31 липня2024 року
м. Київ
справа № 734/598/20
провадження № 61-6333св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Козелецька селищна рада Чернігівського району Чернігівської області, Державна інспекція архітектури та містобудування України, ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Онищенко О. І.,
Висоцької Н. В., Мамонова О. Є., від 27 березня 2024 року, і виходив з наступного.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Козелецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, Державної інспекції архітектури та містобудування України, ОСОБА_2 про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, припинення права приватної власності на нерухоме майно.
2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що згідно з постановою від 11 січня 2013 року про передачу йому майна, нереалізованого на прилюдних торгах, в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом № 2-868-1/10, виданим 07 грудня 2010 року Солом'янським районним судом міста Києва, про стягнення із ОСОБА_2 на його користь боргу у розмірі 519 593, 09 грн, йому передано у власність: нежитлову будівлю кафетерію, позначену в плані літерою «А», загальною площею 77 кв. м, з надвірними будівлями: погріб «а», ганок «а1», добудова «А1», сарай «Б», вбиральня «У», огорожа 1-3, свердловина «с», замощення «т», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
3. Згодом йому стало відомо, що ОСОБА_2 у 2015 році зареєструвала право власності на неналежне їй майно - реконструйований із нежитлової будівлі (кафетерію) житловий будинок. Згідно з доводами позивача, станом на грудень 2019 року аніякого житлового будинку не було збудовано, а будівля використовується як кафе.
4. ОСОБА_1 вказував, що не зміг своєчасно зареєструвати своє право власності на вказане майно у зв'язку із складними сімейними обставинами. Вважав неправомірними дії відповідачів, а саме: Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області, щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації та державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області Антипенка О. А. щодо реєстрації права власності за ОСОБА_2 на нібито реконструйований з нежитлової будівлі (кафетерію) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
5. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити: скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації (реконструкція існуючої нежитлової будівлі під житловий будинок) за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 11 вересня 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області за № ЧГ 142152532150, та виключити запис про реєстрацію декларації за № ЧГ 142152532150 від 11 вересня 2015 року з єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів; скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області Антипенка О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 24936112 від 01 жовтня 2015 року; скасувати запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 77 кв. м, житловою площею 50,4 кв. м: житловий будинок - «А», житлова прибудова «А1», погріб - «а», ганок -«а1», сарай - «Б», уборна - «У», огорожа - «№1-7», колонка питна - замощення - «Т», вигрібна яма - «Я», за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 11417210, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 739185674220, форма власності: приватна, розмір частки: 1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 44887831, серія та номер СТА 795746, видане 01 жовтня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області Антипенком О. А.; припинити право приватної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 77 кв. м, житловою площею 50,4 кв. м, житловий будинок - «А», житлова прибудова «А1», погріб - «а», ганок -«а1», сарай - «Б», уборна - «У», огорожа - «№1-7», колонка питна - замощення - «Т», вигрібна яма - «Я», за адресою:
АДРЕСА_1 .
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
6. Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2023 року позов задоволено. Скасовано реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації (реконструкція існуючої нежитлової будівлі під житловий будинок) за адресою: АДРЕСА_1 , проведену 11 вересня 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області за № ЧГ 142152532150, та виключено запис про реєстрацію декларації від 11 вересня 2015 року за № ЧГ 142152532150 з єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів; скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області Антипенка О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 01 жовтня 2015 року індексний номер 24936112; скасовано запис про державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 ) на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 77 кв. м, житловою площею 50,4 кв. м, житловий будинок - «А», житлова прибудова «А1», погріб - «а», ганок -«а1», сарай - «Б», уборна - «У», огорожа - «№ 1-7», колонка питна - замощення - «Т», вигрібна яма - «Я», за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності 11417210, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 739185674220, форма власності: приватна, розмір частки: 1; визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 44887831, серія та номер НОМЕР_2 , видане 01 жовтня 2015 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області Антипенком О. А.; припинено право приватної власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - житловий будинок загальною площею 77 кв. м, житловою площею 50,4 кв. м, житловий будинок - «А», житлова прибудова «А1», погріб - «а», ганок -«а1», сарай - «Б», уборна - «У», огорожа - «№ 1-7», колонка питна - замощення - «Т», вигрібна яма - «Я», за вказаною вище адресою.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач, як стягувач, на законних підставах набув право власності на спірну нежитлову будівлю кафетерію з надвірними будівлями, залишивши її за собою, як нереалізоване на прилюдних торгах належне боржнику майно, однак не здійснив державну реєстрацію набутого права. Внаслідок реконструкції спірної будівлі із нежитлової в житлову та подальшої реєстрації права власності саме на житловий будинок за відповідачкою ОСОБА_2 , всупереч волі позивача, він позбавлений можливості оформити право власності на передане йому державним виконавцем майно боржника та в подальшому здійснювати правомочності власника щодо цього майна. Зазначене свідчить про порушення майнових прав позивача. Відповідачці задовго до здійснення реконструкції було достовірно відомо, що на її майно, у тому числі спірне, накладено арешт у виконавчому провадженні.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
8. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2023 року скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, припинення права приватної власності на нерухоме майно відмовлено.
9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 набувши право володіння на спірну нежитлову будівлю кафетерію за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку, встановленому для виконання судових рішень, на підставі акту державного виконавця про передачу стягувачу майна, нереалізованого на прилюдних торгах від 11 лютого 2013 року, не здійснив реєстрацію права власності відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому в силу приписів статті 334 ЦК України не набув права власності на спірне майно та не може звернутися до суду з позовом на захист свого порушеного права власності на це майно.
Узагальнені доводи касаційної скарги
10. 29 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 рокута залишити в силі рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2023 року.
11. Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 05 червня 2019 року
у справі № 392/1829/17, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц,
у постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 22 березня 2023 року у справі № 372/721/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
12. Заявник стверджує, щопри вирішенні спору апеляційний суд не звернув увагу на те, що строки для оформлення стягувачем права власності на майно, передане йому державним виконавцем в рахунок погашення боргу, в тому числі реєстрації права власності, законодавчо не визначені. Державна реєстрація прав не є підставою для набуття права власності, а вважається лише засвідченням державою вже набутого права. Апеляційний суд не надав правової оцінки тому факту, що будь-які дії інших осіб стосовно майна, яке їм вже не належить, є незаконним.
13. Звертає увагу, що апеляційним судом було застосовано норми матеріального права, які не були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
14. У касаційній скарзі заявник посилається на те, що внаслідок незаконних дій відповідачки щодо реконструкції спірної будівлі (яка насправді не відбулася) та подальшої реєстрації права власності за собою, він позбавлений можливості оформити право власності на передане йому державним виконавцем майно боржника, що свідчить про порушення його майнових прав. Відповідачка своєчасно не виконала боргових зобов'язань, борг у розмірі 519 593, 09 грн не погасила.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
15. Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2024року відкрито касаційне провадження у справі № 734/598/20.
16. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
17. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 -
ОСОБА_3 посилається на те, що апеляційний суд дійшов цілком правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів про те, що він звертався з відповідним актом та постановою для оформлення права власності і що його право було порушено. Не зважаючи на отримання від державного виконавця акту та постанови про передачу майна нереалізованого на прилюдних торгах, перехід права власності не був реалізований у розумінні статті 346 ЦК України.
18. У поданій відповіді на відзив ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 вказує, що доводи відзиву не спростовують доводів касаційної скарги щодо необґрунтованої відмови апеляційного суду у задоволенні позовних вимог. Передбачена статтею 62 Закону України «Про виконавче провадження»
(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу здійснюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які є законними підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.
19. У поданому відзиві на касаційну скаргу Державна інспекція архітектури та містобудування України посилається на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а оскаржена постанова є законною, увалена на підставі належним чином оцінених доказів. Зазначає, що ДІАМ не є належним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки належним відповідачем за вимогою про скасування реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації є замовник будівництва. Судом першої інстанції не надано жодних висновків щодо наявності підстав для повернення оскаржуваної декларації замовнику без реєстрації. Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій декларації про готовність об'єкта до експлуатації, та за експлуатацію об'єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20. На підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада 2007 року ОСОБА_2 на праві власності належала нежитлова будівля, кафетерій за адресою: АДРЕСА_1 .
21. Також за договорами купівлі-продажу від 13 листопада 2007 року ОСОБА_2 стала власником земельних ділянок: кадастровий номер 7422089300:01:002:0133 (для розміщення кафетерію), площею 0,03835 га; кадастровий номер 7422089300:01:002:0121 (для розміщення кафетерію), площею 0,03835 га; кадастровий номер 7422089300:01:002:0112 (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), площею 0,0767 га, розташованих по АДРЕСА_1 .
22. Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 02 червня
2010 року у справі № 2-868-1/10, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2012 року, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість, інфляційні втрати, відсотки за користування позикою, пеню, проценти річних від простроченої суми та судові витрати на загальну суму 519 593, 09 грн.
23. Вказане рішення суду було звернуто до примусового виконання. У ході проведення виконавчих дій державним виконавцем ВДВС Козелецького районного управління юстиції 08 серпня 2011 року було складено акт опису й арешту майна - нежитлової будівлі кафетерію, розташованого
по АДРЕСА_1 ; встановлено обмеження права користування ним: приховувати, знищувати, відчужувати.
24. Постановою старшого державного виконавця ВДВС Солом'янського районного управління юстиції від 11 січня 2013 року передано у власність ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом № 2-868-1/10, виданим 07 грудня 2010 року Солом'янським районним судом міста Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 519 593, 09 грн, нереалізоване майно, а саме: нежитлову будівлю кафетерію з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало на праві приватної власності боржнику ОСОБА_2 , за ціною згідно з висновком з незалежної оцінки майна від 19 грудня 2011 року у розмірі 496 500 грн.
25. 11 лютого 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Солом'янського районного управління юстиції складено акт про передачу стягувачу майна, нереалізованого на прилюдних торгах.
26. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 27 серпня 2014 року до реєстру внесено запис про обтяження на об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю кафетерій по АДРЕСА_1 , на підставі постанови ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві від 23 липня 2014 року.
27. 23 червня 2015 року КП «Ніжинське МБТІ» було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1 , а 16 липня 2015 року відділом містобудування та архітектури Козелецької районної державної адміністрації за замовленням ОСОБА_2 було видано будівельний паспорт на реконструкцію існуючої нежитлової будівлі під житловий будинок по АДРЕСА_1 .
28. 10 вересня 2015 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції у Чернігівській області зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об'єкта (реконструкція існуючої нежитлової будівлі під житловий будинок), будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання.
29. 01 жовтня 2015 року державним реєстратором Реєстраційної служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області
Антипенком О. А. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 .
30. Після реєстрації права власності на реконструйоване нерухоме майно цільове призначення земельних ділянок, на якому воно було розташоване, не змінено.
31. 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до Козелецького відділення Ніжинського відділу поліції заяву (повідомлення) про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 190 КК України про вчинення шахрайства, а саме: придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
32. 25 травня 2020 року Козелецьким відділенням поліції Ніжинського відділу поліції ГУНП в Чернігівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за заявою ОСОБА_1 щодо вчинених відносно нього шахрайських дій - придбання права на майно шляхом обману; сума збитків становить 519 593, 09 грн; правова кваліфікація: частина третя статті 190 КК України.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
33. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
34. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
35. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
36. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
37. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
38. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
39. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
40. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
41. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
42. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
43. Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
44. Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
45. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
46. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах,
що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо
не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
47. Звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника є підставою для припинення права власності (пункт 8 частини першої статті 346 ЦК України).
48. Відповідно до частини першої статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
49. Згідно із частиною четвертою статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
50. З аналізу змісту частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.
51. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 дійшла висновку про те, що, виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.
52. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у відповідній редакції.
53. У відповідності до положень частин восьмої, дев'ятої статті 62 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV у разі, якщо стягувач вирішив залишити за собою нереалізоване майно, воно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно.
54. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 752/1115/17 (провадження № 14-175цс19) зазначено, що передбачена статтею 62 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV процедура передачі державним виконавцем стягувачу нереалізованого на прилюдних торгах арештованого майна боржника в рахунок погашення його боргу оформлюється шляхом прийняття державним виконавцем постанови та складення акта про передачу майна стягувачу, які можуть вважатися юридичними фактами, правочином, що є законною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 4 частини другої статті 11 ЦК України). Саме такі висновки викладені Верховним Судом України у постановах від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-1655цс16) та від 14 червня 2017 року (провадження № 6-1804цс16), і Велика Палата Верховного Суду не вбачала правових підстав для відступу від цих висновків.
55. У цій справі суди встановили, що постановою старшого державного виконавця ВДВС Солом'янського районного управління юстиції від 11 січня 2013 року передано у власність ОСОБА_1 в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом № 2-868-1/10, виданим 07 грудня 2010 року Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 519 593, 09 грн, нереалізоване майно, а саме: нежитлову будівлю кафетерію з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яке належало на праві приватної власності боржнику ОСОБА_2 .
56. 11 лютого 2013 року старшим державним виконавцем ВДВС Солом'янського районного управління юстиції складено акт про передачу стягувачеві майна, нереалізованого на прилюдних торгах.
57. Матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про визнання незаконною та скасування постанови державного виконавця від 11 січня
2013 року про передачу у власність ОСОБА_1 нереалізованого на прилюдних торгах майна.
58. Отже є достатні підстави для висновку про те, що право власності ОСОБА_2 на вказану нежитлову будівлю припинилося у зв'язку із зверненням стягнення на нього на підставі судового рішення.
59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),
від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).
60. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі
№ 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 16 лютого 2021 року у справі
№ 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
61. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, формально відмовив у задоволенні позовних вимог, пославшись лише на те, що ОСОБА_1 не здійснив державну реєстрацію права на набуте нерухоме майно відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому в силу вимог статті 334 ЦК України не набув права власності на спірне майна та не може звернутись до суду з позовом на захист свого порушеного права власності на це майно.
62. Водночас, апеляційний суд не врахував, що відповідачка виступала боржником у виконавчому провадженні, в межах якого було звернуто стягнення на її нерухоме майно. Після завершення процедури примусової реалізації нежитлової будівлі ОСОБА_2 втратила права на неї. Оформивши у 2015 році здійснення реконструкції нежитлової будівлі, відповідачка за відсутності правових підстав змінила статус спірного нерухомого майна з нежитлового на житлове та 01 жовтня 2015 року зареєструвала за собою право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , чим порушила права позивача (стягувача) - нового власника спірного нерухомого майна.
63. Слід зазначити, що основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).
64. Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).
65. У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
66. Дії ОСОБА_2 , яка очевидно знала про звернення у 2013 році стягнення на нежитлову будівлю у процедурі виконавчого провадження і не могла не усвідомлювати, що її право власності на це майно припинилося, але у 2015 році вчинила дії, спрямовані на оформлення реконструкції та реєстрацію права власності на нерухоме майно, є такими, що не відповідають принципу добросовісності.
67. Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
68. За результатами оцінки доказів у цій справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що внаслідок реконструкції спірної будівлі із нежитлової в житлову та подальшої реєстрації права власності саме на житлову будівлю за відповідачкою ОСОБА_2 , всупереч волі позивача, останній позбавлений можливості оформити право власності на передане йому державним виконавцем у процедурі примусової реалізації майно боржника та в подальшому здійснювати правомочності власника щодо цього майна.
69. Відповідно до статті 413 ЦПК України Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
70. Колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
71. У зв'язку із задоволенням касаційної скарги витрати по сплаті судового збору підлягають покладенню на відповідачку.
Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
2. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 27 березня 2024 року скасувати.
3. Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2023 року залишити в силі.
4. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати за подання касаційної скарги у сумі 3 363 (три тисячі триста шістдесят три) грн 20 коп.
5. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович