"01" серпня 2024 р. Справа № 363/3826/24
01 серпня 2024 року м. Вишгород
Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріал, який надійшов з Вишгородського РУП ГУНП в Київській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -
До суду 31.07.2024 року надійшов адміністративний матеріал відносно ОСОБА_1 за ст. 173-2 ч. 2 КУпАП.
Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення від 19.06.2024 року серії ВАД №100020 слідує, що 19.06.2024 року близько 18 год. 40 хв. ОСОБА_1 за місцем свого проживання: АДРЕСА_2 , вчинив відносно своєї цивільної дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: ображав нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, що могло завдати шкоди її психологічному здоров'ю.
В провину ОСОБА_1 інкримінується вчинення нею адміністративне правопорушення, що передбачене ч. 2 ст. 173-2 КУпАП.
Під час розгляду справи в суді ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та просив суд закрити провадження по справі на підставі ст. 247 ч. 1 п. 1 КУпАП. Посилалась на те, що між ним та дружиною дійсно відбулася сварка 19.06.2024 року з приводу побутових питань, при цьому жодної шкоди її психологічному здоров'ю не завдавав і не мав наміру завдати. Конфлікт вичерпаний, вони з дружиною примирилися.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, при цьому надала до суду заяву в якій вказала, що 19.06.2024 року дійсно був складений протокол відносно її чоловіка ОСОБА_1 . З приводу цього зазначила, що між нею та її чоловіком 19.06.2024 року відбувся побутовий конфлікт з приводу побутових питань, внаслідок чого відбулось сварка та, розізлившись на свого чоловіка, вона викликала працівників поліції.
Вислухавши ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне:
Відповідно до ст. 1 КУпАП України, завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно зі ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За нормою ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини. Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.
Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 р. у справі «Кобець проти України». Так, у відповідності до цього рішення, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Виходячи з рішень ЄСПЛ - розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Презумпція невинуватості - є конституційною гарантією, яка закріплена ст. 62 Конституції України.
Положеннями ч. 1 ст. 11 Загальної Декларації прав людини від 10.12.1948 р. та ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 01.11.1950 р., ратифікованою Україною 17.07.1997 р. передбачено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Правова природа адміністративної відповідальності також ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях.
Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року за N23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто, особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.
В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов'язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).
Рішення Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30 травня 2013 року», «Малиге проти Франції від 23 вересня 1998 року», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії статі 6 Конвенції.
Крім того, у п. 21 свого рішення у справі «Надточий проти України від 15 травня 2008 року» ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як зазначено в преамбулі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., з наступними змінами, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ.
Так, відповідно до ст. ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП - доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. При цьому орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Судом встановлено, що 19.06.2024 року відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП за те, що 19.06.2024 року близько 18 год. 40 хв. він, за місцем свого проживання: АДРЕСА_2 , вчинив відносно своєї цивільної дружини ОСОБА_2 домашнє насильство психологічного характеру, а саме: ображав її нецензурною лайкою та погрожував фізичною розправою, що могло завдати шкоди її психологічному здоров'ю.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 2 КУпАП органом поліції до матеріалів справи додано: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №100020 від 19.06.2024 року; рапорт ст. інспектора-чергового Вишгородського РУП ГУНП в Київській області Гаравки В.М.; заяву та пояснення ОСОБА_2 ; копію термінового заборонного припису стосовно кривдника серії АА №464708 від 19.06.2024 року; копії паспортів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; довідку ПОГ СВГ ВП Вишгородського РУП ГУНП в Київській області капітана поліції В. Одінцова; копію постанови Вишгородського районного суду Київської області у справі за №363/4711/23 від 01.09.2023 року, яка набрала законної сили 12.09.2023 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення.
Згідно диспозиції ст. 173-2 КУпАП - вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 14 статті 1 вказаного Закону передбачено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Окрім того, обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Для встановлення події правопорушення, зазначеного ст. 173-2 КУпАП необхідно з'ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання чи настання шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Таким чином, під домашнє насильство, зокрема психологічного характеру, яке утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП, підпадають лише такі діяння, якими цілеспрямовано та навмисно спричиняється емоційна невпевненість, страх або іншим чином завдається шкода психічному здоров'ю іншого члена сім'ї.
Отже, самі по собі, зокрема, погрози фізичною розправою та агресивна провокація на конфлікт не формують собою домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення у тому випадку, коли такі висловлювання спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
З пояснень ОСОБА_1 та ОСОБА_2 беззаперечно вбачається, що між ними виникла сварка побутового характеру з приводу побутових питань, під час якої ОСОБА_1 хоча і висловлювався на адресу дружини нецензурною лайкою, але такі висловлювання жодним чином не були спрямовані на обмеження її волевиявлення, вони не викликали у ОСОБА_2 побоювань за свою безпеку, не спричинили емоційну невпевненість, або нездатність захистити себе, як наслідок не завдали шкоди її психічному здоров'ю.
Таким чином, обставини домашнього насильства, описані у протоколі серії ВАД №100020 від 19.06.2024 року та додані до протоколу письмові доказі, сукупно з поясненнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , не дозволяють суду зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 19.06.2024 року складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП.
Суд звертає увагу на те, що сама по собі сварка між особами, за відсутності доказів на підтвердження завдання фізичного або психічного насильства та, внаслідок таких дій, шкоди психічному або фізичному здоров'ю потерпілого, не охоплюються складом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.173-2 КУпАП.
Відповідно до ст. 252 КпАП України, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту ст. 280 КУпАП слідує, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи додані до протоколу про адміністративне правопорушення докази, суд дійшов висновку, що по даній справі не підтверджено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП, оскільки факт домашнього насильства 19.06.2024 року не знайшов свого підтвердження. Аналіз зібраних у справі доказів не підтверджує обставини, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, складеному стосовно цієї особи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18.07.2019 р. у справі за №216/5226/16-а (2-а/216/33/17), притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі за №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17 (ЄДРСРУ № 82707106).
У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Суд зазначає, що вказані та досліджені судом докази у своїй сукупності не доводять поза розумним сумнівом факт наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 2 КУпАП.
Відповідно п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
В даному випадку суд приходить до висновку, що в діях особи відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 2 КУпАП, а відтак провадження у справі підлягає закриттю.
Оскільки, суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження по справі, судовий збір на підставі ст. 40-1 КУпАП стягненню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 1, 9, 40-1, 173-2 ч. 2, 245, 251, 252, 247, 280 КУпАП, суддя, -
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 173-2 ч. 2 КУпАП - закрити, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова суду може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Вишгородський районний суд Київської області на протязі десяти днів з дня її винесення.
Суддя О.П. Дьоміна