30 липня 2024 р.Справа №160/20386/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказу протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ) прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_3 , Зареєстрований ; АДРЕСА_2 ).
Разом із позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом:
- заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНКОПП НОМЕР_3 , для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що позивач працює електрозварником ручного зварювання 4 розряду виробничого підрозділу Дніпровське пасажирське вагонне депо філії «Пасажирська компанія» в АТ «Укрзалізниця» з 05.10.2016 року по теперішній час. 11.07.2024 року наказом Міністерства економіки України № 165173 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 27.04.2025 року заброньованим військовозобов'язаним за АТ «Укрзалізниця» , які працюють у зазначеному товаристві за списком , погодженим Міністерством оборони України (реєстраційний номер 220/5510/6 від 09.07.2024 року). Відповідно до виписки із писку до нього включений за № 716 ОСОБА_1 . На підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації рядового ОСОБА_1 призвано на військову службу та доставлено 15.07.2024 року у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби у Збройних Силах України. 15.07.2024 року наказом № 197 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 рядовим за військовою спеціальністю стрілець. Командування військової частини НОМЕР_1 після отримання від нього рапорту про звільнення повідомило ОСОБА_1 , що після проходження навчання, строк якого рахується з 15.07.2024 року до 15.08.2024 року, але може бути скорочений, ОСОБА_1 буде переведений для проходження військової служби до бойового підрозділу військової частини/формування для проходження військової служби у зоні бойового зіткнення. Такий намір відповідача №2 є передчасним та незаконним, оскільки буде порушувати права ОСОБА_1 , зокрема, щодо факту бронювання за підприємством. У випадку невжиття судом заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у справі, існує очевидна і реальна небезпека заподіянню шкоди правам та інтересам ОСОБА_1 , а можливо і його здоров'ю та життю, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або взагалі може унеможливить їх відновлення. Зазначив, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці. При цьому позивач оскаржує наказ про призов на військову службу під час мобілізації. Будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Вимоги до змісту та форми заяви про забезпечення позову визначені статтею 152 КАС України.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 152 КАС України.
Суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не встановлено підстав для необхідності виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, відтак заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи подану заяву, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно приписів ч. 1, 2 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 у справі № 826/16334/18.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Суд зазначає, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та звільнення з військової служби під час мобілізації є різними поняттями і ґрунтуються на положеннях різних інститутів військового права.
За колом осіб бронювання стосується тільки військовозобов'язаних і є для них підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У свою чергу, звільнення з військової служби стосується військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу.
Пунктом 1 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, які заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Стаття 24 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначає мету бронювання військовозобов'язаних. За її змістом бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу Міністерства економіки України № 165173 від 11.07.2024 року, надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 27.04.2025 року заброньованим військовозобов'язаним за АТ «Укрзалізниця», які працюють у зазначеному товаристві за списком, погодженим Міністерством оборони України (реєстраційний номер 220/5510/6 від 09.07.2024 року). Відповідно до виписки зі списку, до нього включений за № 716 ОСОБА_1 .
Як зазначає позивач, на підставі наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації рядового ОСОБА_1 призвано на військову службу та доставлено 15.07.2024 року у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби у Збройних Силах України.
15.07.2024 року наказом № 197 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 рядовим за військовою спеціальністю стрілець.
Як вбачається, позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 про призов на військову службу під час мобілізації в частині призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення від проходження військової служби ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що позивач фактично оскаржує незаконність призову на військову службу.
При цьому, в заяві про забезпечення позову, позивач просить заборонити Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення/переведення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Суд не може погодитись з доводами заявника, що невжиття заходів щодо забезпечення позову може призвести до неможливості відновлення порушеного права.
Вжиття заходів забезпечення адміністративного позову нерозривно пов'язано з підставами та предметом адміністративного позову і ними обумовлюється.
Так, предметом спору у цій справі є скасування індивідуального акту, а саме наказу про призов ОСОБА_1 на військову службу.
Суд зазначає, що припинення юридичної сили індивідуального акта, у тому числі і наказів, відбувається автоматично у разі задоволення позову після набрання законної сили рішенням суду.
Тобто, вчинення дій щодо можливого переміщення не вплине на можливість захисту прав позивача шляхом скасування зазначеного оскаржуваного наказу. Таким чином, заборона направлення/переведення позивача ніяким чином не може додатково гарантувати, що рішення про скасування наказу про призов на військову службу, у разі задоволення позову, буде виконано, оскільки, як зазначалось, припинення юридичної сили наказів відбувається автоматично та не потребує додаткових дій.
Спосіб забезпечення позову, про який просить позивач, не є нерозривно пов'язаним з підставами та предметом адміністративного позову, оскільки ніяк не вилине на можливість припинення юридичної сили індивідуальними актами у разі набрання законної сили рішенням суду, якщо позов буде задоволено.
З огляду на викладене, надавши оцінку доводам заявника, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Керуючись ст. 150, 151, 154, 156, 243, 248, 256 КАС України, суд,-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 КАС України.
Суддя Н.Є. Калугіна