Іменем України
31 липня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/599/24
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисіль С. В., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ((військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому після уточнення позовних вимог позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні за період з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням березня 2018 року як базового місяця;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення при звільненні за період з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням березня 2018 року як базового місяця;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не застосування з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року при обчисленні позивачу грошового забезпечення, а саме посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що він є колишнім військовослужбовцем ВЧ НОМЕР_1 , наказом начальника загону від 10 травня 2024 року № 391-ОС звільнений в запас Збройних Сил України та виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27 травня 2024 року відповідно до наказу начальника загону від 26 травня 2024 року № 448-ОС на підставі підпункту «г» через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
25 травня 2024 року позивач звернувся з рапортом на ім'я начальника НОМЕР_2 прикордонного загону з проханням виплатити компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення за 2024 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні, а також здійснити перерахунок та доплату грошового забезпечення починаючи з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року (дата набрання законної сили постановою Кабінету Міністрів України № 481 від 12 травня 2023 року), виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет», станом на 01 січня 2022 року, станом на 01 січня 2023 року.
27 травня 2024 року на картковий рахунок позивача було зараховано грошове забезпечення у розмірі 220767,27 грн. Однак, виходячи із розрахункового листа за травень 2024 року, до виплати при звільненні не нараховано індексацію грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року включно, а також не здійснено перерахунку та доплати грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби та премії, що є постійними видами грошового забезпечення) виходячи із того, що, з 29 січня 2020 року настала подія підвищення розміру грошового забезпечення військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року, тобто у випадку позивача станом 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Позивач вважає, що непроведення відповідачем нарахування та виплати всіх сум грошового забезпечення при звільненні військовослужбовця є протиправною бездіяльністю, тому просить задовольнити його позовні вимоги.
Ухвалою суду від 05 червня 2024 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 17 червня 2024 року після усунення недоліків позовної заяви відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 03 липня 2024 року від ВЧ НОМЕР_1 витребувані документи.
Заперечуючи проти задоволення позову ОСОБА_1 , ВЧ НОМЕР_1 02 липня 2022 року через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, вказуючи на те, що позивач призваний на військову за призовом під час мобілізації, на особливий період, згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - начальника загону) від 26 листопада 2023 року № 773-ОС «Про особовий склад» прибув з НОМЕР_3 прикордонного загону ( АДРЕСА_1 ) та зарахований у списки особового складу і на всі види забезпечення.
У подальшому, наказом начальника загону від 10 травня 2024 року № 391-ОС «Про особовий склад» позивач звільнений з військової служби на підставі підпункту «г» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника загону від 26 травня 2024 року № 448-ОС «Про особовий склад» позивач виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, з 27 травня 2024 року.
Згідно з грошовим атестатом позивач забезпечувався за попереднім місцем проходження служби до 31 грудня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 (далі - постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів i коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського i старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового i начальницького складу, згідно з додатком 1 та схему тарифних коефiцiентiв за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового i начальницького складу, згідно з додатком 14.
Пунктом 4 постанови № 704 (у редакції, чинній до 24 лютого 2018 року) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, додатки 1 та 14 до постанови № 704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, до постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мiнiмуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14».
Отже, пунктом 4 постанови № 704 визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мiнiмуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 i 14.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
При цьому, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 у справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Оскільки норма пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII не втратила чинності i за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704, відповідач переконаний, що відсутні будь-які правові підстави для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Існування у цьому випадку правової колізії між нормами пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII та пунктом 4 постанови № 704 у редакції до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, вирішується на користь положень Закону, як акта права вищої юридичної сили.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду України, які викладені у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Вказане свідчить, що згідно з постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в даному випадку приписи пункту 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.
Як зазначалось, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до постанови № 704 не є нормами права та не узгоджуються з пунктом 3 розділу II Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі № 520/5794/2020 в яких було зазначено, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Тому вимоги позивача стосовно виплати йому грошового забезпечення, яке визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на відповідний тарифний коефіцієнт, є безпідставними.
Правильність застосування прожиткового мінімуму станом на 2018 рік, підтверджують зміни внесені до постанови № 704, а саме:
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» внесені зміни до пункту 4 постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції:
«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 був скасований пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, в частині, який стосувався прав військових пенсіонерів та звужував гарантоване державою право на належне пенсійне забезпечення вказаної категорії осіб, але вказана постанова суду не мала жодного відношення до пункту 4 постанови № 704.
У мотивувальний частині вказаної постанови суду колегія суддів вважала, що рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», за виключенням змін, що вносяться до пункту 2 частини третьої вказаних змін, а саме: щодо набрання чинності постанови № 704 з 01 березня 2018 року, які залишити в силi.
Питання про невідповідність положень пункту постанови № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 рішенню Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 про скасування даної редакції, та питання чинності чи не чинності постанови № 704 в редакції на момент її прийняття, не є компетенцією відповідача під час розрахунку грошового забезпечення позивача.
Досліджуючи, зокрема, чинну постанову № 704, то там можна побачити пункт 4 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, який законодавець досі не змінив.
Маючи право лише виконувати вимоги законодавства, а не його змінювати чи виходити за його рамки, відповідач правомірно застосував положення пункту 4 пункт 4 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103.
З огляду на вказане, протиправна складова саме у діях відповідача відсутня взагалі.
Уci інші позовні вимоги є похідними i тому на думку відповідача з наведених вище підстав не можуть бути задоволені.
Таким чином, відповідач жодним чином не порушував права позивача, та не міг їх порушити, оскільки відповідь про відсутність законних підстав про перерахунок грошового забезпечення ґрунтувалася лише на приписах Закону, та ніяк ні на чому іншому, а тому його позовні вимоги є безпідставними, та такими, що не можуть бути задоволеними у рамках дійсного Закону.
Пояснення щодо обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням не можливо надати, оскільки позивач проходив службу в НОМЕР_3 прикордонному загоні. Відповідачу невідомо на яких посадах позивач проходив службу.
Грошова допомога на оздоровлення за 2022, 2023 роки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022, 2023 роки позивачу ВЧ НОМЕР_1 не нараховувалась та не виплачувалась, оскільки позивач в 2022-2023 роках не проходив службу у ВЧ НОМЕР_1 .
Грошова компенсація виплачена за невикористану щорічну відпустку наступним чином: 30050,80 грн (грошове забезпечення за останній місяць, без урахування додаткових винагород) / 30 (календарних днів) х 38 (невикористана щорічна відпустка) = 38064,35 грн (за 38 дні); за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій розрахована наступним чином: 30050,80 грн (грошове забезпечення за останній місяць, без урахування додаткових винагород) / 30 (календарних днів) х 14 (невикористана відпустка як учаснику бойових дій) = 14023,70 грн (за один рік).
Відповідно до картки грошового забезпечення за 2024 рік позивачу нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 30050,80 грн.
Щодо індексації грошового забезпечення за 2024 рік.
01 березня 2018 року набрала чинності постанова № 704, якою встановлені нові підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
Згідно з офіційними даними, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8 %, в травні 2018 року - 100,0 %, в червні 2018 року - 100,0 %, в липні 2018 року - 99,3 %, в серпні 2018 року - 100,0 %, в вересні 2018 року - 101,9 %, в жовтні 2018 року - 101,7 %.
Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103 % (100,8 % х 100,0 % х 100,0 % х 99,3 % х 100,0 % х 101,9 % х 101,7 % х 100) перевищено. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року (пункт 1-1 Порядку № 1078).
Згідно пункту 3 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» зупинена на 2023 рік дія Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до статті 39 Закону України «Про державний бюджет» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Відповідно, базовим місяцем нарахування індексації грошового забезпечення є грудень 2023 року, оскільки нарахування індексації відновили з 1 січня 2024 року.
Станом на день звільнення з військової служби у позивача право на індексацію грошового забезпечення не виникло, внаслідок чого підстави для нарахування та виплати позивачу «поточної» індексації грошового забезпечення за спірний період відсутні.
На підставі вказаного ВЧ НОМЕР_1 просить відмовити у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1
Користуючись правом на подання заяв по суті справи позивачем подана відповідь на відзив від 04 липня 2024 року, в обґрунтування якої серед іншого зазначено, що порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009).
Відповідно до пункту 12 Положення № 1115/2009 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Згідно з пунктом 121 Положення № 1115/209 вибуття військовослужбовця до нового місця служби здійснюється після надходження до органу Держприкордонслужби витягу з наказу або письмового повідомлення про його призначення на посаду чи зарахування у розпорядження начальника відповідного органу Держприкордонслужби, в тому числі доведеного технічними засобами передачі інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу органу Держприкордонслужби здійснюється після здавання ним посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання органом витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення військовослужбовця по службі.
На підставі пункту 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція № 558) грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в органах Держприкордонслужби за місцем їх служби або органом, у якому вони перебувають на фінансовому забезпеченні згідно з приміткою до штату.
Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням.
Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Аналіз наведених положень свідчить, що розрахунок з військовослужбовцем проводитися військовою частиною на грошовому утриманні якої (останньої) він знаходився, та звідки був звільнений.
З 26 листопада 2023 року позивача не звільнено з Військової частини НОМЕР_4 ( НОМЕР_3 прикордонний загін) , а переведено (зараховано) до ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується наказом від 26 листопада 2023 року № 773-ОС. Звільнення позивача та виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відбулося 27 травня 2024 року з ВЧ НОМЕР_1 у запас на підставі підпункту «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», про що свідчить наказ НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 26 травня 2024 року № 448-ОС.
Таким чином, оскільки позивача з 26 листопада 2023 року не було звільнено з Військової частини НОМЕР_4 , а було переведено на службу до іншої військової частини, тому відсутні підстави вважати, що Військова частина НОМЕР_4 повинна відповідати за позовними вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення позивача. Отже, оскільки позивача було звільнено саме з військової служби з ВЧ НОМЕР_1 , відповідно ВЧ НОМЕР_1 є останнім місцем проходження служби позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2018 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком № 1.
З березня 2018 року по 27 травня 2024 року посадовий оклад позивача не змінювався. Отже, ураховуючи положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, вважає, що саме березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року. Зазначене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 травня 2022 року у справі № 200/3859/21.
З урахуванням вказаного представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) з 06 березня 2022 року призваний на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період. У період з 15 березня 2022 року по 25 листопад 2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 на посаді інспектора прикордонної служби вищої категорії - начальника відділення станкових протитанкових гранатометів НОМЕР_2 прикордонної застави НОМЕР_2 відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування, присвоєно військове звання «майстра-сержанта», з 26 листопада 2023 року по 27 травня 2024 року проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді інспектора прикордонної служби вищої категорії-начальника другої групи розвідки розвідувальної прикордонної застави третьої прикордонної комендатури швидкого реагування, що підтверджується військовим квитком від 25 травня 2005 року серії НОМЕР_7 , довідкою ВЧ НОМЕР_8 від 19 червня 2024 року № 08/3188, довідкою військової частини НОМЕР_4 від 08 липня 204 року № 08/1893, витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 травня 2024 року № 448-ОС.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_4 від 08 липня 204 року № 08/1893 майстер-сержант ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_4 Державної прикордонної служби у період з 15 березня 2022 року по 25 листопад 2023 року, що підтверджується витягом з наказів начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 15 березня 2022 року № 86-ОС, витягом з наказів начальника НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби від 25 листопада 2023 року № 1425-ОС.
Відповідно до архівної відомості № 1 за період з січня 2022 року по грудень 2022 року посадовий оклад ОСОБА_1 у період з квітня 2022 року по грудень 2022 року складав 3440,00 грн; оклад за військове звання «майстер-сержант» у період з квітня 2022 року по грудень 2022 року - 1020,00 грн; у вересні 2022 року позивачу виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1530,00 грн та грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 17966,00 грн, у червні 2022 року - разову допомогу ветеранам у розмірі 1491,00 грн, індексацію у період з квітня 2022 року по грудень 2022 року - 10409,60 грн.
Відповідно до архівної відомості № 1 за період з січня 2023 року по грудень 2023 року посадовий оклад ОСОБА_1 у період з січня 2023 року по грудень 2023 року складав 3440,00 грн; оклад за військове звання «майстер-сержант» за період з січня 2023 року по грудень 2023 року - 1020,00 грн; у травні 2023 року позивачу виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 1530,00 грн та грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 27254,00 грн, у червні 2023 року виплачено разову допомогу ветеранам у розмірі 1000,00 грн.
Згідно з грошового атестату від 13 грудня 2023 року № 1763 майстру-сержанту ОСОБА_1 виплачено такі види грошового забезпечення: посадовий оклад (з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року) - 3440,00 грн, оклад за військовим званням (з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року) - 1020,00 грн, надбавка за вислугу років 40 % (з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року) - 1784,00 грн, надбавка за особливості проходження військової служби 50 % (з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року) - 3122,00 грн, додаткова премія 20 % (з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року) - 688,00 грн, премія від окладу 500 % (з 01 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року) - 17200,00 грн, додаткова винагорода (з 01 листопада 2023 року по 30 листопада 2023 року) - 1000,00 грн, відпустка за 2023 рік використана.
Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 листопада 2023 року № 773-ОС «Про особовий склад» майстр-сержант ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особовий період, прибув для подальшого проходження військової служби з НОМЕР_3 прикордонного загону 26 листопада 2023 року та зарахований у списки особового складу і на всі види забезпечення.
Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26 травня 2024 року № 448-ОС «Про особовий склад» майстра-сержанта ОСОБА_1 (НОМЕР_11), інспектора прикордонної служби вищої категорії-начальника другої групи розвідки розвідувальної прикордонної застави третьої прикордонної комендатури швидкого реагування, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, звільнений з військової служби в запас наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 10 травня 2024 року № 391-ОС на підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи на підставі пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з 27 травня 2024 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років станом на 27 травня 2024 року становить: календарна - 18 років 01 місяць 13 днів, пільгова - 13 років 06 місяців 16 днів, всього - 31 рік 07 місяців 29 днів. Останнім днем проходження військової служби вважати 27 травня 2024 року.
В указаному наказі також зазначено: щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав, щорічну основну відпустку за 2023 рік не використав. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» наказано виплати грошову компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за 2022 рік - 30 календарних днів, за 2023 рік - 10 календарних днів. Відрахувати із грошового забезпечення 02 календарних дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця в 2024 році. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2022-2024 роки не надавалась. Виплатити грошову компенсацію за 42 календарних дні додаткової відпустку як учаснику бойових дій.
27 травня 2024 року на картковий рахунок позивача було зараховано грошове забезпечення у розмірі 220767,27 грн, що підтверджується розрахунковим листом за травень 2024 року.
Відповідно до архівної відомості № В/ч НОМЕР_9 за період з січня 2024 року по грудень 2024 року ОСОБА_1 у травні 2024 року нараховано та виплачено: посадовий оклад у розмірі 2996,13 грн; оклад за військове звання «майстер-сержант» - 888,39 грн; надбавка за вислугу років - 1553,81 грн; надбавка за особливості проходження служби - 10217,34 грн; компенсація невикористаної щорічної відпустки - 38064,35 грн; компенсація невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 42071,12 грн; премія від окладу - 14980,65 грн; додаткова премія - 9893,88 грн; допомога на оздоровлення - 30050,80 грн; одноразова грошова допомога при звільненні - 30050,80 грн; додаткова винагорода за безпосередню участь у бойових діях (100000) без утримання військового збору - 40000,00 грн.
Згідно з особистою карткою на грошове забезпечення за 2024 рік та архівною відомістю за період з січня 2024 року по грудень 2024 року ОСОБА_1 за період з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року не нараховувалась індексація грошового забезпечення.
25 травня 2024 року позивач звернувся з рапортом до відповідача, в якому провис виплатити йому компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки, додаткової відпустки як учаснику бойових дій, індексацію грошового забезпечення за 2024 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні, а також здійснити перерахунок та доплату грошового забезпечення, починаючи з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року (дата набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481), виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, затвердженого Законом України «Про Державний бюджет», станом на 01 січня 2022 року, станом на 01 січня 2023 року.
Суд зазначає, що спірним у цій справі є правомірність обчислення у періоді з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року посадового окладу позивача та окладу за військове звання і, як наслідок, нарахування та виплата інших видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання, обчислених відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн.
Предметом доказування у цій справі є саме правомірність дій відповідача щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, після прийняття Шостим апеляційним адміністративним судом постанови від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправною та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, тобто застосування такої розрахункової величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, зауважив, що служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Частина п'ята статті 17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20 листопада 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Також пунктом 6 постанови № 704 передбачено виплачувати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу надбавки та доплати, які визначаються в розмірі відсотків від посадового окладу.
Пунктом 4 постанови № 704 (у редакції на час її прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 постанови № 103 у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 01 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким, зокрема в пункт 4 постанови № 704 були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З указаного вбачається, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд зазначає, що згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки вказана норма закону є чинною та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 постанови № 704, у редакції до внесення змін постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Із матеріалів справи вбачається, що у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався постановою № 704, в редакції постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
Відповідно до пунктів 8, 9 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
У той же час, позивач зазначає, що відповідачем безпідставно не враховано при обчисленні грошового забезпечення позивача з 06 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
Отже, відповідно до редакції пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
У цій справі позивач не погоджується саме з неврахуванням відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача за період з 06 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року відповідно.
У той же час, дії відповідача щодо незастосування при обчисленні грошового забезпечення позивача 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, позивачем не оспорюються, тому правові позиції Верховного Суду, на які посилається відповідач у відзиві, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
У свою чергу, Закони України від 02 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і від 03 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2022 та 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Статтею 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 01 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481,00 грн та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03 листопада 2023 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684,00 грн та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 грн.
При вирішенні питання, який із видів прожиткового мінімуму, перелік яких міститься в статті 7 Закону України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та статті 7 Закону України від 03 листопада 2023 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік», треба використовувати для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 06 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року відповідно до вимог постанови № 704, суд виходить з наступного.
Закон України від 05 жовтня 2000 року № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно з положеннями статті 1 Закону № 2017-III у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:
державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
У свою чергу, відповідно до статті 6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», статтею 1 якого встановлено:
прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум», є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Зважаючи на вказані положення законодавства та встановлені обставини справи, суд вважає, що відповідачем безпідставно не здійснено нарахування грошового забезпечення позивача виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
При цьому, суд також вважає за необхідне зауважити, що з 20 травня 2023 року пункт 4 постанови № 704 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, та установлює, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Проте згідно із частиною першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 травня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України (Рішення від 13 травня 1997 року № 1-зп) також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також надав роз'яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами; конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori «наступний закон скасовує попередній».
На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у часі, доцільно зробити висновок, що суд під час розгляду справи має застосовувати той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення відповідних спірних правовідносин.
Суд вказує, що постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. При цьому, жодним із положень цієї постанови не надано зворотної дії в часі.
Також в указаній постанові не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762,00 грн) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481).
Оскільки спірні правовідносини виникли між сторонами до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, суд дійшов висновку, що положення цієї постанови не підлягають застосуванню при розгляді цієї справи до періоду з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року.
Отже, на думку суду, відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року такої розрахункової величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року, діяв протиправно, а тому порушені права позивача повинні бути відновлені.
Відповідно до статті 18 Закону № 2017-III законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону № 2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
За визначенням статті 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII):
індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг;
індекс споживчих цін - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання;
поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 3 Закону № 1282-XII визначено, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII:
- індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина перша);
- обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону (частина друга);
- для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті (частина третя);
- підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому опубліковано індекс споживчих цін (частина четверта).
Згідно з частиною другою статті 5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Частиною другою статті 6 Закону № 1282-XII визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 8 Закону № 1282-XII перегляд розмірів державних соціальних гарантій та гарантій оплати праці відповідно до умов, визначених цим Законом, здійснюється уповноваженими на це органами протягом місяця, у якому виникли підстави для перегляду.
За наявності підстав, визначених цим Законом, право населення на реалізацію зазначених гарантій не залежить від прийняття рішень відповідними органами.
Відповідно до пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (абзац перший).
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії (абзац другий).
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає (абзац п'ятий).
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац шостий).
У разі коли особа працює неповний робочий час, сума індексації визначається із розрахунку повного робочого часу, а виплачується пропорційно відпрацьованому часу (абзац сьомий).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків (абзац перший).
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення (абзац другий).
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій).
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий).
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Згідно з пунктом 10-2 Порядку № 1078 для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Пунктом 14 Порядку № 1078 визначено, що роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
З вищевикладеного слідує, що індексація оплати праці (грошового забезпечення) є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, які мають систематичний (щомісячний) характер.
За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи, проведення якої не залежить від волевиявлення роботодавців чи працівників.
Застосування положень статті 5 Закону № 1282-XII, як на підставу ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, є протиправним.
Означене не відповідає нормам Закону № 1282-XII та пункту 11 Порядку № 1078, яким визначено, що додаткові витрати, пов'язані з індексацією грошових доходів громадян, відображаються у складі витрат, до яких відносяться виплати, що індексуються.
Отже, в кошторисі доходів і видатків бюджетної установи, організації індексація заробітної плати відображається не як самостійна витрата, а в складі витрат на виплату заробітної плати.
Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17.
Щодо позовних вимог, які стосуються періоду проходження позивачем військової служби з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзаців першого-третього пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, яка діє з 15 березня 2018 року) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Згідно з постановою № 704, яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
З огляду на зазначене, суд вважає, що березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу та, відповідно, і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно з інформацією Держстату України, розміщеною на їх офіційному вебсайті, про індекс споживчих цін: індекс споживчих цін у березні 2018 року склав 101,1 %; індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8 %; індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0 %; індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0 %; індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3 %; індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0 %; індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9 %; індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7 %.
Відповідно до положень Порядку № 1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.
Оскільки березень 2018 року є базовим місяцем (значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків та індексація грошового забезпечення відповідно не нараховується), індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 % (1,008х1,00х1,00х0,993х1,00х1,019х1,017х100).
Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103 % до листопада 2018 року.
У листопаді 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7 %.
З урахуванням положень Порядку № 1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складає 103,7 %, то у наступному місяці і підлягає індексація грошового забезпечення військовослужбовців.
Так, у березні 2018 року відбулося останнє підвищення посадових окладів у військовослужбовців відповідно до постанови № 704.
Базовий місяць - це місяць останнього підвищення окладів.
Пунктом 3 розділу Прикінцеві положення Закону України від 03 листопада 2023 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» було зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону № 1282-XII.
Статтею 39 Закону України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року.
Як вбачається з архівних відомостей позивача за 2022-2024 роки, його посадовий оклад з березня 2022 року не змінювався та становив 3440,00 грн.
За період з квітня 2022 року по грудень 2022 року позивачу була нарахована та виплачена індексація у розмірі 10409,60 грн. Індексація за період з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.
Однак слід звернути увагу на положення абзаців четвертого-п'ятого пункту 5 Порядку № 1078, згідно з якими, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постановах від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 400/9920/21 і від 12 квітня 2023 року у справі № 420/6982/21, Порядок № 1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, «поточної» та «індексації-різниці». Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац другий пункту 11, абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзаци другий, п'ятий пункту 4 Порядку № 1078).
З 01 грудня 2015 року в абзацах третьому-шостому пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци третій, четвертий пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01 грудня 2015 року до 01 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац четвертий).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац шостий пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 %.
Системний аналіз пункту 1, абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
Таким чином, порушене право позивача в цій частині позовних вимог підлягає судовому захисту виключно шляхом зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року з урахуванням вимог Порядку № 1078.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) позивача за період з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови № 704, та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року включно - «березень 2018 року» з урахуванням Порядку № 1078;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року включно - «березень 2018 року» включно з урахуванням Порядку № 1078.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не вирішується, оскільки до ухвалення рішення суду клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката позивачем не заявлено і суду не надано доказів, які підтверджують розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 КАС України, суд
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (ідентифікаційний код НОМЕР_10 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо непроведення нарахування грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 06 березня 2022 року по 19 травня 2023 року включно, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року включно - «березень 2018 року» з урахуванням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період 01 січня 2024 року по 27 травня 2024 року включно - «березень 2018 року» з урахуванням Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
У задоволення інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Кисіль