30 липня 2024 року ЛуцькСправа № 140/3266/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 25.09.2023 № 032950008793 про відмову в призначення пенсії та зобов'язання ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1980 та повторно розглянути по суті питання призначення пенсії на підставі заяви від 18.09.2023 врахувавши до страхового стажу період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1980.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у вересні 2023 року звернулася із заявою до ГУ ПФУ у Волинській області про призначення пенсії.
25.09.2023 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення 032950008793 про відмову у призначенні пенсії по віку. До страхового стажу не було зараховано періоди роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 20.08.1980, оскільки дані прізвища « ОСОБА_2 », яке зазначене на титульній сторінці не відповідає свідоцтву про народження заявниці та свідоцтву про шлюб, також по батькові позивача не відповідає паспортним даним. Крім цього, у рішенні відповідач просив звернути увагу, що період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 відсутній в системі персоніфікованого обліку.
Вказує на те, що відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом про трудову діяльність працівника та таким, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Позивач вважає, що у неї достатньо страхового стажу для призначення пенсії, а відповідач безпідставно не враховує періоди її трудової діяльності, що підтверджуються записами трудової книжки, які завірені підписами та печатками підприємств. Записи містять усі необхідні відомості щодо прийому, переведень та звільнення її з роботи, як цього вимагає чинне законодавство. Тобто, за вказані спірні періоди в трудовій книжці наявні всі необхідні відомості для зарахування їх до загального стажу роботи.
При цьому зазначає, що описка в прізвищі є формальною та допущена з вини адміністрації підприємства. Зазначає, що тягар доведення правдивості чи достовірності даних, які зазначені у трудовій книжці, не може покладатись на особу, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист. Враховуючи наведене вище вважає, що до страхового стажу роботи підлягає зарахуванню вказані у трудовій книжці періоди. З врахуванням наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі; її розгляд ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.
Відповідач 1 у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову повністю, мотивуючи тим, що позивачу правомірно було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, вказаних у трудовій книжці, оскільки вона оформлена із порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 від 29.07.1993, а саме записи на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1980 не відповідають даним свідоцтва про народження та свідоцтва про укладення шлюбу. Зокрема, прізвище « ОСОБА_2 » та по батькові « ОСОБА_3 » у трудовій книжці не відповідають прізвищу « ОСОБА_2 (в російській транскрипції» та по батькові « ОСОБА_4 » у свідоцтвах про шлюб та народження. Крім того, співставивши дані з довідки ОК-5 та записи трудової книжки виявлено розбіжність, а саме відсутність відомостей по підприємству «ЗАО «Днепроелектромонтаж» у довідці при наявності запису в трудовій книжці. Враховуючи викладене до страхового стажу не можуть бути зараховані зазначені в ній періоди роботи. З врахуванням наведеного просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідач 2 у відзиві на позов також заперечив позовні вимоги із тих самих правових підстав, що й відповідач 1.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 18.09.2023 позивач звернулася із заявою до ГУ УПФ у Волинській області про призначення пенсії.
25.09.2023 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення № 032950008793 про відмову у призначенні пенсії за віком. У рішенні вказано, що вік заявника на дату звернення складає 60 років. Необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону №1058-ІV після досягнення віку становить 30 років. Страховий стаж позивача становить 17 років 04 місяці 24 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зарахована трудова книжка серії НОМЕР_1 від 20.08.1980, оскільки дані прізвища « ОСОБА_2 », яке зазначене на титульній сторінці не відповідає свідоцтву про народження заявниці та свідоцтву про шлюб, також по батькові позивача не відповідає паспортним даним. Також у рішенні відповідач просив звернути увагу, що період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2003 відсутній в системі персоніфікованого обліку.
Отже, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком.
Позивач не погоджується з таким рішенням суб'єкта владних повноважень, вважає його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення” (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
За нормами статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років з 01. січня 2023 по 31 грудня 2023 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 23 до 33 років.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з пунктами 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 17 Порядку №637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов'язаних з заявником спільною роботою.
Як вже встановлено судом, позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1980, оскільки не відповідають даним свідоцтва про народження та свідоцтва про укладення шлюбу. Зокрема, прізвище « ОСОБА_2 » та по батькові « ОСОБА_3 » у трудовій книжці не відповідають прізвищу « ОСОБА_2 (в російській транскрипції» та по батькові « ОСОБА_4 » у свідоцтвах про шлюб та народження. НОМЕР_2 від 06.10.1981, оскільки відсутня печатка на титульній сторінці трудової книжки.
Надаючи оцінку наведеним вище твердженням відповідача 2, суд зазначає наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 2.4 Інструкції № 58, визначено, шо усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Згідно з пунктами 2.11. та 2.12. Інструкції, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Судом, на підставі запису на титульній сторінці трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 20.08.1980 встановлено, що вона була видана на прізвище “ ОСОБА_5 ”.
На титульній сторінці наявні також прізвища « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_7 ».
У зв'язку з одруженням позивача, на титульній сторінці трудової книжки в графі “прізвище” внесено запис про зміну прізвища з “ ОСОБА_2 ” на “ ОСОБА_6 ” (на підставі свідоцтва про одруження НОМЕР_3 ), який скріплено підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.
В подальшому, у зв'язку з одруженням позивача, на титульній сторінці трудової книжки в графі “прізвище” внесено запис про зміну прізвища з “ ОСОБА_6 ” на “ ОСОБА_7 ”, про що відповідальною особою роботодавця зроблено відповідний запис “на підставі свідоцтва про шлюб НОМЕР_4 прізвище змінено на “ ОСОБА_7 ”, який скріплено підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.
Факт одруження позивача та зміни прізвища підтверджується копіями свідоцтв про одруження, паспортом позивача (а.с.6, 8-9).
Слід зазначити, що прізвище « ОСОБА_2 » та по батькові « ОСОБА_3 », які вказано у трудовій книжці та наявне в свідоцтві про народження НОМЕР_5 від 30.08.1963 фактично є ідентичними та відмінні лише в написанні російською мовою.
При цьому суд зазначає, що наявність у справі документів, які підтверджують прізвище та по батькові позивача, вказують на те, що трудова книжка належить позивачу ОСОБА_1 та підтверджує її страховий стаж.
Суд вважає, що некоректне написання прізвища та по батькові заявника не є суттєвою обставиною, яка може бути підставою для неврахування періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок працівників на уповноваженого працівника підприємства. У суду відсутні підстави ставити під сумнів належність документа позивачу.
Судом досліджено копію трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1980 оформленої на Кикошу - ОСОБА_1 .
Так, розділ “Відомості про роботу” трудової книжки позивача містить записи щодо її трудової діяльності у спірні періоди: з 15.08.1980 по 11.03.2017 (записи 1-28).
Записи про прийняття та звільнення з роботи містять дати прийому, звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, а також завірені підписом відповідальної особи та за необхідності скріплені печаткою, не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів .
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, доводи відповідача 2, щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності із таких підстав, що дані прізвища, « ОСОБА_2 », яке зазначене на титульній сторінці не відповідає свідоцтву про народження заявниці та свідоцтву про шлюб, також по батькові позивача не відповідає паспортним даним є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
У даному випадку слід застосувати правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 06.04.2022 у справі № 607/7638/17, який полягає у наступному.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а та від 10.12.2020 у справі №195/851/17 (2-а/195/161/17).
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 25.09.2023 № 032950008793 про відмову у призначенні пенсії за віком є передчасним, необгрунтованим, протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
З рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 25.09.2023 № 032950008793 також слідує, що відповідач 2 просить звернути увагу, що періоди роботи позивача з 01.07.2000 по 31.12.2003 відсутні в системі персоніфікованого обліку (ОК-5). Для врахування даного періоду доцільно стаж підтвердити додатковими документами.
Із трудової книжки НОМЕР_1 встановлено, що ОСОБА_1 до 06.10.2000 працювала в ЗАТ «Дніпроелектромонтаж», з 09.10.2000 по 12.10.2002 - продавцем у СВК «Світанок», з 13.10.2002 по 06.07.2003 знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до 3 років, а 07.07.2003 звільнена з роботи у зв'язку з ліквідацією СВК «Світанок».
Індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за вказаний період дійсно відсутні.
Як уже зазначалося вище, відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №637 за періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 1998 року №832 “Про заходи щодо поетапного впровадження у Пенсійному фонді автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування” затверджено Комплекс заходів щодо поетапного впровадження протягом 1998-2000 років у Пенсійному фонді автоматизованого персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, пунктом 3 якого було передбачено здійснити комплекс підготовчих заходів та впровадити автоматизований персоніфікований облік: у п'яти районних відділах Львівського обласного управління Пенсійного фонду (1998 рік); у 25 відсотках органів Пенсійного фонду (1999 рік); у решті органів Пенсійного фонду (листопад 2000 року). Постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 1998 року №794 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794).
Відповідно до пункту 5 Положення №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Пунктами 6, 7 Положення №794 передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України “Про інформацію” має право: своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення; проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості; у встановленому порядку притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні строків подання відомостей, а також подання неправдивих відомостей про фізичних осіб. Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
Отже, з наведеного слідує, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка, у якій накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом. Позивач не несе відповідальність за ведення персоніфікованого обліку, а тому неточності у довідці за формою ОК-5 не можуть бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та незарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Cуд наголошує, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до 01 січня 2004 року, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, на підставі документів, визначених Порядком №637, зокрема, трудової книжки. Документи, визначені Порядком №637, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01 січня 2004 року (абзац четвертий пункту 1 Порядку №637).
Отже, періоди роботи позивача до 01 січня 2004 року підлягають зарахуванню до страхового стажу за законодавством, яке діяло раніше (незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв), та основним документом, який підтверджує стаж, є трудова книжка, яка була надана останнім відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1.
За наявності належних записів трудової книжки про роботу позивача (до 01 січня 2004 року), які містять посилання на наказ про прийняття та про звільнення з роботи, позивач не має обов'язку зі свого боку надавати будь-які інші документи про роботу у на вказаних вище підприємствах , зокрема і по ліквідованих.
За приписами частини третьої статті 44 Закону № 1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію, зокрема, реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Відповідачу слід врахувати, що у випадку якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставин, запропонувати позивачу надати інформацію щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Матеріали справи не містять доказів повідомлення ОСОБА_1 відповідачем 2 про необхідність подання інших документів, ніж ті, які вона подавала, зокрема, для підтвердження іншими документами періоду роботи, вказаного в рішенні.
Тому не зарахування позивачу до стажу періоду роботи, про який є належні відомості у трудовій книжці (до 01 січня 2004 року), не може визнаватися правомірним.
Крім того, відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду (постанови від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 30 березня 2019 у справі №414/736/17 та від 30 липня 2019 року у справі №373/2265/16-а та ін.) на підставі аналізу статей 15, 20 Закону №1058-IV найманий працівник не є самостійним платником страхових внесків. Обов'язок зі сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України за застрахованих осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, та обов'язок своєчасної реєстрації роботодавців у пенсійних органах як платників страхових внесків, покладений виключно на роботодавців, які є страхувальниками осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, та платниками таких внесків, а контроль за повнотою та своєчасністю страхових внесків покладений на уповноважені контролюючі органи відповідно до вимог чинного законодавства. Періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 ККС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, у випадку, коли законом встановлені повноваження суб'єкта владних повноважень в імперативній формі, суд зобов'язує його прийняти конкретне рішення чи вчинити конкретну дію. Натомість, у випадку, коли суб'єкт наділений певними дискреційними повноваженнями, суд повинен вказати на виявлені порушення при здійсненні таких повноважень та зазначити норму закону, яку суб'єкт владних повноважень (відповідач) повинен застосувати при вчиненні дій (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин. Аналогічна позиції, викладені в постанові Пленуму Верховного суду України №13 від 24.10.2008, постанові ВАСУ від 28.07.2015 справа № К/800/34016/14 відповідно до яких, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які не належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи вищенаведене, оскільки при розгляді заяви ОСОБА_1 від 18.09.2024 ГУ ПФУ у Волинській області взагалі не взяло до уваги та не розглянуло записи трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 20.08.1980 до 01.01.2004, суд зазначає, що вимоги позивача про зобов'язання зарахувати до страхового стажу періоди роботи зазначені у трудовій книжці ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки на даній стадії вони є передчасними і призведуть до втручання в дискреційні повноваження відповідача.
Відтак, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає, що в даному випадку необхідно визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 25.09.2023 № 032950008793 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії по віку та зобов'язати ГУ ПФУ Дніпропетровській області і повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням даних трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 20.08.1980 та висновків, викладених у судовому рішенні.
Щодо позовних вимог зобов'язального характеру заявлених до ГУ ПФУ у Волинській області, суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку №22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу IV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Аналіз наведених вище положень Порядку №22-1 свідчить про наступне:
- сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив'язки до території;
- після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10);
- виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.
Так, у межах спірних правовідносин заява позивача про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та за результатом її розгляду прийнято спірне рішення.
Суд зауважує, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Відтак, з огляду на приписи пунктів 4.2, 4.10 розділу IV Порядку №22-1 належним відповідачем у частині позовних вимог щодо зобов'язання призначити пенсію є саме ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, структурний підрозділ якого, визначений за принципом екстериторіальності, розглянув заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком та прийняв рішення про відмову.
Натомість, ГУ ПФУ у Волинській області не здійснювало розгляд заяви позивача, не приймало рішення про відмову у призначенні пенсії, а тому відсутні правові та фактичні обставини для покладання на нього обов'язку щодо прийняття рішення за заявою позивача.
Згідно з пунктом 4.10 розділу IV Порядку №22-1 ГУ ПФУ у Волинській області визначено як суб'єкт, який буде здійснювати виплату пенсії позивачу за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання (в разі її призначення/перерахунку).
При цьому у суду відсутні підстави вважати, що після призначення пенсії позивачу, ГУ ПФУ у Волинській області не проводитиме її виплату.
Отже, позовні вимоги до ГУ ПФУ у Волинській області заявлені безпідставно.
Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, рішенням якого було відмовлено позивачу у призначенні пенсії, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом, необхідно стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 484,48 грн, сплачений згідно з квитанцією до платіжної інструкції 0.0.3551193964.1 від 25.03.2024 (а.с. 4).
Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.09.2023 № 032950008793 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18 вересня 2023 про призначення пенсії за віком, з врахуванням даних трудової книжки НОМЕР_1 від 20 серпня 1980 року та висновків, викладених у судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Кравчука, 22-В, ідентифікаційний номер 13358826).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя Р.С. Денисюк