпень 2019 року, тобто по день смерті ОСОБА_2 . Також, в позові заявлено вимогу про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги після смерті ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2011 року постійно проживає та працює в м. Черкаси, хоча має зареєстроване місце проживання в с. Мехедівка Золотоніського району Черкаської області. На початку 2012 року позивач познайомилась з ОСОБА_2 і вони стали підтримувати дружні стосунки. Влітку 2012 року у позивача виникла необхідність знайти нове житло про що вона повідомила ОСОБА_2 , а остання, будучи літньою та самотньою людиною, запропонувала позивачу проживати разом з нею. З серпня 2012 року вони стали проживати разом у квартирі ОСОБА_2 . Оскільки ОСОБА_2 була самотньою людиною похилого віку, зі слабким здоров'ям, то позивач допомагала їй в побутових справах (прибирання в квартирі, прання, приготування їжі, походи до магазину, аптеки тощо). Також, позивач за власні кошти здійснювала поточні, в тому числі косметичний, ремонти житла. Періодично позивач їздила до с. Мехедівка, де має власний город, який обробляла та звідти привозила городину. В кінці серпня 2019 року позивач виїхала до свого житла в с. Мехедівці, щоб зібрати урожай та прибрати город, а коли повернулася наприкінці жовтня 2019 року, то довідалася, що ОСОБА_2 померла у власній квартирі. До теперішнього часу позивач продовжує проживати у квартирі ОСОБА_2 , але за весь цей час ніхто з родичів останньої не з'являвся.
Позивач вважає, що оскільки вона з літа 2012 року постійно проживала разом з померлою ОСОБА_2 за однією адресою до моменту смерті останньої, то вона набула прав спадкоємця померлої і фактично прийняла спадщину. У грудні 2023 року позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини до складу якої входить квартира, що належала померлій на праві приватної власності. В той же час виявилось, що у Спадковому реєстрі вже заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_2 і реєстрація такої справи здійснена на підставі заяви кредитора померлої. Натомість нотаріус виніс постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки відсутні документи, які підтверджують наявність в позивача права на спадкування та відсутнє підтвердження проживання позивача разом зі спадкодавцем на момент смерті. За таких обставин позивач позбавлена можливості в інший спосіб, аніж судовий, підтвердити факт її проживання з померлою ОСОБА_2 однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини та наявність в неї права на спадкування за законом (четверта черга спадкування) після смерті останнього, а тому звернулась до суду з даним позовом.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, третя особа: Перша Черкаська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини та визнання спадкоємцем четвертої черги - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що аналізуючи зміст та характер обставин спірних правовідносин в контексті обсягу наданих суду доказів, суд врахувавши, що позивачем не доведено належним чином реальності факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 протягом п'яти років поспіль до моменту відкриття спадщини, оскільки судом не встановлено обставин, які свідчать про те, що такі особи постійно спільно проживали, були пов'язані спільним побутом та веденням спільного господарства, а також мали взаємні права і обов'язки, які притаманні членам сім'ї, дійшов висновку, що характер відносин позивача з ОСОБА_2 за своїм змістом не мав ознак сімейних.
З урахуванням вищевикладеного суд прийшов до висновку про недоведеність з належною достовірністю обставин, які б свідчили про можливість закликання позивача до спадкування після смерті ОСОБА_2 , як спадкоємця четвертої черги спадкування за законом, а відтак заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У травні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Севастьянова А.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової А.В. мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги докази в сукупності, а надав оцінку кожному окремо, вирвавши з контексту, без урахування та підсилення іншими доказами. Вказує, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні надано перевагу доводам та твердженням відповідача, а докази та доводи позивача залишено поза увагою, чим порушено принцип змагальності сторін та норми ст. 89 ЦПК України.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У червні 2024 року Черкаська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вказує, що покази свідків, на які звертає увагу скаржник не можуть мати вирішального значення, оскільки вони не є близькими особами ні до ОСОБА_1 , ні до ОСОБА_2 , вони є лише знайомими, які приходили в квартиру, де проживала померла у певні дні, години для надання господарських, медичних послуг, їх покази є лише припущенням та не підтверджують факту проживання скаржника з померлою однією сім'єю. Стверджує, що ОСОБА_1 також не довела факт ведення спільного побуту: відсутні докази оплати нею комунальних послуг за спірний період, окрім оплати послуг за спожитий газ за ІІ півріччя 2012 року. Надані стороною позивача копії товарних чеків та квитанцій підтверджують лише факт купівлі відповідної продукції, проте не дозволяють визначити особу, яка здійснила такі витрати, а також обґрунтування потреби придбання та цільове призначення придбаного товару. До того ж суду не надано жодних доказів використання придбаних непродовольчих товарів саме за місцем проживання ОСОБА_2 .
