01 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 671/866/23
провадження № 51-3769 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 квітня 2024 року в кримінальному провадженнівнесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023243000000354, по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоленськ Волочиського району Хмельницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
встановив:
За вироком Волочиського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком на 3 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо цивільних позовів, процесуальних витрат та речових доказів.
За обставин, детально наведених у вироку суду, 29 січня 2023 року близько 17:30 год ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Ауді А6», реєстраційний номер НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 12.9 (б) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), рухався з перевищенням допустимої швидкості руху 65 км./год., всупереч вимогам дорожнього знаку 3.29 «Обмеження максимальної швидкості» 50 км./год., по проїзній частині автодороги Т2311 сполученням «Хмельницький-Волочиськ», на 21 км. + 120 м. зі сторони смт Чорний Острів у напрямку руху смт Наркевичі Хмельницького району Хмельницької області. У порушення вимог п. 12.3. ПДР України, діючи недбало та необережно, з моменту виникнення перешкоди для свого руху, яку він об'єктивно спроможний був виявити, а саме: мотоблок марки «Кентавр» з дизельним двигуном «Forte», серійний номер НОМЕР_2 , зчеплений з одновісним причепом, під керуванням водія ОСОБА_5 , який рухався попереду у попутному напрямку по проїзній частині автодороги Т2311 сполученням «Хмельницький-Волочиськ», негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним транспортного засобу, внаслідок чого допустив попутне зіткнення, під час якого автомобіль марки «Ауді А6», номерний знак НОМЕР_1 , переднім правим крилом контактував із задньою лівою частиною одновісного причепу, на якому в той момент перебувала пасажирка ОСОБА_6 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_4 вимог ПДР України, водій мотоблоку ОСОБА_5 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 24 квітня 2024 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишив без задоволення, а вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2024 року - без змін.
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить призначити йому більш м'яке покарання із застосуванням ст. 75 КК України без позбавлення права керування транспортними засобами та змінити рішення щодо цивільних позовів.
На обґрунтування доводів поданої касаційної скарги зазначає, що суди ?призначаючи йому покарання повному обсязі не врахували ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого злочину, характеризуючі дані та особу винного, зокрема, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, часткове добровільне відшкодування матеріальної шкоди потерпілому, наявність на його утриманні сім'ї та неповнолітньої дитини, відсутність обтяжуючих обставин.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Перевіривши доводи касаційної скарги засудженого та копії судових рішень, колегія суддів не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження з мотивів, наведених у скарзі.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду першої інстанції щодо визнання винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та правильності кваліфікації його дій в касаційному порядку не оспорюються.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого, які є аналогічними доводам апеляційної скарги сторони захисту, та яким апеляційний суд дав належну оцінку під час апеляційного розгляду, Суд враховує наступне.
Приписами ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Нормою ч. 3 ст. 65 КК України передбачено, що підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинене кримінальне правопорушення, визначаються ст. 69 КК України.
Статті 65-75 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, а також звільнення від покарання та його відбування.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, як уже зазначалось раніше, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Як вбачається із долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_4 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке у відповідності до ст. 12 КК України, відноситься до категорії необережних тяжких правопорушень, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, є учасником бойових дій, за місцем роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітню дитину.
Крім того, цей суд також урахував наявність обставин, які відповідно до ст. 66 КК України пом'якшують покарання, у виді повного визнання вини, перебування на його утриманні неповнолітньої дитини та часткове відшкодування заподіяної потерпілому шкоди, а також відсутність обставин, які відповідно до ст.67 КК України обтяжують покарання.
Погоджуючись із рішенням місцевого суду, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що суд першої інстанції із дотриманням вимог ст. 65 КК України, та з урахуванням думки потерпілого, який не наполягав на призначенні покарання у виді позбавлення волі, призначив ОСОБА_4 покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України та звільнив від його відбування з випробуванням, з урахуванням обставин вчиненого та особи обвинуваченого.
Водночас цей суд у своєму рішенні зазначив, що місцевий суд, при призначенні додаткового покарання у повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину та тяжкі наслідки у виді заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які настали в результаті грубого порушення обвинуваченим ПДР України, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди.
Апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення покарання ОСОБА_4 без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. На переконання колегії суддів апеляційного суду додаткове покарання у цьому випадку є необхідним засобом стимулювання виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Отже, апеляційний суд дійшов слушного висновку, що не застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом у цьому випадку нівелює мету покарання, визначену ст. 50 КК України.
Тож, у постановленій за наслідками апеляційного розгляду ухвалі, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що місцевий суд вірно призначив ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами, у межах, встановлених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, яке відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, за своїм видом та розміром є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів та обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства шляхом звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.
У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі засудженого відсутнє таке обґрунтування необхідності призначення менш суворого покарання, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене засудженому покарання, не порушує загальних засад призначення покарання, встановлених КК України, відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, та не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування.
Щодо доводів касаційної скарги засудженого стосовно неправильного вирішення судами цивільного позову
За змістом ч. 1 ст. 129 КПК України суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав та розміру цивільного позову задовольняє його повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Так, згідно приписів ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК України. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Водночас моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Тож, указана норма встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за заподіяння моральної шкоди настає за наявності загальної підстави - моральної (немайнової) шкоди, а також за наявності всіх основних умов відповідальності, а саме неправомірної поведінки, причинного зв'язку та вини заподіювача.
Як убачається з оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, визначаючи розмір моральної шкоди потерпілому ОСОБА_5 , врахував об'єктивні обставини, які доводять моральні страждання потерпілого через фізичний біль внаслідок отримання тілесних ушкоджень з вини обвинуваченого, тривалого стаціонарного та наступного амбулаторного лікування, а також необхідністю останньому у зв'язку з цим змінити звичайний спосіб життя.
Разом з тим, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що, виходячи із принципів розумності та справедливості, моральна шкода потерпілому ОСОБА_5 у розмірі 478954,90 грн носить характер компенсації та не є надмірною.
Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_8 моральної шкоди у розмірі 10000 грн, зважив на обсяг страждань, пов'язаних із знищенням його майна, що вплинуло на його звичайний ритм життя у зв'язку з необхідністю докладати додаткових зусиль для його організації, оскільки за допомогою вказаної техніки він здійснював сільськогосподарські роботи.
Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в цій частині, зазначив, що місцевий суд, з урахуванням вимог КПК України, ЦК України та практики Верховного Суду, визначив розмір грошового стягнення моральної шкоди потерпілим в розумних межах, що є достатнім та об'єктивним, для компенсації фізичних, моральних страждань та незручностей потерпілих, відповідає глибині їх душевних страждань та характеру понесених ними втрат.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанції та вважає, що розмір моральної шкоди вказаними судами було визначено виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням фізичних та моральних страждань потерпілих і конкретних обставин справи, а тому вважати його необґрунтовано завищеним підстав немає.
Згідно пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до судових витрат, що пов'язані з розглядом справи, належать і витрати на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням перекладачів. За п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, яка визначає розподіл судових витрат між сторонами, ці витрати в разі задоволення позову покладаються на відповідача. Як і за ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Водночас суди також урахували висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як убачається із оскаржуваних судових рішень, судами встановлено, що відповідно до матеріалів кримінального провадження, потерпілому ОСОБА_5 надавалася правова допомога, що підтверджується договором про надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_9 від 12 березня 2023 року.
Крім того, 04 липня 2023 року був укладений договір про надання правової допомоги потерпілим ОСОБА_8 із адвокатом ОСОБА_9 .
Судами встановлено, що вимоги щодо розміру витрат на правову допомогу потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_8 обґрунтовуються актами приймання-передачі наданих послуг правової допомоги № 1 від 12 березня 2023 року та 04 липня 2023 року.
Отже, суди, з урахуванням викладеного, дійшли висновку про задоволення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_8 також у частині стягнення з обвинуваченого витрат за надання правової допомоги, оскільки вказані суми були підтверджені ними відповідними документами.
Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив посилання й інші доводи, викладені стороною захисту в апеляційній скарзі та, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку суду першої інстанції, вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення.
Отже, касаційна скарга засудженого не містить конкретного обґрунтування невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого, яке перешкодило чи могло перешкодити судам першої та апеляційної інстанції ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення ст. 414 КПК України, а відтак й необхідності зміни або скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК України.
Ухвала суду апеляційної інстанції є вмотивованою та відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги засудженого та копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Волочиського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2024 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 24 квітня 2024 року стосовно нього відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3