м. Вінниця
01 серпня 2024 р. Справа № 120/8884/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича, розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою суду від 09.07.2024 дану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених судом недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з вручення (отримання) копії ухвали шляхом подання до суду клопотання (заяви) про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
12.07.2024 на виконання зазначеної ухвали від представника позивача надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду, в якому вказано, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає. Таким чином, на переконання представника, норми статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що непроведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком. Як зазначає заявник, зазначене прямо впливає на соціальне забезпечення позивача щодо можливості отримання пенсії у більшому розмірі. Тому застосовування шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України, матиме наслідком неможливість реалізувати позивачем передбаченого діючим законодавством України. На підставі вказаних обставин представник позивача просить поновити пропущений процесуальний строк.
Вивчивши матеріали позовної заяви та оцінивши наведені представником позивача доводи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Водночас, триваюча пасивна поведінка особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду та поважність пропуску цього строку з урахуванням наявної можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Так, за змістом позовних вимог позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо нездійснення йому перерахунку та виплати пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 01.01.2015 по 30.06.2021 виходячи із 6 мінімальних пенсій за віком та стягнути з Держави Україна на його користь матеріальну шкоду у сумі 3555596,94 грн., заподіяння прийняттям неконституційного правового акта шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України коштів з відповідного рахунку Державного бюджету.
Звертаючись до суду позивач зазначає, що з 01.01.2015 по 30.06.2021 йому пенсія виплачувалась у розмірі, визначеному відповідно до Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII та постанови КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210, а не в кратному відношенні до мінімальної пенсії за віком. Вказує, що рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі №3-333/2018(4498/18) встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-III.
Так, Рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021 у справі № 3-333/2018(4498/18), на яке посилається позивач, визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частина третя статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 4 вказаного рішення визначено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України “Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2014 року №76-VIII.
Таким чином, з 08.07.2021 (тобто через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №1-р(ІІ)2021 від 07.04.2021) виникли підстави для звернення до суду щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячного строку звернення до суду.
Однак, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 07.07.2024, тобто з істотним пропуском строку передбаченого статтею 122 КАС України (пропуск строку становить близько трьох років).
Так, обґрунтовуючи причини пропуску строку позивач також посилається на те, що відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб'єктом владних повноважень заяви особи до якого додано необхідний пакет документів. Та вказує на те, що відлік строків звернення до суду розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом.
Однак суд ще раз наголошує на тому, що звернення до відповідача із заявою від 03.05.2024 про відшкодування матеріальної шкоди та отримання відповіді на неї листом від 14.05.2024 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у липні 2024 року.
Верховний Суд в своїй постанові від 21.02.2024 року у справі №240/27663/23 наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
За таких обставин подання позивачем в липні 2024 року позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням бездіяльності відповідача щодо нездійснення позивачу перерахунку та виплати пенсії у розмірі відшкодування фактичних збитків відповідно до ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” за період з 01.01.2015 по 31.12.2020 (як про те зазначено в прохальній частині позову), матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа “Стаббігс на інші проти Великобританії”, справа “Девеер проти Бельгії”).
Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення у справі “Перез де Рада Каванілес проти Іспанії” від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Враховуючи зазначене, суд вважає, що доводи представника позивача, наведені у заяві від 23.07.2024, не обґрунтовують поважність причин пропуску строку звернення до суду щодо оскарження бездіяльності відповідача, яка, з огляду на зміст позову, триває вже протягом декількох років.
Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 121 КАС України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні.
Частиною 6 ст. 121 КАС України встановлено, що про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Враховуючи наведені вище норми права та обставини справи, суд вважає за необхідне продовжити позивачу йому процесуальний строк, встановлений ухвалою суду від 15.07.2024 про залишення позовної заяви без руху, на п'ять днів з дня отримання копії ухвали від 01.08.2023, для усунення недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 121, 248, 256 КАС України, -
Продовжити позивачеві процесуальний строк, встановлений ухвалою від 15.07.2024 про залишення позовної заяви без руху, на п'ять днів з дня отримання копії ухвали від 01.08.2024, для усунення недоліків позовної заяви.
Копію ухвали направити позивачеві.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович