Справа № 635/5243/24
Провадження по справі 1-кп/635/855/2024
01 серпня 2024 року Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника-адвоката - ОСОБА_4 , (на відеозв'язку)
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши в залі суду смт.Покотилівка в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023170020000597 від 01.04.2023 за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Есхар Чугуївського району Харківської області, громадянина України, з середнью освітою, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, обіймаючого посаду стрільця 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , маючий військове звання «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, -
Суд вважає доведеним, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 10 від 23.03.2022 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на момент вчинення злочину, солдат ОСОБА_5 вважався військовослужбовцем за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язують солдата ОСОБА_5 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.
Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків він зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану», затвердженого Верховною Радою України 24.02.2022 (№ 2102-ІХ), відповідно до пункту № 31 частини першої статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» по всій території України введено військовий стан, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, який у подальшому продовжено указом Президента України № 259/2022 з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року на 30 діб.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022 № 2263-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25 травня 2022 строком на 90 діб.
Указом Президента України № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з
05 год. 30 хв. 23 серпня 2022 строком на 90 діб.
Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов'язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.
Так, 08.11.2022 солдат ОСОБА_5 був планово госпіталізований до комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» (м. Харків, проспект Незалежності, 13). 11.11.2022 солдат ОСОБА_5 був виписаний з вказаного медичного закладу та направлений до місця служби - місця тимчасового розташування 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
Між тим, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрільця 2 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою незаконно ухилитися від неї, маючи об'єктивні можливості продовжувати військову службу, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, за відсутності поважних причин, 11.11.2022 не повернувся вчасно з лікувального закладу до місця служби - місця тимчасового розташування 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) та прибув за місцем свого проживання - АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.
08.04.2024 солдат ОСОБА_5 добровільно та з власної ініціативи прибув до другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, та повідомив про себе і вчинений ним злочин.
Дії обвинуваченого ОСОБА_5 містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, тобто нез'явлення вчасно на військову службу без поважних причин з лікувального закладу, вчиненому в умовах воєнного стану особою, зазначеною в частині другій статті 407 КК України, тобто військовослужбовцем (крім строкової служби).
До суду надійшла угода про визнання винуватості, укладена між ОСОБА_5 і прокурором Чугуївської Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_6 17.05.2024.
Між ОСОБА_5 і прокурором Чугуївської Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_6 досягнута угода про визнання винуватості, яка 17.05.2024 підписана сторонами за участі адвоката ОСОБА_4 . Цією угодою сторони вважали за можливе при призначенні покарання ОСОБА_5 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, застосувати ст.69 КК України та погодили призначення покарання більш м'яке, ніж передбачене санкцією ч. 5 ст. 407 КК України, у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки; на підставі ст. 62 КК України на заміну покарання у вигляді позбавлення волі триманням в дисциплінарному батальйоні строком на 2 (два) роки.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені статтею 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
Враховуючи те, що між обвинуваченим та прокурором була досягнута угода про визнання винуватості, суд розглядає дане кримінальне провадження відповідно до положень статтей 472-476 КПК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор просив затвердити угоду про визнання винуватості та просив призначити ОСОБА_5 узгоджену міру покарання, наслідки укладання угоди йому зрозумілі.
Обвинувачений ОСОБА_5 визнав свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, обставини кримінального правопорушення, кваліфікацію своїх дій не оспорює, щиро кається у вчиненому, просив суд затвердити угоду про визнання винуватості між ним та прокурором та призначити узгоджене сторонами покарання.
Крім того, зазначив, що укладання угоди є добровільним, тобто без застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Також ОСОБА_5 зазначив, що цілком розуміє свої права та наслідки укладання угоди про визнання винуватості, що передбачені статтею 473 КПК України, які йому були роз'яснені судом в ході судового засідання.
Захисник в підготовчому судовому засіданні також просив затвердити дану угоду про визнання винуватості, призначити узгоджене сторонами покарання, зазначив, що йому відомі наслідки укладення та невиконання даної угоди.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд зазначає про таке.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти, зокрема, рішення про затвердження угоди.
Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
Судом, встановлено, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до тяжких злочинів.
Встановлено, що сторони кримінального провадження уклали угоду про визнання винуватості, зміст якої відповідає вимогам ст. 472 КПК України. При укладенні угоди про визнання винуватості прокурором враховані обставини, визначені ст. 470 КПК України.
При цьому, судом перевірено, що ОСОБА_5 цілком розуміє роз'яснені йому судом права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, суть обвинувачення та вид покарання, а також наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.
Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. Умови угоди не суперечать інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
Підстав для відмови в затвердженні угоди, передбачених частиною 7 статті 474 КПК України судом не встановлено.
Узгоджена сторонами міра покарання відповідає загальним правилам призначення кримінальних покарань, встановленим Загальною частиною КК України: ступеню тяжкості злочину, який згідно статті 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, конкретним обставинам справи, особі обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, а також враховуючи обставини, що пом'якшують покарання, - щире каяття обвинуваченого, беззастережне визнання ним своєї вини, активне сприяття у розкритті злочину.
Враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, відсутність обтяжуючих покарання обставин, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд вбачає підстави для призначення узгодженого сторонами покарання відповідно до вимог ст. 69 КК України шляхом призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 5 ст. 407 КК України, у вигляді 2 років позбавлення волі.
Разом з тим, метою призначення покарання, виходячи із положень ч. 2 ст. 50 КК України є не лише кара, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість замінити призначене ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк на підставі ч. 1 ст. 62 КК України.
Таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження вчинення нових злочинів і на переконання суду, не суперечить інтересам суспільства і не порушує права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Судом встановлено, що укладена угода про визнання винуватості не суперечить вимогам Кримінального процесуального кодексу України та Кримінального кодексу України, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод та інтересів сторін провадження та інших осіб.
Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості та призначення обвинуваченому узгодженого сторонами покарання.
При цьому суд зазначає наступне.
27.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» № 2839-IX від 13.12.2022 (далі - Закон № 2839-IX).
Законом № 2839-IX внесені зміни до ст. 69 КК України, якими встановлено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.
Частиною другою статті 5 КК України визначено, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Стаття 69 КК України у попередній редакції передбачала можливість застосування її до засуджених за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
У новій редакції статті 69 КК України заборонено застосовувати її до кримінального правопорушення, передбаченого статтею 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Отже, суд застосовує статтю 69 КК України в редакції, що діяла на час вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
З урахуванням вимог статей 176, 177, 200, 377 КПК України у суду відсутні підстави для зміни запобіжного заходу, у зв'язку з цим до набрання вироком законної сили суд залишає незмінним запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Речові докази та витрати, пов'язані з залученням експертів, у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.174,314,368,370,373,374,468, 469, 475 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості від 17.05.2024, укладену між прокурором Чугуївської Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_6 , якій, на підставі ст. 37 КПК України, надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні № 62023170020000597 від 01.04.2023, та обвинуваченим ОСОБА_5 .
Визнати ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, та призначити йому узгоджене сторонами покарання із застосуванням статті 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки.
На підставі статті 62 КК України ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки замінити на покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні на строк 2 (два) роки.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили залишити раніше обраний - тримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту фактичного затримання, тобто з 03.05.2024.
Роз'яснити ОСОБА_5 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності, встановленої законом.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та обвинуваченим, про визнання винуватості може бути оскаржений:
обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК України, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладання угоди;
прокурором виключно з підстав призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України угода не може бути укладена.
На підставі частини 15 статті 615 КПК України, в умовах дії воєнного стану, повний текст вироку вручити учасникам судового провадження в день його проголошення.
Учасникам судового провадження, які не були присутні при проголошенні резолютивної частини вироку, направити копію повного тексту вироку не пізніше наступного дня після ухвалення вироку (частина 7 статті 376 КПК України).
Апеляційна скарга на вирок суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку суду.
Суддя ОСОБА_1