ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.07.2024Справа № 910/8/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Павер Інжинірінг»
до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії «Брилівський елеватор»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Акціонерне товариство «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО»
про стягнення 82 113,64 грн,
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Бітюкова І.В.;
від третьої особи: не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю «Павер Інжинірінг» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії «Брилівський елеватор» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 82 113,64 грн.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.525, 526, 530, 692, 714 Цивільного кодексу України, ст.275, 276 Господарського кодексу України, ст.56, 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором постачання електричної енергії споживачу №26/11/21 від 17.11.2021, в частині повної та своєчасної оплати спожитої електричної енергії за червень-серпень 2022 року.
Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 11.01.2024 за №01.3-16/227/24 призначено повторний автоматичний розподіл заяви, в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Яковенко А.В., в результаті якого позовну заяву 11.01.2024 передано на розгляд судді Карабань Я.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
19.01.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/8/24, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12.02.2024 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо позову та, зокрема, зазначає, що позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів, які б підтвердили факт споживання філією відповідача електроенергії в період червня-серпня 2022 року, яка з 24.02.2022 знаходиться на окупованій території. Крім того, вказує, що позивачем не надано доказів направлення відповідачу актів приймання-передачі електроенергії в спірний період.
20.02.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві та, зокрема, зазначає, що обсяги спожитої електричної енергії були визначені оператором системи розподілу згідно умов договору, Кодексу комерційного обліку та наказу Міністерства енергетики України від 13.04.2022 за №148, а тому інформація щодо обсягів споживання відповідачем електричної енергії є повною та достовірною. Щодо направлення відповідачу актів приймання-передачі електроенергії в спірний період позивач зазначив, що акти не могли направлятися споживачу (відповідачу) в паперовому вигляді через те, що він знаходиться на окупованій території, а тому такі акти направлялися в передбаченому договором та технічними можливостями порядку.
26.02.2024 від представника позивача, на виконання ухвали суду, надійшла довідка банку про рух коштів між ним та відповідачем і письмове підтвердження, що ціна позову не змінилася.
28.02.2024 від представника відповідача надійшли заперечення.
20.03.2024 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2024 розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.05.2024 та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Акціонерне товариство «ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО» (надалі - третя особа).
26.04.2024 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
Також 26.04.2024 від представника позивача надійшла заява про участь в судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2024 заяву позивача про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції повернуто заявнику без розгляду, з підстав наведених в ухвалі.
30.04.2024 від представника позивача надійшла заява про участь в судових засіданнях по справі в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.05.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про участь в судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з підстав наведених в ухвалі.
02.05.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про витребування в третьої особи доказів.
06.05.2024 від представника третьої особи надійшли пояснення.
У підготовче засідання 14.05.2024 з'явилась представник відповідача, представники позивача та третьої особи в засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином. Суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування в третьої особи доказів від 02.05.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2024 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 19.06.2024.
21.05.2024 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.
У підготовче засідання 19.06.2024 з'явилась представник відповідача, представники позивача та третьої особи в засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення засідання повідомлялись належним чином.
Враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.07.2024.
У судовому засіданні 30.07.2024 представник відповідача заперечувала щодо задоволення позову в повному обсязі, представники позивача та третьої особи в засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися своєчасно і належним чином.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.
Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.
Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.
Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 30.07.2024 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
17.11.2021 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №26/11/21 (надалі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно із п.2.3. договору обсяг проданої споживачу електроенергії визначається на основі даних отриманих від ОСР. Остаточний обсяг спожитої електроенергії узгоджується сторонами до 10 числа місяця наступного за розрахунковим відповідно до наданих постачальником актів купівлі-продажу електричної енергії/актів приймання-передачі електричної енергії.
Положеннями пункту 3.3. договору передбачено, що постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору.
