01 серпня 2024 року
м. Київ
справа № 946/2311/21
провадження № 61-8812ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Соколовою Ганною Миколаївною, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно,
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У лютому 2024 року ОСОБА_1 вперше звернувся доКасаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Константиновим В. І., на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строку виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 19 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Константиновим В. І., на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року повернуто заявнику у зв'язку із невиконанням ухвали Верховного Суду від 06 березня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху (касаційне провадження № 61-2498ск24).
Відповідно до матеріалів касаційного провадження № 61-2498ск24 копію зазначеної ухвали отримано заявником 14 травня 2024 року.
У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повторно надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Соколовою Г. М., на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року з пропуском строку на касаційне оскарження судового рішення, оскільки згідно з поштовим штемпелем на конверті відправлена до Верховного Суду 18 червня 2024 року.
Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Соколовою Г. М., залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків. Запропоновано заявнику на виконання вимог пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України зазначити відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; встановити й обґрунтувати відповідними доказами розмір судового збору щодо вимоги майнового характеру, сплатити судовий збір за подання касаційної скарги та надати документ, що підтверджує його сплату; уточнити касаційну скаргу, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та направити на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду уточнену редакцію касаційної скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання. Поновлено строк на касаційне оскарження.
У наданий суддею Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2024 року, однак вимоги вказаної ухвали виконано заявником не у повному обсязі.
Уточнена касаційна скарга, подана на виконання вимог ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2024 року, Однак, у порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником не подано до суду касаційної інстанції виправленої касаційної скарги із зазначенням підстав (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав).
Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Заявник, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження, не зазначає, які саме висновки про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду, не були враховані судами при ухваленні оскаржуваних рішень.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:
1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;
2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;
3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;
4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;
5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;
6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;
8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:
1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або
2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або
3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або
4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У випадку оскарження судових рішень на підставі частини 4 статті 389 ЦПК України, з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов'язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
У разі оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі слід зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Посилаючись на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Заявником також у порушення вимог пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України не зазначено відомостей щодо себе та його представника про наявність або відсутність електронного кабінету.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Згідно із частиною третьою статті 185, частиною другою статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається заявникові.
Оскільки у відведений судом строк, станом на 31 липня 2024 року, вимоги ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2024 року заявником виконано не у повному обсязі, що перешкоджає Касаційному цивільному суду у складі Верховного Суду вирішити питання про відкриття касаційного провадження, тому касаційну ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Соколовою Ганною Миколаївною, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року слід вважати неподаною та повернути.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення (частина сьома статті 185 ЦПК України).
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Соколовою Ганною Миколаївною, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 березня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя Р. А. Лідовець