Номер провадження: 22-з/813/346/24
Справа № 496/57/23
Головуючий у першій інстанції
Доповідач Коновалова В. А.
25.07.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Коновалової В.А. (суддя - доповідач), Лозко Ю.П., Назарової М.В.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , про забезпечення позову у справі
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 ,
на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,
Біляївський районний суд Одеської області рішенням від 20 березня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнив.
В порядку поділу спільного майна подружжя стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1393181,38 грн, що становить 1/2 вартості автомобіля марки: Lexus LX 450, 2016 року випуску, понесені судові витрати з проведення авто-товарознавчої експертизи в розмірі 3960 грн та судовий збір в розмірі 8052 грн.
Біляївський районний суд Одеської області додатковим рішенням від 29 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя, шляхом стягнення вартості автомобіля та судових витрат задовольнив. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесенні витрати на правничу допомогу у сумі 10000 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду та додатковим рішенням ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , звернувся з апеляційною скаргою безпосередньо до суду апеляційної інстанції в порядку ст. 355 ЦПК України.
Одеський апеляційний суд ухвалами від 20.05.2024 року та 30.04.2024 року відкрив апеляційні провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , від імені якого діє представник ОСОБА_4 , на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року та додаткове рішення Біляївського районного суду Одеської області від 29 березня 2024 року.
Від ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , до Одеського апеляційного суду надійшла заява про забезпечення позову, обґрунтована тим, що під час розгляду вказаної справи судом першої інстанції встановлено, що спірний автомобіль марки «Lexus», «LX 450» 2016 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , придбаний ОСОБА_3 24.06.2021 року у період шлюбу з позивачкою (20.04.2018 - 10.11.2021) та 27.07.2022 року без згоди позивача, зареєстрований на ОСОБА_5 .
Після продажу спірного автомобіля марки «Lexus», новою дружиною відповідача ОСОБА_5 зареєстрований новий автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» GLS 63, 2017 року виготовлення, чорного кольору, який у подальшому проданий. 27 грудня 2023 року на ім'я ОСОБА_5 зареєстровано новий автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» GLA 200, 2014 року виготовлення, чорного кольору.
Заявник зазначає, що за кошти отримані від продажу спірного транспортного засобу - «Lexus», «LX 450» відповідачем придбано новий автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» GLS 63, 2017 року виготовлення, чорного кольору, та після його продажу, придбано автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» GLA 200, 2014 року виготовлення, чорного кольору, який зареєстровано за ОСОБА_5 .
Вважає поведінку відповідача недобросовісною, який вчиняє дії з приховування та відчуження спільного майна сторін, з метою унеможливлення виконання рішення суду, то для належного виконання функцій суду щодо гарантування позивачу реальної можливості виконання відповідачем рішення суду просить накласти арешт на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,6 кв.м, житловою площею 29.5 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_3 .
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається Одеським апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, дослідивши заяву про забезпечення позову, матеріали цивільної справи, вважає, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об'єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.
В п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 роз'яснено про те, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Апеляційний суд зауважує, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов'язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв'язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зроблено висновок, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням заявлених заявником позовних вимог, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (п.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Верховного Суду від 11.12.2023 року у справі № 904/1934/23 зазначено, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22.
Звернувшись до суду з позовом у цій справі, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1393181,38 грн, що становить вартості автомобіля марки: Lexus LX 450, 2016 року випуску, номер кузова, № шасі (рами): НОМЕР_1 , об?єм двигуна: 4461.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20.03.2024 року в порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1393181,38 грн, що становить 1/2 вартості автомобіля марки: Lexus LX 450, 2016 року випуску, номер кузова, № шасі (рами): НОМЕР_1 , об?єм двигуна: 4461.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову позивач просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 .
Підставами подання заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначає необхідність забезпечення можливості ефективного захисту з виконання рішення Біляївського районного суду Одеської області від 20.03.2024 року.
Позивач зазначає, що відповідач діючи недобросовісно здійснив дії з відчуження автомобіля Lexus LX 450, 2016 року випуску, який належав сторонам на праві спільної сумісної власності, та в подальшому за новою дружиною ОСОБА_5 зареєстровано новий автомобіль марки «Mersedes-Benz», 2017 року випуску, який у подальшому продано та придбано новий автомобіль «Mersedes-Benz», 2014 року випуску, який зареєстровано за ОСОБА_5 . Вказане свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_3 , який умисно приховує майно.
З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 378491846 від 14.05.2024 року, який додано до заяви про забезпечення позову, вбачається, що ОСОБА_3 на праві власності належить 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
При розгляді даної заяви апеляційний суд виходить з того, що з матеріалів справи вбачається про існування спору між сторонами, предметом якого є стягнення коштів в порядку поділу майна подружжя у значному розмірі, рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20.03.2024 року позов задоволено, та враховуючи, що обраний захід забезпечення позову, а саме накладення арешту на 1/3 частини квартири є співмірним із заявленими позовними вимогами, необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин, що в свою чергу може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду.
Враховуючи наведене, з метою ефективного забезпечення балансу інтересів по справі, колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/3 частину квартири може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки при накладенні арешту, майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним, у той же час забезпечить позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Ураховуючи викладені обставини, апеляційний суд вважає за необхідне накласти арешт на 1/3 квартири АДРЕСА_1 .
Керуючись статтями 149, 150, 153,260, 381 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів
Заяву ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , про забезпечення позову, задовольнити.
Накласти арешт на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 48,6 кв.м, житловою площею 29.5 кв.м, що належить на праві власності ОСОБА_3 .
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала є обов'язковою на всій території України та може бути пред'явлена до примусового виконання протягом 3 (трьох) років в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.
стягувач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ).
боржник - ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ),
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді В.А. Коновалова
М.В. Назарова
Ю.П. Лозко