Відповідно до пункту 5.13. договору, сторони домовились, що рахунки та акти купівлі-продажу електричної енергії/акти приймання-передачі електричної енергії направляються на електронну адресу: в bryliev.el@pzcu.gov.ua, з наступним направленням їх у паперовому варіанті на адресу відповідача, вказану в реквізитах.
Згадані у першому абзаці рахунки та акти купівлі-продажу електричної енергії/акти приймання-передачі електричної енергії вважаються отриманими споживачем з моменту відправлення їх постачальником з електронної адреси: office@pwreng.com.ua.
Умовами підпункту 1 пункту 6.2. договору визначено, що споживач зобов'язується забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Підпунктом 1 пункту 7.1. договору передбачено, що постачальник має право отримувати від споживача плату за поставлену електричну енергію.
У додатку №2 до договору «Комерційна пропозиція» у розділі порядок та спосіб оплати сторони погодили, що оплата за електричну енергію здійснюється в наступному порядку:
- 30% вартості електричної енергії, що визначена споживачем у заявці/заявках наданих на відповідний розрахунковий період сплачується споживачем не пізніше 10-го числа місяця в якому здійснюється поставка, на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату;
- 30% вартості електричної енергії, що визначена споживачем, у заявці/заявках наданих на відповідний розрахунковий період сплачується споживачем не пізніше 20-го числа, місяця в якому здійснюється поставка, на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату;
- 40% вартості електричної енергії, що визначена споживачем у заявці/заявках наданих на відповідний розрахунковий період сплачується споживачем не пізніше 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виставленого постачальником рахунку на оплату.
Ціна, яка застосовується для визначення сум попередньої оплати, дорівнює ціні найближчого закритого розрахункового періоду.
Оплата проводиться на поточний рахунок постачальника із спеціальним режимом використання, який зазначено у рахунках.
Споживач може здійснювати платежі ініціативно (без виставлення рахунків) у розмірах та у терміни, які визначені договором та цією комерційною пропозицією.
Якщо фактична вартість спожитої електричної енергії перевищує суму коштів, сплачених споживачем (за електричну енергію, спожиту у відповідному розрахунковому періоді), споживач здійснює остаточний розрахунок протягом п'яти банківських днів з дати отримання рахунку.
Якщо сума коштів, сплачених споживачем (за електричну енергію, спожиту у відповідному розрахунковому періоді), перевищує фактичну вартість спожитої електричної енергії, надлишково сплачені кошти враховуються при визначенні і чергового платежу споживача за електричну енергію, спожиту у наступному розрахунковому періоді.
Також згідно із додатком №2 договір діє з дати його підписання до 31.12.2022. Якщо не менше, ніж за один місяць до дати закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить іншу про припинення цього договору або зміну його умов, то строк дії договору продовжується на один рік на тих самих умовах, що передбачені договором.
Так, позивач (постачальник) вказує, що виконав свої обов'язки за договором в частині постачання електричної енергії споживачеві (відповідачу), з огляду на що просить суд стягнути з останнього заборгованість за червень-серпень 2022 року в розмірі 82 113,64 грн.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, а відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії» договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами.
Згідно з частиною 3 статті 58 Закону України «Про ринок електричної енергії» споживач зобов'язаний, зокрема, сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.
Позивачем долучено до позовної заяви копію актів приймання-передачі товарної продукції за період з червня по серпень 2022 року, які підписані в односторонньому порядку з боку позивача, а також долучено рахунки, які були надіслані з електронної адреси: office@pwreng.com.ua на електронну адресу споживача: bryliev.el@pzcu.gov.ua.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечуючи щодо позову, зокрема, зазначив, що позивачем не надано належних доказів, що філією відповідача було отримано вказані акти;
позивачем не надано жодних належних доказів до позовної заяви, що вказані акти, які направлялись на електронну пошту були підписано цифровим електронним підписом уповноваженого представника позивача;
позивачем не надано належних доказів направлення і вручення філії AT «ДПЗКУ» «Брилівський елеватор» вказаних актів ні AT «Укрпоштою», ні електронною поштою за жоден з спірних місяців.
У матеріалах справи відсутні докази направленням постачальником рахунків та актів купівлі-продажу електричної енергії/акти приймання-передачі електричної енергії у паперовому варіанті на адресу відповідача.
Відносно заперечень відповідача, що позивачем не надано жодних належних доказів до позовної заяви, що вказані акти, які направлялись на електронну пошту були підписано цифровим електронним підписом уповноваженого представника позивача, суд зазначає таке.
Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (стаття 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг»).
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис.
Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги»).
Відповідно до частини першої статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п'ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).
Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.
Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
Відповідно до частини першої та другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (частини третя-п'ята статті 91 Господарського процесуального кодексу України).
У пункті 5.13. договору, сторони домовились, що рахунки та акти купівлі-продажу електричної енергії/акти приймання-передачі електричної енергії направляються на електронну адресу: в bryliev.el@pzcu.gov.ua з наступним направленням їх у паперовому варіанті на адресу відповідача, вказану в реквізитах.
Згадані у першому абзаці рахунки та акти купівлі-продажу електричної енергії/акти приймання-передачі електричної енергії вважаються отриманими споживачем з моменту відправлення їх постачальником з електронної адреси: office@pwreng.com.ua.
Судом встановлено, що копію актів приймання-передачі товарної продукції за період з червня - серпень 2022 року, які підписані в односторонньому порядку з боку позивача, а також рахунки, були надіслані з електронної адреси: office@pwreng,com.ua на електронну адресу споживача: ІНФОРМАЦІЯ_1
На підтвердження направлення вказаних скан-копій актів приймання-передачі товарної продукції позивач надав роздруківки з електронної пошти. Такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.
При цьому акти приймання-передачі товарної продукції, направлені постачальником, не є електронним документом у розумінні статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», адже не має його ознак.
Оскільки акти приймання-передачі товарної продукції не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає.
Суд звертає увагу, що сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.
При цьому, як вбачається з постанови від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, Верховний Суд вказав, що: «учасники справи не заперечували факту відправлення відповідних повідомлень з електронної пошти адвоката Оганяна Г. В., відповідач заперечував факт відправлення таких повідомлень самим Оганяном Г. В., посилаючись на відсутність електронного підпису. У разі існування сумнівів щодо наявності оригіналів цих відправлень суд мав можливість витребувати у відповідача або третьої особи - Оганяна Г. В. оригінал електронного доказу.
Крім того, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.07.2022 № 914/1003/21.
З огляду на викладене суду дійшов висновку про те, що акти приймання-передачі товарної продукції не є електронними документами, а тому застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не є обов'язковим.
Також заперечуючи щодо позову відповідач зазначає, що матеріали справи не містять жодного замовлення філії відповідача на постачання обсягу електричної енергії в оспорюваний період так само, як не містять доказів фактичного споживання філією відповідача електричної енергії.
Так, умовами. 5.1. договору передбачено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму утворення ціни електричної енергії, передбаченої в комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору.
Умовами комерційної пропозиції (додаток № 2 до договору) у розділі «замовлення договірних обсягів електричної енергії» передбачено, що відповідач до 20 числа місяця, що передує розрахунковому, надає позивачу у письмовій формі замовлення на наступний розрахунковий місяць (прогнозований графік) про необхідне місячне споживання електричної енергії в цілому по відповідачу.
Разом з тим у матеріалах справи відсутні замовлення позивача (прогнозований графік) про необхідне місячне споживання електричної енергії останнім.
Відповідно до частин 2, 4, 9 статті 72 Закону України "Про ринок електричної енергії" постачання електричної енергії споживачу здійснюється електропостачальником за відповідним договором постачання електричної енергії споживачу, укладеним відповідно до правил роздрібного ринку. Оператор системи передачі та оператори систем розподілу забезпечують приєднання електроустановок споживачів до електричних мереж у порядку, встановленому статтею 21 цього Закону. Відносини між учасниками роздрібного ринку регулюються правилами роздрібного ринку та договорами між його учасниками. Правила роздрібного ринку оприлюднюються на офіційних веб-сайтах Регулятора та електропостачальників. Споживач сплачує за поставлену йому електричну енергію та надані послуги згідно з умовами договорів, укладених відповідно до правил роздрібного ринку.
