Справа № 638/17002/23
Провадження № 2/638/2080/24
24.07.2024 Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:
головуючої судді - Штих Т.В.,
за участю секретаря - Василенко А. А.,
розглянувши матеріали цивільної справи за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Ястребової Євгенії Богданівни, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,-
встановив:
До Дзержинського районного суду м. Харкова через електронний суд із позовною заявою звернулась адвокат Ястребова Є.Б., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , в якій просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області 05 червня 2014 року, актовий запис №95. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_4 , 20 000,00 грн на місяць, що еквівалентно 500 євро. Стягнути з ОСОБА_2 судові витрати відповідно до остаточного розрахунку судових витрат.
В обгрунтування позову представник позивача зазначає, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 05 червня 2014 року було укладено шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області (копія свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 від 05 червня 2014 року додається).
У шлюбі в подружжя народився син - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 03 листопада 2014 року Червонооскільською сільською радою Ізюмського району Харківської області, про що 03 листопада 2014 року складено відповідний актовий запис №09. З початку повномасштабної війни рф проти України, а саме, у квітні 2022 року, ОСОБА_1 з сином та ОСОБА_2 виїхали за кордон.
Щодо обгрунтування позовної вимоги про розірвання шлюбу представник позивача вказує на те, що з осені 2022 року по сьогоднішній день ОСОБА_1 і син, які є громадянами України, мають місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками від 22 червня 2023 року з місця проживання. ОСОБА_2 є громадянином України, має місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , проте фактично проживає за її межами за адресою: АДРЕСА_3 .
Сімейне життя у подружжя спочатку складалось добре, проте протягом останніх років шлюбні відносини між ними поступово погіршились, зникло взаєморозуміння та взаємоповага. Це спричинено систематичним зловживанням Відповідачем алкогольними напоями, внаслідок чого між сторонами з часу одруження виникали сварки. Таким способом свого життя Відповідач залишив без належної батьківської уваги їхнього сина, унеможливив нормальне спілкування з Позивачем та поклав значний обов'язок утримання дитини на Позивача. Ця поведінка Відповідача продовжувалась протягом тривалого часу, вона нестерпна для Позивача, приносила їм та їхньому синові лише негативні емоції та душевні страждання. З осені 2022 року Позивач та Відповідач проживають окремо, сімейного життя не ведуть, шлюбних стосунків не підтримують. Крім того, спільна дитина ОСОБА_4 з народження хворіє на ДЦП, але батько не допомагає матері у догляді за дитиною.
Позивач впевнена, що надання строку на примирення, як це передбачено ст. 111 СК України, не виправить стан їхніх шлюбних відносин, оскільки вказані вище обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення, прохання не вживати алкоголь та допомагати утримувати сім'ю не принесли жодних результатів. Тому, це лише погіршить стан відносин Позивача з Відповідачем та продовжить їхній перебіг у часі.
Вимогу щодо стягнення аліментів представник позивача обгрунтовує тим, що Позивач разом зі своєю дитиною з початку повномасштабної війни рф проти України, а саме, у квітні 2022 року виїхали за кордон задля безпеки, в першу чергу, дитини, вони почали пристосовуватися до інших умов життя. Малолітній ОСОБА_4 з народження хворіє на ДЦП, потребує постійного стороннього догляду, медичних процедур, у дитини періодично по ночах трапляються епілептичні припадки. Опіку над дитиною здійснює повністю мати. Батько дитиною не опікується, матеріально дитину не забезпечує, утримує та лікує дитину повністю мати.
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30 листопада 2023 року у справі відкрито спрощене провадження, призначено судове засідання.
21.12.2023 до суду від представника відповідача надійшов відзив в якому зазначено, що відповідач проти позовної вимоги про розірвання шлюбу не заперечує, але просить роз'єднати позовні вимоги, щодо позовної вимоги про стягнення аліментів представник відповідача зазначає, що сума в 20 000 грн. не обгрунтована, зазначає, що відповідач надає допомогу дитині, до того ж маж на утриманні батьків-пенсіонерів, вважає, що слід призначити розмір аліментів на рівні прожиткового рівня для дитини відповідного віку.
В судовому засіданні представник позивачки просила позов задовольнити та розірвати шлюб і стягнути аліменти у розмірі 20 000 грн..
Відповідач та представник відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду повідмлялись належним чином та своєчасно, причини своєї неявки не повідомили.
Суд, дослідивши надані сторонами докази та пояснення, надані в судовому засідані у їх сукупності, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
У відповідності до ст. ст. 13, 81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.
Статтями 12, 13, 77 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов'язані визначити докази, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.
Сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 05 червня 2014 року Відділом реєстрації актів громадянського стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 95, що знаходить своє підтвердження копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .
Під час державної реєстрації відповідачка змінила прізвище з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».
Від шлюбу подружжя має спільного сина: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
Позивачка проживає разом зі своїм сином в отелі City West в Дубліні, кімната 3549, що підтверджується довідкою, виданою старшим помічником менеджера Cian Caulfield.
Згідно з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 з 03 кварталу 2022 року по 03 квартал 2023 року доходів не отримувала.
Щодо вимоги про розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що за час спільного проживання між сторонами втрачено взаєморозуміння, шлюбно-сімейні відносини між ними припинені, бажання їх поновити в подружжя відсутнє, спільне господарство вони не ведуть.
За змістом положень ч. 1 ст. 24 СК України та ст. 51 Конституції України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 5 ст. 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Правилами ч. 3, 4 ст. 56 СК України унормовано право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування їх до збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з ч. 2 ст. 104, ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
За правилами ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, коли буде встановлено, що подальше сімейне життя подружжя і зберігання шлюбу буде суперечити одному з них, інтересам їх дітей, що має суттєве значення.
Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», який є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, відповідно до ст. 10 ЦК України, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Стаття 8 Конвенції декларує, що кожен має право на повагу до його приватного i сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. За ч. 2 вказаної статті, органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом, і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної i громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав i свобод інших осіб.
Як проголошено положеннями ст. 12 Конвенції, чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права, так і безумовним правом чоловіка і жінки є право на розірвання шлюбу, через призму зокрема ст. 5, 8 вказаного міжнародного договору.
Отже, під час розгляду справи судом встановлено, що сторони проживають окремо, не ведуть спільного господарства та не підтримують шлюбно-сімейних стосунків. Відповідачем не наведено будь-яких переконливих доводів того, що сторонами вчиняються дії, спрямовані на збереження сім'ї.
З огляду на викладене, суд доходить висновку, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить його інтересам, та, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, враховуючи те, що відповідач не заперечує проти розірвання шлюбу, наявні підстави для розірвання шлюбу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Щодо вимоги про стягнення аліментів.
Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.
За положеннями частин першої, другої статті 27 Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі.
Сторони є батьками неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 .
Дитина проживає разом із матір'ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, що не заперечується відповідачем.
Доводи відповідача про те що він не має змоги оплачувати аліменти в розмірі 20 000 грн., спростовуються його ж виписками долученими до відзиву на позов. Посилання відповідача на те, що він надає допомогу своїм батькам не підтверджуються належними та допустимими доказами. В платіжній інструкціії, яку представник відповідача долучив в якості доказу надсилання матеріальної допомоги матері, отримувачем грошів вказана ОСОБА_7 , доказів отримання цих коштів матір'ю відповідача до матеріалів справи не долучено.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві.
Зміст глави 15 Сімейного кодексу України (далі - СК України) вказує на обов'язок кожного з батьків утримувати дитину. Таке утримання є безумовним, оскільки Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є батьки працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою ст. 157 цього Кодексу.
Між сторонами виникли правовідносини щодо зобов'язання батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Предметом доказування є стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Одним із способів утримання, відповідно до ч.3 ст.181 Сімейного кодексу України, є стягнення аліментів за рішенням суду.
Згідно зі ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Згідно ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року, роз'яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Звертаючись до суду, позивачка просить стягувати з відповідача аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 20 000,00 грн. щомісячно.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що вiдповiдач працездатний, має постійний дохід у розмірі 2000 євро на місяць.
Суд, оцінивши надані у справі докази, з огляду на те, що обоє батьків зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, створювати необхідні умови для її розвитку та життя, вирішуючи питання про розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача враховує наявність у сторін спільної неповнолітньої дитини, відсутність між сторонами домовленості щодо розміру участі обох батьків в утриманні сина, діючи виключно в найкращих інтересах дитини виконуючи обов'язок якнайкращого забезпечення його права на належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку і на збереження достойного рівня життя до досягнення дитиною повноліття, підтвердження відповідачем наявності у нього можливості забезпечувати сина, з урахуванням закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності, розумності та обов'язку обох батьків утримувати своїх дітей, з огляду на те, що відповідач позов визнав частково, виходячи з матеріального становища сторін, суд вважає справедливим та законним задоволення позовних вимог в цій частині та присудження до стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання 20 000,00 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 06.11.2023 і до досягнення дитиною повноліття.
При цьому, суд зазначає, що статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.
Згідно ч.ч. 1-3 зазначеної статті СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Отже, нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Зазначена вимога покладається на суд лише в порядку наказного провадження (ч. 3 ст. 184 СК України).
Відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 459/2181/17, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку суперечить вимогам сімейного законодавства.
Отже, аналізуючи положення статті 182 та 184 СК України слід дійти висновку, що, під час ухвалення судового рішення у справі про стягнення аліментів, визначених позивачем у твердій грошовій сумі, суд зобов'язаний враховувати, щоб розмір аліментів у твердій грошовій сумі не був меншим мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину відповідного віку, й у разі визначення позивачем твердої грошової суми у меншому розмірі ніж вказана гарантія, ухвалити рішення, визначивши розмір аліментів у твердій грошовій сумі, який буде відповідати вказаному гарантійному розміру, передбаченому абз. 2 ч. 2 ст. 182 СК України. Разом з тим, нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Окрім того, відповідно до п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення про стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Оскільки позивач при подачі позову про стягнення аліментів звільнений від сплати судового збору, відповідно до Закону України «Про судовий збір», тому із відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн. за вказану позовну вимогу, та 858,88 грн. на користь позивачки за позовну вимогу про розірвання шлюбу.
Керуючись ч. 2 ст. 51 Конституції України, п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст. ст. 7, 24, 55, 56, 104, 105, 110, 112 141, 150, 155, 180, 181, 182, 184, 185, 191, 192 СК України, ст. ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 273, 274, 279, 354, 430 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Позовні вимоги представника ОСОБА_1 - адвоката Ястребової Євгенії Богданівни, до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.
Розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 05 червня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізюму реєстраційної служби Ізюмського міськрайонного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 95.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ) аліменти на утримання малолітньої дитини, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 20 000 (Двадцять тисяч) гривень, щомісячно, починаючи з 06 листопада 2023 року і до досягнення дитиною повноліття.
Допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 ) суму судового збору в розмірі 858,88 (вісімсот п'ятдесят вісім грн 88 коп.) грн..
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь держави суму судового збору в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп..
Повний текст рішення виготовлений 01 серпня 2024 року.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з моменту проголошення через районний суд, шляхом подачі апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення ухвалено та надруковано суддею в нарадчій кімнаті.
Суддя Т. В. Штих