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
27 травня 2024 року до Черкаського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової А.В. на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, третя особа: Перша Черкаська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини та визнання спадкоємцем четвертої черги.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2024 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Василенко Л.І., судді Новіков О.М., Карпенко О.В.
30 травня 2024 року справа надійшла з Придніпровського районного суду м. Черкаси до Черкаського апеляційного суду.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 24 червня 2024 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи про її розгляд.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.03.1998 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , - що підтверджується відомостями у паспорті громадянина України на ім'я позивача /а.с. 10-11/.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16.08.1989 була зареєстрованою та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначена квартира є однокімнатною, загальною площею 32,9 кв. м., що розташована на 5 поверсі 9-ти поверхового будинку і належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 20.11.1997р. /а.с. 41-42, 113/.
Згідно акту проживання особи від 04.12.2012, складеного комісією комітету самоорганізації населення мікрорайону «Соборний» у складі голови та секретаря комітету, за наслідками обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , - було встановлено, що там разом із власницею квартири ОСОБА_2 фактично проживає без реєстрації ОСОБА_1 /а.с. 48/.
Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть від 24.07.2020 у серпні 2019 року ОСОБА_2 померла. Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 800 від 31.08.2019 причина смерті не встановлена з-за гнилісних змін. Актовий запис про смерть ОСОБА_2 складений 31.10.2019 за заявою працівника КП «Комбінат комунальних підприємств» Департаменту житлово-комунального комплексу Черкаської міської ради. Витяг з Державного реєстру на отримання одноразової допомоги на поховання не видавався. Паспорт померлої не зданий, а свідоцтво про смерть не сформовано та не видавалося /а.с. 90-91/.
Після смерті ОСОБА_2 . Першою черкаською державною нотаріальною конторою 19.02.2020 заведено спадкову справу № 80/2020 (№65542793 у Спадковому реєстрі), при цьому дата смерті ОСОБА_2 зазначена 08.2019. Реєстрація спадкової справи здійснена на підставі вимоги-претензії ОСОБА_3 про задоволення вимоги кредитора. У поданій вимозі-претензії ОСОБА_3 доводить до відома нотаріуса, що він є кредитором ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла у серпні 2019 року, та не повернула йому 140 000 грн за розпискою, складеною боржницею.
Зазначені обставини підтверджуються рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.04.2023 №711/4991/22, яким суд за заявою Черкаської міської ради визнав відумерлою спадщину у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , - після смерті ОСОБА_2 та передав таку квартиру у комунальну власність територіальної громади в особі Черкаської міської ради /а.с. 91-93/.
11.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до Першої черкаської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Нотаріус виніс постанову від 12.12.2023 про відмову позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на грошові вклади та квартиру, що належали померлій ОСОБА_2 , яка обґрунтована відсутністю документів, що підтверджують родинні та інші відносини між померлою та позивачем, а також відсутністю доказів своєчасного прийняття позивачем спадщини /а.с. 43-44/.
Згідно акту від 29.02.2024, складеного та підписаного працівниками Департаменту житлово-комунального господарства Черкаської міської ради, про обстеження квартири, що належала померлій ОСОБА_2 , у такій квартирі після смерті її власниці проживають орендарі /а.с. 90/.
Стверджуючи, що з серпня 2012 року проживала однією сім'єю з померлою ОСОБА_2 у квартирі померлої, позивач на підтвердження надала суду копії особистих документів померлої (паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідка про народження, свідоцтво про смерть матері ОСОБА_2 , диплом професійно-технічної освіти, посвідчення ветерана праці, свідоцтво про право власності на житло, технічний паспорт на квартиру) /а.с. 12-14, 16-17, НОМЕР_1 , 113/, копії фотографій із зображенням жінок /а.с. 15/, копії договорів про надання житлово-комунальних послуг до квартири померлої /а.с. 18-28/, копії квитанцій про оплату послуг газопостачання до квартири померлої за період з липня по грудень 2012 року /а.с. 29-31/, а також копії товарних і фіскальних чеків про придбання продовольчих і непродовольчих товарів, ліків, продуктів харчування в різних торговельних пунктах міста Черкаси в період часу 2013-2019 років /а.с. 32-40/.
За клопотанням представників сторін в судовому засіданні допитано в якості свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що працює разом з сином позивача. На замовлення позивача восени 2012 року він здійснював ремонт сантехнічних виробів у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . У 2013, 2018-2019 роках на прохання позивача він виконував різні ремонтні роботи (ремонт сантехніки; ремонт електричної проводки; малярні роботи; вивіз сміття тощо). В квартирі були присутні ОСОБА_2 та позивач. Позивач приносила продукти ОСОБА_2 та готувала їсти. В його присутності вони були у домашньому одязі і характер їх спілкування свідчив, що між ними гарні стосунки. Гроші за виконані ним послуги йому давали або позивач, або ОСОБА_2 . Усі квитанції щодо купівлі різних матеріалів для виконання ремонтних робіт в нього забирала ОСОБА_2 , яка їх збирала.
Свідок ОСОБА_5 пояснив, що з червня 2019 року проживає у квартирі АДРЕСА_3 , де по сусідству до серпня 2019 року проживала ОСОБА_2 Померла вела асоціальний образ життя, оскільки збирала у своїй квартирі сміття, носила пакети з недоїдками і часто лежала на поверсі. Будь-яких осіб, які б постійно жили разом з ОСОБА_2 в одній кватирі він не бачив і позивача не знає. Факт смерті ОСОБА_2 виявила поліція, яку викликав хтось із мешканців будинку, оскільки в будинку був сморід.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що наданий стороною позивача акт про проживання особи від 04.12.2012 за формою та змістом відповідає тим актам, що видавались комітетом самоорганізації населення мікрорайону «Соборний». Територія вулиці Новопречистенська не входить до території, яку обслуговує КСН м-ну «Соборний», але складання такого акту могло мати місце, якщо не було інших комітетів. Обставини складання такого акту він не пам'ятає, але при його складанні могли опитуватись сторонні люди.
Свідок ОСОБА_7 суду пояснив, що до листопада 2023 року він працював лікарем у відділенні анестезіології і інтенсивної терапії Першої Черкаської міської лікарні. Він особисто знайомий з позивачем і на її прохання 2-3 рази на рік, в період часу з 2012 року по 2019 рік, він приїздив додому до ОСОБА_2 для здійснення медичного огляду на предмет контролю стану серцевих хвороб та тиску. Обстановка в квартирі була дружньою і в квартирі були ОСОБА_2 та позивач.
ОСОБА_8 будучи допитаний в якості свідка пояснив, що він працює лікарем-онкологом і влітку 2018 року до нього звернулась позивач з проханням оглянути ОСОБА_2 . Тоді він вперше завітав до квартири ( АДРЕСА_4 ), де оглянув ОСОБА_2 та призначив лікування. Також він приїжджав за цією адресою для огляду ОСОБА_2 наприкінці осені 2018 року та весною 2019 року. В квартирі його зустрічали позивач та ОСОБА_2 і йому здавалось, що вони є родичами, оскільки позивач турбувалась про стан здоров'я ОСОБА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
01.08.2024 від представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової А.В. вдруге до апеляційного суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав бажання особисто прийняти участь у судовому засіданні, однак у зв'язку з перебуванням за межами Черкаської області не можливістю бути присутньою в судовому засіданні01.08.2024. Докаів поважності не прибуття в судове засідання до клопотання не долучено. Адвокат Севастьянова А.В. в судове засідання не з'явилась, причин неявки суду не повідомила.
Враховуючи повторну неявку в судове засідання ОСОБА_1 та її представника - адвоката Севастьянової А.В., які були належним чином повідомлені про судове засідання, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Черкаської міської ради - Птухи В.І., перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової А.В. не підлягає до задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Статтями 1216 та 1217 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У відповідності до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно статті 1264 ЦК України, яка регламентує четверту чергу спадкоємців за законом, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Таким чином відповідно до даної норми закону для набуття права на спадкування в порядку четвертої черги спадкування за законом необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Водночас частинами другою та четвертою статті 3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права й обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 .08.2018 у справі № 644/6274/16-ц).
Врахувавши приведені норми права, рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року №5-рп/99, яке містить офіційне тлумачення терміна «член сім'ї», висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 .08.2018 у справі № 644/6274/16-ц, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що у відповідності до принципу змагальності цивільного судочинства необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем є доведеність нею факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років поспіль, що передували моменту смерті спадкодавця.
Аналізуючи доведеність позивачем факту спільного проживання зі спадкодавцем, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років поспіль, що передували моменту смерті спадкодавця, суд у відповідності до наданих доказів встановив, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 24.03.1998 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ..
Спадкодавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 16.08.1989 була зареєстрованою та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Належна ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 20.11.1997 квартира є однокімнатною, загальною площею 32,9 кв. м.
У відповідності до акту проживання особи від 04.12.2012, складеного комісією комітету самоорганізації населення мікрорайону «Соборний» у складі голови та секретаря комітету, за наслідками обстеження квартири за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що разом із власницею квартири ОСОБА_2 фактично проживає без реєстрації ОСОБА_1 . При цьому в приведеному акті не зазначено підстав для його складання (усне звернення ОСОБА_1 , яка не є власником квартири); мету його складання та органу, якому він адресований. Відсутнє посилання на офіційні документи осіб, яких він стосується.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 , а з лікарського свідоцтва про смерть № 800 від 31.08.2019 вбачається, що причина смерті ОСОБА_2 не встановлена із за гнилісних змін.
Актовий запис про смерть ОСОБА_2 був складений 31.10.2019 за заявою працівника КП «Комбінат комунальних підприємств» ДЖКК Черкаської міської ради. Витяг з Державного реєстру на отримання одноразової допомоги на поховання не видавався. Паспорт померлої не зданий, а свідоцтво про смерть не сформовано та не видавалося.
Після смерті ОСОБА_2 . Першою черкаською державною нотаріальною конторою 19.02.2020 заведено спадкову справу № 80/2020 (№65542793 у Спадковому реєстрі), при цьому дата смерті ОСОБА_2 зазначена 08.2019. Реєстрації спадкової справи здійснена на підставі вимоги-претензії ОСОБА_3 про задоволення вимоги кредитора. У поданій вимозі-претензії ОСОБА_3 доводить до відома нотаріуса, що він є кредитором ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла у серпні 2019 року, та не повернула йому 140 000 грн за розпискою, складеною боржницею.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 11.04.2023 №711/4991/22, за заявою Черкаської міської ради було визнано відумерлою спадщину у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_2 та передано відумерлу спадщину у вигляді квартири АДРЕСА_5 у комунальну власність територіальної громади в особі Черкаської міської ради. З даного рішення вбачається, що в якості зацікавленої особи у заяві був зазначений ОСОБА_3 .
11.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до Першої черкаської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 . Нотаріусом була винесена постанова від 12.12.2023 про відмову позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на грошові вклади та квартиру, що належали померлій ОСОБА_2 , яка обґрунтована відсутністю документів, що підтверджують родинні та інші відносини між померлою та позивачкою, а також відсутністю доказів своєчасного прийняття позивачкою спадщини.
Актом від 29.02.2024, складеним та підписаним працівниками Департаменту житлово-комунального господарства Черкаської міської ради, про обстеження квартири, що належала померлій ОСОБА_2 , підтверджено, що у квартирі після смерті її власниці проживають орендарі.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції, встановлюючи обставини по справі, взяв до уваги вищезазначені факти та, в сукупності з наданими сторонами доказами, оцінив їх під час постановлення своїх висновків.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сукупний аналіз наданих доказів не свідчить про те, що характер відносин між позивачем ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_2 мав ознаки, які притаманні членам однієї сім'ї. Так, не надано, з точки зору належності, допустимості та достатності, доказів на підтвердження фактичного проживання позивача з ОСОБА_2 в період з серпня 2012 року по день смерті останньої. В цьому контексті суд першої інстанції вірно звернув увагу, що пояснення свідків ( ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ) в даному випадку не мають вирішального значення, оскільки всі свідки, які підтверджують таку обставину, пояснили, що є знайомими особами позивача і являлись в квартиру ОСОБА_2 на прохання позивача у конкретно визначений проміжок часу з метою надання конкретних послуг (виконання господарських робіт; надання медичних послуг). Отже висновки таких свідків є їх припущенням про обставини умов проживання позивача з ОСОБА_2 , яке ґрунтується на суб'єктивному сприйнятті випадкової ситуації, в якій опинялись такі особи.
Також, не надано доказів наявності спільного побуту. Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що не надано доказів оплати комунальних послуг за спірний період, окрім оплати послуг за спожитий газ за ІІ півріччя 2012 року. Надані стороною позивача копії товарних чеків та квитанцій підтверджують лише факт купівлі відповідної продукції, проте не дозволяють визначити особу, яка здійснила такі витрати, а також обґрунтування потреби придбання та цільове призначення придбаного товару (для кого? з якою метою?). До того ж не надано жодних доказів використання придбаних непродовольчих товарів саме за місцем проживання ОСОБА_2 .
Крім того, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що за обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що позивач мала доступ до помешкання ОСОБА_2 , а відтак мала можливість отримати доступ до персональних документів такої особи та їх копій. Проте, сам по собі факт наявності таких документів у позивача не свідчить про наявність взаємних прав та обов'язків між нею та ОСОБА_2 , що притаманні членам сім'ї. Також, надані суду фотографії не містять спільних фотозображень позивача та ОСОБА_2 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що аналізуючи зміст та характер обставин спірних правовідносин в контексті обсягу наданих доказів, позивачем не доведено належним чином реальності факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 протягом п'яти років поспіль до моменту відкриття спадщини, оскільки судом не встановлено обставин, які свідчать про те, що такі особи постійно спільно проживали, були пов'язані спільним побутом та веденням спільного господарства, а також мали взаємні права і обов'язки, які притаманні членам сім'ї, а відтак характер відносин позивача з ОСОБА_2 за своїм змістом не мав ознак сімейних.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність з належною достовірністю обставин, які б свідчили про можливість закликання позивача до спадкування після смерті ОСОБА_2 , як спадкоємця четвертої черги спадкування за законом, а відтак заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.
Такі висновки суду першої інстанції ґрунтуються на матеріалах справи і відповідають вимогам закону.
З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача, при цьому враховуючи, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом 1 інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Крім того, наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться лише до незгоди з висновком суду першої інстанції щодо їх оцінки.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Суд першої інстанції правильно визначився з правовідносинами, що виникли в даному випадку та застосував закон, що їх регулює. За наслідком апеляційного перегляду порушень матеріального чи процесуального закону судом першої інстанції не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі судове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової Альони Валеріївни залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської міської ради, третя особа: Перша черкаська державна нотаріальна контора, про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю на час відкриття спадщини та визнання спадкоємцем четвертої черги, залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 01 серпня 2024 року.
Головуючий Л.І. Василенко
Судді : О.М. Новіков
О.В. Карпенко