31 липня 2024 рокуСправа №160/16533/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 під час призначення пенсії періоду роботи з 01.04.1983 по 02.08.1986, згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 від 23.03.1982 в Івано-Франківській трикотажній фабриці на посаді контролера якості по четвертому розряду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи з 01.04.1983 по 02.08.1986, згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 від 23.03.1982 в Івано- Франківській трикотажній фабриці на посаді контролера якості по четвертому розряду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14.05.2024, що зареєстрована за № 2472, з урахуванням висновків суду у даній справі та провести перерахунок і виплату пенсії за віком з дня її призначення з урахуванням раніше сплачених сум;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1211,20 гривень та на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 7000,00 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправні дії пенсійного органу порушують право позивача на належний розмір пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 263 КАС України.
Роз'яснено відповідачам про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Відповідач отримав ухвалу та позовну заяву через підсистему «Електроний Суд» 09.02.2024 та 31.01.2024, проте правом на надання відзиву не скористався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , 14.05.2024 звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуто заяву від 14.05.2024 та з 04.05.2024 призначено пенсію.
Разом з тим, згідно листа Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 18.06.2024 № 1000-0202-8/104747, до страхового стажу позивача не зараховано період з 01.04.1983 по 02.08.1986, оскільки у графі 3 розділу «Відомості про роботу» трудової книжки позивача від 23.03.1982 серії № НОМЕР_1 не зазначено повне найменування підприємства.
Позивач, вважає вказані дії відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-ІV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
За правилами статті 44 Закону № 1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина 5 статті 45 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій урегульовано “Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування””, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України № 13-1 від 07.07.2014) (далі - Порядок № 22-1).
Згідно із пунктом 1.7 Порядку № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Пунктом 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Зі змісту наведеного слідує, що при зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії, заявник подає відповідну заяву разом із переліком документів, який передбачений Порядком №22-1. Особа, яка звертається за пенсією повинна подати до пенсійного органу документи про стаж в оригіналі, проте, у разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.
Пунктом 4.1. Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За ч.ч. 1-2 ст. 24 Закону № 1058-IV період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій, регулювалися Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року№ 1788-XII.
За приписами статті 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 №412), (надалі - Інструкція № 162), яка діяла на час заведення та первинного заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п.2.2, 2.3 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства;
відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до п. 2.5, 2.7 Інструкції № 162, у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.
Якщо підприємство, яке внесло неправильний або неточний запис, ліквідоване, виправлення вносяться правонаступником, а за його відсутності - організацією, що вище стоїть, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство.
Згідно даних спірних правовідносин, позивачем при зверненні до пенсійного органу подано копію трудової книжки.
Як встановлено судом, піж час призначення позивачу пенсії за віком, період роботи з 01.04.1982 по 02.08.1986 не зарахований пенсійним органом з підстав зазначення не повного найменування підприємства.
Так, згідно відомостей трудової книжки позивача від 23.03.1982 серії № НОМЕР_1
- 01.04.1983 прийнята контролером якості робіт за четвертим розрядом, наказ № 52-к від 01.04.1983,
- 02.08.1986 звільнена за ст. 33 КЗпП УРСР за власним бажанням, наказ № 138-к від 30.07.1986.
Вказані записи скріплені печаткою відділу кадрів Івано-Франківської трикотажної фабрики.
Тобто, наявність печатки на вказаних записах дає підстави для визначення роботодавця позивача у спірному періоді.
Разом з тим, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п'ятої статті 242 КАС України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Помилки в заповненні трудової книжки та недотримання роботодавцем встановленого на той час порядку заповнення трудової книжки не можуть нівелювати відомості трудової діяльності та позбавляти права позивача на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого ним стажу, а відмова відповідача в зарахуванні спірного стажу порушує принцип рівності особи перед законом.
Таким чином, суд вбачає протиправні дії позивача щодо не зарахування спірного стажу позивача до загального трудового стажу під час призначення пенсії позивачу.
Тому, наявні підстави для зарахування періоду з 01.04.1983 по 02.08.1986 до загального трудового стажу позивача.
Отже, виходячи із обставин даної справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати період з 01.04.1983 по 02.08.1986 до загального трудового стажу позивача та здійснити перерахунок пенсії починаючи з 04.05.2024.
Крім того, позивач просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 14.05.2024, що зареєстрована за № 2472, з урахуванням висновків суду у даній справі.
Враховуючи, що заява позивача про призначення пенсії від 14.05.2024 №2472 вже розглянута відповідачем та ним прийнято відповідне рішення, підстав для повторного перегляду цієї заяви не має.
Спірними у цій справі є дії відповідача вчинені ним під час розгляду заяви про призначення пенсії в частині незарахування певного періоду роботи до загального трудового стажу позивача, які вже розглянуті судом та їм надана відповідна правова оцінка у цій справі.
Тому, ефективним та достатнім для захисту прав позивача буде задоволення позовних вимог в такій спосіб:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 під час призначення пенсії періоду роботи з 01.04.1983 по 02.08.1986, згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 від 23.03.1982 в Івано-Франківській трикотажній фабриці на посаді контролера якості по четвертому розряду;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи з 01.04.1983 по 02.08.1986, згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 від 23.03.1982 в Івано- Франківській трикотажній фабриці на посаді контролера якості по четвертому розряду та здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з дня її призначення з урахуванням раніше сплачених сум.
Отже у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 14.05.2024 слід відмовити.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Щодо судових витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно ч. 3, 5 ст. 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Виходячи зі змісту вказаних норм, подання заяви та відповідних доказів має певні строкові обмеження, а саме така заява подається:
1) до закінчення судових дебатів у справі;
2) або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови надання стороною відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 під час призначення пенсії періоду роботи з 01.04.1983 по 02.08.1986, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи з 01.04.1983 по 02.08.1986 та провести відповідний перерахунок пенсії.
Зокрема, в позові позивач зазначив, що витрати на правничу допомогу у цій справі складають 7000,00 грн.
До позову адвокатом позивача на підтвердження обставин понесення та розміру витрат на професійну правничу допомогу надано: договір про надання правової допомоги №44/24 від 12.06.2024, протокол погодження гонорару №1 від 12.06.2024 до договору про надання правової допомоги №44/64 від 12.06.2024, квитанція до прибуткового касового ордеру №44/24 від 12.06.2024.
Відповідно до умов договору №44/24 від 12.06.2024, укладеного між клієнтом, ОСОБА_1 , та адвокатом Горщаром С.В., адвокат зобов?язується: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права; організовувати ведення претензійно-позовної роботи; надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в судах, органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування (ведення справи); представляти інтереси Клієнта та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах. Клієнт зобов?язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.
Пунктом 2.4 договору передбачено, що на підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється клієнту.
Згідно пункту 3.1. клієнт, зокрема, зобов?язаний підписати акт приймання-передачі адвокатських послуг протягом трьох днів з моменту отримання. Якщо протягом п?яти днів зауважень по вказаному акту не надійшло, він вважається підписаним.
Згідно розділу 4 договору, вартість послуг адвоката встановлюється протоколом погодження гонорару (додатковою угодою), що є невід ємною частиною цього договору. Гонорар сплачується повністю або частково, по домовленості сторін авансом. Адвокат залишає за собою право в односторонньому порядку надати весь обсяг або частину роботи безоплатно. Оплата підлягає перерахуванню клієнтом на розрахунковий чи картковий рахунок адвоката або внесенню готівкою в касу адвоката. У разі необхідності, за попередньою домовленістю між сторонами, клієнт оплачує адвокату витрати Адвоката, необхідні для виконання його обов?язків за цим договором, понесені в інтересах Клієнта (обов?язкові платежі, витрати на відрядження, тощо). Сума додаткових витрат погоджується сторонами додатково без укладення письмових додаткових угод.
Згідно протоколу №1 погодження гонорару, гонорар адвоката за договором №44/24 від 12.06.2024 року про надання правової допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у відповідному регіоні про визнання дій (бездіяльності) та рішень протиправними та зобов?язання вчинити певні дії, складає 7000,00 грн. (сім тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ. У вартість послуг входить комплексне ведення судової справи у наступному обсязі робіт: комплексне ведення справи у суді першої інстанції вартістю 7000,00 грн. (сім тисяч гривень); вартість представництва інтересів клієнта у апеляційній та касаційній інстанціях (при необхідності) обумовлюється додатково; при необхідності складання та подачі інших процесуальних документів, гонорар адвоката встановлюється додатково за погодженням сторін. Судовий збір сплачується клієнтом додатково. Цей Протокол складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у двох примірниках, які мають однакову юридичну силу, - по одному для кожної із Сторін.
Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №44/24 від 12.06.2024 від ОСОБА_1 адвокатом Горщар С.В. прийнято готівкою 7000,00 грн на підставі договору про надання правової допомоги від 12.06.2054 №44/24.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (Закон №5076- VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до норм статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Отже, договір є підставою виникнення зобов'язань.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 564 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (Закон № 5076-VI), договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 27 Закону № 5076-VI, договір про надання правничої допомоги укладається в письмовій формі.
До договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Зміст договору про надання правничої допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Детально проаналізувавши умови укладеного між клієнтом та адвокатом договору на надання правової допомоги від 12.06.2024 №44/24 та протоколу погодження гонорару, суд зазначає, що вказані документи не містять детального та конкретного обгрунтування послуг, які мають бути надані або вже надані, з посиланням на зміст спірних у даній справі правовідносин, а також на конкретно визначені дії або бездіяльність пенсійного органу, що є предметом даного спору.
Підписуючи договір та протокол сторони обмежились загальним формулюванням послуг без конкретно визначених правовідносин, в яких адвокат виступає захисником позивача.
Зазначене у протоколі №1 погодження гонорару формулювання: «за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у відповідному регіоні про визнання дій (бездіяльності) та рішень протиправними та зобов?язання вчинити певні дії», не визначає конкретних правовідносин, що були предметом розгляду у цій справі.
Наведене позбавляє суд встановити за якими саме документами (договорами, додатковими угодами, актами наданих послуг) адвокатом надавалась правнича допомога в рамках цієї справи.
Зазначене свідчить про те, що представником позивача не доведено надання правничої допомоги в рамках справи №160/16533/24 на підставі наданих доказів.
При цьому, виходячи із умов пункту 2.4 договору №44/24 між сторонами повинен бути укладений акт приймання-передачі адвокатських послуг на підтвердження надання адвокатських послуг за цим договором.
До матеріалів справи такий акт не надано, що також свідчить про непідтвердження факту надання правничих послуг.
Згідно з ч. 1 - 3 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат належить:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Приписами ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно усталеної практики Верховного Суду сформованої при розгляді аналогічних правовідносин, Верховним Судом вказано, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх. (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 у справі №726/549/19).
При цьому, Верховним Судом у справі № № 671/1957/20, зазначено, що наявність договірних відносин між адвокатом та клієнтом підтверджується договором про надання правової допомоги. Верховний Суд зауважив, що у пунктах 3.1, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 вказаного договору його сторони погодили, що послуги адвоката з надання правової допомоги у цій справі, а саме: усна консультація, складання відзиву на позовну заяву та представництво у Волочиського районного суду Хмельницької області - є платними. Загальний розмір указаних робіт становить 5000 грн. Згідно зі змістом квитанції до прибуткового касового ордеру 11 січня 2021 року адвокатом прийнято від особи на підставі договору про надання професійної правничої допомоги 5000 грн. Однак, акти виконаних робіт, акти приймання-передачі наданих послугу матеріалах справи відсутні, що унеможливлює визначення розміру витрат на правничу допомогу судом з метою розподілу. При цьому слід урахувати, що наведений в договорі про надання правничої допомоги перелік послуг і квитанція до прибуткового касового ордеру не є доказом щодо фактично наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи, що судам під час вирішення питання щодо відшкодування витрат понесених сторонами на професійну правничу допомогу необхідно розглядати відповідні заяви з урахуванням норм договірного права, з оцінкою відповідних доказів на підтвердження виконання умов договору, суд зазначає, що відсутність у договорі та протоколі погодження гонорару конкретно наданої послуги з посиланням на предмет даного позову, а також відсутність акту приймання-передачі наданих послуг (робіт, допомоги) не може підтверджувати в повному обсязі понесення позивачем саме таких витрат, які заявлені адвокатом.
Встановлення судом відповідності наданих послуг ознакам "неминучості" є обов'язковим згідно з вказаної вище практикою Європейського суду з прав людини, що є запобіжником штучного збільшення недобросовісними учасниками процесу вартості судових витрат шляхом необґрунтованого включення до їх обсягу робіт (послуг), які фактично не виконувалися (не надавалися), або охоплюються іншими роботами (послугами), або не пов'язані критерієм неминучості з розглядом справи тощо. Отже, оцінка обсягу та складових наданих представником послуг та їх відношення до розгляду справи (у тому числі через критерій неминучості) має передувати оцінці розміру таких послуг на предмет їх співмірності зі складністю справи, витраченим часом, ціною позову тощо.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відсутність доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в рамках справи №160/16533/24, є підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу.
Розподіл судового збору здійснити, відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295, 297 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 під час призначення пенсії період роботи з 01.04.1983 по 02.08.1986, згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 від 23.03.1982 в Івано-Франківській трикотажній фабриці на посаді контролера якості по четвертому розряду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до трудового стажу період роботи з 01.04.1983 по 02.08.1986, згідно з трудовою книжкою серія НОМЕР_1 від 23.03.1982 в Івано- Франківській трикотажній фабриці на посаді контролера якості по четвертому розряду та здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з дня її призначення з урахуванням раніше сплачених сум.
В задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 31.07.2024 року.
Суддя Н.Є. Калугіна