"01" серпня 2024 р. Справа № 363/150/24
Іменем України
(ЗАОЧНЕ)
01 серпня 2024 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючої судді Дьоміної О.П., за участю секретаря судового засідання Ходасевич Д.К., позивачки ОСОБА_1 , представників позивачки - адвоката Гайдук О.О., адвоката Войчука В.А., представника третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради Алахвердієва М.О., представника третьої особи Органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Черепан С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачки - Служба у справах дітей Вишгородської міської ради, Орган опіки та піклування Вишгородської міської Ради, про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання,-
10.01.2024 року позивачка звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом в якому просила відібрати у батька ОСОБА_2 малолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути його матері ОСОБА_1 за місцем її проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , допустити негайне виконання рішення.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є матір'ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З батьком дитини позивачка з 04.07.2015 року перебувала у шлюбі, який розірваний рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04.12.2023 року. З моменту фактичного припинення шлюбних стосунків з відповідачем син ОСОБА_3 проживав разом з позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 , де з 22.12.2016 року зареєстровано місце проживання останнього. На початку серпня 2023 року відповідач звернувся до позивачки з пропозицією дозволити йому разом з сином поїхати на відпочинок до родичів в Естонську Республіку, м. Таллінн. Також, відповідач стверджував, що можливо на декілька днів вони поїдуть до Латвії на консультацію до лікаря ортопеда, так як у їх сина вроджена двобічна клишоногість та через це він має інвалідність. Так, відповідач користуючись довірою позивачки, попросив її надати письмову згоду на вивезення сина до країн-членів ЄС та країн Шенгенської угоди. Мова йшла про поїздку з 15.08.2023 року строком до 10-ти днів з обов'язковим поверненням до 01.09.2023 року, оскільки син мав піти на навчання до першого класу у Вишгородський ліцей «Сузір'я», куди він зарахований до 1-А класу. Дбаючи про здоров'я сина, позивачка 10.08.2023 року підписала відповідну заяву, яку нотаріально посвідчила. Вказана заява була оформлена строком на 3 місяці. В подальшому, відповідач разом із сином виїхав до Естонської Республіки, в м. Таллінн він вийшов на зв'язок повідомивши, що вони вже доїхали і з ними все добре. Згодом, відповідач розповідав, що він вже купує квитки назад до м. Києва для повернення до м. Вишгорода, однак після цього зв'язок із ним повністю пропав. Позивачка намагалась знайти сина через родичів, але все було марно, оскільки всі родичі відповідача заблокували її номер та не відповідали на смс-повідомлення. Лише 06.09.2023 року відповідач увімкнув телефон та повідомив, що він разом з сином перебуває у АР Крим у своїх батьків. Вивезення сина до АР Крим відповідач здійснив без згоди позивачки, шляхом обману, користуючись її довірою. З того часу позивачка спілкувалася із сином лише по телефону. ОСОБА_1 зазначає, що спочатку вона намагалась переконати відповідача повернути сина, але він не погоджувався та не дозволяв самостійно приїхати і забрати сина. Крім того, позивачка виявила, що відповідач забрав амбулаторну карту сина з КНП «Вишгородська центральна районна лікарня», яка постійно там знаходилась. Тобто, відповідач готувався до викрадення сина. 04.10.2023 року позивач звернулась до поліції та прокуратури із відповідними заявами про викрадення сина, однак отримала відповідь, що це не входить до їх повноважень. Також, 15.10.2023 року позивач звернулась із відповідною заявою до Омбудсмена, але також отримала відповідь, що це не входить до його компетенції. Тоді, 20.11.2023 року позивач звернулась до Міністерства юстиції України із заявою про надання допомоги в поверненні сина, де заява розглядається щодо здійснення відповідної міжнародної процедури. Через вказані дії відповідача 01.09.2023 року син не пішов до школи. ОСОБА_1 вказує, що син проживав із нею, вона займалась його вихованням та навчанням. Наразі спілкування із сином відбувається виключно під контролем відповідача, який не дає сину розповісти все, що він хоче. При цьому, син повідомляє позивачку, що хоче повернутися до України та дуже сумує за нею та своїми речами. Зі слів відповідача, позивачка знає тільки те, що в АР Крим син знаходиться в м. Керч, але перевірити це вона ніяк не може. Позивачка забезпечила сину дистанційне навчання у ліцеї «Сузір'я», але відповідач відмовив в цьому навчанні та не забезпечує його українське навчання. Більше того, син сторін по справі постійно перебуває в квартирі та дуже мало виходить на вулицю, відповідач не забезпечує його