31 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/3541/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати індексації грошового забезпечення з 27.02.2012 по 31.03.2014 та з 01.07.2015 по 30.11.2018; зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 27.02.2012 по 31.03.2014 та з 01.07.2015 по 30.11.2018 включно.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом в військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). За час проходження служби позивачу в період з 27.02.2012 по 31.03.2014 та з 01.07.2015 по 30.11.2018 не нараховувалася та не виплачувалась індексація грошового забезпечення.
Дані дії військової частини НОМЕР_1 позивач вважає протиправними, оскільки індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення у зв'язку зі зростанням споживчих цін, є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, у зв'язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою судді від 08.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
22.04.2024 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву від 15.04.2024 №10/4286-24-Вих у якому зазначено, що згідно карток особового рахунку позивачу в період з 27.02.2012 по 31.03.2014 та з 01.07.2015 по 30.11.2018 індексація грошового забезпечення не проводилася у зв'язку відсутністю бюджетних надходжень. В межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у Міністерства оборони України не було. Крім того, позивач під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з приводу виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2012 по 31.03.2014 та з 01.07.2015 по 30.11.2018 не звертався.
А відтак, підстави для задоволення позовних вимог позивача відсутні, у зв'язку із чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 27.02.2012 по 22.12.2020.
27.11.2020 наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного ЗРУ ДПС України №722-ОС ОСОБА_1 був звільнений з військової служби в запас в зв'язку з закінченням строку контракту (ст.26 ч.5 п.2 пп.«а») Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом від 22.12.2020 року №790-ОС позивача було виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
На звернення представника позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 про суми виплаченої індексації, отримано відповідь від 16.02.2024 року, з якої вбачається, що позивачу не була нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби з лютого 2012 року по березень 2014 року (включно) та з липня 2015 по листопад 2018 року (включно) у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань.
Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно із статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Статтею 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення встановлено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078 (зі змінами, далі - Порядок №1078).
Як визначено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно із пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. У свою чергу, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_3 , кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний у позові період були відсутні.
При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Таким чином, вказані відповідачем у відзиві обставини не позбавляють їх обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 27.02.2012 по 22.12.2020.
Згідно долучених до матеріалів справи копій карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2012-2018 роки, довідки про суми нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 та відповідей ВЧ9971 на адвокатський запит, позивачу не була нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період проходження військової служби з лютого 2012 року по березень 2014 року (включно) та з липня 2015 по листопад 2018 року (включно). Підставою ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення слугувала, як стверджується відповідачем, відсутність бюджетних асигнувань.
При цьому, відповідачем не заперечується факт ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з лютого 2012 року по березень 2014 року (включно) та з липня 2015 по листопад 2018 року (включно).
Таким чином, всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів позивачу не була нарахована та виплачена відповідачем індексація грошового забезпечення за період з лютого 2012 року по березень 2014 року (включно) та з липня 2015 по листопад 2018 року (включно).
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Виходячи із приписів частини першої статті 10 Закону №1282-ХІІ та пункту 6 Порядку №1078, нарахування та виплата індексації проводиться за місцем проходження військової служби, та відповідна військова частина самостійно здійснює розрахунок розміру індексації.
Відтак, з наведених вище мотивів та підстав, позовні вимоги належить задовольнити повністю, шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з лютого 2012 року по березень 2014 року (включно) та з липня 2015 по листопад 2018 року (включно) та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2012 по 31.03.2014 та з 01.07.2015 по 30.11.2018 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2012 по 31.03.2014 та з 01.07.2015 по 30.11.2018 включно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати у сумі 1211 гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя А.Я. Ксензюк