Пунктом 4.12 Правил № 312 передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.
Згідно з пунктом 4.13 Правил № 312 для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу. Платіжні документи (рахунки) надаються електропостачальниками споживачам безкоштовно. Платіжні документи (рахунки) на оплату надаються споживачам у відповідних структурних підрозділах електропостачальника, через персональну сторінку споживача на вебсайті електропостачальника або електронною поштою, факсимільним зв'язком, поштовим зв'язком, кур'єром чи іншими способами з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу. Платіжний документ (рахунок) має надаватися споживачу в терміни та спосіб, визначені відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції або умов договору. Датою отримання платіжного документа вважається, зокрема, дата отримання іншими засобами комунікації (електронною поштою, факсимільним зв'язком тощо) чи в інший спосіб з використанням інформаційних технологій у системі електронного документообігу у порядку, передбаченому договором про постачання електричної енергії споживачу та комерційною пропозицією та/або договором споживача на розподіл (передачу) електричної енергії (підпункт 5 пункту 4.14 Правил № 312).
Відповідно до пунктів 8.6.7, 8.6.8 Кодексу КОЕЕ зчитування показів (збір даних) з лічильників у непобутових та колективних побутових споживачів у разі відсутності можливості їх автоматизованого дистанційного зчитування провадиться споживачем щомісяця на перше число місяця, наступного за розрахунковим. При обладнанні вузлів обліку засобами дистанційної передачі даних інформація про покази лічильників за розрахунковий місяць формується відповідним ППКО через канали дистанційного зв'язку. Непобутові та колективні побутові споживачі зобов'язані протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати оператору системи звіт про покази лічильників за розрахунковий місяць. Наведені у звіті останні фактичні покази лічильників вважаються показами на початок першої доби календарного місяця.
Згідно з пунктом 8.6.11 Кодексу КОЕЕ (в редакції, чинній з 01.01.2022) середньодобовий обсяг споживання електричної енергії електроустановками споживача для цілей розрахунків визначається у кВт·год з округленням до чотирьох цифр після коми на основі фактичного споживання в аналогічному періоді попереднього року, розрахованого з урахуванням знятих фактичних або (у разі їх відсутності) оціночних показів лічильника та коефіцієнта приросту/зниження споживання (для індивідуальних побутових споживачів). У разі відсутності відповідних історичних даних середньодобовий обсяг споживання розраховується на основі зафіксованих двох останніх послідовно зчитаних показів, кількості днів між цими зчитуваннями при умові, що між датами зчитування цих показів не менше ніж 28 днів (без урахування днів, коли електроустановки споживача були відключені оператором системи). Для непрацюючих лічильників визначення середньодобового обсягу споживання електричної енергії проводиться після відновлення роботи вузла обліку на основі двох найближчих до періоду розрахунку зчитаних та переданих фактичних показів лічильника при умові, що між датами зняття цих показів не менше ніж 28 днів (без урахування днів, коли електроустановки споживача були відключені оператором системи). Коефіцієнт приросту/зниження споживання розраховується у відносних одиницях з точністю до чотирьох цифр після коми як співвідношення приросту/зниження величини усередненого середньодобового обсягу споживання всіх індивідуальних побутових споживачів, для яких в ОСР (оператора системи розподілу) наявні фактичні (отримані з лічильників) дані на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим, щодо їх споживання у розрахунковому місяці, у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. У разі сумніву споживача у правильності розрахунку величини середньодобового обсягу споживання електричної енергії він може звернутися до оператора системи або відповідного ППКО для здійснення контрольного зчитування та звірки показів або надання детальних пояснень щодо здійсненого розрахунку та/або ініціювати розгляд та вирішення суперечки згідно з цим Кодексом.