будь-яким позашкільним навчанням. На теперішній час відповідач разом із родиною налаштовують сина проти позивачки. Під час проживання сина разом із позивачкою вона займалась лікуванням сина, а в м. Керч відповідач взагалі не приділяє цьому увагу. Крім того, в АР Крим зовсім інший клімат і незрозуміло як син буде переносити надмірну жару, оскільки має вади з народження та навіть від жари в потягу йому буває погано. Рік тому сину зробили операцію на ногах, а зараз позивачка позбавлена можливості навіть звозити сина на огляд до лікаря, який його оперував. Наразі, невідомо як протікає післяопераційний період. Крім того, син повідомляє позивачку, що він «постійно сидить в телефоні», в той час, як йому необхідно багато рухатись. Оскільки відповідач відмовляється добровільно повернути сина позивачці, остання вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11.01.2024 року зазначену позовну заяву прийнято до розгляду, по ній відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01.05.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Відповідач у судові засідання не з'явився жодного разу, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, крім того повідомлявся через офіційний портал «Судова влада України» веб-сторінку Вишгородського районного суду Київської області, причини неявки суду не повідомив, жодних клопотань та заяв від нього теж не надходило.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача суд враховує, відсутність заперечень у присутніх учасників провадження, положення ст. 223 ЦПК України, вжиті судом заходи для забезпечення явки відповідача до суду, а також те, що у відповідності до ч. 11 ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення - відповідач вважається повідомленим про день, час та місце судового засідання.
На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
01.08.2024 року, відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник, адвокат Гайдук О.О. вимоги позовної заяви підтримали та просили суд задовольнити позов, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечували.
Відповідно до ст. 92 ЦПК України - с торони, треті особи та їхні представники за їхньою згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи. Стаття 234 ЦПК України теж наголошує, що якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки згідно із ст. ст. 230-232 цього Кодексу.
Так, під час розгляду справи судом позивачка ОСОБА_1 , допитана, відповідно до вимог ст. 92, ст. 230-234 ЦПК України, як свідок пояснила суду, що з 1995 року постійно мешкає в України, має посвідку на постійне проживання, її син та чоловік є громадянами України. Дійсно, після припинення шлюбних відносин, а саме з грудня 2020 року, син постійно проживав з нею та перебував на її утриманні, батько дитини - відповідач по справі, проти цього не заперечував, спілкувався з сином, добровільно допомагав його утримувати, із заявами про визначення місця проживання дитини сторони до суду або до органу опіки і піклування не зверталися. За спільною домовленістю, зі згоди позивачки, ОСОБА_2 на початку серпня 2023 року забрав сина та повіз до Естонської Республіки, до початку шкільного навчання, мав повернути дитину матері. В м. Таллінн відповідач вийшов на зв'язок повідомивши, що вони вже доїхали і з ними все добре. Згодом, відповідач розповідав, що він вже купує квитки назад до м. Києва для повернення до м. Вишгорода, однак після цього зв'язок із ним повністю пропав. ОСОБА_1 намагалась знайти сина через родичів, але все було марно, оскільки всі родичі відповідача заблокували її номер та не відповідали на смс-повідомлення. Лише 06.09.2023 року відповідач увімкнув телефон та повідомив, що він разом з сином перебуває у АР Крим у своїх батьків. Вивезення сина до АР Крим відповідач здійснив без згоди позивачки, шляхом обману, користуючись її довірою. До цього відповідач неодноразово, зі згоди позивачки, вивозив сина за межі України і повертав, але не цього разу, станом на день звернення до суду із цим позовом, відповідач дитину позивачці не повертає, син сторін по справі зараз перебуває в АР Крим, де мешкає разом із батьком, який винайняв для них квартиру. При цьому позивачка зтверджує, що син потребує уваги, постійного контролю лікарів, після перенесеної операції на ногах, дитина має вроджені вади, але батько цього забезпечити йому не може, останній не займається розвитком сина, не приділяє уваги в тому обсязі, в якому приділяла позивачка, а відтак, остання просить відібрати дитину від батька та повернути його їй. Крім того, ОСОБА_1 додала, що 08.03.2024 року вона їздила до колишнього чоловіка до АР Крим з метою забрати сина, пробула там близько місяця, привезла докази того, що син почав навчатися там в місцевій школі, забрати сина з собою не змогла, оскільки відповідач був проти цього, останній посилається на те, що в України зараз війна і знаходитися сину тут небезпечно.
Представник третьої особи - Служби у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради Алахвердієва М.О., проти позову не заперечувала.
Представник третьої особи - Органу опіки та піклування Вишгородської міської ради Черепан С.М. теж просила суд вимоги позивачки задовольнити.
Допитана судом в якості свідка ОСОБА_5 показала суду, що позивачка є її близькою подругою, яку вона знає близько чотирьох років. Свідку відомо, що ОСОБА_1 розійшлася зі своїм чоловіком, після розірвання шлюбу, син залишився мешкати з нею, при цьому батько постійно спілкувався з ним, позивачка жодних перепон не чинила. Розвитком здібностей сина займалася виключно ОСОБА_1 , батьку це було нецікаво. Дійсно свідку відомо, що ОСОБА_1 дозволила відповідачу вивезти сина за межі держави на відпочинок до Європи до 01.09.2023 року, про що надала відповідний дозвіл, посвідчений нотаріально. ОСОБА_5 відомо, що син позивачки зараз перебуває в АР Крим, ОСОБА_1 дуже сумує за ним.
Допитана як свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є шкільною подругою позивачки. Знає, що після припинення спільного проживання сторін по справі, син позивачки залишився з нею. ОСОБА_1 його лікувала, виховувала, доглядала, батько з сином бачився теж, допомагав його утримувати. Потім свідок дізналася, що колишній чоловік позивачки разом із сином поїхали відпочивати до Європи, а саме до Естонської Республіки, де ОСОБА_2 мав показати сина лікарю. Позивачка дозволила вивезти сина і, саме в цей час свідок з позивачкою відпочивали в Карпатах , коли зник зв'язок з відповідачем по справі. ОСОБА_1 дуже хвилювалася, місця собі не знаходила, постійно намагалася з ним зв'язатися, а через три дні, він сам їй зателефонував та повідомив, що перебуває з сином в АР Крим у своїх батьків, сказав ОСОБА_1 , що таким чином спасає сина від війни. Позивачка їздила до АР Крим за документами та побачити сина, відповідач не дав їй змоги забрати дитину.
ОСОБА_8 , будучи допитаним судом в якості свідка, пояснив, що є другом ОСОБА_1 , вони працювали разом. Свідку відомо, що позивачка розлучилася зі своїм чоловіком та син залишився мешкати з нею, але позивачка давала можливість батьку спілкуватися з дитиною і жодних перепон не чинила. Саме ОСОБА_1 ініціювала лікування сина, шукала відповідні медичні заклади, лікарів, саме вона займалася безпосередньо розвитком та вихованням дитини. Так, дійсно ОСОБА_1 добровільно надала згоду на те, щоб відповідач вивіз сина до Європи, потім той пропав із зв'язку, позивачка дуже хвилювалася з цього приводу, а приблизно дня через три, колишній чоловік зателефонував їй та повідомив, що знаходиться з сином в АР Крим у своїх батьків та повертатися не збирається.
ОСОБА_9 , як свідок показала суду, що є матір'ю позивачки. Так, наприкінці 2020 року її донька та відповідач по справі припинили спільне проживання, син залишився з матір'ю, при цьому батько постійно спілкувався з ним, возив відпочивати, ОСОБА_1 жодних перепон не створювала. Місце проживання дитини з матір'ю було визначено за домовленістю між батьками. Так, в серпні 2023 року, ОСОБА_1 надала дозвіл відповідачу, посвідчений нотаріально, на те, щоб він вивіз сина до Естонської Руспубліки відпочити та проконсультуватися у лікаря, при цьому сина, відповідач повинен був повернути до України до 01.09.2023 року, оскільки дитині необхідно було йти до першого класу школи на навчання. Але ОСОБА_2 пропав зі зв'язку, потім з'ясувалося, що він в АР Крим з сином у своїх батьків та повертати дитину не збирається. Свідок намагалася поговорити з колишнім зятем, але той заблокував її номер в телефоні. Дійсно, виключно позивачка займалася лікуванням, вихованням сина. Нещодавно ОСОБА_1 їздила до АР Крим з метою повернути сина, але їй цього не вдалося, оскільки відповідач категорично проти цього. Свідок спілкується з онуком дуже рідко і виключно по телефону, при цьому не задає йому запитань, намагаючись не травмувати дитину.
Так, вислухавши позивачку, її представника - адвоката Гайдук О.О., свідків та дослідивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами, суд приходить до наступного:
Судом встановлено, що 04.07.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб, актовий запис за №1233 про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві видано свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 27).
Від шлюбу сторони мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , яке 28.11.2023 року видано повторно Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (т.1, а.с. 28).
10.08.2023 року приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Семенюк Т.В. посвідчено та зареєстровано в реєстрі за №870 заяву громадянки російської федерації ОСОБА_1 , якою остання дала свою згоду на багаторазові тимчасові виїзди та повернення її малолітнього сина - ОСОБА_3 , котрий народився в м. Києві, Україна, 03.11.2016 року, до України, з України за кордон до наступних країн: Республіки Польща, Латвійської Республіки, Естонської Республіки та інших країн учасниць Шенгенської угоди та країн-членів Європейського Союзу, у будь-який час та протягом будь-якого строку, починаючи з 13.08.2023 року по 13.11.2023 року включно, у супроводі його батька - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який протягом перебування за кордоном буде здійснювати відповідний нагляд за їх сином, нести відповідальність за життя, здоров'я і безпеку їх сина під час перебування за кордоном (у тому числі уживати, у випадку крайньої потреби, заходів, необхідних для забезпечення охорони здоров'я їх сина (госпіталізація, надання необхідної медичної допомоги тощо), обиратиме засіб та спосіб пересування, маршрут і місце перебування (місце тимчасового проживання) їх сина, вживатиме усіх залежних від нього заходів для безпечного перебування їх сина за кордоном, вирішуватиме будь-які інші питання стосовно їх сина, які можуть виникнути під час його перебування за кордоном, у тому числі згідно законодавства, та забезпечить своєчасне повернення їх сина до України після закінчення терміну перебування за кордоном (т.1, а.с. 33).
Заочним рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 04.12.2023 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.07.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис за №1233 (т.1, а.с. 32).
04.10.2023 року ОСОБА_1 звернулась до начальника Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області підполковника поліції ОСОБА_11 із заявою, в якій просила прийняти заходи до чоловіка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який 13.08.2023 року вивіз їх спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України, а саме до АР Крим. Свій дозвіл на виїзд сина було надало лише до Естонської Республіки та інших країн учасниць Шенгенської угоди. На даний час її чоловік відмовляється привезти їх сина на територію України та чинить перешкоди їй у спілкуванні з сином (т.1, а.с. 34).
Згідно талону-повідомлення Єдиного обліку за №14768 вказану заяву зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналі Єдиного обліку) Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області за №14768 (т.1, а.с. 35).
04.10.2023 року інспектор СЮП ВП Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області лейтенант поліції Б. Лисенко отримав пояснення від ОСОБА_1 (т.1, а.с. 36).
З листа начальника Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області Р. Бежука за №3097 від 19.10.2023 року вбачається, що за результатами проведеної роботи за заявою ОСОБА_1 , у зв'язку із відсутністю кримінального правопорушення, рішення прийнято згідно вимог ЗУ «Про звернення громадян», тому матеріали перевірки списані до справи за №3097 (т.1, а.с. 37).
