м. Вінниця
01 серпня 2024 р. Справа № 120/8309/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач безпідставно, в порушення норм Закону України "Про доступ до публічної інформації", не надав позивачу інформацію, запитувану в запиті на доступ до інформації від 20.05.2024 року.
Ухвалою суду від 01.07.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18.07.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, посилаючись на Висновок науково- правової експертизи з питання права на доступ до публічної інформації від 24 квітня 2024 року зазначив, що КП «Вінницька транспортна компанія», будучи господарюючим суб'єктом заснованим на комунальній власності не являється суб'єктом владних повноважень та не виконує делеговані повноваження, а тому, підстави для надання запитуваної позивачем інформації відсутні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини.
20.05.2024 року позивач звернувся до відповідача із запитом про надання інформації про освіту працівника Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" т.в.о. начальника експлуатації по тролейбусу ОСОБА_2 .
Листом від 27.05.2024 року №681 відповідач, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012, відмовив у наданні запитуваної позивачем інформації, оскільки вказаний працівник не надав згоду на розголошення цієї інформації.
Вважаючи, що відповідачем порушено вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації", позивач звернувся з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
За визначенням статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Як встановлено судом, згідно листа Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" від 27.05.2024 року №681, відмовляючи в наданні запитуваної позивачем інформації, відповідач вказує на відсутність згоди працівника на розголошення цієї інформації.
Надаючи оцінку такій відмові відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно із частинами першою, другою статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.
До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її освіту.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» підставами для обробки персональних даних є: 1) згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; 2) дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; 3) укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних; 4) захист життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних; 5) необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом; 6) необхідність захисту законних інтересів володільця персональних даних або третьої особи, якій передаються персональні дані, крім випадків, коли потреби захисту основоположних прав і свобод суб'єкта персональних даних у зв'язку з обробкою його даних переважають такі інтереси.
Статтею 14 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу за згодою суб'єкта персональних даних. Поширення персональних даних без згоди суб'єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Виконання вимог встановленого режиму захисту персональних даних забезпечує сторона, що поширює ці дані. Сторона, якій передаються персональні дані, повинна попередньо вжити заходів щодо забезпечення вимог цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 16 Закону України «Про захист персональних даних» порядок доступу до персональних даних третіх осіб визначається умовами згоди суб'єкта персональних даних, наданої володільцю персональних даних на обробку цих даних, або відповідно до вимог закону. Порядок доступу третіх осіб до персональних даних, які знаходяться у володінні розпорядника публічної інформації, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім даних, які отримує Міністерство фінансів України від інших органів під час здійснення повноважень з контролю за дотриманням бюджетного законодавства в частині моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат.
За правилами частини четвертої статті 19 Закону України «Про захист персональних даних» органи державної влади та органи місцевого самоврядування мають право на безперешкодний і безоплатний доступ до персональних даних відповідно до їх повноважень.
Про передачу персональних даних третій особі володілець персональних даних протягом десяти робочих днів повідомляє суб'єкта персональних даних, якщо цього вимагають умови його згоди або інше не передбачено законом (частина перша статті 21 Закону).
Відповідно до частини другої статті 21 Закону України «Про захист персональних даних» повідомлення, зазначені у частині першій цієї статті, не здійснюються у разі: 1) передачі персональних даних за запитами при виконанні завдань оперативно-розшукової чи контррозвідувальної діяльності, боротьби з тероризмом; 2) виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, передбачених законом; 3) здійснення обробки персональних даних в історичних, статистичних чи наукових цілях; 4) повідомлення суб'єкта персональних даних відповідно до вимог частини другої статті 12цього Закону.
Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.
Згідно із частиною другою статті 5 Закону України «Про захист персональних даних» не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, яка займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 20 січня 2012 року у справі № 1-9/2012, на яке посилається відповідач в листі від 27.05.2024 року №681, даючи офіційне тлумачення частин першої, другої статті 32 Конституції України, вказав, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме : національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, тощо, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов'язану зі здійснення функцій держави або органів місцевого самоврядування. Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов'язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім'ї, Конституційний Суд України виходить з такого, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів-суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6). Згідно із законодавством України не належать до інформації з обмеженим доступом відомості, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, поданій відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", крім відомостей, зазначених в абзаці четвертому частини першої статті 47 вказаного Закону (частина шоста статті 6 Закону № 2939-VI); персональні дані, зазначені у декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру, оформленій за формою і в порядку, встановленими Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції" (частина третя статті 5 Закону України від 1 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних") (пункт 3.3 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України).
Тому суди повинні мати на увазі, що така інформація, зокрема, може міститися в наказах про відпустку чи відрядження, наказах про призначення чи звільнення особи. Такою також є інформація з особових справ, яка свідчить про дотримання особою, що займає посаду, пов'язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, встановлених кваліфікаційних чи інших обов'язкових для займання цієї посади вимог, інформація про притягнення до юридичної відповідальності за неналежне виконання посадових (службових) обов'язків.
Таким чином, у разі, якщо до посади, пов'язаної з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, встановлені кваліфікаційні чи інші обов'язкові для займання цієї посади вимоги, такі як освіта, досвід роботи, знання іноземної мови, відсутність судимості тощо, така інформація не є конфіденційною.
Аналогічні висновки містить п. 5.8. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».
Зважаючи на викладене, суд приходить до переконання, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в наданні інформації про освіту працівника Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" - т.в.о. начальника експлуатації по тролейбусу ОСОБА_2 .
Так, заперечуючи щодо задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що КП «Вінницька транспортна компанія», будучи господарюючим суб'єктом заснованим на комунальній власності не являється суб'єктом владних повноважень та не виконує делеговані повноваження, а тому, підстави для надання запитуваної позивачем інформації відсутні.
Однак суд вважає такі доводи представника відповідача необґрунтованими, виходячи з наступного.
Приписами статті 12 Закону № 2939-VI передбачено, що суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до положень частини 1 статті 13 цього Закону визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків та юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
За змістом статті 23 Закону № 2939-VI, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 23 Закону № 2939-VI).
Відповідно до статті 24 Закону № 2939-VI, відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.
Окрім того, судом враховано що відповідно до пункту 2.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" від 29.09.2016 року № 10 роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів, як, зокрема, комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні, комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч. 4 ст. 63 ГК України).
Комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління (ч. 1 ст. 78 ГК України).
Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами (ч. 2 ст. 78 ГК України).
Згідно ч. 3 ст. 78 ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГК України джерелами формування майна суб'єктів господарювання є, зокрема, грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів та інше.
Як встановлено судом, Вінницька транспортна компанія є комунальним підприємством, єдиним засновником якого є Вінницька міська рада. Інформація про це міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Тому, відповідно до ст. 78 Господарського кодексу України, КП "Вінницька транспортна компанія" вважається комерційним комунальним унітарним підприємством майно якого перебуває у комунальній власності та закріплюється за підприємством на праві господарського відання.
Системний аналіз вказаного дає підстави для висновків, що визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом. Отримувати та/або створювати такий продукт може виключно суб'єкт владних повноважень у процесі здійснення ним своїх владних управлінських функцій. У подальшому володіти цим продуктом може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Незалежно від наявності у розпорядника інформації статусу суб'єкта владних повноважень, спори з приводу оскарження його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовими і на них поширюється юрисдикція адміністративних судів, проте, за обов'язкової умови, що запитувана у нього інформація є публічною у розумінні Закону.
Так, відповідно до Статуту КП "Вінницька транспортна компанія" предметом діяльності є, зокрема здійснення є пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення.
Аналіз вищенаведеного свідчить про те, що КП "Вінницька транспортна компанія" утворено органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснює свою діяльність від імені територіальної громади надаючи, у тому числі, послуги у сфері перевезень пасажирів у межах територіальної громади, що є одним із видів послуг, про які йдеться у п. 3 ч. 1 ст. 13 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI.
Відтак, інформація пов'язана з виконанням посадовими особами КП "Вінницька транспортна компанія" їхніх обов'язків, а саме здійснення перевезення пасажирів є публічною.
Таким чином, оскільки позивач переслідує мету отримати достовірну та повну інформацію на запит від 20.05.2024 щодо інформації про освіту працівника КП "Вінницька транспортна компанія", суд приходить до висновку про те, що дії відповідача щодо відмови в наданні інформації є протиправними, а захист прав позивача підлягає захисту, шляхом зобов'язання розглянути вказаний запит з урахуванням висновків суду у цій справі.
При цьому, суд звертає увагу, що суб'єкт господарювання утворений органом місцевого самоврядування не може здійснювати свою діяльність всупереч наданих делегованих повноважень органом місцевого самоврядування на певній території громади.
При цьому, відсторонення КП "Вінницька транспортна компанія" (використовує комунальне майно територіальної громади), від самої територіальної громади не звільняє відповідача від надання публічної інформації стосовно інформації, яка стосується освітнього рівня його працівників, згідно вимогами Закону № 2939-VI.
Разом з тим, інститут делегування повноважень органам місцевого самоврядування має конституційну основу - він прямо передбачений статтею 143 Основного Закону. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують, крім передбачених в Основному Законі України, й інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Предметами відання місцевого самоврядування є не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення. Перелік таких питань визначено у Конституції України та Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР).
При визначенні повноважень рад законодавець застосував дуалістичний підхід, унаслідок чого ради отримали як власні повноваження, так і делеговані державою. Їх вичерпний перелік містить стаття 26 Закону №280/97-ВР.
Зокрема, ст. 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" на виконавчий орган ради, що представляє інтереси відповідної територіальної громади покладається забезпечення організації пасажирських перевезень на міських, приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території однієї територіальної громади.
На думку суду, саме у наданні послуг із перевезення і полягають передані у відповідності із законом (делегування законом) повноваження Вінницької міської ради, які реалізовані шляхом створення комунального підприємства, та яке надає послуги для усіх без виключення громадян, і не тільки окремо взятої територіальної громади.
При цьому, надана відповідачем науково-правова експертиза з питань права на доступ до публічної інформації на запит комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" містить лише міркування та припущення, та не спростовує вищенаведені висновки суду.
Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд в постанові від 15.05.2024 року по справі №120/16303/23.
Враховуючи, що відповідачем необґрунтовано відмовлено в задоволенні запиту позивача від 20.05.2024 року, позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову відповідача щодо доступу до публічної інформації при розгляді запиту позивача про отримання публічної інформації є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Як наслідок, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 20.05.2024 року.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову у визначений судом спосіб.
Враховуючи відсутність судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Комунального підприємства "Вінницька транспортна компанія" щодо відмови надання інформації ОСОБА_1 на інформаційний запит від 20.05.2024 року.
Зобов'язати Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія" надати відповідь на запит ОСОБА_1 від 20.05.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )
Відповідач: Комунальне підприємство "Вінницька транспортна компанія" (вул. Хмельницьке шосе, 29, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 03327925)
Суддя Чернюк Алла Юріївна