31 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/5033/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною та скасування відмови у звільненні з військової служби, яка викладена у службовому листі командира ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_2 від 28.03.2024 №2560, та зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи), та звільнити позивача з військової служби.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є військовослужбовцем, який призваний під час мобілізації та проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . 08.01.2024 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через такі сімейні обставини - необхідність постійного стороннього догляду за хворими батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років) та у задоволенні такого рапорту було відмовлено, про що надано відповідь.
В подальшому, позивачем разом із супровідним листом адвоката від 24.01.2024 було подано особисто безпосередньому командиру новий рапорт з належною підставою звільнення з військової служби - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (а саме наявність матері дружини позивача із числа осіб з інвалідністю I групи). Однак в місячний строк відповіді надано не було, усно позивача було повідомлено, що не звільнять з військової служби.
Лише у відповідь на адвокатський запит, який було скеровано через Міністерство оборони України, 10.04.2024 було отримано службовий лист від 28.03.2024 №2560 командира ВЧ НОМЕР_1 , яким повідомлено, що командуванням частини не прийнято позитивного рішення щодо звільнення сержанта ОСОБА_3 з військової служби за сімейними обставинами у відповідності підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) у зв'язку з тим, що надані документи не містять доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за гр. ОСОБА_4 1963 р.н., додатком до відповіді зазначено: копія повідомлення №506 від 16.01.2024, однак такого повідомлення додано не було.
З урахуванням наведеного сторона позивача зазначає, що другий рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 не було розглянуто належним чином та взагалі не взято до уваги; рапорт розглядався, однак з відповіді вбачається, що роз'яснюється відмова іншої підстави звільнення. У свою чергу, наявність І групи інвалідності матері дружини є самостійною підставою звільнення, і не має альтернатив доведення, не містить необхідність потреби догляду і здійснення такого догляду, а тому позивача безпідставно не звільнено з військової служби, чим порушено його право на звільнення за цією сімейною обставиною.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 30.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику)учасників справи.
Відповідач, отримавши вказану ухвалу про відкриття провадження у справі - 30.05.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с. 55), відзив та доказів на спростування заявлених позовних вимог не подав.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходить військову службу під час мобілізації, що підтверджується записами у військовому квитку (а.с. 21-22).
Як зазначено у позовній заяві та не спростовано відповідачем, 08.01.2024 позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі абзацу п'ятого підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII - через такі сімейні обставини: необхідність постійного стороннього догляду за хворими батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним висновком МСЕК, та у задоволенні такого рапорту було відмовлено, про що надано відповідь (такої відповіді матеріали справи не містять).
ОСОБА_1 у позовній заяві стверджує, що 25.01.2024 він подав новий рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, до якого долучив перелік документів, який зазначений у такому рапорті (а.с. 35). При цьому, вказаний рапорт було подано разом із супровідним листом представника позивача - адвоката Лавренчука О. В. від 24.01.2024, в якому фактично було роз'яснено, що матір дружини позивача - ОСОБА_5 є особою з інвалідністю І групи та вказана підстава звільнення відповідно до закону не потребує доведення інших обставин, окрім інвалідності батьків дружини (а.с. 8-9).
Не отримавши відповіді на вказаний рапорт, представник позивача - адвокат Лавренчук О. В. подав через Міністерство оборони України адвокатські запити від 06.03.2024 та від 26.03.2024, в яких просив надати інформацію щодо результатів поданого військовослужбовцем ОСОБА_1 рапорту про звільнення з військової служби (а.с. 60-63).
На вказаний запит, ВЧ НОМЕР_1 листом від 28.03.2024 №2560 повідомила, що командуванням частини не прийнято позитивного рішення щодо звільнення сержанта ОСОБА_3 з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) у зв'язку з тим, що надані документи не містять доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за гр. ОСОБА_4 1963 р.н. Також у вказаному листі у додатках зазначено: копія повідомлення №506 від 16.01.2024 (сторона позивача стверджує, що такого повідомлення додано не було) (а.с. 7).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;.
У зв'язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Закон №2232-ХІІ (далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою-другою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частин першої-третьої, шостої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Одним із видів військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).
Відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема:
- у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (абзац четвертий);
- у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (абзац п'ятий).
Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пунктів 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу”. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення.
Стосовно порядку звільнення, пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац четвертий пункту 241 Положення №1153/2008).
Згідно з пунктом 242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, (далі - Інструкція №170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Відповідно до статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 31 Статуту передбачено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених підпунктом “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (абзац п'ятий). Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
Подання рапорту “по команді” означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Остаточне рішення має прийматися саме тією посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті.
При цьому суд зазначає, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця, таке оформляється розпорядчим документом, яке доводиться до відома особи, що регламентовано зазначеними вище нормативно-правовими актами: Положенням №1153/2008, Інструкцією №170. Проте дані акти не визначають, яким чином має бути оформлена і доведена до відома відмова військовослужбовцю у звільненні з військової служби. На переконання суду, сама форма відмови (лист, рішення, висновок тощо) не є суттєвою, основним є те, щоб вона містила конкретні підстави відмови та була доведена до відома військовослужбовця.
Як встановлено судом вище, 25.01.2024 позивач подав новий рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (в супровідному листі представника позивача від 24.01.2024, який був поданий разом із таким рапортом, роз'яснено, що матір дружини позивача - ОСОБА_5 є особою з інвалідністю І групи).
Суд зазначає, що відповідачем жодним чином не спростовано факт подання позивачем вищезазначеного рапорту про звільнення з військової служби, позаяк ні відзив на позовну заяву, ні витребувана ухвалою суду від 26.07.2024 інформація щодо отримання такого рапорту та докази його розгляду суду не подані.
В той же час, в матеріалах справи наявний лист ВЧ НОМЕР_1 від 28.03.2024 №2560, наданий на адвокатський запит представника позивача, яким повідомлено, що командуванням частини не прийнято позитивного рішення щодо звільнення сержанта ОСОБА_3 з військової служби за сімейними обставинами у відповідності до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) у зв'язку з тим, що надані документи не містять доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за гр. ОСОБА_4 1963 р.н.
Вказане вище свідчить про те, що відповідач взагалі не надав оцінку наявності/відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу п'ятого підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи (саме вказана підстава була зазначена у рапорті від 25.01.2024), а фактично відмовив у звільненні позивача з військової служби з іншої підстави - абзацу четвертого підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я), зазначивши, що надані документи не містять доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за гр. ОСОБА_4 1963 р.н.
Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що Законом України від 15.03.2022 № 2122-IX “Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за особами з інвалідністю і хворими дітьми” (далі - Закон № 2122-IX) норму підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII доповнено такою підставою звільнення з військової служби як: «Наявність дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи».
Відповідно до пояснювальної записки до Закону № 2122-IX, необхідність ухвалення цього Закону полягає у потребі визначення на законодавчому рівні спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами з інвалідністю і хворими дітьми.
Так, згідно зі статтею 7 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Таке положення було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пункту 27 Положення № 1317 підставами для встановлення груп інвалідності є, зокрема: для I групи - стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для ІІ групи - стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі;
для III групи інвалідності - стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
З наведеної норми слідує, що лише для І групи інвалідності властиво, що така особа потребує постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги. Тоді як, для осіб з ІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення зі збереженням здатності до самообслуговування, які не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі; для осіб з ІІІ групою інвалідності властиві функціональні порушення, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.
Як указано вище, Закон № 2122-IX ухвалений з метою врегулювання спрощеного варіанту звільнення від військової служби осіб з інвалідністю та осіб, які доглядають за такими особами і хворими дітьми.
Проаналізувавши в цілому підпункт «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд зауважує, що законодавець через призму вказаної норми реалізував завдання Закону № 2122-IX, у якій виокремив такі підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема:
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Отже, підстави звільнення військовослужбовця з військової служби як: (1) необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), а також особами з інвалідністю І групи (2) чи ІІ групи (3) є самостійними і не стосуються (не пов'язані) з такою підставою як: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №140/12873/23.
Як встановлено судом вище, у листі від 28.03.2024 №2560 відповідач, посилаючись фактично саме на абзац четвертий підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ, зазначив, що надані документи не містять доказів відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за гр. ОСОБА_4 1963 р.н. (матір дружини позивача).
Таким чином, відповідач, вказуючи про те, що надані позивачем документи не підтверджують відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за матір'ю дружини, підміняє одну підставу звільнення, передбачену підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, іншою, яка є самостійною. В даному випадку позивач у новому рапорті, який з його слів було подано 25.01.2024, не просив звільнити його з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю дружини.
З урахуванням викладеного, оскільки відповідач не розглянув належним чином рапорт позивача про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи) та не взяв до уваги подані позивачем копії документів, підмінив одну підставу звільнення з військової служби іншою, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного розгляду такого рапорту позивача.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 17.10.2019 у справі №826/521/16, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 23.12.2021 у справі №480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов'язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Оскільки відповідач належним чином не розглянув рапорт позивача від 25.01.2024 та не взяв до уваги подані позивачем копії документів, підмінив одну підставу звільнення з військової служби іншою, то в контексті спірних правовідносин суд може лише зобов'язати останнього розглянути належним чином рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 243-246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини - у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (через такі сімейні обставини або інші поважні причини: у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи), з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ).
Суддя О. О. Андрусенко