Згідно довідки інспектора СЮП ВП Вишгородського РУП ГУНП в Київській області лейтенанта поліції Б. Лисенка «Про розгляд звернення ОСОБА_1 ЄО за №14768 від 04.10.2023 року», під час проведення перевірки за зверненням, було опитано ОСОБА_1 , яка пояснила, що ІНФОРМАЦІЯ_3 її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вивіз їх спільного сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за межі території України до Естонської Республіки, з дозволу ОСОБА_1 . Між ОСОБА_1 та її чоловіком укладено договір за №88/01-16 від 11.09.2023 року, нотаріально завірений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області на 3 місяці. На даний час її чоловік з їх спільним сином перебуває на окупованій території АР Крим та відмовляється повертатись на територію України, перешкоджає їй спілкуватись із сином. Опитати ОСОБА_2 , щодо фактів викладених у зверненні не надалось можливим, у зв'язку із тим, що не вдалося встановити місцезнаходження останнього. Таким чином, перевірка за результатами розгляду звернення ОСОБА_1 вважається закінченою, а матеріали перевірки списано до справи та передано на зберігання до штабу Вишгородського РУП (т.1, а.с. 38).
04.10.2023 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до керівника Вишгородської окружної прокуратури Василенка М.О., в якій вказала, що її чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 їх сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Естонської Республіки, за її дозволом, який був оформлений у нотаріуса. Дозвіл діяв з 13.08.2023 року до 13.11.2023 року, але наразі цей дозвіл скасований. 06.09.2023 року її чоловік повідомив, що він з їх сином перебуває в АР Крим і повертати дитину не збирається. Про те, що дитина буде перебувати в АР Крим їй не було відомо. Наразі у їх сина є посвідчення інвалідності, що і надало змогу виїхати чоловіку за кордон, заради уникнення від мобілізації. Зараз чоловік відмовляється приїхати до будь-якої іншої країни, щоб вона мала змогу побачити сина, спілкується з сином виключно по відео-зв'язку, але зі згоди батька (т.1, а.с. 39-40).
05.10.2024 року листом за №54-6430вих-23 заступник керівника Вишгородської окружної прокуратури М. Роговенко направив звернення ОСОБА_1 до начальника Служби у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради для організації перевірки, викладених заявницею доводів, в межах компетенції (т.1, а.с. 41-42).
15.10.2024 року ОСОБА_1 звернулась до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини ОСОБА_12 , у якому просила посприяти або допомогти повернути її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додому, а саме до м. Вишгорода, з тимчасово окупованої території АР Крим (т.1, а.с. 43-44).
27.10.2023 року представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини І. Сусловою надано відповідь на звернення ОСОБА_1 в якій зазначено, що у зверненні відсутня інформація щодо порушення прав заявника органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами, а йдеться про спірні цивільно-правові відносини, що виникли між батьками дитини.
Одночасно повідомлено, що Уповноважений готовий сприяти у захисті прав у межах і спосіб, визначені Законом, але не може виходити за межі наданих йому повноважень та перебирати на себе функції інших державних органів. За таких обставин та відповідно до Закону, підстав для вжиття Уповноваженим додаткових заходів реагування за зверненням немає (т. 1, а.с. 45-46).
20.11.2023 року ОСОБА_1 звернулась до Міністерства юстиції України із заявою про сприяння поверненню дитини стосовно ОСОБА_3 , який досягне 16-річного віку 03.11.2032 року (т.1 а.с. 47-51).
З акту обстеження умов проживання за №134, вбачається, що 08.12.2023 року спеціалістами Служби у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , на підставі заяви ОСОБА_1 , з метою обстеження умов проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 . В ході обстеження встановлено, що житло розміщене на 7 поверсі 20-ти поверхового будинку, яке складається з 2-х кімнат, коридору, кухні, ванної кімнати, санвузлу та балкону. Умови проживання: квартира з усіма зручностями, наявне електропостачання, водопостачання, водовідведення, опалення централізоване. В кімнатах просторо, чисто, охайно, зроблено сучасний ремонт. Кімнати та кухня умебльовані, облаштовані необхідною побутовою технікою, а санвузол та ванна кімнати - сантехнікою. Для дитини відведено окрему кімнату, яка облаштована місцем для сну, відпочинку та проведення змістовного дозвілля. Наявні дитячі іграшки, дитяча література та одяг. Зі слів ОСОБА_1 родина святкує сімейні, державні та релігійні свята (т.1, а.с. 25).
Як вбачається з довідки за №02-23/452 від 12.12.2023 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно навчається у 1-А класі Вишгородського ліцею «Сузір'я» ВМР з 01.09.2023 року, згідно наказу «Про зарахування дітей до 1-го класу в 2023-2024 н.р.» №02-01/78-У від 31.05.2023 року. Зі слів матері, дитина не приступила до навчання у зв'язку із тим, що батько учня вивіз його до тимчасово окупованої АР Крим. Місце навчання за учнем 1-А класу ОСОБА_3 зберігається (т.1, а.с. 26).
Згідно витягу за №572 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, станом на 20.12.2023 року у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано 5 осіб, а саме: ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (т.1, а.с. 24).
До матеріалів справи також долучено скрін-шоти переписок з абонентом під назвою « ОСОБА_2 » (т.1, а.с. 52-61).
З декларації за №0001-8КРН-6РА0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 26.01.2023 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законним представником якого є ОСОБА_18 , отримував первинну медичну допомогу в КНП «Центр допомоги первинної медико-санітарної допомоги Мукачівської міської територіальної громади» (т. 1, а.с.138).
З замовлення за №311603 від 19.09.2022 року вбачається, що в ТОВ «ПРЕВЕНШН ГОСПІТАЛЬ» на ім'я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , були замовлені такі послуги: анестезія (комбінова) вартістю 1000 грн., стаціонарне лікування 1 вартістю 1500 грн., зняття ЕКГ вартістю 50 грн., швидкий тест АМР SARS-CoV-2 Антиген вартістю 250 грн., консультація інфекціоніста дитячого вартістю 400 грн., лабораторні послуги вартістю 100 грн., рентгенографія стопи (дві проекції) вартістю 210 грн. та пластика ахілового сухожилку вартістю 126 435 грн. Загальна сума - 151 480 грн. (т.1, а.с. 139). На підтвердження сплати замовлених послуг, до матеріалів справи долучені фіскальні чеки (т.1, а.с. 140).
З декларації за №0001-МТ19_Р6А0 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу від 01.05.2023 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законним представником якого є ОСОБА_18 , отримував первинну медичну допомогу в КНП «Центр допомоги первинної медико-санітарної допомоги» Вишгородської міської ради (т. 1, а.с.141).
З виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що останній має вроджену клишоногість, психічний та фізичний стан дитини відповідає віку, на огляд до лікаря з дитиною приходить мама (т.1, а.с.142).
Згідно консультативного висновку спеціаліста від 27.09.2022 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має двобічну вроджену клишоногість. Стан після лікування деформації стоп за Ponseti та хірургічного лікування (за м/проживання). Повний рецидив деформації обох стоп зі значним порушенням функції опори та ходьби, Pirani 4.0 (т.2, а.с. 82).
Згідно посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є дитиною з інвалідністю, законним представником якого є ОСОБА_2 , 1989 року народження (т.2, а.с. 83-84).
Згідно довідки за №88 від 27.02.2023 року ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації і отримує допомогу на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є дитиною з інвалідністю (т.2, а.с. 85).
Як вбачається із довідки за №16, яка видана 08.02.2024 року директором ВМКДНЗ ясла-садок «Ластівка» ОСОБА_19 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно відвідував міський комунальний дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) «Ластівка» з вересня 2019 року по серпень 2023 року (т.1, а.с. 143).
До матеріалів справи долучено Психолого-педагогічну характеристику на ОСОБА_3 , з якої вбачається, що останній відвідував гр. « Калинка » ДНК « Ластівка » м. Вишгород з вересня 2019 року по серпень 2023 року. За час відвідування садочку зарекомендував себе, як доброзичливий, врівноважений, добре розвинений, завжди охайний і доглянутий. Хлопчик комунікативний, охоче вступає в контакти з однолітками, легко знаходить спільну мову з дорослими (вихователями). Садочок відвідував із задоволенням, мав друзів серед одногрупників, виявляв інтерес до занять та ігрової діяльності. Мама ОСОБА_3 , ОСОБА_18 , завжди виявляла інтерес до життя дитини в дитсадку, його успіхів, взаємовідносин з однолітками, радилась з педагогами з питань виховання та розвитку дитини. Входила до складу батьківського комітету (т.1, а.с. 144).
З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована як ФОП, види економічної діяльності: 62.01. комп'ютерне програмування (основний), 62.09 інша діяльність у сфері інформаційних технологій і комп'ютерних систем, 63.99 надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у. (т.1, а.с. 146-154).
З Акту сусідів по під'їзду про мешканців квартири за АДРЕСА_2 , від 13.02.2024 року, ОСОБА_25 , ОСОБА_26 та ОСОБА_27 слідує, що вказані особи підтвердили, що їх сусідкою по під'їзду є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Вони, як сусіди, спілкуються із сім'єю ОСОБА_1 та знають про обставини їх сімейного життя, періодично ходять один до одного в гості. Знають, що з вересня 2016 року ОСОБА_1 проживала в квартирі з чоловіком ОСОБА_2 . В листопаді 2016 року ОСОБА_1 народила сина ОСОБА_3 та в їх квартирі вони проживали втрьох. Сусіди разом із ОСОБА_18 та ОСОБА_3 гуляли на дитячому майданчику, їздили в спільні поїздки в парки та зоопарки. З грудня 2020 року ОСОБА_1 проживала в квартирі лише з сином, ОСОБА_2 з ними більше не проживав, знають, що ОСОБА_1 з чоловіком розійшлися. Сусіди підтверджують, що ОСОБА_1 завжди дбайливо доглядала за сином, водила його в дитячий садок, гуляла з ним у дворі будинку на дитячому майданчику, водила його в інші парки та цікаві дитячі місяця, син був завжди охайно вдягнутий, виховано себе поводив, вмів розмовляти українською мовою, якої його навчила матір та віддала сина до україномовного дитсадка. Сусіди знають, що син хворий на клишоногість та ОСОБА_1 займалась його лікуванням, возила у м. Мукачево та у м. Ужгород на планову операцію. ОСОБА_2 періодично відвідував сина і ОСОБА_1 цьому не заважала і не перешкоджала їх зустрічам. Будь-яких нарікань на ОСОБА_1 та на її сина ОСОБА_3 не мають. З вересня 2023 року ОСОБА_3 мав розпочати навчання в 1 класі. При зустрічах розповідав, як він буде навчатися у школі, як вони з мамою вже придбали рюкзак, зошити, олівці, ручки, шкільний одяг, як в нього будуть нові друзі, що він вже був у школі та йому сподобалось там. Від серпня 2023 року ОСОБА_3 відсутній за місцем проживання та за цей час сусіди жодного разу не бачили ОСОБА_2 . Зі слів ОСОБА_1 знають, що ОСОБА_2 наприкінці серпня вивіз сина в АР Крим без її згоди, під виглядом поїздки до Естонської Республіки. Сусіди вважають, що ОСОБА_1 , як мати зможе доглянути та виховати сина, займатись його лікуванням. ОСОБА_1 постійно мала роботу та здатна забезпечувати і доглядати сина краще ніж батько. У м. Вишгороді у ОСОБА_1 є родичі (т.1, а.с. 155-156).
З акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 10.01.2024 року вбачається, що за словами свідків ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із сином з грудня 2020 року, чоловік з родиною не проживає. На даний час ОСОБА_1 розлучена (т.1, а.с. 157).
З листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 05.03.2024 року вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетнули державний кордон 15.08.2023 року, пункт пропуску «Мостиська» (т.1, а.с. 194, 233).
22.01.2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримав дозвіл на проживання в російській федерації за №1819/2023/91 (т.2, а.с. 9-10).
Як вбачається з довідки за №68/07-01, яка видана директором муніципального бюджетного загальноосвітнього закладу м. Керчі Республіки Крим «Школа №23 ім. Героя Радянського Союзу С.Д. Подшивальнікова» ОСОБА_31 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається в 1-В класі вказаного закладу (т.2, а.с. 11-12). Вказані обставини підтверджуються також учнівським квитком ОСОБА_3 (Том 2, а.с. 13-14).
Рішенням міського голови Виконавчого комітету Вишгородської міської ради О. Момота за №317 від 16.05.2024 року затверджено висновок щодо розв'язання спору про відібрання дитини у батька і повернення її за попереднім місцем проживання (т.2, а.с. 57).
Згідно висновку про відібрання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька ОСОБА_2 і повернення його за попереднім місцем проживання, орган опіки та піклування Вишгородської міської ради вважав за доцільне затвердити висновок про відібрання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у батька ОСОБА_2 і повернення її за попереднім місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, а.с. 58-60).
Так, загальні засади регулювання сімейних відносин визначено ст. 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України - мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з п. п. 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ст. 9 Конвенції про права дитини).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Відповідно до ст. 18 цієї Конвенції - батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Таким чином, наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року у справі за №475/97-ВР.
Так, відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, питання втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» - кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Згідно зі ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України - місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Частиною 4 ст. 29 ЦК України теж передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Частиною 1 статті 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України - якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням суду органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
Ця норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (висновки у постановах Верховного Суду від 27.07.2022 року у справі за №475/431/21 та від 21.06.2023 року у справі за №336/2426/20).
Системний аналіз вказаної норми, у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини, дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено місце проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 року у справі за №357/17852/15-ц.
Відібрання дитини у контексті ст. 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.
Зміст ст. 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Отже в ст. 162 СК України відбувається внормування тієї ситуації, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини, таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України - при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Стаття 76 ЦПК України зазначає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому - належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 77 ЦПК України); достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України); достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, в ході розгляду вказаної цивільної справи судом встановлено, що станом на момент звернення позивачки до суду із позовною заявою про відібрання дитини - 10.01.2024 року, жодних рішень органу опіки та піклування чи суду щодо встановлення місця проживання дитини не було. Не ініціювала ОСОБА_1 питання щодо визначення місця проживання малолітнього сина з нею і під час розгляду цієї справи в суді. Судом констатовано, що спору між батьками про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1, не існувало, за домовленістю батьків, син після припинення між ними шлюбних відносин, проживав із матір'ю, а батько безперешкодно спілкувався з ним, допомагав утримувати та виховувати його. Крім того, судом встановлено та підтверджується не лише письмовими доказами, показами свідків, а і самою позивачкою, що ОСОБА_1 добровільно неодноразово надавала відповідачу по справі згоду на багаторазові тимчасові виїзди дитини разом з батьком за межі України, останній раз 10.08.2023 року. Також, зі згоди позивачки, оскільки спільна дитина сторін по справі має статус дитини з інвалідністю, саме батько ОСОБА_2 є його законним представником та перебуває на обліку в УСЗН Вишгородської райдержадміністрації і отримує допомогу ДСД особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю з 26.01.2023 року по 17.01.2028 рік на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1.
Відповідно до судової практики, якщо місце проживання дитини не було попередньо визначено органом опіки або піклування чи судом, Верховний Суд визнає вимоги про відібрання дитини на підставі ст. 162 СК України такими, що заявлені передчасно (постанови КЦС ВС від 20.11.2019 року у справі за №201/17854/16-ц, від 26.11.2019 року у справі за №241/402/19, від 03.07.2019 року у справі за №757/68957/17-ц).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що в ході судового розгляду встановлено, що між сторонами по справі попередньо була досягнута згода щодо місця проживання сина, батьки мають рівні права та обов'язки відносно дитини, зміна місця проживання дитини не була здійснена батьком під час розгляду справи судом щодо визначення опіки над нею, спір у цій справі про відібрання дитини не виник під час визначення місця її проживання, станом на момент звернення до суду з цим позовом, рішення суду про встановлення місця проживання дитини з матір'ю не ухвалювалося, навіть це питання не ініціювалося позивачкою, то відсутні підстави для задоволення позову про відібрання дитини від батька, оскільки ці вимоги ОСОБА_1 є передчасними.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, у відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивачку.
Керуючись Законом України «Про охорону дитинства», ст. ст. 157, 160, 162 СК України, ст. ст. 12, 13, 76-79, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачки - Служба у справах дітей Вишгородської міської ради, Орган опіки та піклування Вишгородської міської Ради, про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради, ЄДРПОУ: 44108854, юридична адреса: Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1;
Третя особа: Орган опіки та піклування Вишгородської міської ради, код ЄДРПОУ: 44108854, юридична адреса: Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1.
Головуюча суддя О.П. Дьоміна