30 липня 2024 року м.Суми
Справа №591/8620/21
Номер провадження 22-ц/816/894/24, 22-ц/816/895/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
у присутності:
позивача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Грицика Геннадія Олексійовича,
представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Авраменка Олександра Вікторовича
розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Грициком Геннадієм Олексійовичем,
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 грудня 2023 року у складі судді Сидоренко А.П., ухвалене в м. Суми, повний текст рішення виготовлено 01 січня 2024 року,
та на додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 січня 2024 року у складі судді Сидоренко А.П., ухвалене в м. Суми, повний текст рішення виготовлено 13 січня 2024 року,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Рибалка Клавдія Дмитрівна про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу житлового будинку,
30 листопада 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Грицика Г.О. звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 .
Свої вимоги мотивував тим, що у провадженні Зарічного районного суду м. Суми перебуває справа № 591/6938/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про виділ у натурі частки нерухомого майна у власність, припинення права спільної часткової власності домоволодіння, визнання домоволодіння окремим об'єктом нерухомого майна. З висновку експерта № 1922/1977 від 10 серпня 2021 року за результатами проведення будівельно-технічної експертизи, проведеної у справі № 591/6938/19, вбачається, що відповідачка набула право власності на 28/100 часток в домоволодінні на підставі договору купівлі-продажу жилого домоволодіння від 03 березня 2003 року. На той час позивач вже був власником 43/100 часток в домоволодінні на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 серпня 1996 року.
Зазначає, що дізнався про підстави отримання відповідачкою права на частку в домоволодінні лише з вказаного висновку експерта, його письмово не повідомляли про намір продати частку.
Вважає, що було порушено його переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності.
Посилаючись на вказані обставини, просить перевести права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу жилого домоволодіння від 03 березня 2003 року (нотаріальний бланк ВАЕ 371593, номер в нотаріальному реєстрі 995) на позивача.
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 09 листопада 2022 року залучено до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_5 та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Рибалка К.Д. (далі - приватний нотаріус Рибалка К.Д.).
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 19 грудня 2023 року провадження у даній справі закрито в частині позовних вимог, заявлених до ОСОБА_5 .
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 19 грудня 2023 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 січня 2024 року, з урахуванням ухвали Зарічного районного суду м. Суми від 02 лютого 2024 року про виправлення описки, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов'язані з оплатою правничої допомоги, в розмірі 6000 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду від 19 грудня 2023 року та додатковим рішенням від 11 січня 2024 року, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Грицика Г.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 19 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, скасувати додаткове рішення від 11 січня 2024 року та ухвалити нове рішення про перерозподіл судових витрат; судові витрати понесені в апеляційній інстанції покласти на відповідача.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд невірно розцінив визначення «адреса невідома». Зазначає, що позивач отримав у власність майно за адресою: АДРЕСА_1 , проте ніколи не був там прописаний та не проживав. Він проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , а об'єкт спільної власності знаходився за адресою: АДРЕСА_1 , що визнано судом та не заперечується сторонами.
Вважає, що надсилаючи повідомлення про продаж частки в об'єкті спільної власності за відповідною адресою, нотаріус повинен був пересвідчитися, що він живе саме за вказаною адресою.
Наголошує на тому, що суд не мав права відмовляти в задоволенні позову з посиланням на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20, оскільки вони мають рекомендаційний характер.
Крім того, зазначає, що сторона відповідача не заперечувала, що вартість частки на час звернення до суду становить 19 440 грн, тобто визнавала вказану обставину. Та навіть, якщо враховувати роз'яснення, викладені у п. 12 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду, вважає, що саме у підготовчому судовому засіданні при наявності заперечень з боку відповідача суд повинен був з'ясувати чи спроможний позивач сплатити дійсну вартість частки на час розгляду справи, і тільки у разі відмови у внесенні позивачем на депозитний рахунок суду суми дійсної вартості частки, суд мав право відмовити у позові з цих підстав.
Крім того, позивач має бажання та можливість сплатити розмір дійсної вартості частки, якщо вона буде відрізнятися від суми позову, проте суд цього не пропонував.
Стосовно ухваленого додаткового рішення вказує на те, що адвокатом Ейсмонтом Є.А. додано докази про сплату витрат на правничу допомогу, починаючи з 01 вересня 2019 року, ще до звернення з позовом до суду . Вважає, що адвокат отримав гонорар за представництво в іншій справі № 591/6938/19. А адвокат Авраменко О.В. взагалі не надав суду жодної заяви по суті спору.
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Авраменка О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду від 19 грудня 2023 року та додаткове рішення від 11 січня 2024 року - залишити без змін. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що отримавши відомості про вручення рекомендованого листа позивачу, підстави з'ясування інформації про його зареєстроване місце проживання у нотаріуса були відсутні. До того ж допитані свідки дали показання, що вказують на можливість отримання позивачем особисто кореспонденції за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що позивачем при зверненні до суду мала бути визначена дійсна вартість частки на час розгляду справи та у відповідному розмірі мали бути внесені кошти на депозитний рахунок суду, або ж ним мало бути доведено, що розмір суми, внесеної ним на депозитний рахунок суду відповідає дійсній вартості частки на час розгляду справи, що не було виконано позивачем.
Вважає заявлення позивачем вимоги про переведення прав і обов'язків покупця майже через 20 років з дати придбання відповідачкою частини домоволодіння зловживанням позивачем своїми правами.
Крім того, доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення судом першої інстанції на користь відповідачки витрат на правничу допомогу також вважає необґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги представника відповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Першою Сумською держнотконторою 23 березня 1995 року реєстраційний № НОМЕР_1 , позивач є власником 43/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 та розташованого на земельній ділянці 1361 кв. м, жила площа будинку А-І 92,2 кв. м., жилого будинку Б-І - жила площа 56,7 кв.м з надвірними будівлями, сарай «В», погріб «Г», сарай «Д», сарай «Ж», вбиральня, ворота №І (а.с. 7-8, Т. 1).
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 31 травня 2002 року, ОСОБА_5 отримала у спадок 28/100 частин домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтво посвідчено завідуючим Першої Сумської державної нотаріальної контори Черняк М.В., реєстраційний номер 5-983 (а.с. 60, Т. 1).
Згідно копії довідки-характеристики від 16 грудня 2002 року №1/2393, виданої Державним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України ОСОБА_5 для пред'явлення в Сумську державну нотаріальну контору з метою відчуження частини жилого домоволодіння по АДРЕСА_1 , зареєстрованому в бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі під № 4451:
- ОСОБА_5 належить 28/100 часток зазначеного домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину видане СМНК від 31 травня 2002 року, р/н НОМЕР_2 ;
- ОСОБА_1 належить 43/100 часток зазначеного домоволодіння на підставі свідоцтва про право на спадщину видане СМНК від 28 серпня 1996 року, р/н НОМЕР_3 ;
- ОСОБА_3 належить 17/100 часток зазначеного домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу посвідченого СМНК 1976 року, р/н НОМЕР_4 ;
- ОСОБА_4 належить 12/100 часток зазначеного домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу посвідченого СМНК 1975 року, р/н НОМЕР_5 (а.с. 61, Т. 1).
Із заяви від 24 січня 2003 року вбачається, що ОСОБА_5 звернулася до приватного нотаріуса Рибалки К.Д. з проханням передати ОСОБА_1 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 заяву про продаж належних їй 28/100 частин жилого будинку з відповідною частиною надвірних господарчих та побутових будівель за адресою: АДРЕСА_1 за 19 440,00 грн з роз'ясненням норм ст. 114 ЦК України, та про намір ОСОБА_5 продати частину домоволодіння іншій особі, у разі неодержання відповіді від ОСОБА_1 , у місячний термін після отримання ним цього повідомлення (а.с. 65, т. 1).
Листом приватного нотаріуса Рибалки К.Д. на адресу АДРЕСА_1 позивачу було направлено заяву про намір ОСОБА_5 здійснити наступний продаж належної їй частини жилого будинку з відповідною частиною надвірних господарчих та побутових будівель під номером сім, що знаходиться в АДРЕСА_1 за 19 440,00 грн, реєстраційний номер листа 357 (а.с. 65 - на звороті, Т. 1).
Відповідно до копії поштового відправлення лист приватного нотаріуса Рибалка К.Д. було вручено адресату ОСОБА_1 особисто 29 березня 2003 року (а.с. 66; 76, Т.1).
Згідно договору купівлі-продажу частини домоволодіння ОСОБА_2 (покупець) купила у ОСОБА_5 (продавець) 28/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці загальною площею 821 кв.м. Продаж вчинено за 19440 грн 00 коп., які продавець повністю отримала до підписання даного договору (а.с. 10-11; 59, Т. 1).
Відповідно до копії будинкової книги для реєстрації громадян, які проживають в буд. АДРЕСА_1 виданої КП «Сумське міське БТІ», зареєстровано в книзі №1, стор. 61, р/н 590 30 березня 2010 року, співвласниками зазначеного домоволодіння є: ОСОБА_2 - власниця 28/100 частин з 03 березня 2003 року, ОСОБА_1 - власник 43/100 частин з 28 серпня 1996 року, ОСОБА_3 - власниця 17/100 частин з 25 травня 1976 року, ОСОБА_4 - власник 12/10 частин з 04 листопада 1975 року (а.с. 77-78, Т. 1).
Відповідно до відміток в паспорті позивача з 12 липня 1988 року його зареєстрованим місцем проживання було АДРЕСА_2 , з 09 листопада 2017 року його було знято з реєстрації місця проживання та 26 червня 2019 року зареєстровано місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 93-94, Т. 1).
Згідно письмових пояснень приватного нотаріуса Рибалки К.Д., наданих суду 12 січня 2023 року за №09/01-16, у відповідності до пунктів 40, 41 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 року №18/5, зареєстр. в Міністерстві юстиції України від 07 липня 1994 року за №152/361, що діяла на час виникнення правовідносин, усім співвласникам, у тому числі і позивачу, було передано заяву ОСОБА_5 про намір продати належну їй частку спірного домоволодіння з зазначенням ціни продажу. Таку заяву ОСОБА_1 одержав особисто 29 січня 2003 року, про що свідчить відмітка у повідомлені про вручення рекомендованого поштового відправлення. Зазначеною Інструкцією не передбачено включення до тексту договору купівлі-продажу обставин викладених вище, оскільки, позивач не є стороною у договорі купівлі-продажу частки домоволодіння (а.с. 123, Т. 1).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 (а.с. 8, Т. 2).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на те, що під час судового розгляду не було встановлено обставин, які б вказували на порушення вимог діючого на той час законодавства при посвідченні договору купівлі-продажу частини домоволодіння від 03 березня 2003 року, позивачем не доведено підстав позову про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу жилого домоволодіння. Крім того, позивачем також не виконано обов'язок по внесенню на депозитний рахунок суду суми, еквівалентній вартості частки домоволодіння на час розгляду справи, а доказів на підтвердження того, що внесена сума 19 440 грн відповідає дійсній вартості частки майна, суду не надано.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону.
З огляду на те, що договір-купівлі продажу жилого домоволодіння було укладено 03 березня 2003 року, спірні правовідносини врегульовані за правилами ЦК УРСР (1963 року).
Згідно ст. 114 ЦК УРСР (в ред. на час виникнення спірних правовідносин) при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається по ціні, за якою вона продається, і на інших рівних умовах, крім випадку продажу з прилюдних торгів.
Продавець частки в спільній власності зобов'язаний повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її. Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права щодо будинків протягом одного місяця, а щодо іншого майна протягом десяти днів з дня одержання повідомлення, продавець вправі продати свою частку будь-якій особі. Якщо кілька учасників спільної часткової власності виявили бажання придбати частку в спільній власності, право вибору покупця надається продавцю.
При продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про перевід на нього прав і обов'язків покупця.
У відповідності до вимог п. п. 40, 41 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (в редакції, яка діяла на час посвідчення спірного договору) у тих випадках, коли один з учасників спільної часткової власності продає належну йому частку в спільній власності сторонній особі, нотаріус повинен упевнитись у тому, що продавець у письмовій формі повідомив усіх інших учасників спільної часткової власності (як громадян, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продається частина будинку (стаття 114 Цивільного кодексу, стаття 5 Земельного кодексу).
Доказом повідомлення учасників спільної часткової власності про наступний продаж частки в спільному майні може бути свідоцтво, видане нотаріусом, про передачу їм заяви продавця в порядку статті 84 Закону «Про нотаріат» або заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права привілеєвої купівлі частки майна, що продається (із зазначенням ціни та інших умов, на яких продається ця частка).
Справжність підпису на заяві учасників спільної часткової власності повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій він працює чи навчається, житлово-експлуатаційною організацією за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.
Засвідчення справжності підпису не вимагається, якщо учасники спільної часткової власності особисто з'являться до нотаріуса і подадуть заяву про відмову від права привілеєвої купівлі. У цьому випадку нотаріус встановлює особу, перевіряє справжність підпису заявників і робить про це відмітку на заяві, вказуючи найменування документа, його номер, дату видачі та найменування установи, яка видала документ, що посвідчує особу заявника. Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права привілеєвої купівлі може бути викладена на звороті примірника договору купівлі-продажу, що залишається в справах державної нотаріальної контори чи у приватного нотаріуса, або на окремому аркуші.
Якщо вказана заява передана особисто учаснику спільної часткової власності нотаріусом, який посвідчує договір, то свідоцтво про передачу заяви не видається, але примірник заяви з написом нотаріуса про її вручення повинен бути доданий до примірника договору купівлі-продажу частки відчужуваного майна, який залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса.
При одержанні від учасників спільної часткової власності відповіді остання також додається до зазначеного примірника договору.
При посвідченні договорів довічного утримання, дарування, міни частини майна, відчуження частини майна, виділеної за згодою співвласників або за рішенням суду, а також у разі продажу частини будинку з прилюдних торгів правила цього пункту не застосовуються.
Якщо решта учасників спільної часткової власності відмовиться від здійснення права привілеєвої купівлі або не здійснить цього права протягом одного місяця з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу, нотаріус після одержання заяви про відмову або після спливу місячного терміну може посвідчити договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі.
Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений нотаріусом за наявності відомостей про те, що інші учасники спільної часткової власності відмовились одержати надіслані на їх адресу заяви продавця про його намір продати свою частку. Про цю обставину повинна свідчити зроблена на зворотному повідомленні відмітка органу зв'язку.
Договір купівлі-продажу частки спільного майна сторонній особі може бути посвідчений також у випадку, якщо адреса інших учасників спільної часткової власності невідома. На ствердження цього повинен бути поданий документ відповідного компетентного органу (довідкової служби, адресного бюро тощо).
Заява учасника спільної часткової власності про відмову від права привілеєвої купівлі або фактична відмова учасника спільної часткової власності, який протягом одного місяця з дня одержання повідомлення про намір і умови продажу іншим учасником спільної часткової власності належної йому частки майна не здійснив свого права на привілеєву купівлю, дійсна протягом трьох місяців. Строк цей обчислюється з дня подання заяви про відмову або з дня, наступного за останнім днем зазначеного місячного терміну.
Згідно ст. 84 Закону України «Про нотаріат» (в ред. на час виникнення спірних правовідносин) нотаріус передає заяви громадян, підприємств, установ та організацій іншим громадянам, підприємствам, установам і організаціям, якщо вони не суперечать закону та не містять відомостей, що порочать честь і гідність людини. Заяви передаються поштою із зворотним повідомленням або особисто адресатам під розписку. Заяви можуть передаватися також з використанням технічних засобів.
На прохання особи, що подала заяву, їй видається свідоцтво про передачу заяви.
Згідно роз'яснень, які містяться у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20, при розгляді позову про переведення прав і обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності, слід керуватися дійсною вартістю частки на час розгляду справи і з'ясувати, чи спроможний позивач її сплатити. Доказом цього може бути внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми дійсної вартості частки. Невиконання позивачем цієї умови може бути підставою для відмови у позові.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ст. 114 ЦК УРСР щодо обов'язку продавця частки в спільній власності повідомити в письмовій формі решту учасників спільної часткової власності про намір продати свою частку сторонній особі з зазначенням ціни та інших умов, на яких продає її, приватним нотаріусом Рибалкою К.Д. в порядку ст. 84 Закону України «Про нотаріат» (в ред. на час виникнення спірних правовідносин) на прохання продавця частки житлового будинку - ОСОБА_5 було направлено поштою зі зворотним повідомленням ОСОБА_1 , як учаснику спільної часткової власності, відповідну заяву про намір продажу належної останній частки із зазначенням ціни продажу та інших умов. Вказане поштове відправлення ОСОБА_1 отримав 29 січня 2003 року.
З огляду на обставину особистого отримання позивачем відповідного поштового відправлення, підстав з'ясовувати інформацію про зареєстроване місце проживання позивача у приватного нотаріуса не було.
З наведеного вбачається, що отримавши повідомлення поштового зв'язку про його отримання позивачем 29 січня 2003 року, приватний нотаріус Рибалка К.Д., посвідчуючи договір купівлі-продажу 03 березня 2003 частини домоволодіння між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , діяла відповідно до вимог законодавства, оскільки позивач про намір придбати частку у місячний строк з моменту отримання відповідного повідомлення не заявив.
Колегія суддів вважає такими , що не заслуговують на увагу доводи апелянта щодо безпідставності направлення нотаріусом повідомлення про наступний продаж частки у спільному нерухомому майні не за зареєстрованим місцем його проживання, а за місцем знаходження цього нерухомого майна, оскільки як вбачається з пояснень свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 і дані обставини не заперечуються і апелянтом , він за адресою АДРЕСА_1 здійснював свою підприємницьку діяльність, за даною адресою також мешкали члени його родини і періодично проживав і він, тому суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що отримавши відомості про вручення рекомендованого листа позивачу, підстави з'ясування інформації про його зареєстроване місце проживання у нотаріуса були відсутні .
З врахуванням наведених норм права та за встановлених обставин справи, з огляду на те, що позивачем не доведено порушення його переважного права на купівлю частки у праві спільної часткової власності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Стосовно доводів скаржника щодо ухваленого додаткового рішення, слід зазначити наступне.
Ухвалюючи додаткове рішення (з урахуванням ухвали суду від 02 лютого 2024 року про виправлення описки), суд першої інстанції, виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатами послуг, час, витрачений ними на надання послуг, вважав за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн, саме така правнича допомога, на думку суду, була необхідною, фактично надана і підтверджена належними доказами.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу .
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).
В суді першої інстанції інтереси відповідачки представляли адвокат Ейсмонт Є.А. (а.с. 80) та адвокат Авраменко О.В. (а.с. 5, Т. 2).
Суд першої інстанції надав належну оцінку наданим стороною відповідачки доказам на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Виходячи зі складності справи та обсягу необхідних послуг, наданих адвокатами, час, витрачений адвокатами на надання відповідних послуг, значення справи для сторін, колегія суддів вважає, що розмір присуджених до стягнення з позивача на користь відповідачки понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 6000 грн відповідає критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухвалених судових рішень. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Грициком Геннадієм Олексійовичем, залишити без задоволення.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 19 грудня 2023 року та додаткове рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31 липня 2024 року.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов