26 липня 2024 року Справа № 160/13612/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
27.05.2024 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 223 194 гривні 28 копійок;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 290 037 гривень 96 копійок.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 02.12.2015 року по 02.08.2018 року проходив військову службу у Збройних Силах України та був зарахований на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року у справі №160/15315/23 зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України провести перерахунок та виплатити на користь позивача: - одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням з військової служби за 33 календарних роки з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі №160/4862/20; - грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі №160/4862/20. 06.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року у справі №160/15315/23 відповідачем здійснену виплату позивачу одноразових видів грошового забезпечення у загальній сумі 65098,35 грн., що підтверджується банківською випискою. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 02.08.2018 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 06.05.2024 року, то відповідачем затримано розрахунок з 03.08.2018 року по 05.05.2024 року на 2103 дні. Позивач вважає вказану бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим позивач просив задовольнити позовні вимоги.
28.05.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
14.06.2024 року від фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки та відповідальність. Виходячи з наведеного, на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Сил України та інших військових формуваннях, КЗпП України не поширюється. Оскільки положення спеціального законодавства не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні військовослужбовця з військової служби, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні до спірних правовідносин можливе субсидіарне застосування окремих положень КЗпП (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами). З огляду на вказане, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02.12.2015 року по 02.08.2018 року проходив військову службу у Збройних Силах України та був зарахований на грошове забезпечення до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 02.08.2018 року №146 позивача з 02 серпня 2018 року було звільнено з військової служби. Проте, при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 02.08.2018 року та грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.07.2020 року у справі №160/4863/20 зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі №160/4862/20 стягнуто з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 02.12.2015 року по 02.08.2018 року включно в сумі 104 204,52 грн. з урахуванням відрахувань.
З метою виплати компенсації за звільнення без повного розрахунку позивач звернувся до суду щодо виплати середнього заробітку за період з 03.08.2018 року по 26.05.2021 року включно.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2021 року у справі №160/9414/21 зобов'язано відповідача виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 року по 26.05.2021 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року у справі №160/15315/23 зобов'язано Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України провести перерахунок та виплатити на користь позивача: одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням з військової служби за 33 календарних роки з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі №160/4862/20 та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2018 роки з урахуванням індексації грошового забезпечення виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 року у справі №160/4862/20.
06.05.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.10.2023 року у справі №160/15315/23 відповідачем виплати позивачу перерахунок одноразових видів грошового забезпечення у загальній сумі 65098,35 грн., що підтверджується банківською випискою.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 223 194 гривні 28 копійок, протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України №2011-ХІІ від 20.12.1991 року «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».
Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10.12.08р. № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Відповідно до п. 242 Положення, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З аналізу викладеного вбачається, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем в процесі розгляду справи №160/23953/23 виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 - 2023 роки у загальній сумі 63743,31 грн., що підтверджується банківською випискою.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства -Кодексом законів про працю України.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства вбачається, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.
Таким чином, не проведення з вини Військової частини НОМЕР_1 виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Враховуючи, що письмовими доказами, наявними в матеріалах справи підтверджується виключення звільнення позивача з військової служби з 06.05.2024 року, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено приписи ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Доказів проведення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку за затримку у виплаті грошової компенсації, суду не надано.
При цьому, суд зазначає, згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.
Так, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, згідно довідки Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України від 19.03.2020 року №305/304 грошове забезпечення позивача за останні два місяці служби перед звільненням становило 30576,80 грн., кількість календарних днів за останні два місяці перед звільненням становить 61 день, отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача розраховується наступним чином: 30576,80 грн. / 61 = 501,26 грн.
Таким чином, сума середньомісячного заробітку позивача за прострочений період складає 1054149,78 грн., виходячи із наступного розрахунку (501,26 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * 2103 (кількість днів затримки з 03.08.2018 року по 05.05.2024 року)).
Водночас, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою одноразових видів грошового забезпечення в сумі 65098,35 грн., суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в розмірі 1054149,78 грн., не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Таким чином, при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зокрема, застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18, де сформульована правова позиція щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, суд зазначає наступне.
Істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 65098,35 грн. (частка суми одноразових видів грошового забезпечення) / 1054149,78 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 03.08.2018 року по 05.05.2024 року (2103 днів)) х 100 = 6,18 %.
Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 6,18 % становить: 501,26 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) х 6,18 % = 30,98 грн.; 30,98 грн. х 2103 (днів затримки розрахунку) = 65150,94 грн.
Таким чином, виходячи з принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 65150,94 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.09.2020 року у справі № 260/348/19.
Отже, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не підлягають задоволенню.
Разом з тим, з метою ефективного захисту прав позивача, суд виходить за межі позовних вимог та стягує з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 139, 243-246,257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (03168, м.Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 22990368) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2018 року по 05.05.2024 року.
Стягнути з фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03.08.2018 року по 05.05.2024 року включно в розмірі 65150,94 грн. (шістдесят п'ять тисяч сто п'ятдесят гривень дев'яносто чотири копійки).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв