справа №380/16139/24
з питань забезпечення позову
30 липня 2024 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові клопотання представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Виконавчого комітету Львівської міської ради (місцезнаходження: пл. Ринок, 1, м. Львів, 79008; ЄДРПОУ: 26256622), в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради «Про демонтаж тимчасової споруди по вул. Лазаренка, 6А» №867 від 25.06.2024.
До суду разом з позовною заявою від представника позивача надійшло клопотання про забезпечення позову (вх.№57040 від 26.07.2024), у якій просить суд:
- зупинити дію рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради «Про демонтаж тимчасової споруди по вул. Лазаренка, 6А» №867 від 25.06.2024 - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі;
- заборонити Львівській міській раді (ідентифікаційний код юридичної особи 04055896; 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1), Виконавчому комітету Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 26256622; 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1), Франківській районній адміністрації Львівської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи 04056121; 79044, Львів, вул. Генерала Чупринки, 85), Комунальному підприємству «Адміністративно технічне управління» (ідентифікаційний код юридичної особи 13804591; м. Львів, пл. Міцкевича, буд. 6/7) та будь яким іншим уповноваженим особам вчиняти дії, спрямовані на демонтаж будівлі (споруди) на вул. Лазаренка, 6А - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що оспорюване рішення відповідача є очевидно протиправним, оскільки порушує право власності позивача на нерухоме майно - нежитлове приміщення, належний позивачу об'єкт не є тимчасовою спорудою, при його прийнятті відповідач керувався скасованою з 24.06.2021 рішенням суду ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 №6107 «Про здійснення підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території м. Львова». Вказує, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких позивач звернулася до суду, оскільки демонтаж будівлі (споруди) зумовить її фактичне знищення та відключення від електромережі, а відновлення споруди, про яке йде мова у оспорюваному рішенні відповідача, буде можливим лише шляхом будівництва двох нових споруд, що зумовить фінансові витрати для позивача на придбання будівельних матеріалів, а також замовлення підрядних робіт, займе тривали час. Таким чином, наведені вище та у позовній заяві обставини вказують на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам позивача, свободам та інтересам, які б унеможливили захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів, а невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь позивача, що підтверджується матеріалами справи. Просить суд задовольнити заяву.
Вирішуючи подану заяву суд керується таким.
Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 151 КАС України можливі лише за наявності обставин, що визначені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 25.04.2019 у справі №826/10936/18, від 29.01.2020 у справі №640/916 7/19, від 16.03.2020 у справі №640/4769/19.
Підстави забезпечення позову, передбачені частини другої статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі №580/2403/19.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Відтак, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Як встановлено судом, представник позивача в поданій заяві про забезпечення позову просить суд зупинити дії рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради «Про демонтаж тимчасової споруди по вул. Лазаренка, 6А» №867 від 25.06.2024, а також заборонити Львівській міській раді, Виконавчому комітету Львівської міської ради, Франківській районній адміністрації Львівської міської ради, Комунальному підприємству «Адміністративно технічне управління» та будь яким іншим уповноваженим особам вчиняти дії, спрямовані на демонтаж будівлі (споруди) на вул. Лазаренка, 6А - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.
Аргументуючи підстави для забезпечення позову, заявник посилається на те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову це унеможливить ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Так, предметом оскарження у цій справі є рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради «Про демонтаж тимчасової споруди по вул. Лазаренка, 6А» №867 від 25.06.2024.
Верховний Суд в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що рішення про демонтаж тимчасових споруд не є розпорядженням майном, проте демонтаж має здійснюватися з підстав передбачених нормативним актом, яким врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням споруд, який у визначених випадках передбачає повернення майна.
Щодо ймовірності понесення позивачем певних матеріальних збитків, Верховний Суд в питанні вжиття заходів забезпечення позову у схожих правовідносинах, зокрема, у постановах від 20.03.2019 у справі №826/14951/18 та від 30.09.2021 у справі №160/7358/21 дійшов наступних висновків:
«Щодо ускладнення чи унеможливлена ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе виникнення додаткових витрат та інше.
Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі».
За такого правового регулювання та висновків Верховного Суду, суд не знаходить правових підстав відступати від вже сформованих Верховним Судом у подібних до спірних правовідносинах висновків.
Разом з тим, у пункті 44 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Підпунктом 7 пункту «а» та пунктом 13 частини першої статті 30 цього Закону визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо організації благоустрою населених пунктів.
За приписами пункту 7 частини першої статті 30 цього Закону до повноважень виконавчого комітету міської ради належить організація благоустрою населеного пункту.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних міських рад належить, зокрема, забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 20 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» організацію благоустрою населених пунктів забезпечують місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, установлених законом. Рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов'язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, суд вважає, що захід забезпечення, про який просить позивач у своїй заяві, може призвести до непропорційного обмеження судом дискреційних повноважень органів місцевого самоврядування, наданих їм відповідно до закону.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.10.2022 у справі №160/240/19.
Разом з тим, суд враховує, що в оскарженому рішенні мова йде саме про демонтаж тимчасової споруди, а не про знесення самочинного будівництва, що не може свідчити про неможливість відновлення порушених прав позивача у разі задоволення позову.
При цьому, демонтаж тимчасових споруд не свідчить про неможливість або ускладнення поновлення у подальшому прав, які позивач вважає порушеними, оскільки мова йде про тимчасові споруди, які є пересувними та, у разі поновлення прав позивача у судовому порядку, можуть бути повернуті на попереднє місце розташування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №540/7262/21.
Щодо аргументів представника позивача про те, що споруда по АДРЕСА_2 не є тимчасовою, суд зазначає, що позивачем не надано жодних документів на їхнє підтвердження, зокрема як і не надано документів на яких правових підставах позивач використовує належну їй споруду.
Саме лише твердження представника позивача з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнана судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є його суб'єктивним судженням, без підтвердження існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди позивачу.
Вказана правова позиція узгоджується з вже згаданою вище постановою Верховного Суду від 14.03.2024 у справі №540/7262/21.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16.05.2019 у справі №826/14303/18, від 12.02.2020 у справі №640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, наявність ознак правомірності рішення відповідача, що є предметом оскарження у даній справі, може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, беручи до уваги відсутність обставин крайньої необхідності та підстав, з якими наведені вище норми КАС України пов'язують можливість забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 150-154, 248 КАС України, суд, -
у задоволенні клопотання представника позивача про забезпечення позову (вх.№57040 від 26.07.2024) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду в порядку, передбаченому ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України, та у строки визначені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна