Справа № 643/5105/24
Провадження № 2/643/2907/24
31.07.2024 м. Харків
Московський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді: Новіченко Н.В.,
за участю секретаря судового засідання: Єрмакової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення 2 944, 66 грн.,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення 2 944, 66 грн., з яких 570, 00 грн. 3% річних та 2 374, 66 грн. інфляційних втрат. Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 968, 96 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000, 00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05.11.2019 у справі № 643/10848/19 з відповідача на користь позивача було стягнуто завдані збитки в порядку регресу в сумі 4 289, 56 грн. Однак, протягом тривалого часу вказане рішення суду залишалося невиконаним і лише 11.04.2024 року відповідач сплатив позивачу 4 289, 56 грн. За таких обставин, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.
Ухвалою від 24.05.2024 року Московський районний суд м. Харкова відкрив провадження у справі № 643/5105/24, розгляд справи вирішив здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання призначив на 25.06.2024 року.
20.06.2024 року позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
25.06.2024 року відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.
25.06.2024 року розгляд справи відкладено на 31.07.2024 року.
09.07.2024 року відповідачем подано до суду відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач просить суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності та відмовити з цих підстав у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних за період з 06.11.2019 року по 16.05.2021 року.
29.07.2024 року позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
У судове засідання 31.07.2024 року сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Статтею 223 Цивільного процесуального кодексу України визначені наслідки неявки учасників справи у судове засідання.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Водночас, оскільки суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, позивач та відповідач належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд розглядає справу за відсутності сторін.
Відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (частина 4 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 05.11.2019 у справі № 643/10848/19 з відповідача на користь позивача було стягнуто завдані збитки в порядку регресу в сумі 4 289, 56 грн.
Вказане рішення суду відповідач виконав 11.04.2024 року, перерахувавши позивачу 4 289, 56 грн., що підтверджується наданою позивачем випискою по банківській картці.
Згідно надано розрахунку позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних за період з 06.11.2019 року по 10.04.2024 року в сумі 570, 00 грн. та інфляційні втрати за період з листопада 2019 року по березень 2024 року в сумі 2 374, 66 грн. на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи з положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом з цим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу (п. 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Законодавець визначає обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв'язку з чим таке зобов'язання є триваючим.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 2 374, 66 грн. за період з листопада 2019 року по березень 2024 року суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.
Разом з цим, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за період з 06.11.2019 року по 10.04.2019 року в сумі 570, 00 грн. суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Так, розрахунок 3% річних проводиться за формулою: RPS=S*Q*V/D, де S - сума заборгованості, Q - кількість днів прострочки, V -3%, D - кількість днів у році.
При цьому, базою нарахування 3% річних позивачем визначено 4 289, 00 грн., а не 4 289, 56 грн., як стягнуто за рішенням суду.
Однак, під час розрахунку 3% річних позивачем не враховано, що у 2020 та 2024 роках кількість днів у році складала не 365, а 366 днів.
За розрахунком суду розмір 3% річних за період з 06.11.2019 року по 10.04.2024 року складає 569, 93 грн: (за період з 06.11.2019 року по 31.12.2019 року: 4 289, 00 грн. х 56 днів х 3% / 365 днів = 19, 74 грн.) + (за період з 01.01.2020 року по 31.12.2020 року: 4 289, 00 грн. х 366 днів х 3% / 366 днів = 128, 67 грн.) + за період з 01.01.2021 року по 31.12.2023 року: 4 289, 00 грн. х 1095 днів х 3% / 365 днів = 386, 01 грн.) + (за період з 01.01.2024 року по 10.04.2024 року: 4 289, 00 грн. х 101 день х 3% / 366 днів = 35, 51 грн.).
За таких обставин, суд вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.
Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Частинами 1, 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність, відповідно до частини 1 статті 260 Цивільного кодексу України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу.
Згідно з частиною 5 статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць/день з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Водночас, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX внесені доповнення до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України і доповнено пунктами 12-14 такого змісту, зокрема, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний Закон України набрав чинності 02.04.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №211 від 11.03.2020 установлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, зокрема, востаннє дію карантину продовжено до 30.06.2023 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 383 від 25.04.2023.
Крім того, 17.03.2022 року набрав чинності Закон України № 2120-IX від 15.03.2022 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Законом України № 3450-IX від 08.11.2023 у розділі "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України пункт 19 викладено у такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Внаслідок дії вищевказаних Законів України усі вимоги, за якими припинився (сплив) трирічний строк загальної позовної давності під час дії карантину та воєнного стану були продовжені. Обмеження щодо стягнення 3% річних та інфляційних останніми трьома роками зумовлено застосуванням до вимог згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України загальної позовної давності.
Трирічний строк загальної позовної давності не є тотожнім строку, протягом якого здійснюється нарахування таких сум, оскільки 3% річних та інфляційні нараховуються протягом усього часу прострочення.
Отже, враховуючи продовження строку позовної давності на строк дії карантину, а також його зупинення у період дії воєнного стану, суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності.
За таких обставин, заява відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України втрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеній частині позову.
Водночас, при зверненні до суду з даним позовом позивач в силу приписів п.п. 1 частини 2, частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» мав сплатити судовий збір у розмірі 968, 96 грн. (1 211, 20 грн. х 0,8), однак фактично сплатив 968, 69 грн., тобто не доплатив 0, 27 грн.
Відтак, недоплачений позивачем судовий збір в сумі 0, 27 грн. підлягає стягненню з нього на користь Державного бюджету України.
Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 2 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням (частина 1 статті 29 Закону).
Відповідно до частин першої, другої статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Суд зауважує, що правовідносини щодо домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах яких розглядаються питання щодо зобов'язання про сплату та строки сплати.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом і клієнтом з питань визначення розміру гонорару чи його зменшення можливо лише за умови обґрунтованості та наявності доказів підтвердження невідповідності витрат фактично наданим послугам (постанови Верховного Суд від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19, від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17, провадження № 61-11991св20).
Цивільний процесуальний закон визначає критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу у справі.
Відповідно до частини 2 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною 3 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 7 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано:
-Договір про надання правової допомоги № 01/11/12 від 01.11.2022, укладений між позивачем та адвокатом Самойленко П.М.;
-Додаткову угоду № 24 від 24.01.2024 року, відповідно до якої адвокат зобов'язався надати позивачу наступні послуги: аналіз судової практики та обговорення з клієнтом правової позиції по справі - 300, 00 грн. (1 год); складання позовної заяви, підготовка документів до позовної заяви, подання позовної заяви з додатками через систему «Електронний суд» - 1 500, 00 грн. (4 год.); супровід та контроль судової справи (подання з електронного кабінету позивача в системі «Електронний суд» про розгляд справи без участі позивача та його представника, заяви на видачу рішення, заяви на видачу виконавчого листа, в подальшому звернення до відділу державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення суду) - 200, 00 грн.
-Акт здачі прийняття робіт від 24.01.2024, відповідно до якого адвокатом були надані клієнту наступні послуги: аналіз судової практики та обговорення з клієнтом правової позиції по справі - 300, 00 грн. (1 год); складання позовної заяви, підготовка документів до позовної заяви, подання позовної заяви з додатками через систему «Електронний суд» - 1 500, 00 грн. (4 год.); Загальна вартість наданих послуг складає 1 800, 00 грн.
-Платіжну інструкцію про сплату позивачем на користь адвоката 2 000, 00 грн.
Як зазначалось судом вище, в силу приписів частини 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
З огляду на вищевикладене, враховуючи ціну позову, складність справи, яка є типовою та нескладною, обсяг фактично виконаної адвокатом роботи, який об'єктивно підтверджується матеріалами справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності адвокатських витрат, критерії розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 600, 00 грн.
Керуючись ст. ст. 76, 81, 141, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3 % річних у сумі 569 (п'ятсот шістдесят дев'ять) грн. 93 коп., інфляційні втрати у сумі 2 374 (дві тисячі триста сімдесят чотири) грн. 66 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 94 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 0 (нуль) 27 коп. недоплаченого судового збору.
5. Рішення може бути оскаржено у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
7. Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Повне рішення складено 31.07.2024 року.
Суддя Н.В. Новіченко