Номер провадження 22-ц/989/24 Номер провадження 22-ц/821/1081/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №690/465/23 Категорія: 310020000 Здоровило В.А.
Доповідач в апеляційній інстанції
Фетісова Т. Л.
31 липня 2024 року м. Черкаси :
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:
суддя-доповідачФетісова Т.Л.
суддіНовіков О.М., Гончар Н.І.
секретар Матюха В.І.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 09.04.2024 (повний текст складено 18.04.2024, суддя в суді першої інстанції Здоровило В.А.) та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 19.04.2024 (повний текст складено 19.04.2024, суддя в суді першої інстанції Здоровило В.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування Ватутінської міської ради Черкаської області, про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та визначення місця проживання малолітніх дітей,
у липні та серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовами, якими просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання обох дітей у розмірі 1/3 частини всіх видів її доходів, посилаючись на те, що відповідач перебувала за кордоном та повідомила його, що спільне проживання вони припиняють, оскільки вона йому зрадила. Спільні діти проживали з ним, вихованням та їх утриманням займався позивач та його батьки. Домовленості з ким будуть проживати діти між сторонами не досягнуто у зв'язку з чим до суду подано даний позов.
Також у серпні 2023 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву, якою просила визначити місце проживання малолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері ОСОБА_2 та стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання обох дітей в розмірі 1/3 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, посилаючись на те, що проживання дітей разом з матір'ю відповідатиме їх інтересам, вона має можливість забезпечити їм належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дітей. Разом з тим вона не чинитиме жодних перешкод для спілкування батька з дітьми.
Зазначає, що в 2022 році вони вирішили поїхати за кордон на заробітки та чоловік звільнився з роботи, однак почалася війна та він не зміг виїхати, у сторін виникли складнощі в сім'ї, що призвело до розлучення. 05.05.2023 вона виїхала на заробітки, де перебувала до 14.08.2023. За час роботи за кордоном перераховувала кошти на картковий рахунок відповідача на його утримання та утримання дітей, а також шляхом перерахування коштів на рахунок батьківського комітету та школи сплачувала за навчання. Коли вона перебувала за кордоном діти проживали у її мами та лише 18.07.2023 батько взяв дітей до себе з метою стягнення аліментів. Діти на даний час проживають тиждень з батьком, тиждень з матір'ю. Позивачем за первісним позовом не надано жодного доказу, який би підтверджував наявність підстав для висновку про необхідність визначення місця проживання дітей з батьком.
Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 09.04.2024 первісні позовні вимоги у справі відхилено, а зустрічні - задоволено частково та вирішено:
- визначити місце проживання малолітніх дітей: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання матері ОСОБА_2 , зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітніх дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів щомісячно.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 073,60 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Суд вказав, що позовні вимоги щодо визначення місця проживання дітей з матір'ю підлягають до задоволення, оскільки це відповідає інтересам дітей, мати яких має можливість створити дітям належні умови для виховання та розвитку. Кошти на утримання дітей ОСОБА_1 надаються в незначному розмірі і не постійно. Значну частину коштів надають його батьки, коли діти проживають у них. Отже, з батька дітей мають бути стягнуті аліменти на їх утримання.
Також суд зауважив, що запропонований сторонами в судових дебатах варіант вирішення спору в даній справі шляхом застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми (почергового проживання з кожним із батьків за графіком який на даний час існує між сторонами) є недоцільним з урахуванням встановлених обставин справи та не буде відповідати інтересам дітей.
Крім того, додатковим рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 19.04.2024 заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат у справі задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції від 09.04.2024, ОСОБА_1 подав через відділення поштового зв'язку 30.04.2024 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його помилковість, просить рішення суду скасувати та новим рішенням визначити місце проживання дітей почергово з кожним з батьків у такому порядку: один тиждень з батьком та один тиждень з матір'ю. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей в розмірі 1 / 3 частини його доходів щомісячно, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей в розмірі 1/3 частини її доходів щомісячно.
В обґрунтування вказано на те, що умови проживання та матеріальне становище одного з батьків не може бути визначальним при вирішенні спору про визначення місця проживання дітей. Мати дітей не навела графіку роботи, отже не зрозуміло протягом якого саме часу діти перебуватимуть безпосередньо під її опікою. Суд не звернув уваги на те, що матері дітей не вистачає її заробітку та кошти їй надають батьки. Мати дітей не надала доказів того, що їх батько надає недостатньо коштів для їх утримання. Суд помилково вказав, що батько дітей з травня по липень 2023 року жодного разу їх не навідував, що не відповідає дійсності. Суд послався на акт депутата про невідвідування дітей батьком, який не відповідає визначеній формі. З пояснень дітей вбачається, що вони проживають не з матір'ю, а з бабусею. Суд у даній справі не застосував практику ВС в постанові від 16.02.2024 у справі №465/6496/19 щодо моделі спільної батьківської опіки, яка найкраще відповідатиме інтересам дітей.
Також засобами поштового зв'язку 17.05.2024 ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 19.04.2024, в якій, вказуючи про порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати та задовольнити у повному обсязі вимоги її заяви про відшкодування судових витрат.
Зазначає, що свої судові витрати на адвоката вона довела наданими доказами, а протилежна сторона не довела не співмірність таких витрат зі складністю справи. Отже ОСОБА_1 має відшкодувати ОСОБА_2 42000 грн. витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач за первісним позовом просила суд його відхилити, рішення суду першої інстанції - залишити без змін, вважає його законним, обґрунтованим та таким, що відповідає найкращим інтересам дітей.
При цьому, позивач за первісним позовом у своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просив її відхилити, а додаткове рішення суду залишити без змін, вважаючи, що суд першої інстанції правильно визначив до відшкодування суму понесених відповідачкою витрат на оплату правової допомоги.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах вимог та доводів апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов таких висновків.
При розгляді справи встановлено, що 11.10.2014 ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб у відділі ДРАЦС Ватутінського МУЮ у Черкаській області, актовий запис № 97, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (т.2 а.с.8).
Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».
Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей - дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження, актовий запис № 07 та № 86 (т.2 а.с.6,7).
01.12.2023 відповідно до рішення Ватутінського міського суду Черкаської області шлюб між сторонами розірвано (т.1 а.с.85-87).
Під час перебування в зареєстрованому шлюбі сторони та їх діти були зареєстровані та проживали за адресою: АДРЕСА_2 в квартирі, що належить на праві власності ОСОБА_7 - матері позивача за первісним позовом.
Діти навчаються в Ватутінській початковій школі Ватутінської міської ради Черкаської області, дочка ОСОБА_3 навчається в 3-Б класі та син ОСОБА_4 навчається в 2-Б класі, що підтверджується довідками № 226 від 16.08.2023 та № 225 від 16.08.2023 (т.2 а.с.31).
Характеристиками на дітей, наданими класними керівниками, які завірені директором Ватутінської початкової школи (т.2 а.с.32, 33), підтверджується відповідальна участь матері ОСОБА_2 у виконанні батьківських обов'язків щодо участі в навчанні дітей та участі в житті школи.
Відповідно до довідки КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги м. Ватутіне Черкаської області» № 358 від 17.08.2023 (т.2 а.с.34) до лікаря-педіатра, з яким укладена Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, малолітніх дітей супроводжувала мати, яка в повному обсязі і вчасно виконувала призначення лікаря.
З 05.05.2023 по 18.07.2023 ОСОБА_2 перебувала за кордоном та діти на той час проживали у її батьків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_1 .
Батько дітей ОСОБА_1 жодного разу дітей в цей період часу не відвідав, що підтверджується актом депутата Ватутінської міської ради від 17.08.2023 (т.2 а.с.35).
18.07.2023 батько взяв дітей до себе і залишив проживати за місцем проживання своїх батьків.
До цього часу з 20.03.2023 до 01.01.2024 відповідач постійно проживав в АДРЕСА_3 .
03.08.2023 ОСОБА_2 за заявою власника квартири було знято з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , залишивши зареєстрованими в квартирі дітей, що підтверджується копією повідомлення №1879/02-21 від 03.08.2023 (т.2 а.с.30).
Як встановлено судом 15.08.2023 сторони попередньо домовились про те, що до вирішення питання в суді діти будуть по черзі проживати з матір'ю та з батьком.
ОСОБА_2 створені умови для дітей, оскільки вона має у власності 1/4 будинку, загальною площею 50,425 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , де є три житлові кімнати, для дітей визначені окремі кімнати, кожна з яких обладнана робочим місцем для підготовки уроків та спальним куточком, що підтверджується договором дарування від 18.08.2023 (т.2 а.с.46-47), актом обстеження умов проживання (т.1 а.с.117-118).
ОСОБА_2 працює продавцем та має нормований робочий день. З роботодавцем у неї укладений трудовий договір, який передбачає своєчасну виплату заробітної плати, що підтверджується: копією трудової книжки (т.2 а.с.40-41), довідкою № 5 від 22.08.2023 (т.2 а.с.42), наказом № 7-к від 21.08.2023 (т.2 а.с.43), трудовим договором від 22.08.2023 (т.2 а.с.44) та характеристикою (т.2 а.с.45).
На диспансерному обліку у лікаря-нарколога та на психіатричному обліку ОСОБА_2 не перебуває, що підтверджується довідками № 810 від 17.08.2023 та № 811 від 17.08.2023 (т.2 а.с.35).
ОСОБА_1 власного житла не має та проживає за адресою своїх батьків, де створені умови для проживання дітей. Постійного місця роботи на даний час ОСОБА_1 не має. Характеризується позитивно. На обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває (т.1 а.с.119-120).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , № 242/02-21 від 30.01.2024 (т.1 а.с.97-100) орган опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради вважає за доцільне визначити місце проживання дітей з матір'ю ОСОБА_2 .
Крім того, згідно акту оцінки потреб сім'ї №21 від 17.01.2021 Ватутінського центру соціальних служб (т.2 а.с.100-105), діти, зокрема, донька ОСОБА_10 , емоційно виснажені через постійну зміну свого місця проживання.
Правовідносини між сторонами у справі, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо наявного спору про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів на їх утримання, регламентуються такими правовими нормами.
Відповідно до статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно частин другої - четвертої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з частинами першою, другою статті 12 ЗУ «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частини перша, друга статті 15 вказаного Закону).
Міжнародні та національні норми права не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
Дитина є суб'єктом права і, незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з'ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).
Аналіз наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Ураховуючи вказане нормативно-правове регулювання у системному зв'язку з установленими при розгляді цієї справи фактичними обставинами, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно визначив місце проживання дітей з мамою - ОСОБА_2 , яка створила належні умови для цього та має постійну роботу та право власності на частку у житловому приміщенні, де фактично мешкають діти.
При цьому, з огляду на малолітній вік дітей, саме проживання з матір'ю буде відповідати їх найкращим інтересам, так як забезпечуватиме стійкість усталеного внаслідок тривалого спільного проживання емоційного зв'язку, що вбачається з аналізу наданих по справі доказів центром соціальних служб з даного приводу.
Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що умови проживання та матеріальне становище одного з батьків не можуть бути визначальним при вирішенні спору про визначення місця проживання дітей, заслуговують на увагу, однак за наявності в одного з батьків власності на житлове приміщення та постійного прогнозованого на тривалий час доходу, які в іншого з батьків відсутні, логічним буде висновок про те, що саме особа з власним житлом та постійним сталим прибутком фактично матиме змогу найкраще матеріально забезпечувати дітей, яким потрібне стабільне матеріальне забезпечення та комфортне місце проживання.
Крім того, той із батьків, що проживає окремо, має змогу безперешкодно спілкуватися з дітьми, що й забезпечуватиме реалізацію його права на участь у спілкуванні та вихованні дітей, що сторонами не заперечується.
Апеляційні аргументи ОСОБА_1 про те, що мати дітей не навела графіку своєї роботи, отже не зрозуміло протягом якого часу діти перебуватимуть під її опікою, а також про те, що їй не вистачає заробітку та кошти надаються дідом та бабою дітей, самі по собі не можуть спростовувати вищенаведених висновків суду про те, що саме проживання дітей з матір'ю, яка має право власності на частку у житлі та постійну офіційну роботу, відповідатиме їх найкращим інтересам, а не проживання з батьком, який не має у власності житла - користується житлом своїх батьків, а також офіційного та постійного місця роботи та обмежується тимчасовими заробітками.
Апеляційний суд оцінює критично посилання скаржника на те, що з пояснень дітей вбачається, що вони проживають не з матір'ю, а з бабусею, адже з наданих центром соціальних служб відомостей (т.2 а.с.100-105) вбачається, що діти проживають саме з ОСОБА_2 .
Апеляційний суд не погоджується з доводами скарги ОСОБА_1 про те, що суд у даній справі не застосував практику ВС в постанові від 16.02.2024 у справі №465/6496/19 щодо моделі спільної батьківської опіки у варіанті проживання дітей з кожним із тиждень через тиждень, адже відповідні позовні вимоги ні в первісному позові ні в зустрічній позовній заяві процесуально оформлені не були та по суті судом вирішуватися не могли, при цьому суд і першої і апеляційної інстанції, в інтересах даних малолітніх дітей проаналізували вищевказану позивачем модель участі у виховані його дітей, як варіант, та прийшли до висновку про те, що він не відповідає інтересам цих дітей, оскільки з доказів, наданих третьою особою у справі - органом опіки і піклування вбачається, що режим проживання дітей за графіком - тиждень в матері, а тиждень в батька, за яким вони проживали під час розгляду даної справи, негативно впливають на самопочуття дітей, оскільки через постійну зміну місця проживання вони емоційно і морально виснажені.
Колегія суддів, проаналізувавши усі вказані матеріали справи та думку малолітніх дітей, яким на час розгляду справи виповнилося повних 9 та 7 років, яку вони висловили представнику органу опіки та піклування щодо їх бажання проживати дівчинки з матір'ю, а хлопчика - з батьком, місце їх навчання в школі у місті Ватутіне та проживання батька в іншому населеному пункті, вважає, що проживання дітей саме з матір'ю сприятиме повноцінному їх вихованню та розвитку у звичному та сталому для них середовищі, що дасть дітям такого віку відчуття емоційної стабільності, захищеності та спокою, ніж перманентне їх переміщення з одного місця проживання до іншого.
При цьому, батько дітей, який безсумнівно відіграє важливу роль у їх житті та розвитку, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я своїх дітей, стан їх розвитку, приймати в цьому участь, контролювати їх навчання, проводити канікули та інший, вільний у дітей від навчання час, незалежно від того, з ким діти будуть проживати основну частину свого життя.
Інші аргументи апеляційної скарги ОСОБА_1 на правильність вищенаведених висновків суду у справі не впливають, адже не доводять, що саме проживання з батьком буде відповідати найкращим інтересам малолітніх дітей.
Далі, за приписами ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття; ч.3 ст.181 СК України - за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина; ст.182 СК України - при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Аналогічні роз'яснення містить п.17 постанови Пленуму ВСУ «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За таких обставин, стягнення з батька дітей, який проживає окремо, аліментів на їх утримання відповідає вищенаведеним приписам законодавства, отже апеляційні аргументи ОСОБА_1 про те, що мати дітей не надала доказів того, що він недостатньо бере участь в їх матеріальному утриманні, не є перешкодою для вирішення вимог про стягнення аліментів по суті за наявності спору з даного приводу.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 на додаткове рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 19.04.2024 про те, що свої судові витрати на адвоката в сумі 42 000,00 грн. вона довела наданими доказами, а протилежна сторона не довела не співмірність таких витрат зі складністю справи, апеляційний суд враховує таке.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує (незалежно від клопотань учасників судового розгляду): чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (як у даній справі).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.
Далі, положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п.268). У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з обґрунтувань оскаржуваного додаткового рішення від 19.04.2024 судом першої інстанції належним чином враховано, що витрати ОСОБА_2 на правничу допомогу в розмірі 11 000,00 грн. будуть співмірними обсягу наданих юридичних послуг та складності справи, а також відповідатимуть часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.
У даному випадку апеляційний суд враховує, зокрема, надання адвокатом ОСОБА_2 правничої допомоги при складенні відзиву на первісну позовну заяву та зустрічного позову, а також участь у судових засіданнях у справі (31.10.2023, 21.11.2023, 21.12.2023, 16.01.2024, 01.02.2024, 06.02.2024, 28.02.2024, 19.03.2024, 26.03.2024).
Аргументів, які б спростовували такі висновки суду у справі апеляційна скарга ОСОБА_2 на додаткове рішення не містить та не доводить, що саме заявлена до стягнення сума в розмірі 42000 грн. відповідатиме засадам необхідності та розумності витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 09.04.2024 та додаткове рішення цього ж суду від 19.04.2024 слід залишити без змін, а подані апеляційні скарги - без задоволення.
Крім того, враховуючи час, проведений представником ОСОБА_2 в одному судовому засіданні в апеляційному суді, а також ту обставину, що на стадії апеляційного перегляду справи правова позиція сторони є вже сформованою, всі докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, досліджені в суді першої інстанції, відзив на апеляційну скаргу ґрунтується на доводах, викладених в суді першої інстанції в заперечення заявлених позовних вимог та зроблених судом першої інстанції висновках, отже підготовка відзиву на апеляційну скаргу не потребує докладання особливих зусиль, відтак, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу при апеляційному розгляді справи у сумі 5000,00 є необґрунтовано завищеним.
З урахуванням вищенаведеного, за положеннями ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути у відшкодування витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи 2000,00 грн., що відповідає співмірності зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а також критеріям розумності та справедливості.
Судові витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи слід залишити за вказаним скаржником у зв'язку з відхиленням його апеляційних вимог.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
апеляційні скарги у справі - залишити без задоволення.
Рішення Ватутінського міського суду Черкаської області від 09.04.2024 та додаткове рішення цього ж суду від 19.04.2024 у даній цивільній справі - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2000,00 грн. у відшкодування витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи.
Судові витрати ОСОБА_1 по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи йому не відшкодовувати.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.
Повну постанову складено 01.08.2024.
Суддя-доповідач
Судді