Справа № 420/13589/24
31 липня 2024 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток;
- зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що він проходив службу у ГУ НП в Одеській області та відповідно до Витягу з наказу №1552о/с від 14.11.2023 року його звільнено зі служби в поліції. При цьому, позивачу не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби, за 2022 рік - 31 доба. Представник позивача звернулася до відповідача із заявою, якою просила нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за період з 2015 року по 2022 роки. Листом від 12.02.2024 року відповідач повідомив про невикористані дні основної та додаткової відпусток. 3 огляду на відсутність правового врегулювання у Законі №580-VIII і Порядку №260 правовідносин щодо компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, повинні застосовуватися положення КЗпП України і Закон №504/96-ВР, тобто у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. За таких обставин позивач вважає бездіяльність ГУ НП в Одеській області щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток протиправною та просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 07.05.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою суд зобов'язав Головне управління Національної поліції в Одеській області надати до Одеського окружного адміністративного суду, розташованого за адресою: 65062, м. Одеса, Фонтанська дорога, 14, відомості стосовно того, чи виплачувалась позивачу грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Ухвалою суду від 31.07.2024 року у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції в Одеській області про поновлення процесуального строку на подання відзиву на адміністративний позов відмовлено. Повернено відповідачу відзив на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в Національній поліції України з 07.11.2015 року по 14.11.2023 року.
Відповідно до Витягу з наказу ГУ НП в Одеській області №1552о/с від 14.11.2023 року «По особовому складу» капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 14.11.2023 року. Також з вказаного Витягу з наказу вбачається, яка позивачу установлена вислуга років на день звільнення, а також передбачено, виплатити грошову компенсацію за 37 діб невикористаних щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за період роботи з 01.01.2023 року до дня звільнення.
За результатами розгляду запиту представника позивача від 25.01.2024 року, ГУ НП в Одеській області 12.02.2024 року направило Лист відповідь з інформацією щодо невикористаних днів щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток ОСОБА_1 за період проходження служби в Національній поліції України з 07.11.2015 року до 14.11.2023 року.
Так, згідно Довідки Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Одеській області від 12.02.2024 року, колишній працівник ГУ НП в Одеській області ОСОБА_1 за період роботи в ГУНП в області з 07.11.2015 року до 14.11.2023 року не використав наступні щорічні оплачувані відпустки:
- за 2015 рік - 03 доби щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2022 рік - 31 добу щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2023 рік - 37 діб щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Наказом ГУНП в Одеській області від 14 листопада 2023 року №1552 о/с ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 (за власним бажанням) 14 листопада 2023 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
До спірних правовідносин необхідно застосовувати Закон України від 15.11.1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), Закон України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції), Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260 (далі - Порядок №260, у редакції, яка діяла на час звільнення позивача зі служби в поліції).
Закон №504/96-ВР встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі ст.4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться і в ч.1 ст.83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Закон №580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до ч.ч.1 та 3 ст.59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції (ст.60 Закону №580-VIII).
Відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Статтею 92 Закону №580-VIII передбачено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Згідно з ч.1-3 ст.93 Закону №580-VIII, тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість щорічної відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Поліцейським, які захворіли під час щорічної відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку (ч.8 ст.93 Закону №580-VIII).
Відповідно до ч.9-10 ст.93 Закону №580-VIII, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції за власним бажанням, за віком, за станом здоров'я (через хворобу) або у зв'язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, у році звільнення, за їх бажанням, надається щорічна основна відпустка з наступним звільненням, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Датою звільнення поліцейського в цьому разі є останній день відпустки. При звільненні поліцейського зі служби в поліції проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини щорічної відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року.
Поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Суд звертає увагу, що ч.10 ст.93 Закону №580-VII викладена в редакції Закону №3379-IX від 06.09.2023 року, який набрав чинності 05.10.2023 року. Попередня редакція вказаної частини містила положення, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відкликання поліцейського із щорічної відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із щорічної відпустки здійснюється за письмовим наказом керівника відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік (ч.11 ст.93 Закону №580-VIII).
Отже, законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Частинами 1 та 2 ст.94 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Пунктом 3 Розділу І «Загальні положення» Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Розділом ІІІ Порядку №260 врегульовано окремі питання виплати грошового забезпечення.
Відповідно до абзаців 7-8 п.8 розділу ІІІ Порядку №260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Суд додатково зазначає, що вже після звільнення позивача зі служби в поліції до Порядку №260 були внесені зміни, а саме Наказом Міністерства внутрішніх справ №903 від 08.11.2023 року (зміни набрали чинність з 21.11.2023 року), зокрема і до п.8 розділу ІІІ Порядку №260, а саме: поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Суд звертає увагу, що спірні правовідносини виникли в результаті не виплати грошової компенсації за не використані дні відпусток за минулі роки, а саме щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Водночас, з 05.10.2023 року питання щодо виплати поліцейським, які звільняються зі служби, зокрема, за власним бажанням, грошової компенсації за всі невикористані під час проходження служби дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток поліцейського, врегульовано спеціальним законом.
Так, за нормами Закону №580-VIII не використана частина відпусток (щорічна, додаткова) поліцейськими за минулі роки проходження служби, компенсується в грошовій формі, що не було взято відповідачем до уваги.
При цьому, керуватися виключно нормами Порядку №260, що є підзаконним нормативно-правовим актом, і містить відмінне регулювання спірного питання від Закону №580-VIII (а саме не врегульовує спірні правовідносини взагалі), на переконання суду, є безпідставним.
З даного приводу, суд додатково зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах щодо невиплати позивачам (поліцейським) грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки, що передують року звільнення.
Суд враховує, що у Постанові Верховного Суду від 19.01.2021 року по справі №160/10875/19, Верховний Суд убачає за необхідне відступити від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16 і вважає правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18.
Так, у постанові від 23.10.2019 в справі №826/8185/18 Верховний Суд виходив з того, що питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки не врегульоване положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, а тому при вирішенні цього питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
Таким чином, Верховний Суд відступив від правового висновку, що питання виплати грошової компенсації за невикористану частину відпустки поліцейським, які звільняються, урегульовані нормами пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260, які є спеціальними за своєю правовою природою та підлягають застосуванню до спірних правовідносин. На підставі пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 виплата грошової компенсації передбачена виключно за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст.92 Закону №580-VIII. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин 8, 11 статті 93 Закону №580-VIII. Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 № 8-рп/200 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин 2, 3 ст.124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
Не зважаючи на відсутність правового врегулювання положеннями Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд доходить до висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Закону №580-VIII, КЗпП України і Закону № 504/96-ВР, якими визначено, що поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі не використані під час проходження служби дні: щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського; щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Суд наголошує, що компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток не обмежується тільки роком звільнення поліцейського та поширюється на роки, що передували звільненню.
Судом встановлено, що позивач за період служби в ГУ НП в Одеській області з 07.11.2015 року до 14.11.2023 року не використав наступні щорічні оплачувані відпустки:
- за 2015 рік - 03 доби щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2022 рік - 31 добу щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток;
- за 2023 рік - 37 діб щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток.
При цьому, відповідачем згідно Витягу з Наказу ГУ НП в Одеській області №1552о/с від 14.11.2023 року «По особовому складу», яким капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з 14.11.2023 року, передбачено, виплатити грошову компенсацію за 37 діб невикористаних щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за період роботи з 01.01.2023 року до дня звільнення.
Таким чином відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік та за 2022 рік. Доказів нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані ним календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015, 2022 роки відповідачем до суду не надано.
З огляду на викладене, позивач має право на отримання грошової компенсації за 03 доби невикористаної відпустки за 2015 рік та 31 добу невикористаної відпустки за 2022 рік.
Щодо строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає таке.
Відповідно до ст.118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин 1-3 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Ухвалою від 07.05.2024 року суд зобов'язав відповідача надати відомості стосовно того, чи виплачувалась позивачу грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Відповідач ухвалу суду не виконав, відомості стосовно того, чи виплачувалась позивачу грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік та за 2022 рік у кількості 3 доби та 31 доби відповідно. Так само, відповідачем до суду не надано доказів повідомлення позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Натомість представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду зазначив, що позивачем не було одержано розрахунку компенсації за невикористані відпустки. Після звернення представника позивача до відповідача із заявою та отримання листа позивач дізнався про порушення своїх прав, тобто саме з 12.02.2024 року починається тримісячний строк, встановлений діючим законодавством для звернення до суду за захистом права позивача.
Саме до листа відповідача від 12.02.2024 року додана довідка, з якої встановлено що окрім невикористаних календарних днів щорічної відпустки за 2023 рік, зазначених у наказі про звільнення, позивачем не було використано, а відповідачем не було компенсовано 3 доби щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік та 31 добу щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2022 рік.
За відсутності доказів про дату вручення позивачу повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, суд виходить з того, що про порушення своїх прав щодо проведення з ним розрахунку при звільненні позивач дізнався з листа відповідача від 12.02.2024 року.
Оскільки позов подано до суду 02.05.2024 року тримісячний строк звернення до суду, встановлений ст.233 Кодексу законів про працю України не порушено.
У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем до суду надано квитанцію №2871-0238-5507-7404 від 26.04.2024 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 1211,20 грн.
Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 1211,20 грн. з ГУ НП в Одеській області.
Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток за 2015 рік - 3 доби основної та додаткової оплачуваних відпусток, за 2022 рік у кількості 31 доба основної та додаткової оплачуваних відпусток.
Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1211,20 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст.ст.295, 297 КАС України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Національної поліції в Одеській області (65014, м.Одеса, вул.Єврейська, 12, код ЄДРПОУ 40108740).
Суддя Іванов Е.А.