Справа №635/7111/17 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1605/24 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 255, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 263, ч. 1 ст. 382 КК України
Іменем України
31 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 червня 2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання обвинувачених під вартою - задоволено.
Продовжено строк тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор»: ОСОБА_8 , 1977 року народження, обвинуваченого за ч. 1 ст. 255; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 289; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 357; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146; ч. 1 ст. 382, ч. 1 ст. 263 КК України; ОСОБА_9 , 1975 року народження, обвинуваченого за ч. 1 ст. 255; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 289; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 357; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146; ч. 2 ст. 364; ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187; ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 382 КК України; ОСОБА_10 , 1969 року народження, обвинуваченого за ч. 1 ст. 255; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 289; ч. 4 ст. 28, ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 357; ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 146; ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 14, ч. 4 ст. 187 КК України; та ОСОБА_11 , 1975 року народження, кожного на шістдесят днів, а саме, до 11 серпня 2023 року.
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, обраного у відношенні обвинуваченого ОСОБА_9 , на особисту поруку та клопотання командира 225 окремого батальйону територіальної оборони НОМЕР_1 окремої бригади територіальної оборони лейтенанта ОСОБА_12 про обрання відносно ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді особистої поруки - відмовлено.
Приймаючи рішення про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, суд першої інстанції дійшов висновку, що передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які стали підставою для обрання та продовження обраних у відношенні обвинувачених запобіжних заходів у виді тримання їх під вартою не перестали існувати і продовжують зберігатися, а саме: існує ризик того, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, і застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам і забезпечити дієвість судового розгляду кримінального провадження. З урахуванням неможливості запобігання наявним ризикам шляхом застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для скасування чи зміни обраних у відношенні обвинувачених запобіжних заходів на більш м'які та необхідність продовження дії раніше обраного у відношенні них запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 звернулась з апеляційними скаргами, в яких просила скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою відмовити у продовженні відносно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки оскаржувана ухвала ґрунтується на припущеннях, а не на реальних доказах наявності існування ризиків. Вважала, що існування ризиків не підтверджується будь-якими фактичними відомостями.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, яка підтримала апеляційні скарги та просила їх задовольнити, не дивлячись на те, що строк дії ухвали минув ще в минулому році, а також пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційних скарг захисника, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.
З матеріалів провадження вбачається, що ухвалою судді Харківського апеляційного суду від 29 червня 2023 року апеляційна скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 були повернуті апелянту, яка постановою Верховного Суду від 30 травня 2024 року була скасована і призначено новий розгляду у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Отже, оскільки ухвала Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 червня 2023 року в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_11 не оскаржувалась, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції в цій частині апеляційному перегляду не підлягає. Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 була заслухана думка прокурора, обвинувачених та їх захисників з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції враховано реальне існування ризиків, передбачених передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для обрання та продовження обраних у відношенні обвинувачених запобіжних заходів у виді тримання їх під вартою не перестали існувати і продовжують зберігатися, а саме: існує ризик того, що обвинувачені можуть переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих і свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, і застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам і забезпечити дієвість судового розгляду кримінального провадження. З урахуванням неможливості запобігання наявним ризикам шляхом застосування до обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, суд приходить до висновку про відсутність достатніх підстав для скасування чи зміни обраних у відношенні обвинувачених запобіжних заходів на більш м'які та необхідність продовження дії раніше обраного у відношенні них запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому вони обвинувачуються, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину можуть вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні низки злочинів, в тому числі, особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст. 255 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі до 12 років з конфіскацією майна, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Враховуючи відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який раніше не судимий, одружений, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований; відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , який раніше не судимий, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, не одружений; відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_10 , який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, одружений, має постійне місце проживання, а також приймаючи до уваги підвищену суспільну небезпечність інкримінованих обвинуваченим злочинів, а тому, усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що вони можуть переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні або вчинити інше кримінальне правопорушення.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційних скарг щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченими їх процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг захисника.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11 червня 2024 року було частково задоволено клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання обвинувачених під вартою; продовжено строк тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до 11 липня 2024, а обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до 14 липня 2024 року, по закінченню яких обвинувачені підлягають негайному звільненню з-під варти, що і відбулось на час апеляційного розгляду.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
постановила:
Апеляційні скарги залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 13 червня 2023 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: