31 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/7603/24
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) про визнання неправомірними дій, скасування вимоги,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом, у якому просить визнати неправомірними дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) щодо винесення та направлення Головному управлінню Пенсійного фонду України у Житомирській області вимоги від 08 січня 2024 року у ВП №69122904, а також скасувати таку вимогу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувана вимога є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки дії державного виконавця по її винесенню вчинялися з власної ініціативи, та не підкріплені жодними правовими підставами, які призвели до зменшення щомісячного підвищення до його пенсії.
Ухвалою від 16.07.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, яке призначено на 30.07.2024.
29 липня 2024 року відповідач надав відзив на позов, в якому просить у його задоволенні відмовити. Зазначає, що у виконавчому листі, виданому на виконання рішення суду у справі №240/33018/21, чітко вказано порядок та спосіб його виконання, а саме зобов'язання боржника здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії з 01.09.2021, а також встановлено її розмір, що має дорівнювати двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет на відповідний рік). Саме тому, розмір щомісячного підвищення до пенсії, на який має право стягувач, становить дві мінімальні заробітні плати, встановлені законом на Державний бюджет України на відповідний рік, відповідним роком є календарний рік, у якому здійснюється нарахування та виплата коштів, тобто ця величина повинна відповідати таким показникам заробітної плати, що встановлена Законом України про Державний бюджет на кожен відповідний рік та є змінною величною.
Учасники справи у судове засідання не прибули, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
19.07.2024 та 26.07.2024 позивач направила до суду листи, в яких просила розглянути справу без її участі.
Представник відповідача у відзиві просив позовну заяву розглядати без участі представника.
Зважаючи на відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд подальший розгляд справи здійснює в письмовому провадженні, в строки, передбачені ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд установив, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 240/33018/21, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 01.09.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Постановою від 31 травня 2022 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження ВП №69122904 з виконання виконавчого листа № 240/33018/21, виданого 13 квітня 2022 року.
08 січня 2024 року державний виконавець звернувся до боржника (ГУ ПФУ в Житомирській області) з вимогою про здійснення нарахування та виплату підвищення до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік.
Вважаючи вимогу державного виконавця протиправною, ОСОБА_1 подала цей позов до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02 червня 2016 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1404-VIII).
У частині 1 статті 1 цього Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частинами 1 та 5 статті 26 Закону України № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до статті 76 Закону, за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 74 Закону № 1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Порядок виконання судових рішень визначений, окрім Закону України "Про виконавче провадження", ще й в Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (далі - Інструкція №512/5).
Відповідно до абзацу 1 пункту 6 Інструкція №512/5 під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з абзацом 1 пункту 9 Інструкції №512/5 вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
Пунктом 12 Інструкції №512/5 передбачено, що у вимозі, дорученні, запиті виконавця обов'язково зазначаються: найменування органу державної виконавчої служби, прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця або прізвище, ім'я та по батькові приватного виконавця; дата відкриття та номер виконавчого провадження; реквізити виконавчого документа; строк виконання; наслідки невиконання.
Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що вимога державного виконавця це один із передбачених чинним законодавством документів, які приймаються державним виконавцем для забезпечення примусового виконання рішення суду. Рішення щодо надіслання вимоги приймається державним виконавцем на реалізацію дискреційних повноважень самостійно та на власний розсуд.
Матеріали справи свідчать, що державним виконавцем 31.05.2022 прийнято постанову, якою відкрито виконавче провадження №69122904.
Як зазначалось раніше, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 240/33018/21 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 01.09.2021 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
При цьому, враховуючи зміну розміру мінімальної заробітної плати, відповідач має обов'язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ з урахуванням таких змін.
Враховуючи, що дане підвищення до пенсії носить не разовий, а постійний характер, саме тому у резолютивній частині рішення не встановлено кінцевої дати проведення такого нарахування й виплати та застосовано вираз "що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік)", а не зазначено конкретного Закону.
В свою чергу, ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.
Визначення нового розміру мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2024, зобов'язувало відповідача звернутись до боржника з вимогою від 08.01.2024 щодо виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2021 року у справі № 240/33018/21.
Суд зауважує, що оскаржувана позивачем вимога містить визначені пунктом 12 Інструкції №512/5 дані та підписана державним виконавцем у відповідності до положень абзацу 2 пункту 9 Інструкції №512/5, тобто відповідає формі і змісту вимоги державного виконавця (а.с.10-11).
Спірна вимога складена та направлена державним виконавцем на виконання повноважень закріплених у Законі України №1404-VІІІ, з метою забезпечення виконання рішення суду, та не може бути скасована через незгоду стягувача з діями державного виконавця.
Враховуючи наведені обставини справи, суд вважає, що відповідачем у відповідності до частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доведено правомірність своїх дій та прийнятої вимоги.
Щодо посилання позивача на роз'яснення Міністерства соціальної політики України про застосування норми абзацу 4 статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", суд зазначає наступне.
Основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах - узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України (п.4 ч.1 ст.7 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади").
Міністерство є органом саме виконавчої влади, покликаним на виконання законів, державної політики тощо - але в жодному випадку міністерство не може тлумачити, надавати роз'яснення статей Конституції України чи законів, встановлювати законність чи в будь-який інший спосіб підміняти судову чи законодавчу владу.
Зважаючи на той факт, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" є актом законодавчої гілки влади - Верховної Ради України, жодного тлумачення цього закону Міністерство соціальної політики України не могло здійснювати, і жодних висновків щодо нього не могло надавати.
Згідно з частиною 3 статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" комітети з питань, віднесених до предметів їх відання, мають право надавати роз'яснення щодо застосування положень законів України. Однак такі роз'яснення не мають статусу офіційного тлумачення.
Правом офіційного тлумачення правових норм наділений спеціально на те уповноважений орган. Відповідно до приписів ст.ст.147, 150 Конституції України саме на Конституційний Суд України покладено обов'язок вирішення питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів, зокрема актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції та законів України.
А тому, з огляду на викладене, роз'яснення Міністерства соціальної політики України не могли слугувати підставою для уникнення, у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", винесення старшим державним виконавцем Сладь Т.П. спірної вимоги.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням встановлених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
У зв'язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м.Київ) (майдан Соборний,1, м.Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10014, ЄДРПОУ: 43315602) про визнання неправомірними дій, скасування вимоги, відмовити за безпідставністю.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Панкеєва