Позивач у обґрунтування позову зазначає, що на виконання своїх зобов'язань останній поставив відповідачу електричну енергію в червні 2022 року об'ємом 2 512 кВт*год і вартістю 8 284,96 грн, у липні 2022 року об'ємом 10 064 кВт*год і вартістю 155 269,08 грн та в серпні 2022 року об'ємом 8 642 кВт*год і вартістю 36 075,52 грн
Заперечуючи проти вказаного боргу, відповідач зазначає, що не міг використовувати електричну енергію в спірний період, оскільки з 24 лютого 2022 року філія AT «ДПЗКУ» «Брилівський елеватор» перебуває в окупації.
Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, смт Брилівка Олешківський район, Херсонської області, з 24.02.2024 по теперішній час віднесено до територій України, що тимчасово окуповані російською федерацією.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): "закон пізніший має перевагу над давнішим" (lex posterior derogat priori); "закон спеціальний має перевагу над загальним" (lex specialis derogat generali)" "закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим" (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Визначаючи співвідношення між загальною та спеціальною нормою, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання (такий висновок викладено в пункті 9.56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19).
Відповідно до пункту 1 Положення №148, яким передбачено особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, учасники роздрібного ринку електричної енергії керуються вимогами Закону України "Про ринок електричної енергії" та іншими нормативно-правовими актами, з урахуванням цього Положення, для забезпечення стабільної роботи ринку електричної енергії в умовах воєнного стану.
Так, підпунктами 1, 2 пункту 9 Положення №148 передбачено, що: 1) обсяги споживання електричної енергії на об'єктах споживачів визначаються відповідно до вимог Кодексу КОЕЕ, крім об'єктів споживачів, розташованих на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях; 2) обсяги споживання електричної енергії на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях визначаються:
з урахуванням фактичних показів лічильника(ів) у разі отримання таких показів за допомогою засобів дистанційної передачі даних (АСКОЕ) або переданих споживачем чи персоналом оператора системи, або постачальником послуг комерційного обліку (ППКО), або постачальником електричної енергії (для населення);
приймаються рівними нулю за період(и) відсутності електропостачання тривалістю більше ніж 24 години в розрахунковому періоді для споживачів, об'єкти яких заживлені від певного вузла/району/області електричних мереж оператора системи, з яких був відсутній відпуск електричної енергії споживачам;
приймаються рівними нулю - з дня пошкодження/руйнування електроустановки споживача до непридатного для споживання стану відповідно до підтвердженої оператором системи або Держенергонаглядом заяви споживача;
у порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку електричної енергії, для кожної категорії споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) за їх середньодобовим споживанням в аналогічному періоді попереднього року із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії, розрахованого для відповідного періоду та території ліцензованої діяльності оператора системи, що здійснюють розподіл електричної енергії відповідному споживачу.
Коефіцієнт приросту/зниження споживання електричної енергії розраховується у відносних одиницях з точністю до чотирьох цифр після коми, як співвідношення величин обсягу відпуску електричної енергії споживачам у розрахунковому місяці за наявними у оператора системи фактичними даними станом на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим, до величини обсягу відпуску електричної енергії споживачам в аналогічному розрахунковому місяці попереднього року у відповідному вузлі/районі/області електричних мереж оператора системи.
Отже, нормами підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення № 148 як спеціального підзаконного нормативно-правового акта встановлено особливості правового регулювання відносин, пов'язаних із визначенням обсягів споживання електричної енергії споживачами незалежно від їх категорії (побутові, малі непобутові, інші непобутові), об'єкти яких розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 20.02.2024 у справі №905/644/22 дійшов висновків, що, чинне в спірний період законодавство в сфері електроенергетики стосовно будь-яких споживачів електричної енергії, чиї заживлені об'єкти розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях, дозволяло визначення обсягів споживання електричної енергії на об'єктах таких споживачів за їх середньодобовим споживанням в аналогічному періоді попереднього року із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання.
Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування норм підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення №148 в подібних правовідносинах:
"Обов'язковою передумовою для правильного визначення постачальником обсягів споживання електричної енергії будь-якими категоріями споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях, є застосування коефіцієнта приросту/зниження споживання, розрахованого для відповідного періоду електроспоживання та території ліцензованої діяльності оператора системи, що здійснює розподіл електричної енергії відповідному споживачу.
Таким чином, оператору системи розподілу належать повноваження щодо розрахунку коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії як співвідношення величин обсягу відпуску електричної енергії споживачам у розрахунковому місяці до величини обсягу відпуску електричної енергії споживачам в аналогічному розрахунковому місяці попереднього року у відповідному вузлі/районі/області електричних мереж оператора системи розподілу, який (оператор) має здійснювати зазначений розрахунок за наявними фактичними даними станом на перше число календарного місяця, наступного за розрахунковим.
При цьому визначення обсягів споживання електричної енергії на об'єктах таких споживачів із застосуванням відповідного коефіцієнта має відбуватися саме за даними (показниками) їх середньодобового, а не середньомісячного споживання в аналогічному періоді попереднього року, що об'єктивно може бути зумовлено непостійністю електропостачання в звітний період з причин знеструмлення або відключення електроустановок споживачів у зв'язку з пошкодженням чи руйнуванням об'єктів енергетичної інфраструктури (електричні станції, трансформаторні підстанції, лінії та вузли електромереж тощо) внаслідок ведення бойових дій під час воєнного стану.
Водночас норми підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України від 13.04.2022 № 148, на відміну від пункту 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, зобов'язують електропостачальника застосовувати коефіцієнт приросту/зниження споживання електричної енергії для всіх категорій споживачів, а не лише для індивідуальних побутових споживачів.
Таким чином, незастосування електропостачальником в умовах воєнного стану коефіцієнта приросту/зниження споживання електричної енергії при розрахунку обсягів електроспоживання призведе до неправильного розрахунку вартості фактично спожитої електричної енергії, а тому незалежно від причин нездійснення розрахунку відповідного коефіцієнта не може бути достатньою підставою для покладання на споживача обов'язку оплатити поставлену електроенергію лише за даними її середньодобового споживання в аналогічному періоді попереднього року, як це допускається пунктами 8.6.9, 8.6.11 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, оскільки викладене в підпункті 1 пункту 9 зазначеного Положення застереження виключає поширення норм цього Кодексу щодо такого майна, як об'єкти (електроустановки) споживачів, розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях".
Застосування коефіцієнта приросту/зниження споживання є обов'язковою передумовою для правильного визначення постачальником обсягів споживання електричної енергії будь-якими категоріями споживачів (побутові, малі непобутові, інші непобутові) на територіях, на яких ведуться бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях.
Нездійснення розрахунку відповідного коефіцієнта незалежно від причин (ненадання інформації оператором тощо) не може бути достатньою підставою для покладання на споживача обов'язку оплатити поставлену електроенергію лише на підставі наданих позивачем актів прийому-передачі електричної енергії за червень - серпень 2022 року та наданої оператором системи розподілу інформації про фактичний (звітний) обсяг розподіленої електричної енергії по точках комерційного обліку споживача за червень - серпень 2022 року, позаяк свідчитиме про порушення постачальником імперативних вимог абзацу 5 підпункту 2 пункту 9 Положення № 148.
Враховуючи вимоги статей 79, 86 ГПК України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми заборгованості та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості та інших нарахувань.
Суд зазначає, що одним із доводів відповідача проти задоволення позовних вимог є недоведеність позивачем розрахунку суми за постачання електричної енергії.
Відповідач зазначає, що нарахування здійснені позивачем у період червень-серпень 2022 року є необґрунтованими, оскільки ці нарахування зроблені виключно з припущень за орієнтовним значенням середньодобового обсягу споживання можливого використання електропостачання філією АТ «ДПЗКУ» «Брилівський елеватор» за умови звичайного режиму роботи об'єкту та взагалі не взято до уваги, що об'єкт знаходиться на тимчасово окупованій території з 24.02.2022 і до сьогодні доступ до нього відповідачем не можливий, контрольна фіксація показників представниками AT «Херсонобленерго» та позивачем не здійснювалась, зокрема і тому, що в AT «Херсонобленерго» було введено простій з 25.02.2022.
Позивачем не доведено належними і вірогідними доказами, що безпосередньо відповідачем - філією AT «ДПЗКУ» «Брилівський елеватор» фактично споживалась хоча б 1 кВ електроенергії в період з червень по серпень 2022 року, а отже з врахуванням п.7.1 договору відсутні підстави для задоволення позову.
Більше того, жодних належних доказів на підтвердження факту фактичного використання (споживання) відповідачем електричної електроенергії на об'єктах нерухомого майна, які зазначені в складених позивачем актах - філії AT «ДПЗКУ» «Брилівський елеватор», яка розташована в смт Брилівка Херсонської області за період з червня по серпень 2022 року включно позивачем не надано.
Суд зазначає, що позивачем жодними первинними документами не підтверджено середньодобове споживання відповідачем електричної енергії в аналогічному періоді попереднього року при розрахунку суми за постачання електричної енергії з червня по серпень 2022 року.
Крім того у листі АТ "ХЕРСОНОБЛЕНЕРГО" (третя особа) від 25.12.2023 №20-009022-10 зазначив наступне: «Умовами п. 3.4 відповідного Договору передбачено, що споживач, що не є побутовим, зобов'язаний протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця надати Оператору системи звіт про покази засобів обліку за розрахунковий місяць. При обладнанні комерційних засобів обліку засобами дистанційної передачі даних інформація про покази засобів обліку за розрахунковий місяць формується через канали дистанційного зв'язку.
У разі ненадання Споживачем звіту про дані комерційних засобів обліку протягом трьох календарних днів після закінчення розрахункового місяця та за відсутності переданої (зчитаної) з них інформації засобами дистанційної передачі даних, а також за відсутності контрольного огляду засобу комерційного обліку протягом розрахункового місяця обсяг спожитої (розподіленої) електричної енергії за розрахунковий місяць визначається розрахунковим шляхом за значенням середньодобового споживання попереднього розрахункового місяця.
AT «Херсонобленерго» під час проведення розрахунку насамперед керується умовами Договору на розподіл електричної енергії, Кодексом комерційного обліку та наказом Міністерства енергетики України 13 квітня 2022 року №148, який діяв на той час.
Тому, враховуючи те, що Споживачі за вказані періоди не передавали дані по приладам обліку через персональний кабінет на сайті AT «Херсонобленерго» та не надсилали відповідних звітів і не було фіксації інспектором товариства, AT «Херсонобленерго» при визначені обсягів розподіленої (спожитої) електричної енергії керувалося виключно положеннями вимог Кодексу комерційного кодексу, обсяг спожитої (розподіленої) електричної енергії за розрахунковий місяць визначився розрахунковим шляхом за значенням середньодобового споживання попереднього розрахункового місяця».
Разом з тим матеріали справи не містять договір про який згадує третя особа у своєму листі, позивачем останній долучено не було.
Отже, враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що розрахунок був проведений відповідно до вимог підпунктів 1, 2 пункту 9 Положення №148, а саме із застосуванням коефіцієнта приросту/зниження споживання електроенергії та даних її середньодобового обсягу споживанням відповідачем у аналогічному періоді попереднього року.
Подібна позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 28 березня 2024 р у справі № 910/10647/23.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Павер Інжинірінг».
Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 01.08.2024.
Суддя Я.А.Карабань