31 липня 2024 рокусправа № 380/10611/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить:
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.05.2021 по 27.04.2024 з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Станом на момент виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення відповідач не виплатив йому недоотримане грошове забезпечення, яке було виплачено лише 27 квітня 2024 року в розмірі 159661,41 грн. Позивач уважає, що оскільки відповідач не провів з ним під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, а здійснив такий лише 27 квітня 2024 року, виплативши індексацію грошового забезпечення, то він відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - також КЗпП України) має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь час затримки такого розрахунку, сума якого, визначена відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати”.
Ухвалою суду від 20.05.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Позивач у власних розрахунках всупереч вимогам Порядку №100 проводить множення середньоденного заробітку на кількість календарних днів, а не робочих. З 19.07.2022 діє редакція статті 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира вказаної військової частини від 28.05.2021 №107 виключений зі списків особового складу частини.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03.08.2022 у справі №380/22007/21, в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2023 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2022 року у справі №380/22007/21 скасовано, якою позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 1 січня 2021 року по 30 травня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 1 січня 2021 року по 30 травня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати позивачу суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити суму одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням ОСОБА_1 виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015 - 2021 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання постанови від 19.04.2023 у справі №380/22007/21, відповідачем 27.04.2024 нарахована та виплачена на картковий рахунок позивача грошове забезпечення у сумі 159661,41 грн.
Позивач вважає, що виплата відповідачем належного йому грошового забезпечення у виді індексації не у день його звільнення з військової служби зумовлює наявність у нього права на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, за захистом якого звернувся до суду з цим позовом.
Вважаючи протиправним виплату відповідачем належного грошового забезпечення у виді індексації не у день його звільнення з військової служби, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
По суті спору суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 01.07.2022 року №2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”; далі - Закон №2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022 року.
Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 року і після цього.
Суд встановив, що позивач виключений зі списків особового складу військової частини 30 травня 2021 року, натомість грошового забезпечення в розмірі 159661,41 грн виплачене йому відповідачем на виконання рішення суду у справі № 380/22007/21 - 27 квітня 2024 року.
Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача слід вираховувати, починаючи з 31.05.2021 року (з наступного дня після виключення зі списків) по 27.04.2024 року (день фактичного розрахунку).
Період з 31.05.2021 року (з наступного дня після виключення зі списків) до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 року до 27.04.2024 року (дата проведення остаточного розрахунку) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22.
Крім цього, слід враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22.
Відповідно до статті 27 Закону України “Про оплату праці” середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.
Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 05.06.2024 розмір грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням становив: у березні 2021 року -25427,42 грн, у квітні 2021 року - 25427,42 грн. Загальна сума доходу становить 50854,84 грн.
Встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить = 833,68 грн./день.
Період за час затримки розрахунку при звільненні з 31 січня 2021 року по 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ), який регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, становить 414 календарних днів. Сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаний період, становить 345143,52 грн (833,68 грн х 414 календарних днів).
Тобто, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 159661,41 грн (індексація) / 345143,52 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) = 0,46%.
Зважаючи на вищевикладене, за період з 31.05.2021 року до 19.07.2022 року (414 календарних днів) розмір середнього заробітку за час затримки цієї виплати з урахуванням принципу співмірності становить: 158766,02 грн. (833,68 грн*414*0,46%).
За період з 19.07.2022 року 27.04.2024 року, відповідно до вимог чинної редакції статті 117 КЗпП України, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку, тобто по 18.01.2023 року (184 дні).
Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 153397,12 грн. (833,68*184).
Таким чином, зважаючи на висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 року у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить 312163,14 грн. (158766,02 грн.+153397,12 грн).
Разом з тим, суд звертає увагу на істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, на чому наголошує Верховний Суд у постановах від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та від 30.11.2023 року у справі №380/19103/22.
Враховуючи очевидний дисбаланс між сумами коштів, суд вважає за необхідне встановити справедливий та розумний баланс між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця, шляхом зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України у чинній редакції та редакції до 19.07.2022 року.
Такий баланс, на думку суду, можливо встановити шляхом застосування вищенаведеного розрахунку до загального періоду затримки розрахунку, тобто з 31.05.2021 року (наступний день після виключення) до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) без обмеження строком виплати у 6 місяців та період з 19.07.2022 року за шість місяців не здійснення відповідного розрахунку.
Таким чином, період затримки розрахунку з 31.05.2021 року по 19.07.2022 року (414 календарних днів) та з 19.07.2022 року по 18.01.2023 рік (законодавчо встановлене обмеження у шість місяців) (184 дні) складає 598 календарних днів.
Враховуючи відсоток суми виплаченого із затримкою грошового забезпечення від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення, на користь позивача слід стягнути 229328,69 грн. (833,68 грн.*598*0,46%).
Зазначена сума є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
При цьому, суд вважає, що застосовування висновків Верховного Суду, зокрема, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15, у даному випадку, з огляду на встановлений судом дисбаланс у сумах які належали при звільненні і які виплачені із затримкою, є необхідним для встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Обираючи правильний спосіб захисту порушених прав позивача суд виходить з того, що резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, від 20.05.2021 у справі № 380/3007/20 та від 29.10.2021 у справі № 380/5499/20.
За таких умов суд вважає за доцільне обрати спосіб задоволення позову у вигляді стягнення на користь позивача середнього заробітку у сумі 229328,69 грн. за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 229 328 (двісті двадцять дев'ять тисяч триста двадцять вісім) гривень 69 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна